1. Внутрішня структура діючих у країнах Західної Європи парламентів.

Термін парламент походить від французького слова - Рагіатепі, відповідно -рагіег (говорити). Володимир Шаповал дає таке визначення поняття парламент: "... це виборні й колегіальні вищі органи державної влади, які функціонують в умовах демократичного правління і мають свої головні повноваження в сфері законотворчості"208. У країнах Західної Європи термін парламент використовують як групове поняття щодо законодавчих інститутів поряд із терміном асамблея. Окремі країни використовують спеціальні (власні) назви: Австрія - Національна Рада, Данія - Фолькетінг, Нідерланди - Генеральні Штати, Іспанія - Генеральні Кортеси, Норвегія - Стортінг, Німеччина - Бундестаг, Португалія - Асамблея Республіки, Фінляндія - Едускунта, Швейцарія - Національна Асамблея та Швеція - Ріксдаг209.

За внутрішньою структурою діючі у країнах Західної Європи парламенти можна поділити на одно - та двопалатні. Однопалатні парламенти діють у Данії, Греції, Норвегії, Португалії, Фінляндії та Швеції. Двопалатні - в Австрії, Бельгії, Ірландії, Іспанії, Італії, Нідерландах, Німеччині, Сполученому Королівстві, Франції та Швейцарії.

Парламент Норвегії - Стортінг формально має дві палати. Депутатів до обох палат обирають одночасно і після виборів вони самостійно визначають, до якої з двох палат вони будуть належати. Нижня палата - Одельстінг - складається з трьох четвертих депутатів, верхня - Лагтінг - відповідно з однієї четвертої депутатів. Кожна палата засідає окремо, обирає власного голову та секретаря210 Законодавча процедура розпочинається в Одельстінзі і продовжується у вищій палаті. Якщо виникає конфлікт між підходами двох частин Стортінгу до певного питання, то відбувається спільне засідання обох палат, на якому рішення приймається двома третинами голосів усіх депутатів. З огляду на те, що не відбувається сепарованих виборів до кожної палати, парламент Норвегії належить до однопалатних. Виділимо ще одну особливість парламенту цієї держави. Від 1815-1816 рр. у Норвегії сформувався звичай позначення чергових Стортінгів спочатку кожних три роки, а з 1869 р. - щорічно. Внаслідок цього парламент, вибраний у 1993 р., нумерується як 138, 139, 140 та 141 Стортінг за порядком211.

Тривають дискусії щодо визначення кількості палат у парламенті Німеччини. Нижня палата - Бундестаг - обирається на підставі змішаної виборчої системи і представляє все населення країни. Верхня палата - Бундесрат, - формується з членів урядів федеральних земель, які мають право на призначення та відкликання у будь-який час своїх представників. Відсутність виборів у процесі формування Бундесрату зумовлює цілу низку питань, що ставлять під - певний сумнів однозначність оцінки парламенту ФРН як двопалатного. У спеціальній літературі існує погодженість, яка ґрунтується на такому твердженні: оскільки через посередництво верхньої палати федеральні землі беруть участь у законодавчому процесі та в управлінні державою, то парламент ФРН треба вважати двопалатним212.

Депутатів однопалатних парламентів і нижніх палат двопалатних, які виступають законодавчою гілкою влади у власному розумінні цього слова, обирають шляхом "загальних, прямих, вільних, рівних і таємних виборів". Переважно у

Характеристика парламентів держав Західної Європи

більшості країн кількість членів парламенту є стабільною, зафіксованою у конституціях. У Греції, Іспанії та Португалії визначено мінімальний і максимальний показники кількості депутатів. У Конституції Греції визначено, що Парламент повинен охоплювати не менше 200 і не більше 300 депутатів;215 в Іспанії мінімальна кількість Генеральних кортесів визначена Конституцією у 300, максимальна - 400 депутатів,216 а Конституція Португалії наголошує, що до Асамблеї республіки повинні входити мінімум 230, максимум 235 депутатів217. Закон припускає певні корекції кількості депутатського корпусу, що пов'язано з результатами переписів населення. У більшості європейських країн загальний перепис населення проводиться регулярно через чітко визначені проміжки часу і одна з його функцій полягає у визначенні кількості виборців. Зокрема, у Конституції Ірландії кількість депутатів парламенту періодично визначається спеціальним законом з розрахунку наперед усталеної пропорції між кількістю населення та кількістю депутатів (депутата можна обирати не менш ніж на 20 тис. і не більше ніж на 30 тис. виборців). Парламент повиннен переглядати виборчі округи кожні двадцять років, щоб врахувати зміни, які є похідними від чергового перепису населення218. Подібна процедура передбачена Конституцією Бельгії, де зазначено: " Кількість населення у кожному виборчому окрузі визначається кожні десять років шляхом перепису населення або в інший спосіб, який визначає законодавство. Король оголошує результати протягом шести місяців. Через три місяці після цієї публікації Король визначає кількість місць, які належать кожному виборчому округу"219. На корекцію кількості депутатів парламенту може вплинути методика конвертації голосів виборців у депутатські мандати, зокрема наявність вирівнюючих мандатів (див. розділ "Виборчі системи")