4.2. Українська політична думка козацької доби. Конституція Пилипа Орлика

Важливу роль у розвитку політичної думки України відіграла козацька доба. Здобуття Україною своєї державності у XVII ст. вимагало і створення відповідного державного устрою держави. У цьому процесі панували дві концепції, а саме – елітарна і еталітарна. Гетьманом Б.Хмельницьким було вирішено замінити в Україні панування польської шляхти козацькою старшиною.

Одна з перших спроб вибороти право жити державним життям припадає на період підписання Зборівської угоди між Б.Хмельницьким та Річчю Посполитою у 1649 році, коли українська старшина висунула «17 статей». Згідно з даною угодою, територія Київщини, Бранцлавщини та Чернігівщини вважалася такою, що підпорядковувалася виключно українському гетьманові. Дія польських законів на цій території припинялася. Серед основних вимог козаків були: скасування унії, підпорядкування Київського митрополита Константинопольському патріарху, заборона заснування єзуїтських колегій в Києві та інших містах. У рамках Речі Посполитої сформувалася нова держава Україна зі своїми установами, законами, правовими нормами життя. Це був початок. Хмельницький виношував плани цілковитого визволення України.

Не втратила свого статусу Україна і згідно з березневими статтями 1654 року, які підписав Б.Хмельницький з російським царем Олексієм. Вона зберегла всі свої керівні посади і порядки, гетьман мав право приймати послів і встановлювати дипломатичні відносини з іноземними державами. Україна мала самостійно правити своїми людьми.

За часів козацької доби козацькі землі, що були під їх пануванням, поділялися на 16 військових округів. На чолі кожного округу стояв полковник. Полковники були головними адміністративними і судовими урядниками. Територія кожного полку ділилася на сотні. Органи управління полками і сотнями розміщувалися у великих містах, у селах були отамани.

На вершині цієї військово-адміністративної системи стояв гетьман. Теоретично він підпорядковувався волі козацької генеральної ради, яка його обирала. Але через швидке збільшення кількості козаків після 1648 року, проведення цих рад стало недоцільним, тому гетьмани рідко скликали їх. Радитися з старшинськими радами було необов’язковим. Тому гетьмани могли вільно здійснювати свої повноваження і вважалися фактичними правителями України. Крім командування козацькими військами, вони проводили і зовнішню політику, наглядали за системою управління та судочинством, здійснювали контроль за козацькою скарбницею та земельним фондом.

Виконувати функції гетьманові допомагали: гетьманська старшина – генеральний штаб та рада міністрів. Найголовнішим членом її був генеральний писар. Другою особою після гетьмана був обозний військовий міністр, який відповідав за боєздатність регулярного козацького війська. Значну допомогу гетьману надавали військовий суддя та генеральний хорунжий – посланець гетьмана в іноземних справах.

Політична думка України найбільш широко була висвітлена в Конституції Пилипа Орлика. Пилип Орлик був генеральним писарем у гетьмана І.Мазепи, поділяв його думки щодо утворення незалежної Української держави, разом із Мазепою після Полтавської битви 1709 року переїхав у Бендери. Тут в 1710 році помер гетьман Мазепа і новим гетьманом України було обрано Пилипа Орлика. В день обрання його гетьманом була прийнята, розроблена ним Конституція, яка значно обмежила владу самого гетьмана. Це була перша демократична Конституція не тільки в Україні, а й у Європі. Вона проголосила відторгнення України від Москви і Польщі, визначила кордони незалежної Української держави. Конституція називалася «Конституція прав і свобод Запорізького війська». Вона складалася із вступу і 16 статей. У вступі вперше дана історична оцінка козацтва як виразника дум і прагнень українського народу, показано піднесення і падіння козацького народу, який на початку був овіяний безсмертною славою та рицарською відвагою. У 16 статтях Конституції передбачено встановлення державного суверенітету, забезпечення демократичних прав людини. У Конституції політична влада мала три гілки: законодавча – Генеральна старшина і козацький парламент, який збирався тричі на рік (Різдво, Великдень і Покрови). Парламент складався з генеральної старшини, депутатів і послів від запорізького війська. Парламент мав вирішувати справи державної ваги. Питання для обговорення в парламенті вносив гетьман. Перед парламентом звітувався також сам гетьман.

Виконавча влада – гетьман, генеральна старшина і обрані представники від кожного полку і судова влада.

У Конституції гармонійно поєднано інтереси гетьманату, старшин як провідної верстви України та Запоріжжя, як її військової сили. Державною релігією оголошувалося православ’я.

Конституція визначала статус міст, утверджувала їх права і привілеї. Важливим моментом Конституції було визнання природних прав людини, захист особистих майнових прав громадян.

Відповідно Конституції парламент обмежував владу гетьмана, проголосивши Україну конституційною державою. Парламент мав вирішувати справи державної ваги. Конституцію ще називали Бендерською – за назвою міста, де вона була схвалена. Конституція Пилипа Орлика була маніфестом державної волі української нації перед цілим культурним світом, української державницької думки.

Однак Конституція мала і слабкі сторони. Вона зберегла в Україні стани, проголошувала зверхність над Україною Швеції, прихильні відносини та дружбу з Туреччиною тощо. Тому вона практично діяла тільки на Правобережній Україні і не мала підтримки всього українського суспільства. Сам Пилип Орлик аж до кінця свого життя проживав за межами України. Звідси Орлик намагався налагодити стосунки з польським і французьким королями, брав участь у війні Петра І з Туреччиною на боці Туреччини. Пилип Орлик звертався з маніфестом до усіх європейських народів.

Отже, Конституція Пилипа Орлика не лише проголошувала незалежну Українську державу, але й закріпляла найпрогресивніші на той час ідеї про державне життя. До таких, зокрема, належать: обмеження повноважень гетьмана, створення представницького органу – Генеральної ради. Документ закладав підвалини принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, передбачав виборність посад, що і нині є принциповою засадою розвитку демократичних держав.