1. Позиція глави уряду - прем'єр-міністра.

Незважаючи на колективний характер урядів, у державах Західної Європи передбачено спеціальний статус глави уряду, тобто тієї людини, що очолює кабінет міністрів. Найпоширеніший термін для означення цієї посади - "прем'єр-міністр" - властивий для Бельгії, Греції, Данії, Ірландії, Нідерландів297, Португалії, Сполученого Королівства, Фінляндії, Франції, Швейцарії та Швеції. В Австрії та Німеччині голову виконавчої влади називають - канцлер, в Іспанії - Голова уряду, в Італії - Голова Ради. У Люксембурзі главою виконавчої влади згідно зі статтею 33 Конституції є Великий Герцог, який будучи главою держави, самостійно керує країною, не призначаючи додатково прем'єр-міністра. У більшості європейських країн вже сформувалася традиція називати кабінети за прізвищем особи, що виконувала і виконує функції прем'єр-міністра: кабінет Уінстона Черчілля, кабінет Маргарет Тетчер, кабінет Тоні Блера, уряд Паоло Андреотті, або за назвою домінуючої в уряді політичної партії -консервативний кабінет, соціал-демократичний, ліберальний тощо.

Процес обрання на посаду прем'єр-міністра значною мірою залежить від партійної та виборчої систем. У межах Вестмінстерської моделі, де існує двопартійна система і діє виборча система відносної більшості, у парламенті завжди формується більшість з представників однієї з двох найбільших політичних партій. Главою уряду за цією системою стає голова партії, яка перемогла на виборах. Процедурно прем'єр-міністра призначає монарх, але функція монарха у цій ситуації суто номінальна. Цілком можливою є ситуація, коли з'їзд правлячої партії у міжвиборчий період переобере лідера партії і новообраний лідер отримує право зайняти посаду прем'єр-міністра. Подібна ситуація є не лише гіпотетичним припущенням. У Японії, яка має подібну політичну систему з Сполученим Королівством, у 1982 р. на партійному з'їзді правлячої на той час Ліберально-демократичної партії у відставку відправили лідера партії З.Сузукі, який очолював уряд. Новообраний глава партії - Й.Накасоне зайняв посаду глави виконавчої влади298.

У Німеччині Федеральний канцлер обирається без обговорення Бундестагом на основі подання Федерального президента. Потенційно претендентами на цю посаду є голови двох найбільших політичних партій. Хто з них буде головою уряду визначають за результатами виборів. У Греції стаття 37 Конституції країни фіксує вимогу, що посаду прем'єр-міністра, після виборів до парламенту, повинен зайняти лідер партії, яка має абсолютну більшість місць у парламенті299. У державах, де одна політична партія самостійно або за допомогою меншої формує уряд, глава держави лише формально призначає /номінує прем'єр-міністром лідера політичної партії, яка має більшість у парламенті.

У державах, де існує багатопартійна система й уряд формується коаліційно, призначення прем'єр-міністра залежить від міжпартійних домовленостей. У такій ситуації роль глави держави суттєво зростає і це характерно для: Іспанії, Італії, Нідерландів, Португалії, Фінляндії та Франції. У Нідерландах Королева після виборів проводить консультації з лідерами усіх партій, які пройшли до парламенту, потім визначає, кому надати право формувати уряд. Процес обговорення потенційного партійного складу уряду, відповідно і визначення нового глави уряду, може бути досить тривалим.. Рекордними були консультації щодо формування уряду ван Агта у 1977 р. у Нідерландах, які тривали протягом 208 днів і охопили дев'ять спроб300. Королева призначає главу уряду тоді, коли партія, якій доручено сформувати уряд, досягне згоди з іншими політичними партіями стосовно поділу портфелів, програми діяльності уряду, а також щодо персонального складу, враховуючи визначення особи, яка буде прем'єр - міністром.

В Італії Президент держави не має значних повноважень згідно з Конституцією, але його практична роль у формуванні уряду досить вагома. Це пов'язано із тим чинником, що президента обирають на сім років, а урядові коаліції цієї країни нестабільні. Президент має свободу вибору серед лідерів політичних партій у наданні їм можливості формувати уряд. У Франції Президент надає право сформувати уряд представнику найбільшої за кількістю депутатських мандатів у парламенті політичної партії. З часу заснування п'ятої республіки президенти надавали таку можливість своїм однопартійцям. Вперше у 1986 р Президент Франції Ф.Міттеран змушений був надати це право лідеру опозиційної щодо Соціалістичної партії (від якої був обраний Ф.Міттеран на посаду президента - А.Р.) Об'єднанню у справі республіки - Жаку Шіраку, тому що його партія в складі коаліції мала більшість у парламенті. Подібна ситуація склалась і під час першого терміну президенства Жака Шірака, коли у 1997 р. він був змушений надати право формування уряду представникові опозиційної Соціалістичної партії - Л.Жоспену. В інших країнах, які ми зазначили, вплив глави держави на призначення прем'єр-міністра має номінальний характер.

Домовленості щодо кандидатури на посаду прем'єр-міністра відбуваються після оголошення результатів виборів, хоча у Німеччині і Франції вони відбуваються до виборів. Особлива ситуація існує у Швеції, де визначення кандидатури на посаду прем'єр-міністра, згідно з Конституцією є сферою компетенції глави парламенту, який традиційно представляє у парламенті найвагомішу політичну партію301.

У коаліційному уряді посада прем'єр-міністра не завжди повинна належати лідеру найбільшої в коаліції політичної партії. Обрання одного партійного лідера серед декількох претендентів залежить від рівня його популярності у суспільстві, а також від конкретної політичної ситуації в країні. Прикладом цього може слугувати обрання у 1981 та 1982 р. прем'єр-міністром Італії лідера Італійської Республіканської партії Д.Спадоліні у межах багатопартійної коаліції, де Християнсько-демократична партія була найбільшим партнером за кількістю депутатських мандаті302.

Ентоні Кінг запропонував посади прем'єр-міністрів держав Західної Європи гіпотетично поділити на три категорії за впливовістю, яка виявляється на підставі врахування можливостей прем'єр-міністра контролювати роботу власного уряду та впливати на рішеня, які уряд приймає.

Розподіл прем'єр-міністрів за рівнем впливу у державах Західної Європи

У табл. 22 немає даних стосовно посад прем'єр-міністрів Люксембургу, Фінляндії та Франції. У Люксембурзі такої посади немає. Фінляндія та Франція належать до країн з напівпрезидентською (змішаною) формою правління, яка передбачає значний обсяг повноважень президента при обмеженні сфери компетенції прем'єр-міністра, порівняно з компетенцією їхніх європейських колег. Як видно з даних табл. 22 та 24, прем'єр-міністри з високим рівнем впливу властиві країнам з однопартійним урядом або з коаліційним урядом, де одна домінуюча партія. Відповідно вплив прем'єр-міністра слабшає у коаліційних урядах.

Рівень сили прем'єр-міністра залежить також від його впливу на процес формування уряду, враховуючи систему розподілу міністерських "портфелів". Ми усвідомлюємо, що для абсолютної більшості політиків участь в уряді є визначальним елементом їхньої політичної діяльності та особистої кар'єри. Це за умови, що кількість міністерських посад в складі уряду обмежена. У Бельгії згідно зі статтею 99 Конституції до Кабінету міністрів повинні входити не більше 15 членів304. Уряд Швейцарії складається з семи осіб. Така кількість склалась історично з 1848 р.305, закріплена у Конституції, зберігається до сьогодні незважаючи на те, що обсяг повноважень, які підлягають регулюванню, збільшився у багато разів.

Чим більшою є кількість міністерських посад, до розподілу яких має відношення прем'єр-міністр, тим значнішим буде його вплив на міністрів у часі їх роботи у складі уряду. Серед європейських голів урядів найбільший вплив має прем'єр-міністр Сполученого Королівства. Його офіційний титул звучить так: "Ргіте МіпІ8Гег апсі Рігзі Ьогсі оґ иіе Тгеазигу" (Прем'єр-міністр та Перший Лорд Скарбу). Його впливовість визначається тим, що він є головою партії, яка має більшість у парламенті, відповідно виграш виборів означає визнання його як лідера з боку відносної більшості населення країни. Прем'єр-міністр її Величності має право призначати від 90 до 100 вищих державних чиновників з числа депутатів парламенту обох палат, які становлять уряд. Він самостійно визначає не лише склад уряду, але й змінює його структуру, відправляє у відставку міністрів. У політичній історії цієї країни були випадки, коли окремі прем'єр-міністри займали посаду міністра, зокрема У.Черчілль. Прем'єр-міністр особисто головує на засіданнях кабінету міністрів, формує порядок денний цих засідань. До його компетенції належить також контроль за роботою державної адміністрації. Р.Роуз головними обов'язками прем'єр-міністра Сполученого Королівства вважає: управління партією через патронаж; парламентську діяльність; спілкування з засобами масової інформації; перемогу на виборах та проведення збалансованої політики. Він наголошує: "Керувати урядом - це справа здебільшого політична, ніж управлінська. Прем'єр-міністр відповідальний за головні напрями урядової політики, не повинен доходити до дрібних проблем, з якими стикаються більше як півтора десятка міністерств. Першочергові завдання голови кабінету - економіка та зовнішня політика. Прем'єр-міністр повинен контактувати з главами урядів багатьох країн світу, уважно стежити за діями міністерства фінансів, які стосуються економіки, оскільки все, що відбувається у цій сфері, досить часто впливає на популярність уряду. Прем'єр-міністру треба знаходити рівновагу між концепціями зовнішньої та внутрішньої політики, озвученими такими впливовими членами уряду, як міністр закордонних справ та міністр фінансів, та поглядами, які існують з цього питання в партії та в парламенті, а також своїми власними інтересами"306.

Протилежна позиція належить прем'єр-міністрові уряду Нідерландів. Партії, що створюють коаліційний уряд у цій країні, спочатку спільно розподіляють між собою міністерські портфелі, а тоді вже самостійно, кожна вирішує, які її представники будуть займати міністерські посади. "У Нідерландах прем'єр-міністр або має малий вплив, або його взагалі не має щодо впливу на склад свого Кабінету. Він може належати серцевинній групі, яка визначає міністерську команду зі складу його власної партії, але міністрів інших урядових партій наймає їхнє партійне керівництво і вони наносять лише один ритуальний візит до прем'єр-міністра перед призначенням Королеви. Крім того, Прем'єр-міністр не може ні переформувати Кабінет, ні звільнити окремих міністрів."307 Подібна ситуація характерна і для Норвегії, яка, на відміну від Нідерландів, має не коаліційний кабінет, а здебільшого однопартійний. У цій країні значний вплив на діяльність уряду мають внутрішньопартійні фракції та групи інтересів. У решті випадків рівень компетенції прем'єр-міністра є у проміжку цих двох, контрасних позицій.

Додатковим чинником, який впливає на вагомість посади прем'єр-міністра, є історична традиція, яка склалася у конкретній державі. Історія Сполученого Королівства насправді свідчить про те, що більшість прем'єр-міністрів мали значний вплив на політичне життя власної країни. Цьому сприяє і відсутність писаної конституції, яка в інших країнах чітко регламентує межі компетенції прем'єр-міністра щодо інших державних інститутів. У випадку Сполученого Королівства кожен прем'єр-міністр має змогу широко трактувати обсяг власних повноважень і у разі конфлікту підготувати та провести через парламент відповідний законодавчий акт, який би легітимізував реалізовані вже на практиці повноваження. Відповідно сильна позиція прем'єр-міністрів Ірландії так само опирається на спільний історичний досвід Великобританії.

Посада Канцлера, найбільш могутня у системі політичної влади Німеччини, пов'язана з Конституцією 1867 р. Історичним символом цієї сильної виконавчої влади у Німеччині того періоду, так само і німецької виконавчої влади взагалі, став "залізний канцлер" - Отто фон Бісмарк. Така традиція продовжувалась у німецькій державі під час існування III Рейху, у післявоєнний період. Серед інших держав, які належать до групи з високим рівнем впливу прем'єр-міністра, є: Греція, Іспанія та Португалія. Вони у XX ст. певний час перебували під військовою, або фашистською диктатурою, тобто пройшли через період сильної авторитарної виконавчої влади. Відповідні історичні під­твердження визначеної залежності ми знаходимо і щодо країн, які у табл. 22 належать до третьої групи, але зворотно - у плані наявності досвіду попереднього існування слабкої виконав­чої влади.

Незважаючи на неоднакову вагомість посади прем'єр-міністра у різних країнах Західної Європи, відзначається поступове підвищення статусу цієї посади, особливо у країнах другої та третьої груп. Здебільшого це пов'язується зі суттєвим зростанням ролі і значенням засобів масової інформації у суспільному житті кожної країни та з розвитком інтеграційних процесів у Європі. У першому випадку посада прем'єр-міністра незалежно від рівня її впливовості внаслідок функціональних обов'язків сприяє тому, що їхні прізвища постійно використовують на шпальтах газет, журналів, у передачах радіо- та телестанцій. Традиційною для європейських країн є практика звернень прем'єр-міністрів до громадян за допомогою мережі Інтернет і відповідно звернення громадян308. Активний розвиток інтеграційних процесів у Європі, зростання їх важливості для подальшого розвитку континенту, відбувається у рамках інтенсивного міжнародного діалогу, в якому прем'єр-міністри, які представляють власні держави, є рівними незалежно від відмінностей у їх "домашньому" обсязі повноважень. Подальший розвиток і активізація перелічених процесів, безумовно, будуть посилювати значення цієї посади у конструкціях національних урядів держав другої та третьої груп та вирівнювання рівня їх компетенції.