logo
3 Опорний конспект лекцій - ПЄП

1. Форми виявів соціополітичних поділів на територіальної основї.

Такий тип поділів у літературі мас декілька форм виявів: регіональні, центр-переферія та поділи місто-село. Територія є простором для проживання громадян, організованих у державу, на ній дислокуються етнічні групи, які оплюють коршні нації та національні меншини, вона може окрейоовати кордони мовних, релігШних, виборчих та інших суспільний Територш набуває політичною характеру лише внаслідок шннюноі та ідеологічної інтерпретації, яку виконують люди незалежно від того, чи це окремі особистості, політичні партії, державні інститути, або інші політичні актори. Внаслідок цього значення території для людей, які на ній проживають, завжди було вагомим. Територія, досить часто, стає символом або формою виявлення групової/державної ідентифікації, відповідно закріплюючись в ідеологічних і політичних конструкціях.

Під територіальною основою соціополітичного поділу ми розуміємо відмінності між групами людей, які склалися за територіальною ознакою і є базою для наступної політичної інституціоналізації. Етнічні та релігійні поділи можуть збігатися з територіальними, що особливо помітно у Бельгії, відповідно це може призвести до взаємного підсилення кожного з означених поділів. Водночас територіальний чинник може набувати самостійного значення, коли державна влада стає непропорційно поділеною між групами еліт, які представляють різні території, або коли існують суттєві відмінності у соціально - економічному та культурному розвитку окремих територій країни, що досить часто виникає внаслідок попередньозазначеної селективності у підборі політичної еліти.

У Західній Європі більшість держав утворилась з сукупності різних спільнот, які відрізнялися між собою за багатьма параметрами. Переважна більшість окремих частинок, з яких у добу абсолютизму формувались уніфіковані держави -попередники сучасних європейських держав, мали свою особливу історію існування як самостійних державних структур (князівства, графства та інші станово-протодержавні одиниці), власні традиції. Утворення абсолютних монархій і подальші процеси державотворення сприяли об'єднанню окремих частинок у єдине ціле внаслідок дії багатьох чинників. Сьогодні ми констатуємо збереження особливостей окремих регіонів у кожній європейській країні. Всього налічується 150 регіонів у країнах лише Європей­ського Союзу.136 І.БаДЖ та К.Ньютон дають таке визначення поняття регіон: "...територія, яка є реальною спільністю з географічного погляду, або така територіальна спільність, де існує спадкоємність і чиє населення поділяє певні загальні цінності та прагне зберегти і розвинути свою самобутність з метою стимулювання культурного, економічного та соціального прогресу"137. Європарламент у 1988 р. прийняв "Хартію регіоналізації" у якій поняття регіон трактує так: "Регіон - це територія, що з географіяного погляду створює політичну цілісність, або такий комплекс територій, який є закритою структурою і населення якого визначається певними спільними рисами та виявляє бажання й надалі зберігати існуючу цілісність"138. Тобто, ключовим індикатором поняття регіон є, по-перше, певна територія, яка географічно виокремлюється зі складу загальної території країни; по-друге, населення, що проживає на цій території і має певні спільні особливі характеристики щодо решти населення цієї країни. Третім індикатором, на наш погляд, повинна бути самоідентифікація або самоусвідомлення наявності у цієї групи людей певних особливостей, які відрізняють їх від загалу. Регіональна ідентичність може засновуватись на особливостях мови, культури, історії тощо. Переважно вона виявляється шляхом створення громадських організацій та політичних партій. Існування подібних інституційних утворень пов'язане з наявністю гомогенних територіальних груп і відповідним рівнем їх розвитку, а також із існуванням у країні демократичного суспільства, де можлива така інституалізація. Регіональні політичні партії можуть розташовуватись з лівого та правого боку політичного спектра у межах ідеологічного виміру. Протягом тривалого часу регіональні партії перебували на позиціях консерватизму та обстоювали інтереси класів і суспільних груп, які не визнавали, або не підтримували політики центральної державної влади. Така тенденція рельєфно простежується у більшості європейських країн до Другої світової війни. Протягом тривалого часу, який на думку багатьох дослідників, тривав до 70-х років XX ст., регіональні партії поступово перемістилися у ліву частину політичного спектра, активно взаємодіючи з екологічними організаціями та тими інститутами, які обстоювали вимоги розширення засад локальної демократії.. Як зазначив їв Мені: "... незважаючи на своє праве або ліве спрямування, регіональні партії завжди були схильні поводитись так, ніби вони мали домінуюче право на повне залучення усього місцевого населення під свої прапори"139.