Механізми виконавчої влади в порівняльній перспективі: переваги та недоліки.
Виконавча влада — відповідно до теорії поділу влади одна з трьох самостійних і незалежних гілок державної влади (поряд із законодавчою і судовою гілками влади), яка є сукупністю повноважень з управління державними справами. Конституційно-правовий інститут виконавчої влади становить сукупність норм, які закріплюють систему суб'єктів управління державними справами та їх повноваження. Ці повноваження охоплюють: визначення і реалізацію основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики держави; управління державними справами; виконання законів; нормовстановлення (видання органами В. в. нормативно-правових актів у межах власної компетенції, на основі та на виконання законів і в порядку делегованого законодавства); здійснення зовнішньої політики. Суб'єктом виконавчої влади є система державних органів, яку складають глава держави, уряд в цілому, центральні органи виконавчої влади (міністерства, державні комітети), місцеві органи виконавчої влади (адміністрації). Однією з найважливіших особливостей виконавчої влади є її централізація, яка полягає в підпорядкуванні одних органів іншим і концентрації владних функцій в руках глави уряду або глави держави. У більшості парламентарних монархій, парламентарних і президентських республіках повноваженнями з керівництва виконавчої влади конституції наділяють главу держави. Проте реально в парламентарних монархіях і республіках вся виконавча влада належить уряду. Республікам змішаного типу притаманний дуалізм виконавчої влади — її повноваження формально розподіляються між главою держави і урядом. Однак при цьому здійснення урядом повноважень виконавчої влади, як правило, відбувається під безпосереднім керівництвом і контролем президента. На регіональному і місцевому рівнях виконавча влада здійснюється місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування — мірою делегування останнім повноважень виконавчої влади.
Політична відповідальність уряду — це конституційно-правова відповідальність уряду та його членів перед парламентом або/та главою держави за політику, яку вони проводять. Політична відповідальність уряду перед парламентом має місце за парламентарних та змішаної форм правління і в деяких президентських республіках (наприклад, в Аргентині, Уругваї), а перед главою держави — за змішаної і президентської форм правління. Політична відповідальність уряду одночасно перед парламентом і президентом є подвійною політичною відповідальністю уряду і виступає однією з основних ознак змішаної республіканської форми правління. Конституції одних держав встановлюють тільки колективну (солідарну) відповідальність уряду, в інших державах поряд з колективною відповідальністю уряду передбачена індивідуальна відповідальність його членів, тобто міністрів.
Настання політичної відповідальності уряду в цілому та його членів означає відправлення їх у відставку. Політична відповідальність уряду перед парламентом реалізується переважно у двох формах: вотуму недовіри і відмови в довірі.
Політична відповідальність уряду перед главою держави настає у вигляді відправлення у відставку уряду в цілому чи окремого його члена
По-іншому складаються відносини між урядом і президентом у змішаній республіці. Однією з основних ознак цієї форми правління є дуалізм виконавчої влади, який полягає у розподілі її повноважень між двома центрами влади — президентом і урядом.
Якщо право уряду ініціювати розпуск парламенту главою держави є противагою політичної відповідальності уряду перед парламентом, то противагою політичної відповідальності уряду перед главою держави є інститут контрасигнатури, тобто скріплення актів глави держави підписами прем'єр-міністра та/або відповідного міністра, без якого вони не набирають юридичної сили.
У разі подвійної політичної відповідальності уряд, який не формується на основі постійно діючої парламентської більшості і не спирається на неї у своїй діяльності, опиняється, що називається, «між двох вогнів» — між парламентом і президентом, не маючи на них жодних реальних засобів впливу. Такий уряд не відзначається стабільністю. З іншого боку, за дуалізму виконавчої влади і подвійної політичної відповідальності уряду між сформованим на основі парламентської більшості урядом і президентом можуть загострюватися відносини, якщо вони представляють опозиційні одна щодо одної партійно-політичні сили.
Голосов Г. Сравнительная политология
Главная задача исполнительной власти - руководство. Решению задачи служат пять функций исполнительной власти. Во-первых, она определяет основные направления политики государства. Во-вторых, она следит за претворением намеченной линии в жизнь (практически этим занимаются непосредственно бюрократы). В-третьих, исполнительная власть мобилизует массы и властвующую элиту в поддержку проводимой политики. Особенно важно в современных условиях уметь использовать средства массовой информации для формирования благоприятного общественного мнения. В-четвертых, важной функцией исполнительной власти является церемониальное руководство, т. е. ее способность выступать как символ единства национального государства. Пятая функция - это руководство в условиях кризисов (войн, стихийных бедствий), когда исполнительная власть законным путем приобретает неограниченные полномочия.
- Предмет і структура політології як науки.
- Структура політології
- Методи політологічних досліджень.
- Основні категорії і функції політології.
- Місце політології в системі наук про суспільство.
- Основні національні школи сучасної зарубіжної політології.
- Пріоритетні напрями досліджень зарубіжної політології в ххі ст.: загальна характеристика.
- Теоретико-методологічні засади біхевіоралізму та постбіхевіоралізму.
- 3 Основні гіпотези б:
- Етапи становлення та розвитку політичної науки у Франції.
- 3) Дискусії навколо питання про співвідношення теоретичної та практичної політичної науки.
- Основні етапи становлення та розвитку політичної науки у Великобританії.
- Етап: поч.90-х рр.- по цей час – Сучасний етап.
- Становлення та розвиток політичної науки в сша (методологічні особливості).
- Етап: кін і св.В – кін іі св.В: етап професіоналізації пн
- Етап: кін дсв – кін 60х рр. 20 ст.: домінування поведінкового підходу (біхевіоралізму)
- 4 Етап: поч. 70х рр – до сьогодні: постбіхевіоралістичний.
- Сутність політики та її значення для життєдіяльності суспільства.
- Основні концепції політики.
- 2. Субстанційні визначення.
- Специфіка та структура політичної діяльності.
- Суб’єкти політики: поняття і класифікація.
- Влада як інструмент політики.
- Основні політологічні концепції влади.
- Проблема ефективності політичної влади.
- Легітимність політичної влади.
- Соціальні відносини як відносини політичні.
- Соціальна стратифікація і політика.
- Соціальна політика і соціальна справедливість.
- Етнонаціональні спільності як суб’єкти та об’єкти політики.
- Особливості державного регулювання національних відносин в умовах незалежної України.
- Сутність, типологія та функції соціально-політичних конфліктів.
- Основні шляхи подолання соціально-політичних конфліктів.
- Демократія як суспільне явище і наукове поняття.
- Основні політологічні концепції демократії.
- Політичні принципи демократії.
- Сутність демократизації як політичного процесу.
- Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- Особливості політичного транзиту в Європі та пострадянському просторі.
- Відмінності між країнами цсє та снд
- Роль мас та еліт у процесах демократичних транзитів.
- Легітимність і політична стабільність як чинники демократичного транзиту.
- Особливості демократичного транзиту в Україні.
- Поняття та структура політичної системи суспільства.
- Типологія політичних систем сучасного суспільства.
- Політична система України.
- Держава, її основні ознаки та функції.
- Правова держава та проблеми її побудови в Україні.
- Держава і громадянське суспільство.
- Основні типи сучасних виборчих систем.
- Парламентаризм в системі сучасної демократії.
- Структура сучасних парламентів.
- Бікамералізм у світовій парламентській практиці.
- Депутатський імунітет та індемнітет і практика їх застосування в сучасних парламентах.
- Функції парламентів.
- Форми парламентського контролю.
- Процедура розпуску парламентів: світова практика.
- Громадські організації і рухи в політичному житті суспільства.
- Ознаки і функції політичних партій.
- Типологія політичних партій.
- Сучасні партійні системи.
- Групи інтересів і політика.
- Сутність та основні типи політичних режимів.
- Сутність, структура і функції політичної культури.
- Сутність і структура політичної свідомості.
- Політична ідеологія та її функції.
- Типологія політичної культури.
- Концепція громадянської культури г. Алмонда і с.Верби.
- Особливості політичної культури сучасного українського суспільства.
- Політична поведінка особи.
- Політична соціалізація.
- Роль засобів масової інформації у політичному житті суспільства.
- Сутність та обґрунтування теорії політичних еліт.
- Елітаризм і демократія.
- Бюрократія як соціально-політичне явище.
- Бюрократія і демократія.
- Лідерство як закономірність політичного процесу.
- Типологія політичного лідерства.
- Основні вимоги до сучасного лідера.
- Тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин.
- Основні цілі і засоби здійснення зовнішньої політики держави.
- Генезис і основні риси консерватизму.
- Лібералізм та його вплив на розвиток суспільства.
- Еволюція соціалізму як ідеї і політичної практики.
- Сутність та ідейні засади різновидів політичного екстремізму.
- Політичний розвиток як модернізація
- Роль еліти в політичний модернізації України.
- Роль менталітету, традицій у політичній модернізації.
- Національні версії політичної модернізації в сша, Франції, Японії.
- 6. Государство сыграло большую роль в модернизации экономики Японии.
- Стратегії політичної модернізації в Україні в контексті євроінтеграції.
- Поняття геополітики та основні підходи до його визначення.
- Форми та сценарії політичного насилля у сучасному світі.
- Геополітична концепція атлантизму.
- Геополітична концепція євразійства.
- Головні вектори сучасної української геостратегії.
- Основні ідеї та представники європейської геополітичної думки.
- 2 Причини необхідності з’ясувати шляхи перетворення суто географічного терміну серединна Європа в політичну дійсність:
- Основні напрями діяльності Римського клубу.
- Світові цивілізації в глобальному вимірі.
- Глобальні проблеми сучасності: політичний вимір.
- Глобалізація та інформаційна революція як чинники сучасних політичних процесів.
- Мондіалізм – доктрина «нового світового порядку».
- Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- Обновления и экспансии, «новая сравнительная политология» (с начала 50-х по конец 70-х годов);
- Кризиса и отпочковывания субдисциплин, «плюралистичная сравнительная политология» (с середины 70-х годов по настоящее время).
- Генезис сучасної порівняльної політології в сша, Європі, посткомуністичному світі.
- Сша и Западная Европа:
- Механізми виконавчої влади в порівняльній перспективі: переваги та недоліки.
- 1. Неконституционная исполнительная власть
- 2. Федерализм
- 3. Президентские системы
- Достоинства и недостатки президенциализма
- 4. Президентско-парламентская система
- 5. Премьерско-президентская система
- Полупрезидентские системы
- 6. Парламентская система
- Механізми відносин місцевої влади з центром: переваги та недоліки.
- 1. Модель относительной автономии.
- Специфіка мови як одного із засобів політики.
- Основні методи політичного прогнозування.
- Основні етапи та методи розробки і прийняття політичних рішень.
- 100.Технології лобіювання та тиску на політичну владу.
- Популізм як політична технологія.
- Концепція соціально відповідального маркетингу. Проблема довіри в політичній сфері.
- Потенційний політичний товар.
- Стратегія концентрованого політичного маркетингу.
- Владний ресурс як базова категорія політичного маркетингу.
- Социально-энергетические ресурсы власти:
- Экономические ресурсы власти:
- Культурно-информационные ресурсы:
- Особливості державного політичного маркетингу.
- Політика інформаційної безпеки. Фактори посилення уваги до охорони інформації в державній політиці.
- 108. Поняття „інформаційна еліта” та „медіабюрократія”.
- 109. Вплив Інтернету на політичні процеси: інформаційні війни, антиглобалістські акції, Інтернет-партії, „псевдодержави”.
- 110. Поняття „психологічна війна”. Військово-політичні аспекти розгортання інформаційної війни.