5.2. Форми, види та механізм реалізації політичної влади

Основними формами політичної влади є панування, політичне керівництво й управління. Панування – це абсолютне чи відносне підкорення одних людей іншими. Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об’єктів влади, через організацію, регулювання та контроль їх розвитку.

Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб’єкта правління. До них належать:

1. монархія – єдиновладне (абсолютне чи обмежене) спадкоємне правління однієї особи – глави держави – монарха;

2. тиранія (деспотія) – одноосібне необмежене самовладдя, внаслідок насильницького захоплення влади, яке характеризується абсолютним свавіллям правителя та цілковитим безправ’ям народу;

3. аристократія – влада спадкової, родовитої, знатної меншості, привілейованого стану;

4. олігархія (плутократія, тимократія) – влада багатіїв, заможної, неродовитої меншості, яка підпорядковує собі державний апарат;

1. теократія – політична влада духівництва, глави церкви у державі;

2. охлократія – влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої, примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічно;

3. демократія – влада народу на основі закону та гарантії прав і свобод громадян;

4. партократія – влада однієї партії, партійної номенклатури (верхівки) в державі;

5. бюрократія – влада чиновників, адміністраторів у державі; ієрархічно організована система влади державного апарату, наділеного специфічними функціями;

6. технократія – влада науково-технічногї еліти (фахівців), керівників підприємств, менеджерів;

7. меритократія – влада найбільш обдарованих, гідних людей, в основу якої покладено принцип індивідуальних заслуг;

8. автократія – необмежене і безконтрольне самовладдя;

9. анархія – безвладдя держави; самоуправління громад, комун, сімей та інших первинних спільностей людей.

Відомий політолог і економіст Б.Гаврилишин вважає, що на сучасному етапі існує три види влади:

1) Влада типу противаги. Така влада ґрунтується на індивідуалістсько-конкуренційних цінностях та існує в країнах, де такі цінності переважають (англомовних). Характерними ознаками цього виду владної організації є:

а) існування правлячої групи й опозиції (противаги), що постійно конкурує з нею (еліта і контреліта);

б) розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;

в) побудова владних інституцій за принципом контролю та рівноваги;

г) наявність періодичних виборів;

д) прийняття рішень згідно з принципом більшості.

2) Колегіальна влада (співпраця при владі). Характеризується такими рисами:

а) поділ влади без утворення опозиції;

б) колегіальність у прийнятті рішень;

в) децентралізація влади;

г) високий рівень консенсусу (згоди);

д) використання засобів прямої демократії (наприклад, у Швейцарії, Японії).

3) Унітарна (недиференційована, диктатура, неподільна, інтегральна) влада , для якої характерні такі риси: а) концентрація влади в одних руках; б) відсутність легальної опозиції або противаги. Унітарна влада функціонує за принципом правління меншості та завжди має ідеологічне виправдання. Відібрати і передати владу іншим можна лише за допомогою революції чи державного перевороту. Унітарна влада виправдана лише під час воєн, економічних труднощів, тобто у критичних ситуаціях.

Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Його структура за польським політологом Єжи Вятром, виглядає так:

1. Наявність у владних відносинах не менше двох партнерів.

2. Волевиявлення владарюючого здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі.

3. Обов’язкове підкорення тому, хто здійснює владу.

4. Соціальні норми, що закріплюють право одних видавати акти, а інших – їм підкорятися (правове забезпечення).

Такий механізм владних відносин, чітко працюючи, забезпечує оперативність і дієвість взаємозв’язку суб’єкта і об’єкта, реалізацію функцій.

Вдосконалення і демократизація політичного управління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимоги до неї. З огляду на, це російський політолог Іван Ільїн (1882-1954) сформулював шість аксіом державної влади.

1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження.

2. Державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна.

3. Влада має здійснюватися людьми, які відповідають високому етичному й політичному цензу (влада без авторитету гірша, ніж явне безвладдя).

4. Політична програма владарюючих може передбачити лише заходи, які мають загальний інтерес.

5. Політична програма влади має охоплювати заходи і реформи, які реально можна втілити в життя.

6. Державна влада принципово пов’язана з розподільчою справедливістю.

Практика політичного життя засвідчує, що ігнорування цих аксіом призводить до кризи державної влади, дестабілізації суспільства, конфліктних ситуацій, які можуть переростати навіть у громадянську війну.