5.3. Способи протидії незаконному впливу на виборців.

Спостерігачі. Люди, які слідкують за перебігом виборчої кампанії у день виборів. Головна мета роботи спостерігача – наглядати за дотриманням виборчого законодавства, фіксувати порушення, якщо такі матимуть місце та контролювати підрахунки голосів. Законом України “Про вибори народних депутатів України” визначено, що політичні партії, їхні виборчі блоки, які беруть участь у виборчій кампанії, можуть призначати по одному представнику при виборчих комісіях усіх рівнів з правом дорадчого голосу. Присутність спостерігачів на виборах має підвищити довіру громадян до виборчого процесу та до його підсумків. Для визнання легітимності виборів останнім часом практикують запрошення іноземних офіційних спостерігачів. Виконавши величезний обсяг роботи й витративши величезні ресурси на виборчу кампанію, варто закінчити її на такому ж високому рівні й не втратити те, що вдалося здобути. Тому на кожну виборчу дільницю треба призначити спостерігачів, які чергуватимуть там з моменту опломбування урн (за годину до відкриття дільниці для голосування) й до підрахунку голосів і підписання підсумкового протоколу. У якості спостерігачів краще за все використовувати агітаторів та довірених осіб – їх присутність на виборчій дільниці є пасивною агітацією й може наштовхнути когось з виборців проголосувати за кандидата. Спостерігачам видаються посвідчення й з ними проводиться інструктаж. Спостерігач має добре знати законодавство про вибори й бути обізнаним з основними прийомами фальсифікації та порушень на виборчій дільниці. Робота спостерігача вважається виконаною, коли він одразу по закінченню підрахунків доставляє у виборчий штаб підписану головою і членами комісії копію підсумкового протоколу голосування по дільниці. Уповноважені представники політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів у депутати, а також їх довірені особи, офіційні спостерігачі громадських організацій, представники засобів масової інформації (ЗМІ) мають право бути присутніми на засіданнях виборчих комісій, при реєстрації кандидатів, на виборчих дільницях під час голосування, при підрахунку голосів, визначенні результатів виборів та підбитті загальних підсумків виборів. Таке ж право мають й офіційні спостерігачі від інших держав і міжнародних організацій, чиї повноваження засвідчені відповідним документом. Втручання спостерігачів у роботу виборчих комісій не допускається. У разі виявлення порушень закону вони мають право скласти акт про це за підписом свідків порушення і звернутися до керівної інстанції. За рішенням комісії на її засіданні можуть бути присутні й інші особи.

Офіційні спостерігачі. Здійснення незалежного спостереження за виборами має надзвичайно важливе значення. Вітчизняний і зарубіжний досвід спостереження за ходом виборів свідчить про те, що атмосфера гласності, яка створюється під час виборчих кампаній, присутність спостерігачів у виборчих комісіях, на виборчих дільницях під час голосування сприяють зміцненню упевненості громадян у законності, справедливості виборів. Інститут спостерігачів сприяє прозорості виборчого процесу, що позитивно впливає на підвищення активності громадян у політичному житті. Більш ніж у половині країн Центральної та Східної Європи положення, що стосуються правил акредитації спостерігачів не виписані у відповідних законодавчих актах. Встановлення цих процедур законодавство відносить до компетенції Центральної виборчої комісії (ЦВК) чи тотожним їй органам. Однак у країнах СНД та в країнах Центральної та Східної Європи розвивається тенденція закріплення механізмів акредитації спостерігачів у відповідних законодавчих актах. У країнах, де законодавчі акти прийняті відносно недавно, такі положення є саме в законах чи кодексах. Як правило, акредитація спостерігачів здійснює або ЦВК або нижчестоящі виборчі комісії. Дещо інша система існує лише в одній країні – Киргизстані. Виборчим кодексом Республіки Киргизстан визначено, що спостерігача на виборчу дільницю направляють особи чи організації, що мають на це право. Кодексом навіть визначається, що попередньо не потрібно повідомляти відповідну виборчу комісію про направлення спостерігача. Надаючи важливого значення спостереженню за виборами, законодавець присвятив цьому інституту у Законі України “Про вибори народних депутатів України” три статті (59, 60, 61) завдяки чому відпала необхідність визначати статус офіційних спостерігачів окремими підзаконними актами. Відповідно до частини 1 ст. 59 Закону у виборчому процесі можуть брати участь офіційні спостерігачі від партій (блоків), кандидати у депутати від яких зареєстровані в багатомандатному окрузі, від іноземних держав та міжнародних організацій. Стаття 60 Закону детально регламентує порядок реєстрації офіційних спостерігачів від партій (блоків), визначає умови, яким вони мають відповідати, закріплює їх повноваження. Подання про реєстрацію офіційних спостерігачів від партії (блоку) за підписом керівника республіканської в Автономній Республіці Крим, обласної, міської в місті Києві чи Севастополі організації партії (організацій партій, що входять до блоку) вноситься до відповідної окружної комісії не пізніш як за п’ять днів до дня виборів. Діяльність зазначених осіб зосереджується переважно на відповідних виборчих дільницях і у дільничних виборчих комісіях. Відповідна виборча комісія видає офіційним спостерігачам посвідчення за формою, встановленою Центральною виборчою комісією (ЦВК). Закон встановлює обмеження щодо кількості офіційних спостерігачів, які можуть бути присутніми на засіданнях дільничної виборчої комісії – не більше від двох від однієї партії (блоку). Офіційний спостерігач має право перебувати на виборчих дільницях під час голосування, робити фото-, кінозйомки, аудіо- та відеозаписи, бути присутнім при видачі виборчих бюлетенів для організації голосування за межами виборчої комісії та при проведенні такого голосування, бути присутнім на засіданнях дільничних та окружних виборчих комісій, звертатись до відповідної виборчої комісії із заявою про усунення порушень Закону в разі їх виявлення та інші. Крім того, офіційний спостерігач має право отримати по одній копії кожного протоколу дільничної комісії про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці, засвідчені головою і секретарем дільничної комісії та скріплені печаткою комісії. Законодавці по-різному підходять до кола повноважень офіційних спостерігачів. Саме в цьому простежується чітка відмінність між європейським законодавством та законодавством країн СНД. У першому випадку акцент робиться на спостереженні за всією виборчою діяльністю чи за всіма аспектами підготовки та проведення виборів. А в країнах СНД акцент робиться на спостереженні за діяльністю виюорчих комісій, за ходом дня виборів та рідрахунком голосів. Отже, коло повноважень спостерігачів у європейських країнах ширше, а значить вимагає кращої кваліфікації цих спостерігачів. В Україні офіційним спостерігачам забороняється втручатися у роботу виборчої комісії, чинити дії, що порушують хід виборчого процесу або заважають членам виборчої комісії здійснювати свої повноваження, заповнювати замість виборця виборчий бюлетень, бути присутнім при заповненні виборцем виборчого бюлетеня у кабіні для таємного голосування. У разі порушення офіційним спостерігачем цих обмежень дільнична виборча комісія може позбавити його права бути присутнім у приміщенні виборчої дільниці під час голосування та на засіданнях дільничної виборчої комісії. Керівний орган партії, що вносив подання про реєстрацію офіційних спостерігачів, має право відкликати свого офіційного спостерігача, звернувшись з письмовою заявою до відповідної окружної виборчої комісії, і подати документи для реєстрації іншої особи. Офіційний спостерігач також має право у будь-який час звернутися до окружної виборчої комісії із заявою про складення своїх повноважень. Офіційні спостерігачі від іноземних держав, міжнародних організацій можуть прибувати для спостереження за виборами з власної ініціативи, а також на запрошення Президента України, Верховної Ради України, Міністерства закордонних справ, Центральної виборчої комісії. Пропозиції щодо реєстрації офіційних спостерігачів від іноземних держав, міжнародних організацій подаються до ЦВК безпосередньо або через Міністерство закордонних справ України не пізніш як за 20 днів до дня виборів. Спостереження за виборами офіційні спостерігачі від іноземних держав і міжнародних організацій здійснюють самостійно і незалежно. Це означає, що вони мають право відвідувати виборчі комісії, а також виборчі дільниці у день голосування без спеціального супроводу і передчасного узгодження своїх дій із спостереження за виборами у відповідних виборчих комісіях. Документом, що надає офіційним спостерігачам від іноземних держав, міжнародних організацій право здійснювати свої функції, є посвідчення, яке видається ЦВК за встановленою ним формою. У посвідченні зазначається прізвище, ім’я офіційного спостерігача, назва держави або міжнародної організації. Посвідчення дійсне за умови пред’явлення ним документа, що посвідчує особу. Зазначені документи повинні пред’являтися на вимогу голови, заступника голови, секретаря, інших членів відповідної виборчої комісії. Закон зобов’язує виборчі комісії сприяти офіційним спостерігачам від іноземних держав, міжнародних організацій у здійсненні ними своїх повноважень. Водночас закон визначає певні обмеження для офіційних спостерігачів від іноземних держав, міжнародних організацій: вони не мають права використовувати свій статус у діяльності, не пов’язаній із спостереженням за ходом виборчого процесу. Крім того, вони також не мають права втручатися у роботу виборчих комісій. ЦВК може достроково припинити повноваження офіційного спостерігача від іноземної держави, міжнародної організації у разі порушення ним законів України про вибори.

Паралельний підрахунок голосів. Незалежний (паралельний до офіційного) збір даних підрахунку голосів з виборчих дільниць. Використовується з метою запобігання та виявлення фальсифікацій результатів виборів. Порівняння результаті паралельного підрахунку голосів з офіційними результатами дає змогу виявити рівень фальсифікації на шляху від дільничних комісій до комісій вищого рівня. Там, де з об’єктивних причин не можна забезпечити присутність спостерігачів на кожній дільниці можна проводити паралельний підрахунок голосів за статистичною вибіркою. Це передбачає визначення певної кількості виборчих дільниць, які репрезентують усі типи дільниць (сільські, міські, закриті). Можлива похибка в порівнянні даних паралельного підрахунку голосів з офіційними не перевищує 3 %. На Філіппінах (1986) і в Панамі (1989) завдяки паралельному підрахунку голосів вдалося встановити перемогу опозиційних сил, у Парагваї (1989) і Болгарії (1990) підтвердити перемогу правлячої партії, у Чилі (1988) і Нікарагуа (1990) правлячі партії визнали перемогу опозиційних сил ще до закінчення офіційного підрахунку голосів.

Екзит-пол (опитування на виході з дільниць). Буквально – підрахунок голосів на виході. Один з методів протидії фальсифікації виборів та вивчення громадської думки, який полягає у опитуванні виборців одразу ж на виході з виборчих дільниць. Переваги опитування при виході над звичайним опитуванням громадської думки такі: 1. Люди, здається, менше помиляються або приховують, говорячи про те, що вже зроблене, ніж про свої наміри. 2. Тому на виході опитують тільки тих, хто вже проголосував, а отже, уникають помилок, неминуче пов’язаних із припущенням, скільки тих, хто сказав, що проголосує або утримується від голосування, насправді дотримає свого слова. 3. Легше опитати правильні пропорції людей, належних до різних соціально-економічних груп, на виході з виборчої дільниці, ніж традиційним способом, роблячи репрезентативну вибірку. Опитування громадської думки зроблені на виході є точнішими за інші прогнози. Оперативно зібравши дані опитування, можна ще до закінчення голосування дізнатися приблизні результати виборів. При якісному проведенні опитування похибка не перевищує 2 %. Звичайно, засоби масової інформації використовують опитування на виході для прогнозу результатів виборів. ЗМІ мають потужні ресурси для обробки та обчислення інформації, щоб отримати прогноз результатів загальнодержавних виборів ще до того, як підрахують віддані голоси. Проте обмеження, що їх такі опитування поділяють разом з рештою форм опитувань, змушують наукових аналітиків обережно ставитись до їхнього використання, а властива їм короткочасність обмежує дослідження причин, які визначили характер голосування.

Участь громадських організацій у виборах. Громадські організації (НДО) є невід’ємною частиною громадянського суспільства, а це означає, що вони хочуть і можуть брати участь у всіх політичних, соціальних процесах, які відбуваються в державі. Виділяють наступні способи участі НДО у виборчому процесі: участь у формуванні виборчих комісій; участь у агітаційних кампаніях; просвітницька діяльність; інформаційно-аналітична діяльність; участь у висуванні кандидатів; участь у спостереженні за ходом виборчого процесу. У більшості випадків НДО самі вирішують ступінь власної участі у виборчих процесах. Однак, з перелічених варіантів принаймні три (участь у формуванні виборчих комісій, висування кандидатів, спостереження за ходом виборів) вимагають правового регулювання. В українському законодавстві про вибори 1993-1994 рр. дозволялась участь НДО у формуванні дільничних виборчих комісій шляхом подання пропозицій до відповідних рад. А на місцевих виборах ця можливість надавалась і при формуванні територіальних комісій. Однак Законами України “Про вибори народних депутатів України” 1997 р. та “Про вибори Президента України” 1999 р. громадські організації були позбавлені такого права. Загалом, практика формування виборчих комісій за участю НДО, трудових колективів, зборів виборців поширена саме в країнах СНД. Так, у Федеральному Законі “Про вибори Президента Російської Федерації” вказано, що територіальні та дільничні комісії формуються представницьким органом місцевого самоврядування на основі пропозицій виборчих об’єднань, виборчих блоків, громадських об’єднань, зборів виборців за місцем проживання, роботи, служби, навчання. Дуже подібні норми записані і в Кодексі про вибори в Киргизькій Республіці. У виборчому законодавстві країн Центральної та Східної Європи можливість НДО брати участь у формуванні виборчих комісій надана лише в Литві та Білорусі. Причому якщо в білоруському законодавстві таке право надається всім НДО, то в Законі Литовської Республіки про вибори до Сейму право участі у формуванні Центральної виборчої комісії (ЦВК) надається лише одній чітко визначеній організації – Товариству юристів Литви. Єдиним законодавчим актом в Україні, яким передбачалося право НДО висувати кандидатів, був Закон УРСР “Про вибори народних депутатів Української РСР”, прийнятий 27 жовтня 1989 р. Однак у всіх наступних редакціях українського Закону про вибори ця норма відсутня. Громадські організації не мають права висувати своїх кандидатів і в Киргизстані, і у Вірменії. Серед країн Центральної та Східної Європи право НДО висувати кандидатів надається лише в Румунії, де таким правом наділяються організації громадян національних меншин. Право участі у виборах офіційних спостерігачів від громадських організацій України було закріплено в Законі України “Про вибори народних депутатів України” 1997 р. Проте чинне виборче законодавство не дозволяє представникам громадських організацій брати участь у спостереженні за ходом виборчого процесу. Однак традиції позапартійного громадського спостереження за виборчим процесом розвинуті за кордоном досить сильно. Одним з перших ініціаторів створення інституції громадського спостереження можна вважати Філіппінський національний Рух за вільні вибори (NAMFREL), який під час президентських виборів у 1986 р. збирав та навчав спостерігачів. У Болгарії Бьлгарско сдружение за чесни избори и граждански права (БСЧИГП) стала ініціатором ефективної кампанії громадянської освіти та провела спостереження на більш ніж 2000 виборчих дільницях; у Румунії Asotiatia pro Democratia розробила й розповсюдила документацію, яка пояснювала процес голосування, організувала форуми кандидатів по всіх містах країни, провела навчання та розташувала на дільницях понад 6000 спостерігачів; у Словаччині працювала коаліція організацій “Obcanske oko”, яка організувала спостереження на виході з виборчих дільниць по всій території країни; у Сербії організація СeSID організувала підрахунок виборців, які прийшли на дільниці, і в такий спосіб зменшила ймовірність фальсифікацій. Позапартійне спостереження розвивається й на африканському континенті. Як приклад можна навести Африканську громадську організацію (GERDDES), котра базувалась у Беніні. За її ініціативою було організовано місії зі спостереження за виборами та програми навчання спостерігачів більш ніж у 15 західно-африканських країнах. Позапартійне спостереження розвивається і в країнах Середньої Азії. У Киргизстані Коаліція за демократію і громадянське суспільство організувала спостереження на референдумі 2003 р., направивши на дільниці 3500 спостерігачів. У Казахстані активно розвивається Республіканська мережа незалежних спостерігачів. Норми про місцевих недержавних спостерігачів є у законодавстві Албанії, Болгарії, Боснії та Герцеговини, Македонії, Молдові, Білорусі, частково в Польщі (контроль за фінансами). Однак тут у законодавстві встановлено дві кваліфікаційні вимоги. Одна об’єктивна (наявність відповідних положень у статуті), а друга – суб’єктивна (думка виборчих комісій). У виборчому законодавстві Росії, Білорусі, Киргизії відсутні будь-які кваліфікаційні вимоги до спостерігачів. В Україні вже майже 10 років дискутується питання участі громадських організацій у виборчих процесах. Проте, починаючи з 1993 р., ми є свідками поступового скорочення ролі українських НДО у виборах.

Література:

Автономов А. С. Основные категории и институты избирательного права.- М., 1995. Автономов А. С., Морозова Е. Г. Избирательная кампания: основные категории и институты избирательного права. Менеджер избирательной кампании.- М., 1995.

Алехичева Л. Г., Постников А. Е. Недействительность выборов.- М., 2001.

База даних про виборче законодавство країн світу http: // epicproject/org/ace/compepic/.

Балабан Р. В. Теорія виборчої системи.- К., 2007.

Бучин М. Ресурси виборчої кампанії та особливості їх використання в Україні. Монографія.- Львів, 2009.

Васильева О. Е., Любашевский Ю. Я. и др. Выборы-честная игра / Сборник статей, эссе, методик.- М., 2003.

Выборы во всем мире. Электоральная свобода и общественный прогресс / Авт.-сост. А. А. Танин-Львов.- М., 2001.

Вибори в Європейському Союзі / За ред. Д. С. Ковриженка, Лабораторія законодавчих ініціатив- К., 2006.

Вибори в Україні: Європейський вимір.- К., 2001.

Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування / За заг ред. Радченка Є. В.- К., 2003.

Гашицький О. В., Шапоренко І. С. Проблеми імплементації міжнародних стандартів у сфері забезпечення виборчих прав громадян у законодавство України // Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики.- К., 2001, с.338-352.

Гельман В. Я. Создавая правила игры: российское избирательное законодательство переходного периода // Полис, 1997, № 4, с. 125-147.

Гудин-Джилл Г. Свободные и справедливые выборы. Международное законодательство и практика // http: www. democracy.ru/library/articles/1998-18_rl-r41/

Дем’яненко М. І. Прозорість виборчого процесу як важливий фактор чесних виборів // Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики.- К., 2001, с.45-52.

Документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ // Международные акты о правах человека: Сборник документов / Сост. В. А Карташкин, Е. А. Рукашева.- М., 1999, с. 653-664.

Доцяк І. Українські вибори в системі суспільно-політичних трансформацій // Вісник Прикарпатського університету, Політологія, Вип. 1, 2006, с. 11-14.

Жидкова Н. Г. Избирательная система, политические партии и представительство женщин: теоретический аспект // Политическая наука. Российская политика в теоретическом и сравнительном контексте: Сб. научн.тр. / Ред. и сост. вып. Гельман В. Я.- М., 2003, с. 127-144.

Заляев Р. И. Избирательные системы и их возможности в реализации демократического принципа политического представительства // Проблемы политической науки.- Казань: Центр инновац. технологий, 1994, с. 98-119.

Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи.- К., 1995.

Игнатенко В. В. Конституционно-правовая ответсвенность в избирательном процессе // Академический юридический журнал htpp:// www.advocat.irk.ru

Ільков О. Право на звернення зі скаргою до ЦВК // Вибори та Демократія, 2005, № 2 (4), с. 103-110.

Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права. Матеріали Венеціанської Комісії, органів Ради: пер. з англ. / За ред. Ю. Ключковського. Вид. 2-е, випр. і доповн.- К., 2009, Кодекс належної практики у виборчих справах, с. 50-82, Декларація про участь жінок у виборах, с. 83-84, Доповідь про скасування обмежень права голосу на загальних виборах, с. 131-142, Доповідь про виборче законодавство і виборчу адміністрацію в Європі, с. 142-198, Доповіль про визначення дати проведення виборів, с. 198-217, Резолюція ПАРЄ ”Про Кодекс належної практики у виборчих справах”, c. 457-459, Резолюція ПАРЄ ”Про усунення обмежень на право голосу”, c. 460-463, c. 481-486, Рекомендація Rec (2003) 3 “Про збалансоване представництво жінок і чоловіків у процесі прийняття політичних і суспільних рішень”, с. 486-493, Декларація Комітету Міністрів Ради Європи ”Про Кодекс належної практики у виборчих справах”, c. 493-494

Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року // Міжнародні документи ООН з питань прав людини.- К., 1995.

Закон України “Про вибори Президента України” // Урядовий кур’єр, 1999, № 54, 25 березня.

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про вибори Президента України” // Урядовий кур’єр, 2004, № 364, 6 квітня.

Закон України “Про вибори народних депутатів України” // Урядовий кур’єр, 2004, № 64, 6 квітня.

Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи / Міжнародна Фундація Виборчих систем (IFES).- Вашингтон, 2002.- 536 с.

Ковриженко Д. Удосконалення законодавства про вибори народних депутатів України в контексті рекомендацій офіційних спостерігачів на виборах Президента України у 2004 році // Парламент, 2005, № 4, с. 25-43.

Ковриженко Д. Шляхи удосконалення Закону України “Про вибори народних депутатів України” в контексті досвіду попередніх виборів // Парламент, 2005, № 2, с. 5-25.

Козюбра М. Виборчий процес, право, правосуддя // Вибори та Демократія, 2005, № 2(4).

Коментар до Закону України “Про вибори народних депутатів України” / За ред. М. І. Ставнійчук та М. І. Мельника.- К., 2002.

Коргунюк Ю. Г. Избирательные кампании и становление партийной системы РФ с точки зрения социального представительства // Выборы в посткоммунистических обществах. Проблемно-темат.сб.- М., 2000, c. 67-110.

Кордун О. Конституційний суд України і вибори // Нова Політика, 1998, № 2, с. 2-14.

Кочубей Л. Категоріальне осмислення виборчих процесів // Політичний менеджмент, 2004, № 4(7).

Ключковський Ю. Про дотримання рівності виборців в умовах мажоритарної виборчої системи // Вибори та Демократія, 2005, № 2 (4), с. 25-27.

Кравченко В. В., Пухтинський М. О. Науково-практичний коментар Закону України “Про вибори народних депутатів України”.- К., 1997.- 192 с.

Конвенция о стандартах демократических выборов избирательных прав и свобод в государствах – участниках Содружества Независимых Государств // http: www.fci.ru/conference/konv_CNG.html

Конституційні права, свободи і обов’язки людини і громадянина в Україні / За ред. Ю. С. Шемчушенка.- К., 2008.

Конституции государств Европейского Союза.- М., 1999.

Конституции государств Центральной и Восточной Европы / Ред. Н. В. Варламова.- М., 1997.

Конституции зарубежных государств. Учебн. Пособие.- М.: Международные отношения.- 1989.

Лавринович О. Конституційне забезпечення народовладдя в Україні // Віче, 2000, № 2.

Лавринович О. Проблема недійсності виборів // Право України, 2000, № 6.

Лисенко В. И. Выборы в представительные органы в новой Европе // Политические исследования, 1991, № 3.

Лінецький С. Конституційні уроки парламентських виборів в Україні. Правовий аналіз // Підтекст, 1998, 13-26 травня.

Макєєв С. Легітимність політичних домагань у виборчій кампанії // Політична думка, 1994, № 3.

Маклаков В. В. Избирательное право и избирательные системы буржуазных и развивающихся стран. Учебн. Пособие.- М., 1987.

Маклаков В. Избирательное право стран-членов Европейского сообщества.- М., 1992.

Малишко М. Конституції зарубіжних країн та України.- К., 2000.

Маркуш М. Відповідальність за порушення виборчого права // Вибори та Демократія, 2005, № 2 (4), с. 113-115.

Мерло П. Избирательные кампании и проблемы их подготовки: “равное игровое поле” и демократические выборы // Партии и выборы. Хрестоматия / Отв. ред. и сост. Н. В. Анохина, Е. Ю. Мелешкина.- М., 2004, с. 123-133.

Мерло П. Электоральная практика, права человека и общественное доверие к демократической системе // Полис, 1995, № 4, с.123-130.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права // Міжнародні документи ООН з питань прав людини.- К., 1995.

Нельга О. Вибори як індикатор і чинник національної інтеграції // Нова Політика, 1999, № 6, с. 2-10.

Никитин А. Ф. Избирательное право. Избирательный процесс.- М., 1997.

Основи демократії / За заг. ред. А. Колодій.- К., 2002, с. 355-357.

Панкевич Р. Партійний караван іде (до питання про вплив виборчого закону на стабілізацію виборчих систем // Вісник Львівського універ-ту, Вип. 4, 2002, с. 352-356.

Пантин В. И. Опыт ретроспективного анализа российских электоральных процессов // Выборы в посткоммунистических обществах. Проблемно-темат.сб.- М., 2000, c. 179-184.

Парламентські вибори в Європейському Союзі / Д. С. Ковриженко, Д. М. Котляр, А. М. Євгенієва, Г. П. Асланян, В. М. Замніус.- К., 2002.

Права людини. Міжнародні договори України. Декларації, документи / Упор. Ю. К. Качуренко.- К., 1992.

Права человека и выборы: Пособие по правовым, техническим аспектам и аспектам прав человека, связанным с проведением выборов // ООН. Центр по правам человека.- Нью-Йорк-Женева: ООН, 1995.

Радченко Є. Право спостереження // Вибори та Демократія, 2004, № 2, c.23-28.

Ротар Н. Основні форми участі громадян України у передвиборчих кампаніях як механізм засвоєння цінностей демократії // Науковий Вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія., Вип. 9, 2008, с. 154-159.

Рябенко В. Окремі проблеми реалізації виборчих прав громадян України за кордоном // Вибори та Демократія, 2005, № 1 (3), с. 85-89.

Рябов С. Основи політичної культури: виборчий процес // Розбудова дер-ви, 1997, № 12.

Рябов С. Політичні вибори.- К., 1998, с.35-55.

Рябов С. Чому насправді треба брати участь у виборах? // Вибори та демократія, 2004, ; 1, с. 45-49.

Рыбаков А. В. Избирательное право и избирательные системы // Полис, 1992, № 5-6.

Сравнительное избирательное право: Учебное пособие.- М., 2003.

Сурніна-Далекорей О. Вплив інституційно-правових механізмів на політичне представництво жінок в країнах Центрально-Східної Європи в 90-х роках ХХ- на початку ХХІ століття // Науковий Вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія., Вип. 9, 2008, с. 234-240.

Тодика О. Ю. Вибори до парламентів країн СНД (порівняльно-правовий аспект).- Харків, 2003.

Указ Президента України № 62/206 “Про забезпечення проведення демократичних, чесних і прозорих виборів 2006 року”.

Шаповал В. Конституційне право зарубіжних країн.- К., 1997.

Шаповал Є. Демократичний аудит як метод тестування електоральних процесів // Політичний менеджмент, 2007, № 4(25), с. 83-92.

Шаповал Т. До поняття виборчого права як права індивіда (громадянина) // Вибори та Демократія, 2005, № 2(4), с. 23-25.

Шокало О. З практики проведення виборів за кордоном // Вибори та Демократія, 2005, № 1 (3), с. 89-91.

Шумак І. Ознаки громадянських прав і свобод людини в Україні // Нова Політика, 1999, № 5, с. 55-58.

Demokracje zachodnioeropejskie. Analiza porownawcza / Pod red. A. Antoszewskiego i R. Herbuta.- Wroclaw: Wyd-wo Wroclawskiego Un-tu, 1997.

Gunther R. Electoral Laws, Party Systems and Elites: the Case of Spain // American Political Scince Review, 1989, № 83 (3), p. 835-858.

Nohlen D. Prawo wyborcze i system partyjny. O teorii systemow wyborczych.- Warszawa, 2004.