3. Особливість методу порівняльного дослідження

Огляд історії розвитку порівняльної політології свідчить, що при великому значенні одержаних нею результатів, метод дослідження залишається головним системоутворюючим елементом цієї дисципліни. Порівняльний метод дослідження використано у багатьох наукових дисциплінах. Щодо компаративістики, то цей метод вона використовує постійно, констатуючи її сутність. Як зазначають Г. Алмонд та Г. Пауелл, "...логіка та мета порівняльного методу використовується політичними науками подібно до того, як експеримент використо­вується точними науками. Політолог не може спроектувати експеримент щодо політичного устрою і спостерігати за наслідками. Однак порівняльний метод створює можливості описати та класифікувати, організувати та пояснити різноманітні комбінації подій, які відбулися у політиці різних країн."

Рой Макрідіс, використовуючи документи Еванстоунського семінару та наслідки активного обговорення його результатів, сформулював у 1955 р. основні вимоги порівняльного методу:

По-перше, порівняння повинно відбуватись на абстрактному рівні. Відповідно конкретні ситуації та процеси як самостійні об'єкти не можна порівнювати. Кожне явище треба розглядати як своєрідне; кожне виявлення чого-небудь є неповторним; кожен процес і кожна нація, так само, як і кожен індивід, унікальні. Порівняти їх - цс означає вибрати певні типи та поняття, роблячи це, ми змушені порушувати їхню своєрідність і конкретність.

По-друге, перед проведенням будь-якого порівняння треба не лише визначити категорії та поняття, але також визначити критерії, індикатори компонентів соціальної та політичної ситуації, які пов'язані з проблемою, що аналізується.

По-третє, потрібно визначити критерії для адекватного зображення певних компонентів, які входять до загального аналізу або аналізу проблеми.

По-четверте, приступаючи до розвитку теорії політики, варто сформулювати гіпотези, які з'являються або з контексту концептуальної схеми, або з самого формулювання проблеми.

По-п'яте, формулювання відносин між гіпотезами та їхнє дослідження може ніколи не знайти підтвердження, на відміну від емпіричних фактів. Гіпотеза або низка гіпотетичних відносин вважатимуться доведеними лише доти, доки вони не будуть спростованими, або фальсифікованими.

По-шосте, найкраще формулювати низку гіпотез, аніж окремі гіпотези. Зв'язуюча ланка між загальним рядом гіпотез і соціальними відносинами повинна утворюватися за допомогою уточнення умов, за яких можуть відбуватися будь-яка, чи усі можливості, перелічені в цій низці гіпотез.

По-сьоме, порівняльне вивчення, навіть якщо воно не виправдовує очікувань загальної теорії політики, може прокласти шлях послідовному розвитку теорії за допомогою: а) збагачення нашої здатності до уяви, яка допомагає формулювати гіпотези; б) забезпечення засобів для тестування гіпотез; в) ми вимушені усвідомити те, що ми приймаємо як належне, потребує пояснення.

По-восьме, найбільшою небезпекою у створенні гіпотез в поєднанні з порівняльним вивченням є необмежена площина можливих відносин. Цього можна уникнути, склавши сукупність фактів, які важливі для створення гіпотези до самого її формулювання. Така сукупність матеріалу може сама собою допомогти нам побачити ті відносини, які недоречні (клімат, виборча система, мова, промислова революція тощо). Усе це примушує вивчати різноманітні факти більш контрольовано.

Алан Цукерман, підсумовуючи результати обговорення на світовому симпозіумі у 1995 р. проблем порівняльного методу у компаративістиці, наголосив на таких особливостях порівняльного методу:

1. політичні та соціальні структури постійно виявляють мінливі та складні картини. Етнічна приналежність, соціальний клас і політична строкатість - характерині риси Європейського та Північноамериканського суспільств протягом останього сторіччя; політичні погляди виступають як складні, змінні та ймовірнісні. Тому пояснювальні запитання повинні дослідити ймовірності, якими супроводжуються явища; взаємодія між громадянами та людьми, які їх оточують, характеризується нелінійним характером зв'язків. Вплив суспільного оточення та мереж дискусій не є простим, а складним та інтерактивним;

1. формуючі риси політичних організацій і рішень стримують подальші результати;

2. політичний протест, революції та урядова криза виявляють нестабільність картин, роблячи їх виникнення непередбачуваними; чинник випадку суттєво впливає на соціальну та політичну картину під час будь-якого аналізу. Випадок не треба розглядати як "статистичний шум" або "невиміряні змінні". Випадок – це внутрішньо іманентна частина політичного життя, на яку завжди потрібно зважати.

У компаративістиці порівняльні дослідження вивчають політичний світ, який неохоплений лише простою онтологією причинних і наслідкових зв'язків, а охоплює величезну кількість випадків-продуктів дії суб'єктивного чинника у політиці. Крім того, порівняльне дослідження повинно обов'язково поєднувати загальні характеристики та конкретні деталі. Застосування формальних моделей для аналізу вимагає поєднання розгляду абстрактних теоретичних конструкцій з поясненнями конкретних прикладів, окремих випадків, які здатні ілюструвати ці приклади. Результатом порівняння є ідентифікація, зіставлення певного політичного явища з визначеним класом явищ, або визначення спільних/відмінних рис щодо того явища, яке аналізується.

Розглянемо основні варіанти порівнянь у межах порівняльної політології. Згідно з Матеєм Доганом та Домініком Пелассі треба розрізняти: метод окремого випадку, бінарний аналіз, порівняння подібних держав і порівняння контрастних за своїми системними параметрами держав.

Метод вивчення окремого випадку досить часто застосо­вують щодо вивчення держав, які представляють оригінальний або особливий випадок. Це може бути відхилення від стандартної ситуації. Цей метод також широко використовують для перевірки раніше сформульованих узагальнень, теорій на основі масиву подібних між собою держав. Зіставлення висновків, одержаних на основі порівняння масиву подібних між собою держав з державою винятком, дає змогу не лише перевірити прийняті раніше узагальнення, а й краще дослідити багато інших параметрів, враховуючи дію різних змінних. За допомогою цього типу порівняння відбувається перевірка, поглиблення та подальший розвиток верифікованої теорії (гіпотези).

Бінарний аналіз передбачає аналіз двох держав. Розрізняють непрямий (опосередкований) і прямий бінарний аналіз. Непряме порівняння передбачає, що певну державу вивчають через призму іншої держави. У цьому випадку дослідник може вивчати окрему державу через "окуляри особистого бачення дослідником власної держави" (прикладом такого підходу слугує праця Алексіса де Токвіля "Демократія в Америці") або за допомогою "ідеального типу" держави.

Порівняння подібних держав дає змогу отримати матеріал для пояснення причинно-наслідкових зв'язків, з'ясувати особли­вості дії окремих змінних і виділити маргінальні особливості, що можуть виявлятися у подібних системах.

Порівняння контрасних держав передбачає зіставлення держав, які мають протилежні, відмінні характеристики. Ці відмінності повинні бути загальнозначимими. Таке порівняння переважно передбачає, що об'єктом дослідження вибирають держави з показовими відмінностями, які повинні представляти певний тип, або клас явищ. Шляхом протиставлення ми маємо змогу з'ясувати основні особливості властиві політичним системам різних держав і одночасно визначити сутність, напрям розвитку певного суспільного/політичного процесу.

Б. Петерс виділив п'ять основних різновидів порівнянь: аналіз одиничних держав; аналіз подібних процесів та інститутів, які належать до обмеженої кількості держав, відібраних за певними аналітичними критеріями; використання типологій та інших класифікаційних схем як для порівняння груп держав, так і для вивчення внутрішньої політики в окремих державах; статистичний або дескриптивний аналіз сукупності держав, виокремлених переважно на підставі географічних або еволюційних показників, для перевірки гіпотези щодо змінних у виборці, яку вивчаємо; статистичний аналіз загальносвітового рівня, спрямований на виявлення структур і/або тестування відносин щодо цілого масиву політичних систем.

Л. Сморгунов виділив такі різновиди порівнянь: "сазе-вішіу" порівняння, бінарне, регіональне, глобальне та кросс-темпоральне порівняння. Останній тип порівняння передбачає вивчення об'єктів, або процесів в часі, тобто порівнюються характеристики однієї або групи держав у різні історичні періоди.

М. Ільїн виділив: морфологічні, субстанційні, міфологічні та інтегральні, темпоральні та еволюційні різновиди порівнянь. Морфологічне порівняння передбачає зіставлення за формою і стосується переважно структур і функцій. Предметом субстанцій-ного порівняння є вже не форма, а зміст, складові елементи систем. Міфологічний тип порівняння передбачає вироблення певної синтетичної конструкції, яку надалі використовуватимуть як інструмент аналізу (європейська та азіатська цивілізації, варварство). Інтегральні порівняння передбачають максимальне охоплення внутрішнього та зовнішнього середовища, передба­чають комплексну оцінку характеру та ступеня впливу на політичні інститути, процеси окремих факторів. Темпоральний тип грун­тується на врахуванні накопичення різних властивостей і характеристик в процесі функціонування політичних утворень та змінюючих одна одну модифікацій. Еволюційний характер порівняння передбачає дослідження у ретроспективній та перспективній послідовності.

Отож, порівняльний аналіз передбачає вивчення навіть і однієї держави, але у певному контексті. Переважно його застосовують щодо двох і більше держав. Одночасно кількість взятих до аналізу держав може стати обмежувальним чинником щодо порівняльного аналізу. Невелика кількість держав дає змогу зробити порівняння за максимально можливою кількістю параметрів, відповідно збільшення кількості держав завжди призводить до зменшення кількості параметрів аналізу. Це питання безпосередньо пов'язане з проблемою концептуальної правдивості. Сутність концеп­туальної правдивості полягає у тому, що будь-які теорії, або теоретичні конструкції дещо обмежені, тобто вони здебільшого мають валідність лише щодо певної кількості випадків і, в жодному разі, не щодо всіх без винятку прикладів політичного життя. Цс зумовлює існування компромісу, коли, з одного боку, дослідник прагне поширити вироблені гіпотези або прийняті ним теорії на максимальну кількість випадків, з іншого - поширення теорій або гіпотез на більшу, ніж треба кількість прикладів може призвести до ситуації, коли результати дослідження не будуть кореспондуватися з прийнятою теорією або гіпотезою.