2. Президент як глава держави

Термін президент походить від латинського слова ргаехіа'епз і дослівно означає: той, що сидить попереду. Вперше посаду президента, як глави держави, запровадили наприкінці XVIII ст. у США. В Європі Франція і Швейцарія були піонерами, ввівши її у 1848 р. Сьогодні така посада існує у таких державах: Австрія, Греція, Італія, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швейцарія.

Посада президента як глави держави існує у президентській, напівпрезидентській і парламентській республіках. На сьогодні серед європейських держав немає жодної, в якій би існувала президентська форма правління. У літературі існують твердження, що прикладом президентської форми правління є Швейцарія. Ми вважаємо, що таке твердження недостатньо вмотивоване. Звернемося до критеріїв президентської форми правління, які запропонував Джованні Сарторі:

1) обрання президента на загальних виборах;

2) протягом визначеного терміну президента не можна позбавити влади парламентським голосуванням;

3) він особисто призначає главу або інших керівників уряду.

У Швейцарії президента обирають у парламенті на один рік і протягом цього періоду парламент не має змоги його достроково відправити у відставку. У цій країні також немає самостійної посади прем'єр-міністра. З огляду на те, що у Швейцарії президента протягом визначеного терміну не можна позбавити влади, не можемо говорити про цю країну як президентську республіку, тому розглядаємо її разом з іншими країнами, де діє парламентська форма правління.

Посаду президента ми розглядатимемо стосовно країн із напівпрезидентською та парламентською формами правління. З'ясуємо такі положення: функції президента як глави держави; взаємовідносини президента та уряду; право законодавчої ініціативи; право вето; право на проведення референдумів та умови дострокової відставки; питання наступності у разі дострокової відставки.

Вимоги до кандидатів на посаду президента:

1) Кандидат на посаду президента повинен бути громадянином власної країни. Конституція Греції передбачає додаткову вимогу для кандидата - не менше п'яти років громадянства й обов'язково мати батька - грецького громадянина. Як своєрідну форму громадянського цензу треба розглядати норму параграфа 23 Конституції Фінляндії. Кандидувати на посаду президента може лише "громадянин з народження". Подібною є норма статті 125 Конституції Португалії, в якій зазначено "...португальці за походженням" можуть кандидувати на цю посаду. У Конституції Німеччини наголошено, що кандидувати може кожен німець, який має право обиратися до Бундестагу.

2) Друга вимога до кандидатів - вік. Віковий ценз зумовлений високим суспільним авторитетом цієї посади. Претендент повинен мати досвід і власну позицію щодо суспільних проблем. Крім того, віковий ценз дає змогу суспільству верифікувати кандидата, його властивості та здібності, які краще виявляються у зрілої людини. Як видно з таб. 18, мінімальний віковий ценз становить 35 років, максимальний — 50. Щодо обмежень, то варто звернути увагу на положення Конституції Австрії, де "...права бути обраним позбавлені члени імператорських домів або родин, які коли-небудь належали до них"164.

У межах напівпрезидентської форми правління президентів обирають шляхом загальних, прямих виборів. Передбачається, що для перемоги у першому турі треба набрати більше 50 % голосів виборців. Якщо жоден не набирає потрібної частки, то проводять другий тур, де для перемоги необхідно набрати відносну більшість голосів. Особливі норми регулювання виборів президента діють у Фінляндії. По-перше, Конституція згідно з параграфом 23 - в передбачає : якщо у другому турі обидва кандидати наберуть однакову кількість голосів, та переможця визначають жеребкуванням. По-друге, згідно з тим самим параграфом, якщо буде висунуто лише одного кандидата на посаду президента, то він стає ним без виборів.

Вибори президентів за парламентської форми правління відбуваються шляхом: загальних, прямих виборів; виборів у парламенті та на спеціальному засіданні парламентів. Загальні і прямі вибори передбачені в Австрії та Ірландії. В Австрії обраним

Головні вимоги щодо посади президента у державах Західної Європи

* Конституція не регламентує відповідних положень вважається кандидат, який отримає більше половини усіх визнаних дійсними голосів. Якщо ніхто не отримав більшості голосів, то треба проводити другий тур, у якому беруть участь два кандидати. Для перемоги одному з них потрібно набрати відносну більшість. Особливою нормою є те, що згідно зі статтею 60, пункту 2, кожна з груп виборців, які висунули двох кандидатів, що пройшли до другого туру, у цьому другому турі має право замінити свого кандидата на іншого. Коли лише один кандидат претендуватиме на посаду президента, тоді вибори потрібно проводити згідно зі статтею 60, пункту 1, у формі голосування "за" або "проти". В Ірландії вибори президента відбуваються за пропорційною системою з використанням єдиного перехідного голосу. Конституція Ірландії передбачає, подібно як і у Фінляндії, проголошення єдиного кандидата президентом без виборів, якщо не було інших кандидатур. В історії Ірландії було п'ять таких випадків.

Вибори президентів у парламентах відбуваються у Греції, Італії та Швейцарії.

У Греції президента обирають на спеціальному засіданні парламенту відкритим голосуванням. Для обрання одному з кандидатів на цю посаду треба отримати більшість у дві треті голосів від загальної кількості депутатів парламенту. У разі необрання у першому турі допускається ще два тури голосування. У третьому турі для перемоги одному з кандидатів потрібно буде набрати більшість у три п'ятих голосів депутатів парламенту. Якщо і під час третього туру президента країни не оберуть, то у Конституції передбачано розпуск парламенту і проведення дострокових парламентських виборів. Новообраний парламент, шляхом відкритого голосування, більшістю у три п'ятих, повинен обрати президента. Якщо не обрали, то проводиться наступний тур, у якому переможцю треба набрати абсолютну більшість голосів депутатів. Допускається ще один тур виборів, коли для перемоги треба отримати вже відносну більшість голосів172.

У Швейцарії президента Федерації обирають з членів Ради Федерації (уряду) одночасно з віце-президентом на спільному засіданні обох палат парламенту країни. Президентом обирається член Ради, який у попередньому році виконував обов'язки віце-президента. Конституція забороняє переобирати діючого президента на наступний рік. Для обрання необхідна підтримка відносної більшості парламентарів. Водночас та сама особа може обиратися президентом держави парламентами різних скликань.

Президента республіки Італія обирають на спільному засіданні палат парламенту, до участі в якому запрошують представників від областей - по три з кожної області, а Валлє д'Аоста має бути представлена лише одним делегатом. До делегації кожного регіону повинен входити представник найбільшої регіональної меншості. Кількість делегатів від областей є формальною або символічною, тому що обидві палати становлять разом 945 депутатів, а делегати від областей - всього 58. Ми вважаємо, що вибори президента Італії відбуваються у парламенті. Вибори відбуваються таємним голосуванням. У перших трьох турах треба для перемоги набрати дві третини голосів, починаючи з четвертого туру - достатньо абсолютної більшості. Найбільша кількість турів була потрібна у 1971 р. для обрання президента Дж.Леоне - 23 тури.

Особлива процедура обрання президента існує у Федеративній республіці Німеччині, де скликається спеціальне засідання Федеральних зборів. Вони складаються з депутатів лише нижньої палати - Бундестагу та однакової кількості членів, обраних народними представництвами земель на засадах пропорційності. Вибори серед кандидатів на посаду президента відбуваються без обговорення. Обраним вважається кандидат, який отримав абсолютну більшість голосів членів Федеральних зборів. Якщо протягом двох турів не буде обрано жодного кандидата, то проводиться третій тур, у якому достатньо набрати відносну більшість голосів. Федеральний президент з моменту обрання припиняє свою участь у політичній партії, якщо він був її членом до виборів. Термін президентських повноважень переважно довший, ніж повноваження парламенту. Ця обставина дає змогу президентам забезпечувати стабільність і наступність влади у власних країнах. Виняток становить Швейцарія, де термін президенства - один рік. У Франції протягом значного періоду (з 1958 до 2000 р.) термін президенства становив сім років. Внаслідок рішення референдуму від 24 вересня 2000 р. цей термін зменшили до п'яти років. Ця норма поширюється вже на президента, який був обраний у 2002 р. (Ж.Шірак був переобраний повторно).

Для офіційного визнання тієї або іншої особи кандидатом на посаду президента країни, необхідно: у Франції мати підтримку 500 кваліфікованих виборців, до яких належать члени Парламенту, депутати регіональних рад, члени ради Парижу тощо; у Фінляндії таке право мають політичні партії, які на попередніх парламентських виборах провели до парламенту принаймні одного депутата або 20 тис. виборців; у Португалії - групи виборців мінімально 7 500 і максимально 15 000 виборців; в Австрії таке право мають як мінімум п'ять депутатів парламенту, або шість тисяч виборців; в Ірландії висувати має право група з 20 діючих депутатів парламенту однієї з палат або ради, не менш ніж чотирьох адміністративних графств.

В абсолютній більшості країн діють конституційні норми, де зазначено, що займати посаду президента можна не більше ніж два терміни підряд. В Італії та Франції у конституції немає норми обмеження кількості перебувань на посаді президента, ( вважаємо, що таких термінів може бути більше ніж два). Можливо, після зменшення терміну президентства у Франції буде запроваджено обмеження кількості переобрань на посаду президента. У Конституції Португалії передбачено особливу ситуацію, якої немає в інших європейських країнах, - заборонено обирати на посаду президента ту саму особу тричі підряд, але не заборонено цій самій особі після двох термінів президентства і п'яти років перерви третій раз претендувати і навіть бути обраною.

Посада президента як найвища державна посада несумісна з будь-якою іншою посадою. В Ірландії та Німеччині ця норма дещо відкоригована. В Ірландії не можна займати посаду, за яку платять гроші, у Німеччині поряд із забороною зайняття оплачуваної посади, не дозволено проводити комерційну або професійну діяльність, входити до складу керівництва, спостережних рад, які мають на меті отримання прибутку. Тобто, у цих двох країнах президенти гіпотетично можуть працювати, очолювати громадську організацію або якусь іншу громадську ініціативу, не отримуючи винагороди за свою діяльність.