3. Змішана виборча система.

3.1. Змішана (пропорційно-мажоритарна) виборча система. Тип виборчої системи, що поєднує в собі елементи як мажоритарної так і пропорційної виборчих систем. За цією системою одна частина парламенту обирається за мажоритарною схемою в округах, а інша частина – за пропорційною схемою голосування за партійними списками. При змішаній системі місця, розподілені за партійними списками, компенсують диспропорційність, що виникає під час голосування у виборчих округах. Дж. Сарторі під змішаною виборчою системою розуміє таку – за допомогою якої “у ту саму палату обирають шляхом поєднання пропорційного критерію і критерію відносної більшості”. А. Блайс з цього приводу зазначає “змішаними є такі системи, які поєднують у собі дві формули – пропорційність та плюралітет або більшість. ...змішаною системою є така система, в якій виборчі результати лежать поміж тими, що звичайно отримуються від плюралітету чи більшості і пропорційного представництва”. Дана виборча система нейтралізує недоліки мажоритарних та пропорційних виборчих систем; дозволяє забезпечити формування стійкої парламентської більшості при більш повному врахуванні інтересів малих соціальних груп; однак є певні труднощі у встановленні результатів голосування. Застосовується в Німеччині, Новій Зеландії, Болівії, Італії, Мексиці, Венесуелі та Угорщині. Можлива комбінація, коли ці елементи діють послідовно або паралельно (лінійна змішана виборча система). Останній варіант, є більш популярним. Він зокрема використовується в Німеччині, Болівії, Венесуелі. Характерним прикладом тут є виборча система ФРН (персоніфікована пропорційна система). Тут половина депутатів нижньої палати парламенту обирається в одномандатних округах за мажоритарною системою відносної більшості, а інша половина – за пропорційною системою на основі партійних списків, запропонованих в суб’єктах федерації. Відповідно кожному виборцю надається два голоси. Один подається за одного кандидата в окрузі, а другий – за один із списків політичних партій. Якщо, наприклад, одна партія отримає 10 % на загальнодержавних виборах і жодного голосу в округах, то їй буде виділена достатня кількість місць за партійними списками, для забезпечення представництва приблизно на рівні 10 %. Дж. Сарторі, М. Галлахер, М. Лейвер та П. Майр виборчу систему Німеччини визначають як різновид пропорційної виборчої системи, натомість Л. Массікотт та А. Блайз розглядають її як один з варіантів змішаної виборчої системи. Така ж формула використовується й під час виборів Сенату та на муніципальних виборах у Франції. В усіх країнах, де використовується змішана виборча система, крім однієї, мандати в округах розподіляються, за мажоритарною системою голосування за принципом відносної більшості, хоча в Угорщині використовується система виборів у два тури. Набагато складнішим є італійський метод: четвертина парламентських місць резервується для компенсації невикористаних голосів в одномандатних округах. У Венесуелі 102 місця розподіляються за мажоритарною системою голосування за принципом відносної більшості, 87 місць – пропорційно за загальнонаціональними партійними списками, а 15 місць є додатковими компенсаційними місцями, що розподіляються пропорційно. У Мексиці 200 місць, що розподіляються пропорційно за результатами виборів за партійними списками, компенсують переважно значний дисбаланс результатів виборів 300 депутатів за мажоритарною системою відносної більшості, хоча згідно зі спеціальним положенням жодна партія не може отримати більше 315 парламентських місць, а якщо партія отримує менше 60 % голосів, то може розраховувати максимум на 300 місць. Зустрічається і послідовне сполучення елементів мажоритаризму і пропорціоналізму. Так, в Австралії нижня палата парламенту обирається за мажоритарною системою, а верхня – на основі пропорційного представництва. Згідно з даною системою передбачається такий порядок встановлення результатів виборів, який покликаний усунути об’єктивні вади мажоритарної та пропорційної системи. Особливості даної системи є наступні: голосування відбувається в одномандатних виборчих округах у частині, що обирається за мажоритарною системою, та багатомандатних – у частині, що обирається за пропорційною системою; в одномандатних округах голосування відбувається за конкретного кандидата у депутати, у багатомандатних – за партійний список; результати голосування встановлюються за абсолютною чи відносною більшістю в одномандатних округах і за пропорційною відповідністю – в багатомандатних. М. Шуггарт та М. Ваттенберг вважають, що змішана система “дисциплінує національні партії, чиї парламентарі можуть бути відповідальні й за вираження місцевих інтересів”. До того ж, змішана система дає змогу партіям використовувати певні свої переваги: сконцентруватися на виборчих округах чи на партійному списку. Однак це може вести до утворення двох “класів” депутатів. Слід також пам’ятати, що в аспекті перетворення голосів на парламентські місця змішана система може бути такою ж пропорційною, як і система виборів за партійними списками, з усіма недоліками та перевагами, які їй притаманні. Одна з причин, через яку змішана система часом вважається менш доцільною, ніж просто вибори за партійними списками, полягає в тому, що вона може призвести до так званих аномалій стратегічного голосування. Існує кілька різновидів змішаних систем: cтруктурна змішана, лінійна змішана, подвійного голосування. У змішаних системах можуть надаватися переваги системі за більшістю поданих голосів чи системі пропорційного представництва або ж ефективному поєднанню обох систем. Л. Массікотт та А. Блайз також вирішальною рисою змішаної системи вважають те, що її механізми охоплюють одночасно “комбінацію різних виборчих формул (більшості чи пропорційного представництва; плюралітету чи пропорційного представництва) для вибору єдиної більшості”. Серед змішаних систем, де використовується принцип більшості поданих голосів, виділяється кілька її різновидів: просте голосування без права передачі голосу; просте голосування з правом передачі голосу; обмежене голосування; кумулятивне голосування. Серед змішаних виборчих систем, які, навпаки, є ближчими до пропорційного представництва найчастіше використовуються: система обмеженого голосу; альтернативна система багатомандатного та одномандатного округу; система партійних списків. Рівновага між пропорційним представництвом та голосуванням за більшістю поданих голосів може досягатися як шляхом поєднання цих способів, так і шляхом накладок. Змішана виборча система сьогодні використовується лише у 7 країнах світу (Німеччина, Венесуела, Нова Зеландія, Мексика, Італія, Болівія і Угорщина), а кількість населення у цих країнах становить 265 млн. чол., або 6 % від всього населення світу. Як правило вона використовуються в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або необхідно досягти компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Персоналізована (персоніфікована) пропорційна система. Різновид змішаної виборчої системи, яка застосовується у Новій Зеландії та Німеччині. Суть системи полягає в особливому способі поєднання персоніфікованих виборів в одномандатних виборчих округах з принципом пропорційного представництва. Кожен виборець має два голоси. Перший голос – це голос, який можна віддати персонально за певного кандидата (від партії) в одному з 328 одномандатних округів. Другий голос – це голос, який можна віддати за партію на основі її списку, сформованого на рівні федеральної землі. Кандидатам дозволяється балотуватися в одномандатному окрузі й одночасно бути включеними у партійні списки. Обраним вважається кандидат у депутати, який отримує просту більшість голосів в одномандатному окрузі. Однак другий голос виборців визначає скільки представників від кожної партії зможуть пройти в Бундестаг. На загальнонаціональному рівні, визначається загальна кількість других голосів, поданих за партії. Лише ті партії, що отримали 5 % національних голосів або принаймні три прямих мандати в одномандатних округах, можуть розраховувати на місця в парламенті, що розподіляються за партійними списками. Кількість представників від кожної партії, яка подолала прохідний бар’єр, підраховується за формулою Гера. Далі місця розподіляються між 16 федеральними землями. Кількість мандатів, отриманих членами партії безпосередньо в одномандатних округах конкретної землі, віднімається від загальної кількості місць, що розподіляються за партійним списком. Решта місць розподіляються за закритим партійним списком. Якщо в певній федеральній землі партія отримає більше прямих мандатів, ніж кількість місць, що має бути виділена їй за кількістю отриманих других голосів, то ці “надлишкові” місця зберігаються за партією. У такому разі загальна кількість місць в Бундестазі тимчасово зростає. Ряд аналітиків відносять даний різновид виборчої системи не до змішаних а до пропорційних.