Іракська Республіка
Неухильно наростаюче незадоволення неефективним управлінням країною та прозахідною орієнтацією влади, врешті-решт, призвело до насильницького повалення монархічного режиму та кардинальної зміни політичного курсу Іраку. Переворот в Іраку став наслідком спроб залучити іракські війська до воєнної операції проти ліванських повстанців. Дві бригади іракської армії, які перебували в літніх таборах під Багдадом, отримавши наказ йти в Йорданію, звідки їх мали відправити до Лівану, влаштували заколот. На світанку 14 липня 1958 р. війська, очолені членами підпільної організації "Вільні офіцери", створеної в іракській армії ще в 1956 р., ввійшли до столиці. Було захоплено королівський палац і всі стратегічні об'єкти міста. Короля Фейсала II і спадкового принца Абдуллу Іллаха вбито. Через два дні вбито прем'єра Нурі Саїда, який переховувався, сподіваючись згодом втекти з країни. Вітаючи переворот, цивільне населення іракської столиці спалило британське консульство й зруйнувало пам'ятник англійському генералу Моду. На вулицях Багдада натовп чинив самосуд над прихильниками старого режиму. Труп Абдулли Іллаха був повішений за ноги на воротах міністерства оборони, а тіло Нурі Саїда багдадці розірвали на шматки.
Переворот 1958 р. розпочав у Іраку десятилітнє правління військових. Новий уряд країни очолив генерал Абдель Керім Касем (1914—1963), його заступником і міністром внутрішніх справ став Абдель Салям Ареф (1921—1966). Суспільну платформу уряду склав Фронт національної єдності. 26 липня 1958 р. проголошено тимчасову конституцію. Відбулася чистка адміністративного апарату, з в'язниць звільнено політв'язнів, оголошено про наміри прислухатися до вимог курдів. Після 11-річної еміграції із СРСР повернувся визнаний курдський лідер Мустафа Барзані. Уперше в історії країни курди отримали можливість навчатися рідною мовою.
Розпустивши обраний ще за старого режиму парламент, А.К. Касем передав законодавчі функції спеціально створеній Державній раді, що складалася з трьох осіб. Спеціальними декретами уряду знижено ціни на основні продукти харчування та житло, уведено 8-годинний робочий день. У вересні 1958 р. почалася земельна реформа, що полягала в перерозподілі земельних надлишків. Розміри індивідуальної земельної власності обмежено 500 га богарних та 250 га зрошуваних земель. Щоправда, повільні темпи впровадження реформи та її непродуманість спричинили розбалансування аграрного сектору економіки. Урожай 1959 р. виявився наполовину меншим, аніж урожай попереднього року.
У перший час уряд А.К. Касема зберігав добрі стосунки із західними державами й навіть купував у них зброю, однак 24 березня 1959 р. зробив заяву про вихід зі структур Багдадського пакту. Через півроку блок, який залишився без своєї титульної столиці, було перейменовано в СЕНТО (Організація центрального договору від англ). З Іраку усунуто британську військову місію та остаточно евакуйовано військові бази в Хаббанії та Шуайбі. Пізніше Багдад в односторонньому порядку денонсував угоди, укладені Фейсалом II зі США. У країні було заборонено діяльність 272 західних фірм та компаній. У 1961 р. Ірак конфіскував земельні наділи, що перебували у концесії в "Ірак петролеум компані", хоча сама компанія ще продовжувала свою роботу в країні. Особливе напруження у відносинах з Лондоном викликало надання Великобританією незалежності Кувейту, — невеликому протекторату на березі Перської затоки, на який традиційно претендували іракці. Менш ніж через тиждень після проголошення незалежності Кувейту, 25 червня 1961 р. Багдад висловив територіальні претензії до цього крихітного емірату.
Зіпсувавши відносини зі західними країнами, Ірак, натомість, наприкінці 1958 — на початку 1959 рр. підписав низку угод про економічне, торгове, військово-технічне та культурне співробітництво з СРСР. Оскільки найважливішою проблемою країни була потреба індустріалізації, Ірак спробував вирішити її за допомогою Радянського Союзу. Відповідно до підписаної 11 жовтня 1958 р. радянсько-іракської угоди, СРСР розпочав поставки технічного обладнання та машин. Крім цього, Багдад отримав на пільгових умовах значні кредити. У кінці 50 — на початку 60-х рр. СРСР збудував у Іраку 25 великих підприємств машинобудівної, хімічної, харчової та легкої промисловості.
Початкові успіхи внутрішньої політики уряду А.К. Касема було зведено нанівець економічною кризою, що вразила країну на початку 60-х рр. На додачу, в березні 1961 р., після заборони головного органу Демократичної партії Курдистану (ДПК) газети "Хабат" ("Боротьба") та конфіскації партійного майна ДПК, загострилося курдське питання. 1 вересня 1961 р. у заселених курдами північних районах Іраку почалися великі військові маневри. До Курдистану введено майже половину армії країни. Місцеве населення розцінило це як початковий етап великої анти-курдської операції. Вже 5 вересня відбулися перші сутички озброєних курдів із військовими, а через 10 днів почалася повномасштабна війна. Незважаючи на чисельну та технічну перевагу, іракцям не вдалося знищити курдський збройний рух. Війна набрала затяжного характеру.
У кінці 1962 р. в Іраку почалася загальнонаціональна політична криза. Важкий економічний стан та невдачі армії в боях з курдськими партизанами викликали численні мітинги та демонстрації, а спроби їх розігнати призводили до прямо протилежного результату. Поміркована опозиція була незадоволена невиконаними обіцянками скликати Установчі збори.
- 20 Тис. Бійців й вела активні бойові дії в 59 із 73 провінцій країни.
- 21 Серпня". К. Акіно народилася у родині заможного "цукрового барона". Отримавшиосвіту на Філіппінах та в сша, упродовж 13 років вона вела фінансові справи
- Організація визволення Палестини
- Друга арабо-ізраїльська війна
- Кемп-Девідська мирна угода
- Палестинська проблема у 80-х рр. "Інтіфада"
- Близькосхідний мирний процес у 90-х рр.
- 3 Сирією щодо повернення Голанських висот.
- Громадянська війна та ізраїльська агресія
- Таїфська угода
- Правління короля Хусейна
- Іракська Республіка
- Ірак під владою баасистів
- Правління короля Фахда
- "Арабський соціалізм" Гамаля Абделя Насера
- 25 Жовтня 1956 р. Єгипет підписав з Йорданією та Сирією угоду про спільне військове керівництво, яка передбачала призначення єдиного головнокомандувача всіх сил сусідніх з Ізраїлем арабських країн.
- Правління Анвара Садата
- Правління Хосні Мубарака
- Лівійське королівство
- Правління Муамара Каддафі
- Внутрішня та зовнішня політика Хасана II
- Африканські країни
- Проблеми державного будівництва
- Військові уряди
- Правління Сіада Барре
- Політичний та економічний розвиток
- Правління Жозефа Сесе Секо Мобуту
- Громадянська війна
- Військовий режим
- Правління Роберта Мугабе
- Громадянська війна
- Визвольний рух африканського населення
- Демократичні перетворення
- Список рекомендованої літератури