2. Вимоги щодо претендентів на посаду депутата

Вимоги щодо претендентів на посаду депутата здебільшого подібні у більшості країн Західної Європи. У Конституції Бельгії зафіксовано: "...бути бельгійцем, володіти громадянськими і політичними правами, досягнути двадцяти п'яти років, проживати у Бельгії"220.

Віковий ценз претендентів на посаду депутата регламентується не у всіх країнах. У Норвегії потенційному парламентарю треба мати 18 років, Австрії - 19, Ірландії - 21, у Бельгії, Греції та Італії - 25 років. В інших країнах вікова межа коливається між мінімальним і зазначеним максимальним показником. У Королівстві Данія існує додаткове обмеження - закон визначає в яких випадках карні порушення та соціальна допомога для бідних може бути законною підставою для позбавлення виборчих прав221. У Королівстві Норвегія згідно зі статтею 61 Конституції кандидувати можуть лише громадяни Норвегії, які проживають на її території не менше десяти років222. Для багатьох категорій державних службовців існують обмеження стосовно обрання. У Конституції Іспанії до цих категорій належать: "...члени Конституційного суду; вищі посадові особи державної адміністрації, за винятком членів Уряду; захисники народу; члени судів, судді і прокурори; професійні військові та особи, які перебувають на дійсній службі в органах національної безпеки та поліції; члени виборчих комісій"223. У Сполученому Королівстві подібні обмеження стосуються державних службовців. Найширші обмеження щодо кандидатів у депутати парламенту розроблено та зафіксовано у Конституції Греції. Вони передбачають, що особи, які займають оплачувану державою посаду, офіцери збройних сил та органів безпеки, службовці місцевих органів управління або інших юридичних осіб публічного права, мери та представники муніципальних рад, керівники або голови адміністративних рад юридичних осіб публічного права, державних або муніципальних підприємств, нотаріуси, зберігачі іпотек та записів іпотечних ресурсів, не можуть висуватися кандидатами та бути обраними, якщо вони не підуть у відставку до свого висунення224.

Депутати парламентів європейських країн є представниками усього народу, або нації і не повинні бути зв'язані жодними наказами або вказівками своїх виборців, тобто виключається імперативний характер мандата депутата. У Конституції Італії така вимога зафіксована так: "Кожен член Парламенту представляє націю і виконує свої функції без імперативного мандата"225. У Конституції Швейцарії діє стаття 161, яка називається "Заборона імперативного мандата" і передбачає голосування депутатів без інструкцій та обов'язкове оприлюднення зв'язків депутата з групами інтересів226. Незважаючи на відсутність інституту імперативного мандата, депутати європейських парламентів активно співпрацюють із виборцями на місцях. Характер цієї співпраці відрізняється у кожній державі і значною мірою залежить від типу виборчої системи.

В усіх державах на парламентарів поширюється правило депутатського імунітету. У Конституції ФРН воно сформульовано так: "Депутат може бути притягнений до відповідальності або заарештований за дії, які підлягають кримінальній відповідальності, лише зі згоди Бундестагу, за винятком випадків затримання на місці злочину або протягом дня, наступного за днем скоєння такої дії. ... Крім того, згоди Бундестагу потрібно щодо будь-якого іншого обмеження особистої свободи депутата, або стосовно застосування до нього процедури згідно зі статтею 18 Основного закону (ця стаття передбачає відповідальність за дії спрямовані на боротьбу проти основ вільного демократичного ладу у ФРН - А.Р.)...Будь яке карне переслідування і процедура на підставі статті 18, будь-який арешт або будь-яке інше обмеження особистої свободи депутата повинне бути призупинене за вимогою Бундестагу"227. Конституція Данії, поряд із проголошенням депутатського імунітету, дає чітку кваліфікацію дій, які спрямовані на його порушення: "Будь-яка особа, яка зазіхає на його (депутата - А.Р.) безпеку або свободу, видає накази або виконує наказ, який загрожує Фолькетінгу, вважається винною у скоєнні державної зради"228.

На депутатів європейських країн поширюється також правило індемнітету, яке передбачає неможливість переслідування за дії, які пов'язані з виконанням депутатських повноважень. Згідно з Конституцією ФРН: "Депутат у жодному разі не може переслідуватись у судовому або адміністративному порядку, або яким-небудь іншим чином бути притягненим до відповідальності поза Бундестагом за голосування або позицію, висловлену у Бундестазі, або в одному з його комітетів. Це правило не діє у випадках наклепницького характеру"229.

У багатьох європейських країнах конституційно також закріплено право депутатів використовувати конфіденційну інформацію, зокрема у Конституції Греції зазначено: "Депутат парламенту не зобов'язаний давати свідчення щодо інформації, яка надійшла до нього, яку він отримав під час виконання своїх обов'язків, а також щодо осіб, які у довірливій формі повідомили йому цю інформацію, або яких він інформував сам."230

Конституційно або законодавчо визначається рівень платні, а також інших доходів і привілеїв, які належать кожному депутату. У Страсбурзі 17 грудня 2003 р. Європарламент прийняв рішення про регулювання доходів депутатів Європейського парламенту. Рівень їхніх доходів повинен становити 50 % від доходу судді Європейського Трибуналу. До цього моменту їхній дохід мав відповідати рівню доходів депутатів у національних парламентах. На грудень 2003 р. рівень місячного доходу депутатів національних парламентів становив (в євро): Австрія - 7500,20; Бельгія - 5668, 25; Данія - 5555,00; Греція - 4800, 00; Ірландія - 5984,42; Італія -10974,66; Іспанія - 2618,78; Нідерланди -6467,24; Німеччина -7009,00; Португалія - 3448,97; Сполучене Королівство - 7106,87; Фінляндія - 4541,07; Швеція - 4985,00. Уніфікація положення стосується лише депутатів Європарламенту.

До основних привілеїв депутатів Асамблеї Португалії належать: "...відтермінування від військової та громадянської служби або від громадянської мобілізації; вільний проїзд і право на отримання спеціального паспорта для офіційних поїздок за кордон; спеціальне посвідчення особи; винагорода, передбачена законом"231. Парламентарям не можна займатися іншими видами діяльності, крім виконання депутатських обов'язків. Виняток становить лише викладацька робота. Найширші обмеження щодо сумісництва депутатів зафіксовано в Конституції Греції232. Депутатам парламенту, які до свого обрання працювали на державній або громадській службі, після завершення депутатських повноважень держава законодавчо гарантує повернення на попередню роботу і посаду, або їм повинні надати іншу, рівноцінну233.

Новообраний парламент кожної країни обирає свого голову та його заступників, які повинні постійно працювати протягом каденції парламенту. Виняток становить Бельгія, де Голову Парламенту переобирає кожна сесія234, та Швейцарія, де голів палат згідно зі статтею 152 обирають лише на один рік без права повторного обрання на наступний рік235. Посада голови парламенту у багатьох країнах має власну назву: Австрія - Президент Національної ради; Сполучене Королівство - Спікер Палати громад, Швеція - Тальман. В Ірландії Конституцією передбачено, що особа, яка виконувала обов'язки Голови Палати представників перед її розпуском, вважається обраною як депутат Палати представників наступного скликання без виборів236.