2.1. Виборчий округ.

Виборчий округ. Територіальна або інша виборча одиниця, у межах якої об’єднуються виборці для обрання своїх представників до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; загал виборців, які мають право голосувати за тих самих кандидатів у депутати (ті самі партійні списки). Виборчі округи створюються, насамперед, для забезпечення принципу рівності виборів, а точніше для забезпечення рівної “ваги” голосів виборці (рівного представництва).

Величина (магнітуда) виборчого округу. Кількість депутатів, які обираються у виборчому окрузі. Практично всі фахівці з виборчої проблематики погоджуються з тим, величина (магнітуда) виборчих округів здійснює великий вплив на здатність виборчої системи зберегти пропорційну залежність між голосами виборців і розподілом місць в парламенті. Магнітуда виборчого округу безпосередньо впливає на ступінь пропорційності результатів виборів. У мажоритарних виборчих системах цей показник дорівнює одиниці, тобто від округу обирається один депутат. У системі з багатомандатними округами у кожному окрузі обирається більше як один депутат. У пропорційній системі від кількості представників, які обираються від округу значною мірою залежить те, наскільки пропорційними будуть результати виборів. Високий рівень пропорційності результатів виборів забезпечується великими округами, які надають можливість навіть малим партіям бути представленими у парламенті. Наприклад, в окрузі з трьома мандатами політична партія повинна набрати 25 % + 1 голос, щоб забезпечити собі перемогу. Партія, яка набере лише 10 % голосів, не отримає жодного місця, і голоси прихильників такої партії можна вважати втраченими. А от в дев’ятимандатному окрузі 10 % + 1 голос забезпечить партії принаймні одне місце у парламенті. Це означає не лише, що результати голосування є більш пропорційними, але й те, що у невеликих партій буде більше шансів пройти на виборах. Проблема в тому, що в міру зростання округів – за кількістю мандатів і часто, як наслідок, географічно – зв’язок між обраними представниками та їх електоратом стає все слабшим. Це може мати серйозні наслідки в суспільстві, де місцеві фактори відіграють велику роль у політиці або де виборці очікують, що депутат буде їхнім представником у законодавчому органі у прямому значенні цього слова. Враховуючи це, тривають активні дискусії щодо оптимальної величини виборчих округів. Більшість вчених, як правило, погоджуються з тим, що округ на 3-7 мандатів, є найоптимальнішим і що краще створювати округи з непарною кількістю мандатів (3, 5, 7) особливо для двопартійних систем. Але це лише загальні поради, і є дуже багато ситуацій, коли більша кількість мандатів буде доцільнішою і необхідною для забезпечення задовільного представництва і пропорційності. Надто велика або надто мала кількість мандатів в окрузі даватиме найбільш радикальні результати. З одного боку, ціла країна може стати єдиним виборчим округом, і це переважно означатиме, що виборча квота буде дуже низькою і навіть дуже малі партії зможуть пройти на виборах. У Нідерландах, наприклад, ціла країна є одним 150-мандатним виборчим округом, і це означає, що результати виборів є надзвичайно пропорційними і навіть партії, які отримали менше 1 % голосів виборців, зможуть пройти до парламенту, але регіональний зв’язок між депутатми і їх виборцями буде дуже слабкий. З іншого боку, пропорційні системи можуть застосовуватися у двомандатних виборчих округах. Наприклад, у Чилі, як свідчать результати досліджень, таке голосування призводить до досить значних диспропорцій, незважаючи на застосування пропорційної формули, тому що тільки дві партії можуть вибороти мандати у кожному окрузі. Це применшує значення пропорційної систем з точки зору забезпечення належного представництва і легітимності. Обидва полярні приклади свідчать про неабияке значення величини виборчого округу при будь-якій пропорційній системі. Визначення величини виборчого округу вважається чи не найважливішим інституційним рішенням у процесі розробки пропорційної системи, і має неабияке значення для непропорційних систем. У мажоритарних системах разом зі збільшенням величини виборчих округів пропорційність результатів зменшується. Отже при розробці виборчої системи, величина округу багато в чому матиме ключове значення для ефективності виборчої системи, зв’язків між виборцями та їх представниками у парламенті й пропорційності результатів виборів.

Типи виборчих округів:

Одномандатний (мажоритарний, уніномінальний) виборчий округ. Виборчий округ, від якого до парламенту обирається один представник. Поняття одномандатного виборчого округу вперше з’явилось у конституціях британських колоній у XVIII cт. Більше того, перш ніж бути сприйнятим як норма у Великобританії, одномандатний виборчий округ ліг в основу представництва у Канаді, Австралії, Новій Зеландії та США. Починаючи з XV ст. мажоритарна виборча система відносної більшості діяла у Великобританії на основі двомандатних округів, а відсутність конкуренції на виборах (два мандати на двомандатний округ) була чи не головною традицією виборчого процесу у країні аж до прийняття у 1832 р. Акту про реформу. Одномандатний округ було впроваджено у Великобританії лише у 1707 р., підвалиною ж представництва він став тільки у 1885 р. Відтак, саме цей рік знаменував початок трансформації характеру британського представництва: одномандатні округи були занадто дрібними для того, щoб кожен з них мав свого депутата. Цей процес було значно прискорено стрімким розвитком партійної системи. Як правило, одномандатний округ використовується при мажоритарній системі відносної більшості. Виняток становить система голосування обоймою, де число голосів кожного виборця дорівнює числу кандидатів, що мусить бути обране від даного округу. Ця система застосовується у Великобританії на виборах до органів місцевого самоврядування на рівні муніципалітетів Лондона та у деяких інших місцевостях країни.

Багатомандатний (поліномінальний) округ. Тип виборчого округу, який застосовується при пропорційній виборчій системі. Від такого округу виборці, мають можливість обирати певне число депутатів, а не одного як у одномандатному окрузі. Усі пропорційні виборчі системи використовують багатомандатні округи. У Данії кількість представників від округу коливається від двох до сорока, у Бельгії – від п’яти до сорока восьми, а в Італії – від одного до сорока п’яти. Багатомандатні округи бувають загальнонаціональними - коли вся держава це один округ, та регіональними – коли територія держави поділена на ряд округів. Загальнонаціональний округ використовується в Ізраїлі та Нідерландах. У Нідерландах ціла країна представляє собою один виборчий округ з 9,9 млн. виборців, від якого й обираються 150 депутатів парламенту. У Японії за таким принципом обирається частина верхньої палати парламенту. Форма загальнонаціонального виборчого округу прийнята і в Україні. Решта країн Заходу, де діє пропорційна система, ділять власну територію на кілька виборчих округів. Наприклад, вибори до польського Сейму здійснюються за пропорційною системою, за якою країна поділена на 51 виборчий округ через які політичні партії забезпечують зв’язок з виборцями. І лише один загальнопольський округ передбачає обрання депутатів від національних меншин. Категорія багатомандатних округів є однак загалом надто загальна, яка охоплює всі виборчі округи, з більш ніж одним представником. Округи, що утворюються при цьому, можуть бути дуже різноманітними за своїми розмірами. У практиці зустрічаємо всілякі можливі багатопартійні виборчі округи: двох- трьох-, чотири- пятимандатні аж до виборчих округів, які охоплюють усі парламентські мандати, що означає, що вся територія держави становить єдиний виборчий округ. Для окреслення наслідків існування багатомандатних виборчих округів обов’язковим є відмінність під оглядом форми. Перший поділ це поділ, що виконується між однаковими типами (ціла держава поділена на 2-х або 3-х, 4-х та 5-ти мандатні округи, і. т. п). У той час як однотипні виборчі округи є характерними для мажоритарних виборчих систем, неоднотипні округи є характерними для пропорційних систем. У випадку пропорційної виборчої системи територія країни зазвичай поділяється відповідно до адміністративного поділу країни на виборчі округи, яким далі відповідають відповідні мандати у кількості залежній від застосовуваної формули репрезентації. У змішаних виборчих системах маємо справу з цілісними чи ієрархічними типами виборчих округів. Чисто пропорційні вибори як правило проводяться переважно у єдиних загальнонаціональних виборчих округах. Найважливіше у випадку багатомандатних виборчих округів є розподіл на малі, середні та великі виборчі округи.

Розмір (межі) виборчого округу. Термін, який використовують для позначення меж виборчих округів. Визначення меж виборчих округів є однією з основних організаційних проблем застосування виборчої системи. Будь-яка виборча система виборів в одномандатних округах передбачає тривалий і дорогий процес визначення меж порівняно невеликих виборчих округів, розмір яких залежить від кількості населення, його згуртованості, спільності інтересів та міцності зв’язків. Крім того, переважно це завдання не на один раз, бо визначені межі доводиться регулярно змінювати з урахуванням змін серед населення. Системи голосування за принципом відносної більшості, альтернативного голосування та у два тури завдають у цьому плані найбільше клопоту з організаційної точки зору. Системи представницького голосування, без права передачі голосу, паралельні системи, змішані системи та системи голосування з правом передачі голосу також вимагають демаркації виборчих округів, але тут це робиться легше, бо ці вибори проводяться у багатомандатних округах, яких, як правило, менше і які є більшими за розмірами. З іншого боку, маємо системи пропорційного голосування за партійними списками. Вони часто є найдешевшими і найлегшими, з точки зору організаційного забезпечення, бо передбачають створення єдиного загальнонаціонального виборчого округу (і тоді відпадає необхідність ділити країну на округи) або дуже великих багатомандатних округів, які повністю співпадають з існуючим адміністративно-територіальним поділом країни. Межі виборчих округів визначають переважно на основі діючих адміністративних одиниць, з таким розрахунком, щоб кожен округ мав приблизно однакову кількість виборців. Поділ державної території на порівняно великі округи є характерним для всіх країн-членів ЄС. Жодна з країн, які застосовують пропорційну виборчу систему, не ділить свою територію на виборчі округи однакового розміру. Райони з малою густотою населення мають менше представництво; як правило, при нарізці округів беруться до уваги історичні кордони провінцій, регіонів чи міст. Вибори перехідного періоду в Сьєра-Леоне у 1996 р. проводилися як загальнонаціональні пропорційні вибори на основі партійних списків, зокрема, тому що через громадянську війну у країні і, як наслідок, переміщення населення, органи, які відповідали за проведення виборів, при всьому бажанні не могли зібрати відомостей про кількість населення на окремих територіях для визначення меж одномандатних округів. Можливість маніпулювання межами округу (виборча географія, джеррімендерінг) може спричинити ефект надпрезентації чи недопрезентації відповідних соціальних груп – зазвичай не на користь мешканців густозаселених міст. Один із можливих варіантів нарізки округів полягає в тому, щоб встановити єдину для всієї країни величину округів, а потім, виходячи з певної норми представництва, провести їх межі. Виборчий Кодекс Албанії розкриває критерії для визначення меж виборчих округів. Округи формуються таким чином, щоб кількість виборців у кожному з них відповідала т. зв. середній кількості виборців, яка встановлюється шляхом ділення загальної кількості голосуючих, які містяться в Національному реєстрі виборців, на кількість одномандатних виборчих округів (тобто на 100). При цьому відхилення щодо кількості виборців в кожному окрузі не може бути більшим або меншим за 5 відсотків від установленої середньої кількості. При встановленні меж виборчих округів слід брати до уваги, такі моменти: а) традиційні зв’язки та спільні інтереси місцевих громад; б) природні бар’єри та перешкоди; в) зв’язок та транспорт; г) межі районів. Виборчі округи мають бути компактними і не можуть бути анклавними або розділеними на частини, відокремлені одна від одної. У ряді держав існують певні законодавчі рекомендації щодо входження нижчих ланок адміністративно-територіального поділу країни до складу виборчих округів. Так, за законами Албанії, муніципалітет чи сільська громада, якщо це можливо, мають повністю увійти до меж виборчого округу. У іншому разі муніципалітет може бути поділений не більше ніж на два виборчих округи. Законодавством Боснії та Герцоговини чітко встановлюється, які саме муніципалітети входять до складу виборчих округів. Тобто в такому разі ми бачимо інший принцип формування виборчих округів. Не виборчі округи встановлюють залежно від середньої кількості виборців, визначеної на підставі реєстрів громадян, а кількість мандатів розподіляється в чітко зафіксованих законом округах, пропорційно до кількості виборців, зареєстрованих у кожному багатомандатному окрузі. У Сполученому Королівстві 659 виборчих округів, їхнє число та розміри постійно змінюються внаслідок дії Закону про перерозподіл місць у Палаті громад. У Румунії кількість мешканців, що враховуються для встановлення округів та визначення кількості мандатів, визначається на 1 липня попереднього року і має бути опублікована в “Щорічній книзі статистики Румунії”. Якщо щонайменше за 5 місяців перед виборами проводиться загальний перепис населення, то кількість мешканців, що враховується, має відповідати останньому перепису, опублікованому Національним комітетом статистики Румунії. У Албанії з метою уникнення зловживань вищим законодавчим органом Албанії з метою перекроювання виборчих округів “під себе”, межі виборчих округів не можуть бути змінені впродовж останніх шести місяців строку дії мандата Асамблеї. Межі виборчих округів закріплюються окремим законодавчим актом Національної Асамблеї Албанії. Якщо Асамблея не схвалює закон про виборчі округи за шість місяців до закінчення терміну дії її мандата, існуючі межі встановлюються до наступних парламентських виборів. А за законодавством Польщі, будь-які зміни меж районів, що можуть спричинити зміни меж виборчих округів неприпустимі в період часу від 12 місяців до закінчення терміну повноважень Сейму. Сейм вносить зміни у формування виборчих округів не пізніше ніж за 3 місяці до дня оголошення виборів. Якщо термін повноважень Сейму був скорочений, зміни в поділі на виборчі округи не проводяться. У Болгарії межі виборчих округів, відповідно до діючого законодавства, визначає Президент Болгарії. На основі акта Президента Болгарії Центральний виборчий комітет визначає кількість місць для кожного виборчого округу за єдиною представницькою схемою для країни залежно від кількості населення, застосовуючи при цьому метод найбільшого залишку. У США виборчий округ має назву – district, у Канаді – riding. Виборчий округ поділяється на виборчі дільниці. Відповідно до ст. 18 Закону України “Про вибори народних депутатів України” вибори в Україні проводяться в єдиному загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, який включає в себе всю територію України та закордонний виборчий округ. Однак загальноукраїнський округ за чисельністю в 40 разів більший за центрально- та східноєвропейські показники та в 10 разів перевищує чисельність єдиного за величиною загальнодержавного округу в Європі (Словенія). Для проведення виборів депутатів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів, які формуються Центральною виборчою комісією (ЦВК) з врахуванням адміністративно-територіального поділу не пізніше як за дев’яносто днів до дня виборів з приблизно рівною кількістю виборців у кожному окрузі. Орієнтовна середня кількість виборців в одномандатних округах визначається ЦВК на підставі даних Держкомстату України. Відхилення кількості виборців в одномандатному окрузі не може перевищувати, як правило, десяти відсотків орієнтовної середньої кількості виборців в одномандатних округах. Територіальні виборчі округи утворюються з приблизно рівної кількості виборчих дільниць. Територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів, міст. На території великих міст може бути утворено більш ніж один територіальний виборчий округ. Не допускається включення до одного територіального округу частин території двох чи більше регіонів. Не допускається утворення виборчих округів з територій, що не межують між собою. Рішення про утворення територіальних виборчих округів із зазначенням їх номера, меж та центрів округів публікується ЦВК у триденний строк від дня прийняття нею відповідного рішення в загальнодержавних друкованих засобах масової інформації, а також у семиденний строк від дня прийняття зазначеного рішення – у регіональних друкованих засобах масової інформації. Якщо б Україну розділити на 27 виборчих округів (відповідно до чисельності областей-регіонів), то кожен округ мав би в середньому по 17 депутатів, що набагато ближче до стандартів центрально – та східноєвропейських країн. Це давало б можливість зберегти принцип пропорційного представництва, а крім того удосконалити принцип регіонального представництва.

Величина виборчих округів та пропорційність виборів. Кількість представників, які обираються у виборчому окрузі може мати вирішальне значення для результатів застосування тієї а не іншої виборчої системи. Від величини виборчого округу залежить ступінь пропорційності виборчої системи. У одномандатному виборчому окрузі можливою є різниця з огляду на засади більшості (відносної та абсолютної); у багатомандатному окрузі можна застосовувати правила пропорційності. Кількість депутатів, що обираються від данного округу визначає й ступінь пропорційності системи: чим більшим є це число, тим вищою є пропорційність. У міру зростання величини округу встановлюється більш точна відповідність між кількістю голосів, отриманих партіями на виборах, та кількістю отриманих ними депутатських місць. Причини такого зв’язку зрозумілі. Депутатські місця виражаються в цілих числах, у той час як голоси – практично постійна змінна. Чим більше розподіляється депутатських місць, тим легше встановити відповідність між певним відсотком голосів і певним відсотком депутатських місць (виражених цілими числами). У Данії та Швеції для того, щоб “вирівняти” деформації пропорціоналізму, які виявляються при розподілі депутатських мандатів застосовується т.зв. система вирівнювання. Без визначення структури виборчих округів не можна оцінювати, який ефект принесе застосування пропорційної виборчої системи.