Громадянська війна

Громадянська війна в Нігерії стала одним із найбільших етнічних конфліктів постколоніальної Африки. У країні, де проживало майже 200 різних народів, національні проблеми наклалися на релігійні та соціальні. Серед чотирьох найчисельніших народів країни три — фульбе, йоруба та хауса — сповідували мусульманство, а представники четвертого — ібо — були в основному християнами-католиками. Напружені стосунки між різними народами із здобуттям незалежності лише погіршилися. Вже під час виборчої кампанії 1965 р. було вбито 2 тис. осіб, у переважній більшості — ібо.

Упродовж 1966 р. у Нігерії відбулося два військові перевороти, під час яких при владі з калейдоскопічною швидкістю змінили один одного представники різних племінних кланів. У результаті першого перевороту в січні 1966 р. владу захопили ібо, а новим лідером країни став ібо Джонсом Іронсі. Тіло вбитого під час першого перевороту прем'єр-міністра Абубакара Балева лише через кілька днів знайшли в стічній канаві. У травні 1966 р. Дж. Іронсі оголосив про проведення адміністративної реформи, яка скасовувала федеративний поділ країни на чотири провінції та перетво­рювала Нігерію на унітарну державу. Остерігаючись посилення ібо, лідери мусульман півночі країни закликали своїх прихильників до активного опору планам уряду.

Військовослужбовці-вихідці із півночі країни вчинили улітку 1966 р. контрпере­ворот, у результаті якого влада знову повернулася до представників мусульманських народів. 1 серпня 1966 р. новим керівником країни став полковник Якубу Говон (1934 р.н.), який, незважаючи на своє походження з півночі країни, був християнином, а тому виглядав компромісною фігурою. У вересні 1966 р. уряд відновив стару федеративну систему країни. За час політичної кризи економіка Нігерії майже повністю розвалилася, в багатьох місцевостях почався справжній хаос. Я. Говон лише номіна­льно зберігав контроль над територією країни, яка щораз більше перетворювалася на конгломерат заселених різними етнічними групами напівнезалежних територій. У багатьох місцевостях траплялися погроми на національному та релігійному ґрунті, причому їх жертвами найчастіше ставали вихідці зі Східної провінції. До травня 1967 р. у північних районах країни загинуло майже ЗО тис. ібо.

У відповідь на переслідування ібо мусульманськими народами, полковник Одуменгву Оджукву, ібо з походження, оголосив ЗО травня 1967 р. незалежність заселених цим народом південно-східних територій країни. Проголошена держава отримала назву Біафра й навіть була визнана чотирма африканськими державами: Танзанією, Габоном, Берегом Слонової Кістки та Замбією, а також Гаїті. Столицею оголошено місто Енугу. 6 липня 1967 р. між урядовими нігерійськими військами та силами Біафри почалися бойові дії. Запросивши військових найманців з цілого світу й таємно купуючи зброю у Франції та Португалії, незалежна Біафра створила 25-тисячну армію. На першому етапі громадянської війни успіх був на боці пов­станців. 9 серпня 1967 р. війська Біафри форсували р. Нігер й захопили столицю Західної провінції Нігерії — місто Бенін. Нігерійський центральний уряд звернувся за допомогою до СРСР, США та Великобританії. Федеральну армію в пожежному темпі збільшено з 9 до 40 тис. солдатів та офіцерів. Отримавши сучасну зброю, урядові війська перейшли в контрнаступ й до 22 вересня 1967 р. не тільки відбили втрачені позиції, але й зайняли частину території Біафри.

Втративши портові міста, ібо змушені були отримувати зброю та військове спорядження повітряним шляхом. Переобладнавши на аеродром частину автостради біля міста У лі, керівники Біафри зуміли налагодити "повітряний міст", що ефективно працював упродовж тривалого часу. Незважаючи на запеклий опір, ібо не могли стримати набагато чисельніші та краще оснащені урядові війська. Просування нігерійської армії углиб Біафри супроводжувалося геноцидом народу ібо, загальні втрати якого оцінюються в понад мільйон жертв. Після того, як нігерійські війська захопили останні опорні пункти Біафри, залишки ібо почали емігрувати в сусідні країни. Полковник О. Оджукву вилетів одним з останніх літаків Біафри до Берега Слонової Кістки, а невдовзі по тому солдати урядових військ влаштували на честь перемоги ритуальні танці на провізоричній злітній смузі автостради біля міста Улі. Біафра оборонялася до 15 січня 1970 р.