13.4. Основні способи та шляхи розв’язання політичних конфліктів та криз

Типологія політичних конфліктів, як відомо, неоднозначна, конфлікти різні, не подібні. Отож важко вказати на єдині способи і шляхи їх вирішення, – немає якихось універсальних способів їх вирішення. Однак, при всій складності проблеми вченими зроблено певні висновки завдяки накопиченому теоретичному і практичному досвіду.

Слід наголосити, що політологія вказує на проблеми регулювання та розв’язання конфлікту. Регулювання конфлікту являє собою засіб впливу на конфліктуючі сторони з метою усунути окремі чинники конфлікту, на основі відносин, що склалися, в рамках існуючої політики (включаючи норми, традиції і т.п.). Типовими шляхами є:

1. компроміс (лат. compromissum – погодження між протилежними сторонами, досягнуте взаємними поступками) на підставі збереження позицій: згода, побудована на взаємних поступках; зменшення ресурсів однієї із сторін; розуміння прав та інтересів супротивника. Частіше це шлях примирення, пов’язаний не з однобічним нав’язуванням волі, а з активністю обох конфліктуючих сторін;

2. примиренність на підставі примусовості (спосіб насилля), що дозволяє ігнорувати аргументи супротивника. В основі цього засобу нав’язування одній із сторін (або третьою силою всім сторонам) характерних взаємовідносин може бути:

• явне переважання сил і ресурсів у однієї із сторін та їх дефіцит у іншої;

• ізоляція однієї сторони конфлікту, зниження її статусу, а також інший стан, що свідчить про послаблення її позицій, поразку, завдану їй згідно з правилами гри;

• знищення, «тотальне винищування супротивника» (Х.Шпейер).

Розв’язання конфлікту – це не просто послаблення його насильницького і руйнівного потенціалу, але й усунення онтологічного змісту самого конфлікту, його предмета, його підгрунтя. Конфлікт є вирішеним, якщо всі учасники беззастережно визнають досягнуті домовленості, а проблеми, які породили політичне протиборство, не стають у якості предметом конфлікту.

Завершення конфлікту – більш широке поняття, ніж вирішення. Конфлікт може завершитися, наприклад, загибеллю обох сторін, але це не означає, що він був вирішеним. Під завершенням конфлікту розуміється його закінчення, припинення з будь-яких причин, а під вирішенням розуміють становище, коли припиняється протиборство.

Досвід практичної дії свідчить, що для вирішення конфлікту, як правило, доводиться прикладати більш чи менш значні дії. Було б безнадійною справою сподіватися на «самовирішеність» конфлікту. Можна намагатися його не помічати, ігнорувати, у кращому випадку пояснювати. Але якщо він буде розв’язуватись стихійно, то буде загострюватися, проявлятися більш агресивно і може розвалити політичну систему.

Для врегулювання і завершення конфлікту необхідно:

• встановити точну діагностику протиборства, включаючи з’ясування його мотивів, причин;

• прогнозувати хід і наслідки конфлікту. Головне – змусити сторони усвідомити необхідність виробити спільне рішення виходу із ситуації. Чим чіткіше визначено предмет непорозумінь і наслідків, тим більше шансів на ефективність вирішення.

Можливі два варіанти вирішення конфлікту:

• вирішення самими учасниками конфліктуючих сторін. Переговори дозволяють дійти згоди, коли відкривають шлях до співробітництва між протилежними сторонами. Цей метод використовувався з часу виникнення конфліктів взагалі, тобто з виникненням людського суспільства. Однією з найважливіших вимог під час проведення переговорів є відмова від позиційних торгів. Коли стоять твердо на позиціях, не вникаючи в інтереси один одного, згоди, звичайно, не досягають. В сучасних умовах це саме бачимо навколо подій на Близькому Сході, в колишній Югославії тощо. Щоб дійти розумного вирішення, необхідно примирити інтереси, а не позиції. Основна проблема переговорів полягає не в конфліктних позиціях, а в конфліктах між потребами, бажаннями, турботами і побоюваннями кожної із сторін. А такі потреби, бажання і є інтересами;

• зближення позицій та інтересів протилежних сторін через посередника – медіатора (лат. mediatio – посередництво, посередництво у суперечці третьої сторони, третьої держави, що не бере участі у суперечці). Завдання медіатора – дати сторонам готове рішення, яке сторони готові і повинні виконувати, домовитись, дійти згоди. Медіація не є чимось відмінним від переговорів, а лише особливий вид переговорного процесу.

Важливо, щоб медіатором виступала нейтральна сторона, поважана обома сторонами. При цьому більше є надії, ніж на судове втручання, що конфлікт буде вирішено. У такій законослухняній країні, як США, вважають, що рішення судді у відповідних справах виконується не більше, як на 40%, а з медіацією – до 70%.

Головне, щоб при переговорах двох сторін чи із залученням третьої сторони була терпимість до іншої точки зору; відверта розмова, спілкування, але без образ.

Однією з форм вирішення політичних конфліктів є референдуми із правовими наслідками – наприклад, прийняття конституції, визначення статусу території та ін. Другою формою є вибори. В ролі арбітра як у першому, так і в другому випадках виступають самі громадяни.

Важливим арбітром в політичних конфліктах виступає Конституційний суд. Звичайно, не всякий політичний конфлікт у рамках державного апарату підпадає у перелік його справ, але в його компетенції, окрім інших, розв’язання проблем з тлумачення статей законодавства, визнання нелегітимності результатів голосування, особливо як це мало місце в Україні під час «помаранчевої» революції.

У більшості країн Конституційний суд вирішує конфлікти, які виникають:

а) між законодавчими і виконавчими органами;

б) між центральними органами і її суб’єктами;

в) між державними органами і політичними партіями, громадськими організаціями та об’єднаннями.

Слід пам’ятати, що Конституційний Суд відіграє важливу попереджувальну, стримуючу роль вже при зародженні політичних конфліктів. Суд вирішує його, спираючись на достатність чітких юридичних норм Закону про Конституційний Суд.

Правові питання регулювання політичного конфлікту можуть бути предметом розгляду і пленарних засідань законодавчого органу країни.

Питання управління політичних конфліктів на міжнародному рівні здійснюють міжнародні організації (ООН, особливо її підрозділи; НАТО, ПАРЕ та ін.).

Отже, які ж основні способи чи шляхи розв’язання конфліктів? Нема універсальних способів на всі випадки. Найкращі ті, які в тій чи іншій ситуації будуть сприяти розв’язанню і завершенню конфлікту.