16.2. Структура політичної ідеології

Політична ідеологія має трирівневу структуру свого функціонування:

1) теоретико-концептуальний, який включає розробку та обґрунтування цілей, принципів, цінностей, ідеалів. На цьому рівні формується образ дійсності, тобто узагальнене уявлення групи про свої інтереси та цілі;

2) програмно-політичний, на якому загальні соціально-філософські принципи перетворюються в конкретні програми, лозунги, гасла, документи, вимоги політичної еліти. На цьому рівні відбувається поєднання загальних політичних поглядів з повсякденними потребами, які громадяни та їх об’єднання висувають до влади. Означені принципи, лозунги, програми, документи складають ідейно-політичну основу для прийняття рішень, орієнтації та стимулювання поведінки громадян.

3) актуалізований (чи поведінковий), який свідчить про міру засвоєння громадянами цілей, вартостей, ідеалів, принципів політичної ідеології, наскільки вони втілені в діях громадян.

Між цими рівнями можуть існувати суперечності в трактуванні одних і тих же ідей, наприклад між ідеалами (свободи, рівності, братерства) і засобами їх реалізації (терор і насильство якобінців у Франції, більшовизму в Росії, військові акції США у В’єтнамі, Іраку).

Структурними складниками політичної ідеології є:

1) політичні ідеї;

2) політичні теорії, концепції, доктрини;

3) політичні ідеали, цінності, мрії, утопії;

4) оцінка політичних процесів;

5) гіпотези, гасла, програми.

Політична ідея – вихідний момент теоретичного пізнання і перетворення політичної реальності. Час від часу між попередніми ідеями, способами пояснення дійсності і новими фактами виникає суперечність. Якщо ця суперечність не розв’язується в нових ідеях, то старі ідеї гальмують прогресивні зміни. Політична ідея – це результат осягнення думкою предмета пізнання – політичного процесу. Ідея містить в собі як ідеальний стан об’єкта, так і план (проект) його реалізації. Ідея є містком між думкою і дією, дозволяючи енергії думки перетворюватись в конкретну активну дію. Тут потреба (дефіцит чогось) завдяки ідеї (миттєвому осягненню дійсності думкою) перетворюється в інтереси, цілі й мотиви соціальних спільнот і стає посібником для подальших дії. Тому не ідеї (свободи, братерства, загального блага, миру, рівності, демократії) погані, а люди недосконалі, бо осягаючи ідеї своєю свідомістю, ми їх деформуємо своєю корисливістю. Ідея президентської форми правління працює в США вже сотні років, а в Україні викликає сумніви й застереження. Тож духовна чистота (чи її відсутність) може суттєво впливати на реалізацію будь-якої ідеї. Так, ідея поділу влади була висунута ще в античності, відновлена Дж. Локком, а концентровано викладена Ш. Монтеск’є. Надати ідеї поділу влади концептуального виразу вдалось тільки в ХІХ ст., коли теоретики демократичного лібералізму системно опрацювали її постулати. Зусиллями теоретиків ХХ ст. вдалося досягти задовільного теоретичного стану політичної концепції поділу влади. Політологічна наука в своїх скарбничках містить чимало концепцій (парламентаризму, плебісцитарної демократії, різних типів демократичного правління, політичних еліт, партій, лідерів).

Політична гіпотеза спонукає відшуковувати можливі та ймовірні причинно-наслідкові зв’язки між явищами. Вона дозволяє продуктивніше формувати концепції.

Політична концепція логічно поєднує ідею чи кілька ідей в систему суджень. Хоча концепція містить глибокі і конкретні знання, вона поступається політичній доктрині та політичній теорії своєю повнотою.

Політична доктрина – це розвинена система ідей, поглядів, концепцій, що виражають суть і зміст організації політичної влади в державі, функціонування влади, провідні тенденції її розвитку. Кожна держава опрацьовує власну політичну, військову доктрини, в яких розкривається стратегія і тактика політичної діяльності на історичний період. Доктрина визначає межі політичної влади в суспільстві, характер політичного режиму, основні методи реалізації влади в державі, постулати національної безпеки, розкриває зміст політичних, ідеологічних цінностей. Чинна Конституція уособлює політичну доктрину у формі беззастережних і обов’язкових для виконання норм.

Претендуючи на всезагальність, універсальність, знання та відображення істини, ідеологія всотує в себе теоретичне знання. Вона зазнає впливу не тільки нижнього психолого-емоційного рівня, але й прагне дотягтись до науково-теоретичного рівня. Власне її ніхто саме як ідеологію не виробляє. Більшість шукає істину в формі теорії. Тому логіко-концептуальною основою ідеології є соціальні і природничі теорії. Політична теорія – вища, найбільш розвинена форма організації наукового політичного знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності і суттєві зв’язки політичної сфери дійсності. Але якщо наукова теорія набуває ідеологічного відтінку, то вона втрачає свою академічну чистоту, формальну безсторонність і запліднюється колективною (груповою) волею та груповим інтересом.

Політичний ідеал спрямовує ідеологію на пошук досконалих форм суспільного життя, оцінює сучасні форми життєустрою з позицій майбутнього.

Політичні цінності сприяють формуванню стандартів оцінки кожної політичної дії, вчинку, їх наслідків. Тобто наскільки дана дія, вчинок демократичний, відповідає цінності миру, свободи, суверенітету, плюралізму, відкритості, чесності тощо. Цінності впливають на добір та ієрархію політичних пріоритетів, визначають характер аргументації (прихильники плюралізму відстоюватимуть право політичної опозиції на свободу слова в межах демократичного закону, а ті, кому властива віронетерпимість, знаходитимуть аргументи для заборони діяльності „чужинців”).

Структурним компонентом політичної ідеології є також політичні гасла. Політичні гасла – це керівні ідеї, завдання, вимоги та директиви політичних перетворень. Вони є спонуками до безпосередньої дії, закликом до змін (ліберальним гаслом Французької буржуазної революції було „Свобода, братерство, рівність”, комуністичної ідеології – „Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”, „Вся влада Радам”; помаранчевої революції – „Свободу не спинити!”). Гасла транслюють політичну ідеологію в масову свідомість, активізують творчість людей. Їх прийняття чи відхилення вказує на дієвість політичної теорії.

Більш швидкоплинними є політичні лозунги („Ми разом, нас багато, і нас не подолати”, „Схід і Захід разом!”, „Суддям честь!”). Вони можуть мати ситуативний характер і менш прив’язані до ідеологічних ідеалів та цінностей.

Ідеологіям притаманні також політичні міфи і політичні утопії.

Політична утопія – це сукупність ідей та уявлень, які є продуктом абстрактного мислення, не ґрунтуються на знанні реальних політичних процесів і пропонують принципово нездійснений за даних умов проект (заклики до побудови комунізму за два–три десятки років).

Означені складники політичної ідеології (ідеї, гіпотези, концепції, доктрини, теорії, ідеали, цінності, гасла, міфи та утопії) в своїй сукупності формують програму політичної діяльності політичних суб’єктів.

Політична програма – це насамперед план, за яким готова діяти та чи та партія, блок, соціальна група, клас, нація, світове співтовариство. В ній наголошені засадові принципи бачення проблем, цілей, завдань та шляхів їх розв’язання в усіх сферах суспільного життя. Програмою намічають послідовність дій, засоби, методи суспільних перетворень, передбачають темпи й терміни трансформацій.