4.3. Вчення українських просвітників про державу і суспільство

Великий вплив на розвиток суспільно-політичної думки в Україні у XVIII ст. мали французькі просвітники Ж.Руссо, Вольтер, Д.Дідро, М.Монтеск’є та інші. У трактуванні суспільно-політичної думки просвітників в Україні у XVIII ст. слід виходити з того, що просвітницька філософія відображала зрушення в суспільно-політичному та економічному житті як у Росії, так і в Австрійській монархії. В Україні, яка входила до Росії, просвітники різко виступали проти кріпосництва і самодержавства. Ці ідеї становили суть соціальних доктрин просвітництва. В Україні активними просвітниками були С.Десницький, Я.Козельський, В.Кармазін, П.Лодій. На Закарпатті просвітницькі ідеї пропагували О.Духнович, М.Балудянський, А.Добрянський та інші. Українські просвітники вважали політичний лад, який тоді був в Україні, безперспективним, критикували кріпосницькі порядки і виступали за відміну кріпосного права як у Росії, так і в Австрії, були за обмеження абсолютизму в своїх країнах, розглядали питання про парламенти і їх діяльність, представництво у них. Перехід від феодального до капіталістичного розвитку країн породжував потребу утвердження юридичного світогляду, тобто права, закону та юридичної гармонії громадянина, його прав та свобод, що відповідало вимогам суті та проблем нового способу виробництва в цілому. В умовах України просвітники проголошували феодально-кріпосницькі засади несправедливими і такими, що суперечать нормам права. А щоб теоретично обґрунтувати юридичний світогляд та юридичний спосіб мислення, вони поставили в центр концепцію природного права. Просвітницька ідеологія стала ідеологією природних прав людини. Важливе місце у просвітницькій ідеології відводилось договірній теорії держави та суспільства, яка мала різне політичне і практичне значення.

Просвітники у своїх концепціях пропагували ідеї свободи, рівності, власності. Вони не цілковито підтримували ідею суспільного договору, а висунули своє бачення, звернувшись до так званого «осмислення історії». На такій основі і була розроблена теорія С.Десницького. Він доводив, що людство розвивалося поступово і проходило у своєму розвитку чотири стадії:

1. Коли люди вели бродячий спосіб життя, займалися збиранням готових продуктів природи.

2. Коли з’явилися скотарі або пастухи.

3. Хлібороби.

4. Комерційний стан як вища форма суспільного життя.

Таким чином, С.Десницький не дотримується теорії суспільного договору, а вважає, що держава виникає в результаті послідовного природного розвитку суспільства. До питання приватної власності С.Десницький підходить історично. Подібно до Руссо він показував, що приватна власність не існувала вічно, на ранніх етапах її просто не було. Вчений приватну власність вважає священною і недоторканою. Це була прогресивна думка.

Просвітники розвивали ідею природного права. Вони висунули тезу про те, що є правові вчення і мораль.

С.Десницький був автором проекту перебудови державного ладу в Росії. Не обмежуючи скільки-небудь серйозно монарха в здійсненні виконавчої влади, він у свій проект вносить ряд положень, зокрема про конституційну монархію. Законодавча влада, за його проектом, має належати однопалатному Сенату. Чисельність його 600-800 чоловік. У Сенат можуть бути обраними депутати різних соціальних станів – поміщики, ремісники, інтелігенція, які зможуть самі себе утримувати. Виконавча влада, за С.Десницьким, належить монарху. Судова влада має бути відокремлена від виконавчої, вводиться суд присяжних.

С.Десницький крім законодавчої, виконавчої і судової влади виділяв ще наказову владу – владу військових та керівників губерній, громадську владу – виборні органи місцевого самоврядування. Політична доктрина С.Десницького була спрямована на те, щоб Росію перетворити в конституційну монархію.

Так само політична думка розвивалася і на українських землях, які були під владою Австрійської монархії. Так, на Закарпатті просвітників називали будителями. Вони трохи в інших умовах, ніж у Росії, розробляли свої доктрини політичної думки. Суспільно-політичний лад в Австрійській імперії був схожий на той, що був і в Росії. Один із просвітників Закарпаття Михайло Балудянський у 1804 році виїхав у Росію, став першим ректором Петербурзького університету, відіграв провідну роль у кодифікації законів Російської імперії, займався питаннями політичної економіки і фінансів, селянською реформою в Росії.

Найбільш відомим представником політичної думки на Закарпатті був поет, будитель О.Духнович. Сам О.Духнович був більше політиком, ніж літератором. Його політика мала на меті культурне пробудження русинів словом. Його літературна творчість мала функціональний характер. Її завданням було пробудити, вести, навчати, підняти самосвідомість селянина, а якщо не його самого, то його дітей. Його основні політичні погляди: виступав проти збереження монархічно-феодальних порядків в Австрійській державі. Вважав, що на чолі Австрійської імперії має бути освічений монарх. Висунув думку про необхідність морального вдосконалення. Його політична думка була спрямована на перетворення Австрійської монархії на конфедерацію, в якій гідне місце займуть і слов’янські народи. Духнович не розумів суспільно-класову структуру суспільства і ділив його за соціальними категоріями, а саме: благочестиві і мудрі, безумні і дурні. Він вимагав, щоб до австрійського і угорського парламентів висилали депутатів від народу. Проповідував соціальну рівність. Був непослідовним в національному питанні. Вважав, що для народу треба писати народною і зрозумілою мовою, а в літературі користуватися російською мовою (на практиці тоді було користування церковнослов’янською мовою).

Більш послідовним в національному питанні був Адольф Добрянський. Він вперше сформулював концепцію єднання русинів Австрійської монархії – Закарпаття, Галичини і Буковини в одну провінцію. Він розумів цю провінцію як федерацію Австрійської монархії, де б русини мали рівні права з іншими провінціями чи землями. Вважав, що Австрійська монархія має бути федеративною, демократичною державою вільних народів, захисником малих народів Центральної Європи.

Вождь угорського народу Л.Кошут не розумів А.Добрянського – останній став комісаром російської армії, яка прибула в 1849 році в Австрію для придушення угорської революції. А.Добрянський очолив делегацію русинів, яка прибула до Відня і була прийнята імператором. Ця делегація передала імператору перший руський Маніфест, який мав 12 пунктів. Серед цих вимог були такі: «визнання руської національності в Угорщині, визначення руської території, введення руської мови в школах і установах, призначення руських урядовців, видання газет і книг руською мовою, гарантія прав русинів в інших частинах монархії». У 1849 – 1850 роках А.Добрянський створив на Закарпатті Ужгородський округ, явочним порядком вводить руську мову разом з угорською в установах і школах, назначає русинів на ключові позиції в цьому окрузі. На території округу були відкриті три руські гімназії – в Ужгороді, Мукачеві та Сиготі. Це була культурно-національна автономія краю. Таким чином, А.Добрянський на практиці намагався здійснити свої політичні задуми.