11.2. Партія як політичний інститут: ознаки, функції та класифікація

Історія розвитку політичних партій засвідчила, що цей політичний інститут є досить складним суспільним феноменом. Тому, незважаючи на наявність значної кількості публікацій, присвячених партіям, в партології не вироблено єдиного загальновизнаного визначення сутності політичних партій. Дослідники пропонують чимало різноманітних, часто суперечливих підходів до розуміння суті партій. Найбільш поширеними є наступні підходи:

1. Класовий підхід: політичні партії – це найбільш активна і організована частина класу чи соціальної групи, що виражає його інтереси. Основною ознакою політичної партії, з точки зору класового підходу, є її класова природа і соціально-економічна обумовленість інтересів її членів.

2. Ідеологічний – трактування політичної партії як спільності людей не тільки за соціально-економічним критерієм, але й об’єднаних за подібністю ідейних поглядів.

3. Інституціональний – розуміння партії як організації, що діє в системі органів державної влади.

4. Функціональний підхід розглядає політичну партію з позицій виконуваних партією функцій. Головна функція партій – прихід до влади, отже і політичні партії трактуються як групи людей, що ставлять перед собою ціль здобуття влади.

Американські науковці Ж. Ла Паломбара та М.Вайнер у праці “Політичні партії і політичний розвиток” наводять чотири основних критерії, які лежать в основі визначення політичної партії:

1. тривалість діяльності партійної організації. Партія – це структурно оформлена організація, яка засновується не на кілька років, а повинна пережити своїх засновників;

2. наявність   стійких місцевих організацій, що підтримують зв’язки з центральним керівництвом. Наявність зв’язків з осередками на місцях відрізняє партію від парламентської групи, що існує тільки на національному рівні;

3. спрямованість керівників центральних і місцевих організацій на боротьбу за владу, а не лише намагання впливати на неї. Цей критерій дозволяє встановити різницю між політичними партіями і різними суспільно-політичними організаціями;

4. прагнення здобути підтримку народу через вибори чи якимось іншим способом. Це відрізняє партії від груп тиску, що, звичайно, не беруть участі у виборах: вони лише впливають на партії, уряд, громадську думку.

Резюмуючи вищенаведені критерії, можна дати стисле визначення політичної партії як стійкої політичної організації, яка прагне здобути підтримку значних соціальних груп і ставить мету здобуття та утримання державної влади, реалізуючи інтереси своїх членів і симпатиків.

Розглядаючи діяльність політичних партій у конкретних країнах, слід мати на увазі, що зміст поняття “політична партія”, його основні ознаки конкретизуються нормами законодавства. В Україні поняття “політична партія” визначається в Законі України “Про об'єднання громадян” (1992 р.) та Законі України “Про політичні партії в Україні” (2001 р.).

Більш досконалим ми вважаємо визначення, запропоноване в ст. 2 Закону України “Про об'єднання громадян”, оскільки там відображено основне завдання партії – участь у організації і здійсненні державної влади: “Політичною партією є об'єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формування органів влади, місцевого і регіонального самоврядування і представництво у їх складі”.

В сучасній демократії діяльність політичних партій обмежується трьома основними рівнями суспільної системи.

І. Перший з них – сфера суспільних відносин, у якій партії мають свої корені, з якої черпають свої сили і життєздатність. На цьому рівні партія виконує такі функції:

а) формування громадської думки щодо суспільно важливих питань. Партії фокусують увагу суспільства на важливих проблемах, пропонують можливі варіанти їх розв’язання;

б) функція політичної ідентифікації. Партії своєю ідеологією, своїми діями дозволяють окремій особі ідентифікувати свою політичну орієнтацію, визначити свої симпатії у масі різнорідних політичних цінностей;

в) артикуляція та інтеграція соціальних інтересів. Партії виявляють найбільш значущі соціальні інтереси, потреби і перетворюють їх у гасла, вимоги, програми і дії політичного характеру. Однак інтереси різних категорій населення є різнорідними, тому партії намагаються якщо не поєднати, то хоча б гармонізувати інтереси різних груп і досягти на цій основі суспільного компромісу навколо певної програми чи ідеї. При вирішенні цієї задачі партії орієнтуються на інтереси великих соціальних прошарків, роблять корекцію стратегії, програмних установок відповідно до змін у суспільстві;

г) активізація політичної участі і мобілізація мас. Завдяки різноманітній діяльності (передвиборча агітація, пропаганда, масові акції тощо) відбувається залучення громадян до політичного життя, партії набувають досвід участі у владних відносинах, партії надають громадянам ресурси для політичної діяльності;

д) формалізація та інституціалізація політичної участі громадян. Через партії і виборчу систему проходить заміна спонтанних, стихійних, неорганізованих форм політичних дій більш прийнятними конвенціональними формами участі.

ІІ. Другий рівень – це рівень самої партії, де здійснюються наступні функції:

а) рекрутування нових членів партії і добір політичних лідерів. Саме в партіях майбутні законодавці та керівники виконавчих структур демонструють свої політичні та організаційні здібності, в партії проходить і їх підготовка до відповідальних посад;

б) розробка партійної ідеології, пропаганда.

ІІІ. Третій рівень партійної діяльності – це рівень інституціалізованої державності. Партії “вторгаються” у сферу державних інститутів і виконують такі функції:

а) участь у боротьбі за владу шляхом участі у виборах до представницьких структур. Боротьба різних партій за владу забезпечує конкуренцію і плюралістичний характер політичного процесу;

б) функція зв’язку у площині “суспільство–державна влада” і забезпечення легітимності політичної системи. Партії через своїх представників у владі значною мірою забезпечують необхідний зв’язок між тими, хто здійснює політичне управління, та тими, на кого воно поширюється;

в) участь у політичному управлінні. Партія самостійно чи в коаліції з іншими партіями здійснює управління державою шляхом опанування державних органів влади, або якщо в опозиції – опосередковано впливає на органи, що приймають політичні рішення, контролює їх діяльність.

Зазначені функції партій характеризують загальну модель їх діяльності у системі ліберальної демократії. Але в кожній країні є певна специфіка функціонування політичних партій, їх місця і ролі в політичній системі. Обсяг і зміст політичних функцій значною мірою визначаються типом політико-правового режиму, нормами конституційного законодавства, а також характером сформованої в суспільстві партійної системи.

У політичній науці існують різні системи класифікації партій. За критерії у класифікації слугують: функції, походження, роль у політичній системі, програма, ідеологія, соціальна база, методи діяльності і т.д.

Залежно від походження партії виділяють:

• парламентські партії. Основною причиною виникнення цих партій є об'єднання представників певного регіону або прагнення забезпечити своє переобрання до парламенту. Парламентські партії формуються “зверху”, з “голови”, а їхні місцеві комітети і регіональні відділення створюються з “центру”. Для таких партій парламентська фракція є головною ланкою, а в деяких випадках – це керівний і організаційний центр;

• непарламентські партії. Їх характерними рисами французький політолог М. Дюверже називав централізм у структурі і доктринальну програмну єдність (соціал-демократи, комуністи). Відповідно парламентська та виборча діяльність не є головною метою. Такі партії формуються “знизу”. Місцеві осередки та їх органи самі створюють центр для координації своєї діяльності. Депутатські фракції в парламенті організаційно і при здійсненні політичної лінії відіграють меншу роль.

Залежно від місця і ролі партії в політичній системі виділяють:

• правлячі партії – партії, що дістали в результаті виборів у законодавчий орган країни право формувати уряд і реалізовувати політичну програму розвитку суспільства відповідно зі своїми цілями;

• опозиційні – партії, що зазнали поразки на виборах чи не допускалися до виборів існуючим режимом і через це зосередили свою діяльність на критиці офіційного урядового курсу і на розробці альтернативних програм.

Партії розрізняють за ставленням до суспільного ладу, до суспільно-політичних перетворень:

• консервативні, що прагнуть зберегти суспільство в незмінному виді;

• реакційні, що орієнтують на повернення до минулого ладу;

• реформаторські, що орієнтуються на зміну суспільства за допомогою реформ;

• революційні, що прагнуть радикально змінити суспільну систему в цілому.

За розташуванням в ідейно-політичному спектрі виділяють:

• ліві партії, які орієнтуються на: радикальні суспільні зміни для розширення по­лі­тич­ної і соціальної рівності; обмеження стихійних проявів ринку і активне державне регулювання економічних процесів; стирання нерівності в суспільстві за рахунок розширення соціальних програм. До лівих партій відносять партії соціал-демократичного спрямування та поміркованих комуністів;

• праві партії стоять на позиціях елітарності, охорони традиційних цінностей і стосунків, включно з відносинами нерівності (соціальної, національної, расової); орієнтуються на стимулювання вільних ринкових відносин, мінімальне втручання держави в економіку, впорядкування і обмеження соціальних виплат. До правих партій відносять консервативні, традиціоналістські партії.

• центристські партії, що націлені на під­тримку існуючого порядку, висту­паючи при цьому за поступові, помірко­вані зміни на осно­ві консенсусу. Центристи з терпимістю ставляться до своїх ідейних та полі­тич­них суперників. У країнах Заходу цей сектор політичного простору найчастіше займають ліберали;

• крайні ліві та крайні праві партії, до яких відносять партії, що мають особливі радикальні програми. Західноєвропейська традиція зачисляє до “крайніх лівих” партій комуністів і анархістів. Крайні праві – це непримиренні угруповання націо­налістів, (нео)фашистів та релігійних фундаменталістів, які по­діляють ідеї національної або расової виключності та готові, заради її впровадження, на будь-які, у тому числі й збройні методи боротьби.

За соціальним складом партії підрозділяють на буржуазні, робітничі, селянські і т.д.

Таким чином, партії як політичному інституту характерні ряд ознак та функцій, що чітко відрізняють їх як на рівні суспільних відносин, так і на рівні інституціалізованої державності. Водночас структурна, функціональна, програмно-ідеологічна, соціально-класова диференційованість партій дозволяють виокремлювати різні типи політичних партій.