logo
Лекц_ї

19.5. Міжнародний тероризм

11 вересня 2001 року весь світ з жахом спостерігав біля екранів телевізорів, як “Боїнг” плавно “входить” в будівлю Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку, як горить цитадель американської безпеки Пентагон. Те, що ще вчора здавалося недоторканним, сьогодні перетворилося в попіл. Прізвище цієї смертельної зброї – тероризм. Від нього ніхто не може сховатися на нашій маленькій планеті. Навіть Сполучені Штати Америки, які щорічно витрачали 5 млрд. доларів на заходи боротьби з тероризмом, виявилися беззахисними перед реальною загрозою.

За даними Держдепартаменту США, в світі щорічно здійснюється від 320 до 620 терористичних актів, але аналітичні центри ЦРУ вважають ці цифри значно заниженими.

Географічні зони терористичної активності сьогодні не мають кордонів. Хіба що Антарктида ще не стала місцем скоєння терористичних актів, а так на жодному континенті люди не можуть почувати себе в безпеці. Більше того, однією з характерних особливостей сучасного тероризму є те, що сфера діяльності терористів розповсюджується не лише на суходіл, але й на морські та повітряні шляхи. В перспективі терористи мають намір використовувати навіть космос.

Коли ми починаємо вивчення того чи іншого суспільного явища, нас цікавить передусім його суть, відмінні ознаки даного явища порівняно з іншими. Тому ми в першу чергу намагаємося дати визначення явищу яке вивчаємо. Те ж саме стосується тероризму.

Зробити це дуже складно, оскільки тероризм як соціально-політичне явище має дуже складну структуру. Тероризм приходить до нас під різними масками, частина з яких, на перший погляд, не мають з ним нічого спільного. При цьому це явище настільки багатогранне, що в ньому поєднуються ідеологічні, релігійні, етнічні та інші чинники. Крім того генеза даного явища свідчить про його постійну трансформацію: зміну форм і методів діяльності, організаційної побудови та інше. Тероризм має багато спільного з іншими формами соціального протесту: агресією, збройною боротьбою, військовими конфліктами різного ступеня інтенсивності, партизанськими діями, диверсіями та ін.

Термін “тероризм” походить від слова “терор”, що в перекладі з латинської мови означає “ жах”, “насильство”.

Ці обставини і визначають терор як особливу форму політичного насилля, що характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю та вдаваною ефективністю. Ці особливості визначили широке використання терору протягом людської історії як засобів політичної боротьби в інтересах держави, організацій та окремих осіб.

Тероризм – це метод політичної боротьби, який полягає у систематичному застосуванні нічим не обмеженого, не пов’язаного з військовими діями фізичного насильства для досягнення визначеної мети шляхом усунення політичних супротивників (вбивства політичних лідерів, військових або рядових громадян, вибухи, напади на банки, арсенали зброї, захоплення повітряних лайнерів, заручників тощо).

“Сучасний словник іноземних слів” дає визначення тероризму як політики і тактики терору, а терор визначається як “політика залякування, придушення політичних супротивників насильницькими діями”.

Передісторія сучасного політичного тероризму починається з найдавніших часів. На усіх етапах людського розвитку боротьба між гнобителями та пригнобленими, між панівними класами за владу часто переходила у збройне насильство, спрямоване на придушення, фізичне знищення або залякування політичного супротивника.

Терор – відкриття Великої французької революції, термін ввійшов у сучасну мову завдяки жирондистам та якобінцям, які об’єдналися у 1792 році з метою змусити короля замінити старих міністрів лідерами ліворадикальних угруповань. Саме тоді діячі революції проголосили “Que la terreur soit a L’orde du joir!” (Нехай буде терор на порядку денному). Якобінський уряд створив систему державного терору в надзвичайних обставинах, коли в країні одночасно точилася громадянська війна і війна проти коаліції.

З появою в кінці ХІХ ст. опозиційних організацій, які практикували систематичні замахи, поняття “терор” і “тероризм” поступово перестають розповсюджуватися на сферу військових конфліктів, починають вживатися як визначення окремого виду політичної боротьби.

Розгляд суті ознак тероризму дає можливість сформулювати бачення тероризму в широкому та вузькому сенсі слова.

При формулюванні тероризму в широкому сенсі слова використана ідея Деніела Белла про три сфери постіндустріального суспільства, що керується різними осьовими принципами. Тероризм у широкому сенсі слова – це соціальне явище, засноване на використанні або загрозі використання насильства у формі терористичного акту з метою нарощування атмосфери жаху та безвихідності в суспільстві в ім’я досягнення мети суб’єктів терористичної діяльності. Цей підхід дозволяє нам визначити основні різновиди тероризму – економічний, духовний та політичний.

Найбільший інтерес являє собою політичний тероризм, який розглядається у вузькому сенсі слова і у відповідності з родовим поняттям. Таким чином, політичний тероризм – це соціально-політичне явище, засноване на використанні або загрозі використання політичного насильства у формі терористичного акту з метою створення атмосфери жаху в суспільстві для досягнення політичних цілей суб’єктів терористичної діяльності.

Тероризм не є чітким і сталим явищем, а являє собою метод політичної боротьби, до якого вдаються різні соціальні прошарки населення. Він може бути державним та опозиційним, консервативним і революційним, релігійним і націоналістичним. Історичні та сучасні форми тероризму суттєво розрізняються між собою.

Тероризм висуває на передній план таку форму політичного насилля, як терористичний акт. Якщо в минулому терористичні акти полягали у вбивствах окремих посадових осіб, то в сучасних умовах об’єкти терористичних замахів значно розширені. Змінилися також самі форми замахів. В арсеналі терористів сьогодні знаходяться індивідуально націлені замахи, угони літаків, захоплення заручників, пограбування банків, пожежі, підриви офісів, диверсії, шантаж, рекет. Головною загрозою з боку терористів залишається загроза життю та безпеці людей. Без здійснення цієї загрози та підкріплення її акціями (захоплення заручників, угони літаків, мінування і т.д.) тероризм втратив би сенс.

Головним у визначенні форми тероризму є те, з якою метою здійснюють насильницькі акти. Політичним роблять терористичний акт його мотиви та спрямованість.

Політичний характер терористичної діяльності принципово відрізняється від кримінальної злочинності, хоч між ними є деяка схожість. По-перше, кримінальні злочинці та терористи свідомо порушують закони. По-друге, ряд використовуваних ними засобів збігаються. По-третє, самі терористи нерідко залучають до своїх операцій злочинців.

Між політичним та кримінальним тероризмом усе ж більше відмінностей, ніж схожості. Терористи намагаються насамперед залякати суспільство, змінити існуючий державний устрій, внутрішню політику тощо. Злочинці навпаки, намагаються не привертати уваги, не зачіпати основ суспільства, в рамках якого вони здійснюють свою діяльність.

Терористи намагаються завдати удару по “системі”, а злочинці – заробити якомога більше грошей.

Політичний тероризм виник на поч. ХІХ ст. після закінчення наполеонівських війн. Активність одинаків, що була характерною для тероризму спочатку, у 2-й половині ХІХ ст. перетворилась в цілу політичну спрямованість зі своєю ідеологією, політичними цілями, лідерами та героями.

У ХХ ст. тероризм сформувався як значущий політичний фактор. Завдяки розвитку науки і техніки тероризм стає загрозою вже не окремим особистостям, як було раніше, а набуває значення глобальної проблеми, яка загрожує всьому людству.

Для того, щоб зрозуміти суть явища, необхідно добре розібратися у формах його прояву. Тероризм, як і будь-яке інше соціальне явище, має багато форм свого прояву. А це породжує бажання їх класифікувати.

Так, В. Витюк і С. Ефіров в монографії “Лівий” тероризм на Заході: історія та сучасність” пропонують наступну класифікацію тероризму:

- державний та опозиційний тероризм;

- за соціальною спрямованістю – соціальний, націоналістичний, релігійний.

Останній аспект покладено в основу класифікації тероризму, яку дає А. Крайнев: політико-соціальний (прикладом може бути РАФ Німеччині), породжений рухами в дусі гіпертрофованого регіоналізму (ЕТА, Іспанія; ІРА, Північна Ірландія,), політико-релігійний (насамперед насильницькі дії ісламських фундаменталістів).

Ф. Форсайт дає свою класифікацію:

Л. Діспо виділяє чотири види тероризму – державний тероризм лівий, державний тероризм правий, тероризм лівої опозиції та тероризм правої опозиції.

Враховуючи різноманітність форм тероризму, а також переплітання його форм, будь-яка класифікація буде абсолютно умовною і тою чи іншою мірою неповною.

За сферами дії тероризм може бути внутрідержавним та транснаціональним (або міжнародним).

Внутрідержавний тероризм пов’язаний з діяльністю як державних структур по придушенню опозиції шляхом насильства і створення атмосфери жаху в країні, так і боротьбою опозиційних сил проти існуючого режиму. Він характерний лише для якої-небудь окремо взятої країни і не виходить за її територіальні кордони.

Зародження цього тероризму історично пов’язано з Великою французькою революцією. Говорячи про цей вид тероризму, доцільно згадати і історію Росії 1918-1920 років, коли відбувався як державний, так і опозиційний тероризм, який ввійшов в історію під назвою “білого” і “червоного” терору (коли брат воював проти брата і батька, і від цього страждав перш за все народ).

Міжнародний тероризм визначається Державним департаментом США як “тероризм, який розповсюджується на громадян і територію більш ніж однієї країни”.

Л. Моджорян (“Терроризм: правда и вымысел”) вважає, що тероризм стає міжнародним, коли:

  1. як терорист, так і жертви тероризму є громадянами однієї й тієї ж держави або різних держав, але злочин скоєно за межами цих держав; 2) терористичний акт спрямований проти осіб, які користуються міжнародним захистом; 3) підготовка до терористичного акту ведеться в одній державі, а здійснюється в іншій; 4) скоївши терористи­чний акт в одній державі, терорист ховається в іншій, отож і постає питання про його видачу.

Міжнародний тероризм нині набуває загрозливого характеру. Сучасна глобалізація характерна не лише для економіки, але й для терористичної діяльності. Сьогодні терористи готуються до здійснення терористичних акцій в одній країні, здійснюють їх в другій, а переховуються в третій. Такі терористичні організації, як «Всесвітній ісламський фронт боротьби про­ти іудеїв і хрестоносців», «Аль-Каїда», «Аль-Джи-хад» та інші, обплутали мережею своєї терористичної павутини весь світ.

З огляду на ставлення суб’єктів терористичної діяльності до державної влади, тероризм підрозділяють на державний та недержавний. Різниця між першим і другим поляає в тому, що державний терор є відкрите насильство з боку правлячої еліти, яка спирається на силу державних інститутів; він має санкціонований характер; має монополію на легітимність. Недержавний тероризм — на­сильство й залякування, яке використовують угруповання, які або не беруть безпосередньої участі в діяльності державних органів, або протиставляють себе суб’єктам державної влади. Так, наприклад, метою терористичної діяльності японської секти «Аум Синрікьо» (Вища істина Аум) було скинути уряд і зробити свого «гуру» Секо Асахару імператором Японії.

З огляду на ідентичність суб’єктів терористичної діяльності, тероризм може бути етнічним та релігійним. Суб’єкти етнічного тероризму являють собою групи, чий статус визначено етнічною належністю. Дана різновидність тероризму є намаганням зміни форми державного правління, створення самостійної держави, або досягнення часткових змін у становищі етнічних утворень. Залежно від політичної ситуації, традицій та соціальної структури вони орієнтуються на ліву (баскська ЕТА) або на праву (корсиканські терористи) ідеологію. Організації цього типу найбільш довготривалі (ІРА).

Релігійний тероризм представляють терористичні організації, об’єднані належністю до однієї конфесії. Сьогодні християни складають 33% усього населення планети, вони мають більшість у двох третинах країн світу на всіх континентах. Мусульмани становлять 18,9% населення і мешкають переважно в країнах Близького і Середнього Сходу, Північної Африки і Південно-Східної Азії. Індуїсти – 13,3%, конфуціанці – 6,6%, буддисти – 6%, іудеї – 0,2%. Атеїсти складають приблизно 15%.

Однією з причин виникнення конфліктів на релігійній основі є фундаменталізм, притаманний представникам усіх релігій.

З огляду на соціально-політичну спрямованість, відрізняють лівий і правий тероризм.

Лівий (революційний) тероризм орієнтується на різноманітні ліві соціально-політичні доктрини (марксизм, ленінізм, троцькізм, анархізм, геварізм, маоїзм і т.д.) Мішенню для лівих терористів стають представники владної політичної еліти, державні чиновники, функціонери правлячих політичних партій, бізнесмени тощо.

Ліві терористи створюють підпільні бойові організації, здійснюють координацію діяльності в міжнародних масштабах. Найбільш відомі організації – “Фракція Червоної армії” (РАФ), Німеччина; “Червоні бригади”, Італія. В період “холодної війни” вони користувалися значною підтримкою СРСР та інших країн соціалістичної співдружності.

Правий (контрреволюційний) тероризм орієнтується на традиційні для нації політичні доктрини та цінності, історично – на національних діячів минулого. Часто активізується в період найбільшої загрози з боку лівих сил. Мішенню виступають ліві та ліберальні політики, активісти профспілкового руху. Діють переважно як таємні бойові угруповання легальних організацій праворадикальної спрямованості.

За засобами впливу на об’єкт тероризм поділяють на демонстративний та інструментальний.

Демонстративний тероризм – має за мету привернути увагу до тієї чи іншої проблеми (екологічні: будівництво АЕС, охорона навколишнього середовища, утилізація ядерних та хімічних відходів).

Суб’єкти інструментального тероризму розглядають психологічні ефекти як допоміжну дію, навіть другорядну. Вони намагаються досягти реальних змін владних відносин тиском фізичного впливу ( вбивства, захоплення об’єктів, вибухи і т.д.).

За засобами, які використовують під час терористичних актів, виділяють тероризм із застосуванням засобів ураження (зброя, вибухівка) та тероризм із застосуванням зброї масового знищення (біологічний, хімічний, ядерний, тощо).

За середовищем здійснення – наземний, повітряний, морський, космічний. Останнім часом надто популярним стає комп’ютерний тероризм.

Крім того, деякі дослідники виділяють бандитський тероризм. Але, на думку авторів, бандитський тероризм цілковито підпадає під кваліфікацію кримінального законодавства і не може розглядатися як дії, що мають політичну спрямованість.

Терористичними актами можуть бути:

Найбільш близька до терористичної діяльності партизанська війна, яка здебільшого локалізується в сільській місцевості.

В останні роки проблема тероризму все більше і більше набуває глобального характеру. В зв`язку з цим виникла необхідність міжнародної співпраці в протистоянні тероризму і визначення завдань, що стоять перед практичними і науковими працівниками, котрі повинні їх вирішити.

Після Другої світової війни значно зросло міжнародне співробітництво в боротьбі з тероризмом. Був прийнятий цілий ряд документів, які регламентували діяльність у цій галузі. Серед них Конвенція про злочини і деякі інші акти, які здійснюються на борту повітряних суден (1963), Конвенція з боротьби з незаконним захопленням повітряних суден (1970), Конвенція з боротьби з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (1971), Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом (1973), Міжнародна конвенція з боротьби з захопленням заручників (1979), Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (1980), Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства (1988), Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розміщених на континентальному шельфі (1988) та багато інших.

Сучасна система багатосторонньої співпраці у боротьбі з тероризмом склалася переважно за останні три десятиліття.

Визнаючи зростаючу загрозу тероризму, Генеральна асамблея ООН заснувала в 1999 році відділення із запобігання тероризму, яке розпочало свою роботу в квітні того ж року. Головним напрямом діяльності відділення є дослідження і технічна співпраця, а також взаємодія у сприянні активізації міжнародного співробітництва в попередженні тероризму.

Зростання терористичної загрози, що організаційно набуває риси своєрідного “терористичного інтернаціоналу”, створює серйозну загрозу як стабільності в окремих країнах і регіонах, так і міжнародній спільноті в цілому. Трагічні події 11 вересня 2001 року в США, наступні провокації з боку міжнародних терористів, зокрема що стосуються розповсюдження спор сибірської язви, засвідчили, що в боротьбі з цим злом не можна втрачати ні хвилини. Інакше тероризм – чума XXI століття – здатний серйозно підірвати всю систему міжнародних відносин, що склалася.

Особливе місце в боротьбі світового співтовариства з тероризмом займає Інтерпол. Основне значення контактів і зустрічей в межах організації експерти вбачають в можливості налагодження особистих відносин між представниками антитерористичних підрозділів, створенні атмосфери взаємної довіри, що дозволяє неформально вирішувати на двосторонній основі ряд складних оперативних питань, у тому числі термінового характеру.

Тероризм, як будь-який інший рух, в сучасних умовах не може діяти без потужної фінансової підтримки, тому одним з головних напрямів співпраці держав має стати боротьба з відмиванням грошей, адже саме це є головним джерелом доходів терористичних груп.

Значну допомогу в антитерористичній боротьбі на каналі виявлення шляхів фінансування злочинних організацій може надати створена ще в 1989 році на нараді голів держав і урядів семи провідних держав (”великої сімки”) спеціальна група по боротьбі зі злочинністю у фінансовій сфері (ФАТФ), яка за минулий період перетворилася в одну з найбільш авторитетних і впливових міжнародних структур по боротьбі зі злочинністю у фінансовій сфері.

На даний час членами ФАТФ є 26 держав (Австралія, Австрія, Бельгія, Канада, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Гонконг, Ісландія, Ірландія, Італія, Японія, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Сінгапур, Іспанія, Швеція, США) та дві міжнародні організації (Комісія Європейського Союзу (КЄС) та Рада співпраці арабських держав Перської затоки).

В Україні профілактика тероризму та боротьба з його проявами здійснюється на підставі Закону України “Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року. Даним Законом визначені основні терміни (тероризм, терористичний акт, терористична діяльність, міжнародний тероризм, терористична організація, антитерористична операція тощо), правові основи та основні принципи боротьби з проявами тероризму. Визначено, що основними правовими засадами боротьби з тероризмом є Конституція України, Кримінальний кодекс України, закони України, Конвенція про боротьбу з тероризмом, 1977 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, 1997 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, 1999 р., інші міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України. Координацію діяльності суб'єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом, здійснює Антитерористичний центр при Службі безпеки України.

Тероризм – явище досить складне, динамічне та багатопланове. З огляду на все сказане вище, навряд чи нам вдасться подолати його у ХХІ столітті, не кажучи вже про соціальні причини, що його породжують. Але це не означає, що боротьба зі злочинними проявами не має сенсу. Можливо, просто треба змінити методи цієї боротьби, адже зло може породити лише зло – це вже давно відома істина. Людству вже давно слід було виробити єдину гуманну систему боротьби з тероризмом, а не знищувати окремі політичні угруповання, релігійні організації та застосовувати при цьому такі жахливі засоби і методи, які навіть порівняти не можна з тими, що їх використовували терористи.

Тероризм – супільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади, або вчиненні інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей, або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Терористичний акт – злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258–260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Терористична діяльність – діяльність, яка охоплює:

Боротьба з тероризмом – діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності.

Терористична організація – стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою скоєння терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Організація визнається терористичною, якщо хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації.