3. Виборча інженерія.

Як розробляти виборчі системи. Виборча інженерія сформулювала ряд правил та рекомендацій розробникам виборчих систем. Вони наступні: 1. Дотримуйтеся простоти. Ефективні й стабільні виборчі системи мають передовсім бути зрозумілими як для виборця, так і для політика. Занадто складна система може призводити до непорозумінь, неочікуваних наслідків і недовіри виборців до результатів виборів. 2. Не бійтеся новаторських підходів. Багато успішних сьогодні виборчих систем у світі репрезентують інноваційні підходи до вирішення специфічних проблем, що підтвердили свою ефективність. З досвіду інших можна багато навчитись. 3. Враховуйте контекст та часовий фактор. Виборчі системи не існують у вакуумі. Їх успіх залежить від вдалого поєднання політичних інститутів і культурних традицій. Перше питання, на яке слід відповісти розробнику виборчої системи: “У якому політичному та соціальному контексті я працюю?”. Друге запитання, яке, мабуть, слід собі поставити: “Чи виборча система створюється на постійно чи перехідний період?”. 4. Не слід недооцінювати електорат. Хоча простота системи важлива, не можна недооцінювати здатність виборців розуміти механізми роботи різних виборчих систем, правильно ними користуватися. Складні виборчі системи, де необхідно визначати кандидатів в порядку віддання переваги, успішно використовувалися, зокрема, в мало розвинутих країнах азіатсько-тихоокеанського регіону (Папуа-Новій Гвінеї та Шрі-Ланці). Разом з тим, досвід проведення останніх виборів у багатьох нових демократіях продемонстрував наявність суттєвої різниці між прикладною та політичною грамотністю. Навіть у дуже бідних країнах виборці часто визначають досить складний порядок своїх політичних уподобань. 5. Вибір робити в бік охоплення ширших інтересів. Як у глибоко розділеному, так і у відносно однорідному суспільстві, при можливості слід робити так, щоб виборча система забезпечувала створення такого парламенту, який представлятиме усі вагомі групи інтересів. Незалежно від того, які є меншини – ідеологічні, етнічні, расові, мовні, регіональні чи релігійні – непредставлення у парламенті позицій важливих суспільних груп, особливо у країнах, що розвиваються, часто призводить до катастрофічних наслідків. 6. Процес вибору системи має ключове значення. Спосіб вибору тієї чи іншої виборчої системи є надзвичайно важливим для забезпечення легітимності системи. Процес вибору системи, до якого залучено більшість чи всі суспільні групи і електорат в цілому, зрештою матиме ширшу підтримку, ніж рішення, яке громадськість вважатиме прийнятим на користь певних партійних інтересів. Хоча партійні міркування необхідно враховувати при обговоренні майбутньої виборчої системи, але щоб у будь-який державно-правовий інститут заслужив схвалення і повагу, необхідно забезпечити підтримку різних партій та населення в цілому. Наприклад, у Новій Зеландії процесу переходу від мажоритарної виборчої системи за принципом відносної більшості до змішаної системи передувала серія плебісцитів, проведених з метою забезпечення легітимності остаточного рішення. І навпаки, рішення соціалістичного уряду Франції у 1986 р. про перехід від існуючої тоді системи виборів у два тури до пропорційної виборчої системи було сприйняте в основному як вибір, мотивований партійними інтересами, і в 1988 р., як тільки уряд втратив владу, це рішення було скасоване. 7. Визнання легітимності й підтримки системи всіма важливими учасниками процесу. Усі групи, що бажають брати участь у демократичному процесі, повинні відчувати, що запропонована виборча система буде чесною і дає їм разом з усіма іншими рівні шанси на перемогу в виборах. Першочергова мета полягає в тому, щоб ті, хто програють вибори, не звинувачували у цьому саму виборчу систему і не використовували цей привід для дестабілізації процесу демократичної консолідації. У 1990 р. в Нікарагуа сандиністи втратили контроль над країною, але вони визнали поразку, зокрема тому що вони визнали справедливість виборчої системи. Так само ПАР, Сьєра-Леоне та Мозамбік змогли припинити криваві громадянські війни, коли провели низку інституційних перетворень, прийнятних для всіх сторін. 8. Слід дати виборцям максимальну можливість впливати на результати виборів. Виборці повинні відчувати, що вибори дають їм можливість мати вплив на формування уряду і державну політику. Розширити таку можливість можна кількома способами. Можна дати виборцям змогу обирати між партіями, кандидатами від різних партій і кандидатами від однієї партії. Або ж можна проводити за різними схемами вибори президента, верхньої палати, органів місцевого самоврядування. Виборці мають бути впевнені, що їхні голоси мають реальний вплив на формування уряду, а не лише на склад парламенту. 9. Баланс між впливом виборців і єдністю політичних партій. При цьому слід витримати баланс між бажанням максимізувати вплив виборців і необхідністю стимулювати розвиток міцних і життєздатних політичних партій. Максимальне розширення вибору в бюлетені може призвести до такої фрагментації парламенту, якої ніхто не сподівався. Багато політологів дотримуються думки, що єдність політичних партій з широкою підтримкою серед населення є одним з найважливіших факторів забезпечення ефективної і стабільної демократії. 10. Довгострокова стабільність та короткострокові переваги не завжди узгоджуються між собою. Коли політичні сили країни обговорюють варіанти нової виборчої системи, вони часто намагаються проштовхувати пропозиції, які, на їх думку, будуть корисними для їхніх партій на найближчих виборах. Але така стратегія може часто бути недалекоглядною особливо в країнах, що розвиваються, бо короткостроковий успіх чи перевага однієї партії може призвести до довгострокової політичної кризи та суспільного невдоволення. Наприклад, на переговорах перед виборами перехідного періоду в ПАР у 1994 р. Африканський національний конгрес (АНК) міг аргументовано наполягати на збереженні існуючої системи виборів за принципом відносної більшості, яка швидше за все принесла б цій найбільшій у країні партії додаткові місця в парламенті крім місць, отриманих відповідно до частки голосів, відданих за цю партію її виборцями. Але те, що ця партія виступила за пропорційну систему, хоч і здобула менше місць, ніж могла б отримати на мажоритарних виборах за принципом відносної більшості, свідчить про те, що вона вважала за доцільне забезпечити довгострокову стабільність, а не короткостроковий успіх. Виборча система повинна ефективно реагувати на зміну політичних обставин та появу нових політичних рухів. Навіть у розвинутих демократичних країнах підтримка провідних партій рідко буває постійною, не кажучи вже про нові демократичні держави, де політичне життя завжди надзвичайно динамічне, а отже партія, яка має певні переваги на одних виборах, може втратити їх на наступних. 11. Не слід вважати виборчу систему панацеєю від усіх бід. Звичайно, якщо є бажання змінити сам характер політичної боротьби, то виборча система може стати найефективнішим засобом досягнення цього, і все ж виборчі системи не можуть бути панацеєю від усіх політичних проблем країни. Інші складові, зокрема, політична культура суспільства, мають зазвичай набагато більший вплив на процес демократичних перетворень, ніж такі інституційні фактори як виборча система. Крім того, неадекватний конституційний розподіл влади, постійні чвари між різними силами, зовнішні загрози можуть звести нанівець усі позитивні сторони правильно відібраної виборчої системи. Однак не можна й недооцінювати її значення. Вміле проектування виборчої системи не може запобігти глибоким суспільним протиріччям чи викорінити їх, але створення відповідних інститутів може підштовхнути політичну систему до зменшення конфронтації та більшої підзвітності уряду. Іншими словами, все, чого можна досягти моделюванням виборчих систем, має свої межі, але часто саме від цього і залежатиме рух або до консолідації, або до підриву демократичних досягнень. 12. Враховуйте готовність електорату до змін. Політики, які розуміють недоліки існуючої системи, можуть підтримувати ідеєю проведення змін у виборчій системі. Але якщо пропозиції щодо реформування цієї системи не будуть належно представлені, громадськість може відмовитись змінювати що-небудь і сприйматиме реформу як спробу політиків змінити правила на власну користь. Найгіршими є ситуації, коли реформа виглядає як явний маневр заради досягнення політичної вигоди для окремої політичної сили (наприклад, у Франції в 1986 р., у Чилі в 1989 р., у Йорданії в 1993 р.), або коли систему змінюють настільки часто, що виборці не встигають зорієнтуватися (як це було, приміром, в Болівії). 13. Не зв’язуйте себе необхідністю збереження попередньої виборчої системи. Разом з тим, дуже часто виборчі системи, що не відповідають потребам нового демократичного вибору країни, успадковуються чи переносяться з колоніальних часів без врахування їхньої відповідності новим політичним реаліям. Наприклад, майже усі британські колонії в Азії, Африці, тихоокеанському регіоні прийняли мажоритарну систему виборів за принципом відносної більшості. Але ця виборча система виявилась абсолютно неадекватною потребам багатьох нових демократичних країн, особливо тих, для яких характерна серйозна етнічна конфронтація. Те саме стосується значної кількості колишніх французьких колоній у Західній Африці, які зберегли французьку систему виборів у два тури (як на Малі у 1992 р.), в результаті чого в суспільстві відбулася шкідлива поляризація населення. Так само в багатьох посткомуністичних державах зберігаються успадковані з радянських часів вимоги щодо обов’язкової явки певного відсотку виборців чи голосування більшістю. 14. Враховуйте можливий вплив нової системи на суспільні конфлікти. Виборчі системи можна розглядати не лише як механізми для обрання парламенту та президента, але й засіб врегулювання конфліктів у суспільстві. За певних обставин деякі системи будуть заохочувати партії звертатися за підтримкою поза межами їхніх традиційних груп підтримки. На жаль, сьогодні у світі вибір невідповідної виборчої системи часто лише загострює ті негативні тенденції, які в ньому вже існують. Наприклад, якщо партії сприймають вибори як боротьбу, де виграє лише один, то вони ставитимуться вороже до всіх, хто не належить до “своїх”. При створенні нового політичного інституту важливо, щоб якщо він не допоможе зменшити напругу в суспільства, то принаймні не погіршив ситуацію. 15. Намагайтесь передбачити незвичайні чи неочікувані обставини. Дуже часто виборчі системи створюються, щоб уникнути помилок минулого, особливо близького минулого. При цьому важливо не перестаратися і не створити систему, яка заходить надто далеко у виправленні попередніх недоліків. Крім того, розробникам виборчих систем слід ставити собі на перший погляд неочікувані питання, щоб уникнути реальних проблем у майбутньому: “Що, якщо ніхто не виграє вибори за цією системою?”, “Чи може трапитися так, що одна партія отримає усі мандати?”, “Що, якщо необхідно буде розподілити більше мандатів, ніж існує місць у парламенті?”, “Що, якщо кандидати наберуть однакову кількість голосів?”, “Чи при цій системі може скластися ситуація, коли у деяких округах виборцеві буде краще голосувати не за партію чи кандидата, яким він справді віддає перевагу?” Будь-який розсудливий суд, який зважує переваги і недоліки пропорційності (в її багатьох можливих формах) і мажоритарності (яка також здатна до видозмін), відмовився би виносити рішення, спираючись виключно (або головним чином) на теоретичні положення. Найкращим критерієм є практичність і адекватність місцевим обставинам. Найсуттєвіший з них – той, якому слід надавати найбільшої ваги при оцінці альтернативних виборчих механізмів – є існуючим шаблоном політичної діяльності. Жоден реформатор, наскільки переконаним не був би він у перевагах конкретної схеми або закону, не зміг би прищепити їх політичній системі, динаміка якої зробила би реформу непрацюючою, руйнівною, абсурдною або катастрофічною. Звичайно, одним із завдань дослідників політики є аналіз роботи різних виборчих положень, але їх рекомендації повинні бути прив’язані до конкретних умов. Основний висновок, що випливає з політологічної літератури щодо виборчих систем, такий: ідеальних (”кращих” чи “гірших”) виборчих систем не існує. Формування кожної з них у конкретному випадку має відбутися з огляду на суспільні цілі, що їх треба досягнути, зокрема через інститут виборів. Надання переваги якомусь набору змінних елементів виборчої системи є питанням вибору цілей, тобто вибору між різними групами доцільності й політичними смислами, а оптимальність виборчої системи визначається на основі узгодження таких цілей. Те, яку виборчу систему буде впроваджено в країні, залежить не тільки від міркувань щодо справедливості виборів чи доброго правління, скільки від політичних традицій даної країни. Виборчу модель слід формувати залежно від того, орган якого рівня обирається. Водночас не варто прагнути вирішити всі суспільні та політичні проблеми шляхом приписування виборчим процедурам невластивих, а відтак непосильних завдань суспільного розвитку. Питання організації вільної, чесної і відкритої боротьби за політичну владу можуть стояти особливо гостро в нових, бідних на ресурси державах. У таких умовах треба бути аж надто впевненим, аби давати загальні рекомендації для представництва. Можна лише плекати надію, що дискусія з приводу оптимального типу виборчої системи додасть натхнення тим, хто приймає політичні рішення в суспільствах, де встановлення представницького уряду стоїть на порядку денному. При застосуванні будь-якої виборчої системи просто неможливо уникнути певних небажаних, навіть потенційно руйнівних ефектів. Проте кожна виборча система може бути певною мірою удосконалена; в усякому разі, керівні політичні сили здатні застосувати її на свій розсуд. Сучасні демократії застосовують широку гаму різноманітних виборчих систем (сьогодні їх налічується близько 350), і нема ані тіні згоди щодо того, яка з них є кращою, оскільки кожна система має властиві лише їй переваги та недоліки. З юридичної точки зору, в Україні підхід до розробки виборчих систем, що враховує оцінку потреб і цілей, підтверджено Конституційним Судом, рішення якого у справі за конституційними поданнями народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) закону ”Про вибори народних депутатів України” (справа про вибори народних депутатів України) від 26 лютого 1998 р. базується власне на формулі ”політичної доцільності” під час розробки виборчої моделі. Але через це досягнення консенсусу щодо цілей часто є складним завданням, особливо в поляризованих політичних системах. Навіть перелічити цілі непросто. Ще складніше буває визначити момент, коли їх варто замінити. Визнаючи суспільну необхідність корекції виборчої системи в Україні, відзначимо, що її слід змінювати так, аби зберегти позитив (становлення та окреслення поля ідеологічної компетенції та організаційне оформлення партійного спектра) і мінімізувати негатив (непрозорість виборчої системи, низьку легітимність представницької влади всіх рівнів).

Виборча інженерія. Процес розробки певної моделі виборчої системи з метою цілеспрямованого впливу на політичну систему називається виборчою інженерією. Загалом на основі аналізу світового й вітчизняного досвіду проведення виборів виокремлюють такі основні методи виборчої інженерії: вибір відповідного часу проведення виборів, зміна виборчих процедур, стимуляція в переміщення виборців з одних виборчих округів до інших, маніпуляція кордонами виборчих округів, відбір складу лояльних до влади виборчих комісій. Щоб досягнути необхідних результатів, розробники виборчих систем можуть маніпулювати трьома основними змінними: 1) структурою виборчого бюлетеню; 2) величиною округу; 3) методом переведення голосів виборців у депутатські місця. Вибори і виборчі системи є частиною виборчої інженерії за умов демократії. Осмислений вибір виборчої системи є рідкісним явищем, але ще рідше зустрічається скрупульозно сконструйована виборча система, пристосована до конкрених суспільно-історичних умов країни. Кожна молода демократична держава обирає (чи успадковує) виборчу систему для обрання парламенту, але на такий вибір часто впливає один з двох факторів. Або учасники політичного процесу не володіють елементарними знаннями та інформацією про особливості виборчих систем і наслідки їх запровадження, або ж вони використовують такі знання про виборчі системи, які дозволять створити систему, що відповідатиме їх власним партійним інтересам. У будь-якому разі такий вибір може виявитись не найкращим для збереження на довгий час здорового політичного клімату в державі чи навіть призвести до руйнівних наслідків для демократичних перспектив країни. Один з найочевидніших висновків, що випливає з порівняльного аналізу виборчих систем, - це наявність широкого вибору різних варіантів. Дуже часто автори конституції просто беруть ту виборчу систему, яку вони знають найкраще, і не перевантажують себе пошуками більш відповідної системи. Через те в багатьох нових демократичних країнах така система дістається у спадок від колишнього колоніального режиму, якщо такий існував. Порівняльний аналіз досвіду реформування виборчих систем часто свідчить на користь поступових змін на основі позитивних елементів вже існуючої системи, а не різких стрибків до цілком нової і незнайомої системи. Тому контекст вибору тієї чи іншої виборчої системи може бути так само важливим, як і сам вибір. Таке рішення не приймається у політичному вакуумі. Найкращою для кожного суспільства є та виборча система, що якомога повніше відповідає вимогам цього суспільства. При цьому визначення головних і характериних для даного суспільства стандартів також становить проблему. Воно може бути пов’язане з політичною культурою, певними політичними звичаями чи традиціями, регіональними чи етнічними характеристиками суспільства тощо. Історія конфліктів та політична культура даного суспільства справляє величезний вплив на дію у ньому тієї чи іншої виборчої системи. Іншим і не менш важливим фактором впливу є історія участі громадськості у політичному процесі. Насправді при обранні певної виборчої системи фактор отримання політичної переваги майже завжди присутній, в той час як наявний вибір можливих виборчих систем на практиці часто-густо є досить вузьким. Разом з тим, ставка на досягнення короткосрокового політичного інтересу часто нівелює довготривалий ефект від запровадження виборчої системи та ширші інтереси політичної системи. Хоча контекст у якому як молоді, так і розвинені демократичні держави роблять свій конституційний вибір, є надзвичайно різним, її довгострокові завдання, як правило, співпадають у прагненні створити інститути, достатньо міцні для забезпечення стабільного розвитку демократії і разом з тим достатньо гнучкі для реагування на зміни обставин. Обидва види демократичних держав мають чому повчитися один від одного. Процес інституційного будівництва є постійним. У переважній своїй масі процеси конституційного нормотворення почалися порівняно недавно: світовий рух до демократичної форми правління у 80-90-х рр. ХХ ст. спонукав до пошуку стабільних моделей створення відповідної представницької влади і переоцінки виборчих систем. Цей процес підштовхувало поширене усвідомлення суттєвого впливу, який можуть мати політичні інститути на політичну систему загалом. Так, наприклад, все частіше висловлюється думка про те, що виборча система може допомогти налагодити співробітництво і злагоду в суспільстві, де відсутня єдність. Розробка виборчих систем вважається нині надзвичайно важливим аспектом ширшої проблеми державного управління і чи не найвагомішим з усіх політичних інститутів. Знайомство з прикладами функціонування виборчих систем в окремих країнах допомагає побачити, як схожі проблеми розв’язуються в інших країнах світу. Наприклад, якщо країна, яка проводить вибори за системою голосування за принципом відносної більшості, має намір перейти до більш пропорційної системи, зберігаючи при цьому географічну прив’язку обраних кандидатів до своїх виборців, то можна звернутися до досвіду Нової Зеландії, яка в 1993 р. перейшла на змішану виборчу систему. Якщо ж така країна бажає зберегти одномандатні виборчі округи і разом з тим стимулювати діалог і компроміс між різними групами інтересів, то їй слід звернути увагу на досвід використання системи альтернативного голосування у країнах Океанії. Країна з глибоко поділеним суспільством, яка намагається утвердитися як демократична держава, мала б врахувати досвід пропорційних виборів 1994 р. в ПАР на основі партійних списків, в результаті чого було обрано багатоетнічний уряд, що представляв інтереси різних верств населення. Врешті-решт країна, яка прагне зменшити значні фінансові витрати й нестабільність, викликані виборами у два тури, то слід звернути увагу на систему голосування із зазначенням кандидатів в порядку віддання переваги як у Шрі-Ланці чи Ірландії. В усіх цих випадках зміна однієї виборчої системи на іншу мала свій вплив на політичне життя в країні. Кожна країна особлива, однак унікальність кожного народу, як правило, полягає у різноплановому сплетінні базових, значною мірою спільних соціально-політичних факторів. Виходячи з цього, розробникам конкретної виборчої системи належить почати свою роботу з критеріїв вибору і намагатися визначити питання, пріоритетні для їхньої країни. Далі слід переходити до розгляду наявних варіантів і наслідків їх вибору. Отже, проблема вибору найбільш відповідної виборчої системи полягає у правильній оцінці варіантів вибору, на основі визначених критеріїв (завжди з урахуванням історичного розвитку, часу і політичних реалій), що допоможе шляхом систематичного відбору виявити варіант, який відповідатиме потребам конкретної країни. Процес творення виборчої системи має також безпосередній вплив на інші сфери виборчого права: вибір системи впливає на визначення меж округів, реєстрацію виборців, форму виборчого бюлетеня, порядку підрахунку голосів та багато інших аспектів виборчого процесу. Окремо слід зазначити, що хоча виборча інженерія не займається безпосередньо організаційними аспектами проведення виборів (розташуванням виборчих дільниць, висуненням кандидатур, реєстрацією виборців, порядком підготовки та проведення виборів) тим не менше ці питання є надзвичайно важливими і можливі плюси певної виборчої системи будуть зведені нанівець, якщо цим питанням не буде відведено належної уваги. Розробку виборчої системи звичайно починають зі складання переліку критеріїв, які в цілому визначатимуть те, що необхідно створити і чого слід уникнути, яким має бути парламент і уряд. Проте природа інституційного будівництва є такою, що часто доводиться шукати компроміс між різними конкуруючими бажаннями і цілями. Окремі критерії можуть співпадати або навпаки бути між собою несумісними. Тому при створенні (реформуванні) виборчої системи важливо визначити пріоритетні критерії, а вже потім аналізувати, яка виборча система чи комбінація систем найкращим чином відповідає поставленим завданням. До числа таких критеріїв відносять: створення справді представницького парламенту, доступність і значимість виборів, здатність до розв’язання (загострення) суспільних конфліктів, створення стабільного і ефективного уряду, підзвітність уряду і представників, заохочення політичних партій до пошуку широкої підтримки, підтримка парламентської опозиції, фінансове й організаційне забезпечення.

Теорема неможливості (Теорема Ероу). Доказ, що чогось не можна зробити або чимсь не можна володіти. Найвідоміший приклад такого результату в політиці – теорема К. Дж. Ероу, яка стверджує: якщо система вибору та упорядкування (наприклад, якась виборча процедура) дає перехідні й послідовні результати, задовольняє “універсальну сферу” (тобто зберігає чинність за всіх можливих комбінацій індивідуальних уподобань), задовольняє слабку умову принципів Парето та незалежна від непов’язальних альтернатив, тоді вона диктаторська. Слово “диктаторська” тут має точне наукове значення, тобто вподобання одного індивіда можуть визначати соціальний вибір, незважаючи на вподобання будь-яких інших індивідів у даному суспільстві. А ненаукова інтерпретація теореми Ероу така: у суспільстві вибір котрогось варіанта з-поміж певної групи часто доводиться здійснювати між непрямами дій або кандидатами на якусь посаду. Ми б хотіли мати процедуру, яка відповідатиме деяким критеріям справедливості та логічності. Теорема Ероу з разючою силою доводить, що низка таких критеріїв, якщо вони надзвичайно слабкі, непослідовна. Ми б хотіли мати процедуру, яка задовольнятиме не тільки ці критерії, а й багато інших. Але з погляду логіки це неможливо. Теорема неможливості заощаджує багато часу. Наприклад, більша частина зусиль реформаторів виборчої системи зводиться до намагань обійти теорему Ероу. Оскільки ми знаємо, що це неможлива річ, ми позбавлені необхідності докладно розглядати чимало таких схем. А втім, це не означає, що всі виборчі системи однаково погані: адже реформаторам виборчих систем залишається багато роботи і в межах, визначених теоремою Ероу.

Література:

Бебик В. Воля виборців і виборча інженерія // Політика і час, 1993, № 7, с. 50-52.

Бебик В. М. Політологія: наука і навчальна дисципліна: Підручник.- К., 2009, Виборча інженерія, с. 413-417.

Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматись на політичному Олімпі. Соціопсихологія і технологія політичної боротьби.- К., 1993, ”Виборча інженерія” як інструмент політичної боротьби, с. 59-67.

Бекешкіна І. Партійні вибори в Україні: чи справді відбулося політичне визнання суспільства? // Підтекст, 1998, 3-9 чераня, № 23.

Білоус А. Виборче законодавство та партійна система України в порівнянні з деякими країнами ЄС та Східної Європи // Нова політика, 1999, № 1, с. 2-5.

Вишняк О. І. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи.- К., 2000.

Гельман В. Я. Создавая правила игры: российское избирательное законодательство переходного периода // Полис, 1997, № 4, с. 125-147.

Голосов Г. В. Пределы электоральной инженерии: смешанные “несвязанные” избирательные системы в новых демократиях // Полис, 1996, № 4.

Грофман Б., Рейнольдс Э. Избирательные системы и искусство конституционной инженерии: обзор основных открытий // Ойкумена. Альманах сравнительных исследований политических институтов, соц-экон. Систем и цивилизаций, 2005, Вып. 3, с. 47.

Дешко Т. Інструментарій аналізу виборчих систем // Наукові записки НаУКМА. Політичні науки, 2005, Т. 45, с. 50-55.

Избирательные системы. Сравнительное исследование мирового опыта. Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи / Міжнародна Фундація Виборчих систем (IFES).- Вашингтон, 2002.

Кіс Т. Виборчі системи та їхні політичні наслідки // Нова Політика, 1996, №№ 2, 4.

Ключковський Ю. Потреба зміни виборчої системи // Вибори та демократія, т2007, № 2, с. 5-10.

Конотопцев О. Партійно-пропорційна виборча система: доцільність і своєчасність //Aспекти самоврядування, 2005, № 6 (32), с. 1-6.

Лейкман Э., Ламберт Дж. Исследования мажоритарной и пропорциональной избирательной систем.- М., 1958.

Мазур О. Г. Виборчі системи: світовий досвід.- Луганськ, 1999.

Маклаков В. В. Избирательное право и избирательные системы буржуазных и развивающихся стран. Учебн. Пособие.- М., 1987.

Наход М. Досвід Великої Британії у реформуванні виборчого законодавства для місцевих виборів: уроки для України // Вибори та Демократія, 2005, № 2 (4), с. 98-100.

Недяк И. Л. Политический маркетинг. Основы теории.- М.: Изд-во “Весь мир”, 2008, c. 117-119.

Оцінка виборчої системи в Україні.- К., 1993.

Пилипенко Г. Аналіз факторів електоральних процесів в Україні // Освіта регіону: Політологія. Психологія. Комунікації., 2009, № 1, с. 52-57.

Постников А. Мажоритарные и пропорциональные избирательные системы: плюсы и минусы // Народный депутат, 1993, № 12.

Рейнолдс Е., Рейллі Б. та ін. Посібник з розробки виборчих систем. - К., 2003.

Романюк А. Оцінка переваг і проблем пропорційної виборчої системи на прикладі країн Західної Європи та у світлі парламентських виборів в Україні у 2006 році // Вибори та демократія, 2006, № 3, с. 7.

Романюк А., Шведа Ю. Партії та електоральна політика.- Львів, 2005, с. 132-169.

Сучасний виборчий PR / кер. авт. кол. В. В. Лісничий.- К., 2004, с. 42- 48.

Уоллерстайн М. Избирательные системы, партии и политическая стабильность // Полит. исследования, 1992, № 5-6.

Шведа Ю. Політичні наслідки виборчих систем: теорія та зарубіжна практика // Віче, 2007, № № 15, 17.

Demokracje zachodnioeropejskie. Analiza porownawcza / Pod red. A. Antoszewskiego i R. Herbuta.- Wroclaw: Wyd-wo Wroclawskiego Un-tu, 1997.

Farrel D. Electoral Systems: A Comparative Introduction.- NY: Palgrave, 2001.-XIII.

Gunther R. Electoral Laws, Party Systems and Elites: the Case of Spain // American Political Scince Review, 1989, № 83 (3), p. 835-858.

Lijphart A. Electoral Systems and Party Systems: A Study of Twenty-Seven Democracies, 1945-1990.- Oxford: Oxford University Press, 1994.

Lipset S. M. Party systems and voter alignments: cross-national perspectives.- NY: Free Press, 1967.

Nohlen D. Prawo wyborcze i system partyjny. O teorii systemow wyborczych.- Warszawa, 2004.

Pomper G. M. Voters, Elections, and Parties. The Practice of Democratic Theory.- New Brunswick and London: Transaction Publishers, 1992.

Sartori G. Political Development and Political Engineering // Public Policy, 1968, № 17, p. 293-298.

Taagepera R., Shugart M. Seats and Votes: The Effects and Deterninants of Electoral Systems.- New Haven: Yale University Press, 1989.