2.3. Політико-правові погляди Марка Тулія Цицерона (106-43 рр. До н.Е.)

Епоха, в яку жив і діяв Цицерон, “його час”, за висловом визначного історика Сергія Утченка, може бути названа переломною. Суть і принципове значення історичного перелому полягає в тому, що на той час Рим фактично вже перетворився в світову державу. Однак цей перелом мав більш зовнішній характер, в той час як внутрішній бік був значно складнішим і неоднозначним. У Римі відбувався поступовий перехід від форм общинної, полісної демократії до тоталітарного режиму імперії. Зрозуміло, що всі ці процеси відбувалися не в мирній обстановці, а в напруженій, інколи навіть смертельній боротьбі. Історія життя Цицерона – ілюстрація до цього твердження.

Епоха переходу від республіки до імперії в Римі представлена найяскравішою особистістю – Марком Тулієм Цицероном, якого справедливо вважають “останнім республіканцем” античного Риму, політиком і громадським діячем, праці якого (“Про державу”, “Про закони”, “Про природу богів”) досі залишаються невичерпним джерелом знань про античну філософію “природного права”. Загалом перу римського мислителя належать 19 трактатів, 58 судових і політичних промов та понад 800 листів. На глибоке переконання Цицерона, держава – це справа народу (під яким він розумів поєднання багатьох громадян, пов’язаних між собою згодою у питаннях права та спільністю інтересів). Держави, які виникають в результаті суспільного договору, Цицерон поділяв на монархії, аристократії та демократії. Кожна з них має право на існування, однак найкращою, на думку мислителя, є змішана форма, якій властиві елементи всіх трьох. Ця змішана форма повинна, врешті-решт, привести до загальної рівності та могутності держави, де кожний її громадянин був би на своєму місці.

Демократії притаманна рівність, яку Цицерон відносив до негативу, адже вона нівелює особистості, руйнує суспільну ієрархію. Отже, демократія не була його ідеалом. Цицерон закликав повернутися до колишнього блоку сенатської верстви і вершників проти монархістів та демократів. Якими б не були державницькі традиції, переконував Цицерон, однак держава нічого не вартуватиме, якщо її очолюватиме бездарна особистість, слабкий і розпутний правитель. Мислитель бачив коріння негараздів римлян значно глибше, ніж на фоні яскравих особистостей. Він закликав до реформування моральності римлян, віддавав пріоритет таким рисам, як мудрість, справедливість, стриманість, поміркованість, освіченість тощо.

Цицерон сформулював власну теорію природного права, яка спиралася на дотримання законів. Пріоритет належав природному закону (неписаний людський закон, закон вищого розуму). Саме цей природний закон зв’язує людей і богів, дозволяє розрізняти добро і зло, справедливість і несправедливість. Цицерон вимагав неухильного дотримання законів, їх непорушності: “щоб ніхто нікому не шкодив, якщо лише не буде спровокований на це несправедливістю”. Це правило він переносив і на зовнішньополітичну діяльність держави. Вважав, що війна не повинна вважатися необхідністю. Мудрий правитель усі спірні питання покликаний вирішувати шляхом переговорів. Щодо війн, то типологія їх, запропонована Цицероном, доволі проста: справедливі (оборонні) та несправедливі війни.