3. Компетенції голів парламенту

Переважно до компетенції голів парламенту належить ведення засідань сесії парламенту. Розглянемо ці повноваження на прикладі повноважень Спікера Палати громад Сполученого Королівства, де діють так звані правила спікера. Він має право трактувати діючий регламент і традиції, які склалися; відкриває та закриває обговорення питань; приймає або відхиляє пропозиції щодо закінчення процедури обговорення; має право регламентувати кількість питань під час обговорення; підтримує партійний баланс між виступаючими в обговоренні; визначає яка пропозиція (поправка), в якій послідовності буде обговорюватись; проголошує результати голосування; розподіляє законопроекти між постійними комісіями; візує рішення прийняті парламентом і відправляє їх на підпис до голови держави, а також підписує протоколи засідань; організовує виконання внутрішньопарламентських рішень; підтримує організаційний порядок у сесійній залі; відповідає за роботу внутрішніх допоміжних служб парламенту; представляє палату у відносинах з іншими державними органами; виконує цілу низку церемоніальних функцій237.

Дещо більший обсяг компетенції щодо інших голів парламентів європейських країн має Тальман - голова Парламенту Швеції. Він відіграє вирішальну роль у процесі обрання голови уряду, від його імені проголошують розпорядження про призначення нового прем'єр-міністра, він приймає відставку голови уряду. Фактично рівень його компетенції з багатьох питань дорівнює компетенції глави держави і зумовлений слабкістю владних повноважень Короля Швеції, а також тим, що він представляє найбільшу за кількістю депутатів політичну партію в парламенті країни238. Голова Парламенту Ірландії, у разі виникнення рівного результату під час голосувань у парламенті, має вирішальний голос239. У багатьох країнах за головами парламентів закріплено й інші політичні функції. У Греції та Португалії голови парламентів за Конституцією повинні заміщати президента держави, якщо він не може виконувати свої повноваження з різних причин. Таке право надано також головам верхніх палат парламентів Італії, Німеччини та Франції. До цієї групи країн ми можемо також віднести Ірландію, де право заміщати президента належить спеціальній комісії у складі голів обох палат і Головного судді240.

Здебільшого голів парламенту обирають таємним голосуванням. У Сполученому Королівстві існує традиція обрання на цю посаду політично нейтральної особи, щоб вона могла бути "понад" політичними пристрастями. Якщо обрана на посаду особа буде членом певної політичної партії, то після обрання вона повинна припинити формальні зв'язки з власною партією. Безумовно, що рівень компетенції голів парламентів відрізняється у кожній країні. Загальною нормою політичного життя є те, що посада голови парламенту є провідною політичною посадою у кожній країні.

Поряд із головою та заступниками для забезпечення функціонування парламенту передбачено створення спеціальних органів та інституцій. У багатьох країнах існує практика обрання: бюро, дирекції або президії палати. До складу цього керівного парламентського інституту входять: голова, заступники, секретарі та інші уповноважені особи. У Конституції Австрії повноваження цього органу регламентовано так: " Для організації допоміжної парламентської служби та управління у сфері діяльності законодавчих органів Федерації, а також для організації подібної допоміжної служби та управління справами, які відносяться до висунутих від Республіки Австрія депутатів Європейського парламенту, утворюється Парламентська дирекція, яка підпорядковується Президенту Національної Ради."241 Головне завдання колегіального керівного органу парламентів - організація внутрішньопарламентської роботи. Крім того, можуть утворюватись інші колегіальні органи парламенту: у Бельгії - конференція голів палат, їхніх заступників і представників фракцій; у Фінляндії - Велика комісія, до складу якої входять керівники парламенту та голови постійних комісій; у ФРН - рада старійшин, яка складається з голови палати, його заступників, представника уряду, адміністратора палати та 23 депутатів; у Сполученому Королівстві - Селекційна комісія, яка складається з депутатів із найбільшим стажем та представників двох головних партій.

Поряд із керівними органами парламенти мають досить розгалужений технічний персонал та служби, які можуть навіть охоплювати спеціалізовані наукові структури, які покликані "...надавати сприяння у законодавчій діяльності"242.

На початку роботи новообраного парламенту депутати приймають регламент, який повинен регулювати внутрішню діяльність законодавчого органу протягом його діяльності. Парламент затверджує регламент, кожна палата окремо у випадку двопалатного парламенту, на термін дії цього скликання, хоча дія регламенту може бути і більшою, це залежить від рішення актуального парламенту. Засідання парламенту проводять у формі сесій, протягом яких відбуваються пленарні засідання, на яких приймають рішення у формі законів. Засідання відбуваються публічно. На підставі пропозиції визначеної частини депутатів на порядок денний засідання парламенту може ставитись питання про проведення закритого засідання. Конституція кожної країни прецезійно регламентує процедуру проведення закритих засідань парламенту.

Рішення у формі законів приймають у парламентах: Австрії, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Сполученого Королівства, Фінляндії, Франції, Швейцарії та Швеції відносною більшістю голосів, а у Бельгії та Греції - абсолютною більшістю голосів. Конкретніше регламентування порядку голосування з окремих питань відбувається національ­ними конституціями та регламентами роботи парламентів. Конституція Королівства Данії передбачає положення про захист прав парламентської меншості. Якщо парламент приймає рішення, яке не підтримують усі депутати, то одна третина депутатів має право звернутися до Голови Фолькетінгу протягом трьох тижнів з вимогою проведення загальнонаціонального референдуму зі спірного законопроекту243. Рішення, прийняті парламентом, набувають значення закону лише після їх затвердження головою держави. У багатьох державах голови парламентів мають право вето (див. детальніше главу III).

Парламенти здійснюють свою діяльність на пленарних засіданнях, які відбуваються під час парламентських сесій. Кворум засідань регламентується регламентом. У Сполученому Королівстві кворум Палати громад становить сорок осіб. Значна частина роботи проходить у постійних комісіях або комітетах244. Головна функція парламентських комісій - проведення попереднього розгляду проектів законів, які згодом виноситимуть на пленарні засідання парламенту. Комісії досить часто залучають до своєї роботи консультантів з-за меж парламенту, мають право запрошувати на свої засідання членів уряду та інших вищих посадових осіб. Відсутність публічного характеру у роботі комісій робить їх визначальним механізмом у підготовці законопроектів. Крім того, парламентські комісії досить часто виконують функцію фактичного контролю за діяльністю відповідних міністерств, або підрозділів уряду. Цьому досить часто сприяє практика відповідності парламентських комісій компетенції відповідних підрозділів уряду. Володимир Шаповал так оцінює діяльність парламентських комісій:" Аналізуючи внутрішню структуру палат зарубіжних парламентів, приходиш до висновку, що фактично найголовнішим її елементом є різного роду комісії (комітети). Теоретично вони покликані здійснювати попередню підготовку питань, які потім мають розглядатися у сесійних засіданнях. Фактично ж комісії самі вирішують багато з цих питань наперед, а палати й парламенти в цілому нерідко майже автоматично затверджують їхні пропозиції"245.