1. Позиція глави держави у конституційних монархіях

Усі європейські країни протягом досить значного періоду були монархічними державами. З огляду на різні причини та події держави перейшли до республіканської форми правління. Монархи є главами держав у Бельгії, Данії, Іспанії, Нідерландах, Норвегії, Сполученому Королівстві та Швеції. Щоб запобігти можливому відновленню спадкової влади суверена конституції Австрії та Італії мають обмеження щодо спадкоємців, можливих 67о життєвих67 на престолі.

Монарха у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії розглядають передусім як представника «Корони», який уособлює державну владу. 67о жит Роуз дає таке трактування поняття «Корона» у Сполученому Королівстві: « Корона – це символ, якому люди повинні зберігати вірність. Це поняття, яке важко застосувати до чітко окресленої території або конкретної людської спільноти. В ідеях Корони поєднуються ті елементи конституції, які силою традиції сакралізують та міфологізують владу, а також, які забезпечують ефективну працю уряду.

До головних повноважень монарха у Сполученому Королівстві належить: право іменування прем’єр-міністра; призначати членів уряду та інших вищих державних чиновників; призначати 67о життєвих лордів; скликати та розпускати парламент за пропозицією прем’єр-міністра; звертатися до парламенту; підписувати та промульгувати рішення УРЯДУ та закони прийняті парламентом; оголошувати війну; налагоджувати та розривати дипломатичні відносини. Монарх має право накладати вето на прийняті закони, але практично це право не використовує з 1707 р.

Взаємовідносини з урядом визначаються дією двох ключових конституційних норм: «король не може робити сам», та «король не може робити нічого поганого», які на практиці означають, що жодного рішення монарх не може прийняти самостійно, всі прийняті від його імені рішення повинні бути контрасигновані.

Монарх є верховним керівником збройних сил. У Сполученому Королівстві виявляється певна історична особливість цієї формальної прерогативи. Монарх патронує морські та військово-повітряні сили, які у своїй офіційній назві обов’язково використовують термін «Королівські». Решта збройних сил, особливо піхотні війська, з 1661 р. не можуть бути під юрисдикцією монарха, тому вони не мають у своїй назві натяку на королівську приналежність.

Його регулярно інформує прем’єр-міністр про стан справ у країні шляхом щотижневої аудієнції, також монарх постійно отримує стенограми засідання парламенту. Монарх своїм авторитетом і королівської родини реально впливає на вирішення державних і суспільних проблем.

Монарх є главою Англіканської Церкви, «захисником віри», дворянських титулів, карбуванням монети, може надавати помилування засудженим.

Король Бельгії зобов’язаний дотримуватись Конституції та законів країни, забезпечувати національну незалежність і територіальну цілісність країни. Формально він є головою виконавчої влади, призначає та звільняє міністрів уряду, інших вищих державних службовців, визначає обсяги їхніх повноважень. Реально його роль зводиться до затвердження рішень уряду, які набувають юридичного значення за умови їх контрасигнації відповідними міністрами. Як зазначає А.Н.Пилипенко,»… участь Короля у законодавчому процесі має обмежений і формальний характер, оскільки закріплене за ним право законодавчої ініціативи реалізується здебільшого урядом, а право вето на закони, прийняті Парламентом, застосовував Король лише два рази у 1842 та 1884 рр.»

Монарх Бельгії є верховним керівником збройних сил, вводить військовий стан і припиняє військові дії. Керує веденням міжнародних відносин, незалежно від компетенції спільнот та регіонів щодо регулювання міжнародної співпраці, враховуючи укладення договорів з питань, які належать до їх компетенції за Конституцією152. Присвоює військові звання, має право випускати гроші, помилувати, нагороджувати. Монархові належить традиційне право надавати дворянські титули, які не повинні передбачати жодних суспільних привілеїв.

Король Данії має верховну владу з усіх питань Королівства і виконує цю владу через міністрів. Головує на засіданнях Державної ради (уряду), призначає та відправляє у відставку прем’єр-міністра та інших міністрів, вирішує питання щодо загальної кількості міністрів і розподілу функцій між ними. Проте може сформувати лише такий уряд, який отримає підтримку більшості у парламенті. Рішення уряду, для набуття юридичної сили, повинен підписати король, але попередньо їх повинні контрасигнувати. Король володіє правом законодавчої ініціативи у парламенті, підписує закони та промульгує. В умовах надзвичайного стану, коли Фолькетінг (парламент- А.Р.) не може зібратися, він має право приймати тимчасові закони, за умови що вони не будуть суперечити Конституції і надалі їх затвердить парламент.

Від імені держави бере участь у міжнародних справах, узгоджуючи свої дії з парламентом. Визнається головно­командувачем, приймає рішення щодо випуску грошей, призначає державних службовців, володіє правом помилування.

Монарх Нідерландів виконує законодавчу владу спільно з парламентом і є формальним головою виконавчої влади. Призначає та звільняє прем’єр-міністра, інших членів уряду, створює міністерства, призначає інших державних посадових осіб. Виконує загальне керівництво веденням міжнародних відносин і збройними силами. Всі управлінські розпорядження монарха виконує уряд, діє принцип контрасигнації.

Подібний обсяг повноважень має монарх Норвегії. Він є головою Євангелістського Костелу Норвегії. Повинен постійно проживати в країні і не може без дозволу парламенту перебувати поза Королівством довше, ніж шість місяців. Недотримання цієї вимоги є підставою втрати права на Корону.

Короля Іспанії проголошують головою держави, символом її єдності та наступності, арбітром повсякденної діяльності державних інститутів. Щодо законодавчого процесу, то він не має права законодавчої ініціативи та права вето, зобов’язаний підписувати та обнародувати всі закони, прийняті парламентом. Формально він скликає та розпускає парламент, призначає вибори відповідно до норм Конституції. Може призначати референдум, (але лише за пропозицією прем’єр-міністра і за попередньої підтримки парламенту).

Щодо взаємовідносин із виконавчою владою, то він володіє традиційною нормою призначення голови уряду на підставі попередніх консультацій з представниками політичних груп, які засідають у парламенті. Призначає та звільняє членів уряду за пропозицією прем’єр-міністра, може головувати на засіданнях уряду, коли вважатиме це за потрібне, але обов’язковою умовою його присутності на засіданні уряду є прохання/запрошення голови уряду. Видає узгоджені з урядом декрети, які передбачають попередню контрасигнацію.

Монарх Іспанії представляє країну у міжнародних відносинах, особливо значною є його роль у відносинах з народами, які мають історичну спільність з Іспанією. Проголошує війну та укладає мир, призначає дипломатичних представників за кордоном, акредитує іноземних представників.

Короля Іспанії проголошено Верховним головнокомандувачем збройними силами. Зовнішньо формальний характер цієї норми передбачає і певний реальний зміст. Це було доведено у лютому 1981 р. під час спроби військового перевороту в країні. Король Хуан Карлос, посилаючись на те, що він Верховний головнокомандувач збройними силами, не допустив широкого залучення військових сил до участі у путчі та мобілізував вірні Конституції військові підрозділи на ліквідацію спроби перевороту. Це сприяло посиленню довіри до інституту монархії в Іспанії, піднесло особистий авторитет Хуана Карлоса.

Найменше повноважень серед монархів європейських країн має Король Швеції, якого офіційно визнає Конституція як главу держави, одночасно навіть формально він не має права керувати державою 156. Значну кількість обов’язків глави держави передано до компетенції глави парламенту та прем’єр-міністра. Монарх має право отримувати лише інформацію від прем’єр-міністра щодо ситуації у країні, в разі потреби може головувати на засіданнях уряду, відкривати сесії парламенту. Очолює Євангелістсько-Лютеранський костел у державі. Інші функції мають церемоніальний характер. Не має права виїжджати за кордон без погодження з прем’єр-міністром.

Як ми бачимо, у конституційних монархіях глава держави – монарх – володіє одночасно окремими положеннями законодавчої влади спільно з національними парламентами та виконавчої спільно з урядами. У системі виконавчої влади більший обсяг повноважень монархи мають щодо міжнародних справ і питань оборони. Здебільшого монархи є главами національних церков. Щодо всіх монархів діє норма їх особистої недоторканості.