3. Головні процедури виборчої кампанії.

3. 1. Головні процедури виборчої кампанії. Політичні вибори не зводяться до самого тільки голосування. Вибори – це розтягнутий у часі процес, і власне сам виборчий акт займає лише незначну його частину. Оскільки виборча діяльність є нормативно врегульованою, упорядкованою, відносно сталою, у ній можна виділити певні, розташовані в чіткій послідовності елементи – стадії (процедури). Серед них головними є наступні: призначення виборів та визначення дати їх проведення; визначення виборчих округів та виборчих дільниць; формування органів, що проводять вибори; складання списків виборців; висування та реєстрація кандидатів; передвиборна агітація; голосування; підрахунок голосів; оприлюднення результатів голосування; проведення в разі необхідності повторного голосування чи повторних виборів. Залежно від виборчих законів та доктрин не всі стадії можуть мати місце. Не завжди виборчі закони фіксують усі ці стадії на формальному (нормативному) рівні. Однак принаймні доктринально вони визначені в більшості країн. Стосовно кожного з цих етапів можуть бути прийняті законодавчі рішення, вигідні або невигідні для окремих політичних партій та кандидатів. Світовий досвід політичного розвитку наочно показує, що країни зі стабільними політичними системами часто не потребують детального регламентування виборчих процедур у законах. Виборча процедура може ґрунтуватись тут переважно на традиціях, окремих актах галузевого характеру і прецедентному праві. Потреба в детальній регламентації виникає, як правило, у суспільствах, що переживають процес демократичного відновлення, докорінної перебудови системи політико-правових інститутів. Цей шлях пройшли в післявоєнні роки більшість країн Західної Європи, а в останнє десятиліття – багато східноєвропейських держав. У аналогічних умовах перебуває сьогодні й Україна. Основні стадії виборчого процесу визначені ст. 10 Закону України “Про вибори народних депутатів України”.

Підготовка виборів. Організація та проведення виборів потребують значної підготовчої роботи, пов’язаної з серйозними організаційними зусиллями. Так, у Німеччині ця робота розпочинається приблизно за півроку до закінчення терміну повноважень парламенту коли федеральний президент за пропозицією федерального уряду призначає дату проведення виборів. Уряд у свою чергу попередньо узгоджує її з урядами земель. Від дня оголошення дати проведення виборів починається відлік визначеного законом часу, протягом якого партії, що бажають взяти участь у виборах, мають заявити про себе. Мають бути підготовлені їхні земельні списки і названі прямі кандидати від виборчих округів. Це означає, що в різних структурних підрозділах партій ще задовго до оголошення дати проведення виборів відбулися дискусії з приводу висунення гідних кандидатів та їхні вибори на партійних з’їздах. Ясна річ, що до того часу вже давно розпочалася технічна та організаційна підготовка до передвиборної боротьби. Федерація й землі повинні призначити голів передвиборної кампанії й утворити виборчі комісії. Призначення голів виборчих комісій, поділ виборчих округів, визначення виборчих дільниць та складання списків виборців є завданням відповідних комунальних органів влади. Вони повинні поінформувати також громадян про вибори і на той випадок якщо хтось з них у день виборів не буде перебувати за місцем проживання, підготувати документи для голосування по пошті. Списки висунутих кандидатур та списки членів виборчих комісій мають надсилатися головам районних або земельних виборчих комісій. Ті перевіряють, чи під час висунення кандидатур не було порушено закону або положення про вибори. Не пізніше як за 30 днів до встановленої дати проведення виборів голови виборчих комісій приймають рішення про допуск висунутих кандидатур, оперативно приймають пропозиції про внесення змін або скарги на їхні рішення в тому разі, коли поданий їм список із якихось причин не був прийнятий у первісному вигляді. Не пізніше, ніж за 20 днів до дня виборів, головам виборчих комісій потрібно подати зведені списки, і вони приймають рішення про їх допуск. У той час в політичних партіях теж активно триває підготовка до виборів. Вони стежать за тим, щоб точно дотримувались терміни, встановлені законодавством, щоб при висуненні кандидатів не допускалося ніяких формальних помилок, щоб друкувався агітаційний матеріал для передвиборної кампанії і щоб кандидати виступали зі своїми програмами на зустрічах з виборцями. Телебачення надає партіям телевізійний час для коротеньких рекламних сюжетів, у яких кількома стислими гаслами вони можуть подати свою політичну програму. Найавторитетніших політиків закликають підтримати того чи іншого кандидата у їхніх виборчих округах. У день виборів на виборчих дільницях потрібна допомога численних добровільних агітаторів. Вони повинні відмічати виборців у списках і вручати їм документи для голосування, стежити за тим, щоб не виникало ніяких перешкод під час виборів; а після закриття виборчих дільниць мусять допомагати при підрахунку голосів. У день виборів завчасно до відкриття виборчих дільниць з’являється на своє робоче місце голова виборчої комісії, як правило, досвідчений чиновник комунального органу влади. Він пересвідчується в наявності списку виборців, а також у тому, що кількість виборчих бюлетенів відповідає числу виборців. Мають бути підготовлені бланки запису результатів виборів; повинні висіти оголошення про вибори. Агітаційна пропаганда партій на виборчій дільниці в день виборів не допускається. У кабінах для голосування мають бути олівці – й найголовніше – урна для голосування. Після цього голова виборчої комісії відкриває голосування: він бере із засідателів обіцянку, що вони неупереджено виконуватимуть покладені на них обов’язки. Тоді пересвідчується, що урна для голосування справді порожня, закриває і запечатує її. Протягом десяти годин після відкриття виборчої дільниці, доки не почнеться підрахунок голосів, ніхто не має права розкривати урну. Після закриття виборчих дільниць о 18 годині насамперед забирають і замикають усі невикористані виборчі бюлетені. Тільки після цього розпечатують і відкривають урну й розпочинають підрахунок поданих голосів.

Проголошення (призначення) виборів. Одна з головних процедур виборчої кампанії, яка визначає її початок. Конституція кожної країни чітко регламентує хто має право проголошувати вибори. Переважно це право належить уряду, який визначає конкретну дату проведення чергових (позачергових) виборів. У парламентсько-президентських республіках, де главою держави є президент (монарх), він здебільшого лише контрасигнує це рішення. У Франції та у президентських республіках цим правом наділений президент. У конституціях Норвегії та Швейцарії міститься норма про те, що парламент не може бути розпущений до закінчення його каденції. Кожна країна встановлює граничний термін, на який обираються депутати одного скликання (каденція) – п’ять чи чотири або, як у Швейцарії та Новій Зеландії, три роки. У більшості країн світу вибори проводяться у строки встановлені законом через певні проміжки часу. Приміром, у США в перший вівторок після першого понеділка листопада кожного парного року переобирається весь склад Палати представників Конгресу і третина сенату, а кожного високосного року – відбуваються ще й президентські вибори. Фіксовану дату проведення виборів встановлено також у Норвегії та Швейцарії, а у Люксембурзі, Новій Зеландії та Швеції послідовність виборів майже неодмінно збігається з відповідним графіком. У парламентських республіках вибори за звичайних умов проводяться, коли спливає строк повноважень загальнонаціонального представницького органу нинішнього скликання. Однак у певних, визначених законом випадках, парламент може бути розпущений достроково і тоді проводяться позачергові вибори до нього. Ось чому в таких країнах, як Англія, Японія, Бельгія, Греція, час проведення парламентських виборів визначається залежно від ситуації, що склалася. Але для західних парламентських систем використання одним складом парламенту всього відведеного їм терміну є винятком з правил; цим характеризується лише Німеччина – єдина країна-член ЄС, де у післявоєнні роки вибори майже завжди відбувались по закінченні повного терміну роботи складу законодавчого органу попереднього скликання. Фактично тривалість роботи одного депутатського корпусу становить у середньому 75 % від максимальної можливої. Аналіз загальних виборів у країнах Заходу у післявоєнний період показує, що у двох третинах випадків урядові партії втрачали підтримку. Найчастіше парламентські більшості змінюють одна одну. Президентські вибори теж проводяться у встановлені строки, а позачергові вибори проводяться в разі усунення президента з посади, відставки або смерті. Так у Франції після встановлення тут у 1962 р. прямих виборів президента термін їх каденції становив всього лише два роки: тільки Жискар Д’Естен та Франсуа Міттеран утримали цю посаду повні сім років; де Голь подав у відставку, а Помпіду помер, перебуваючи на президентській посаді. Розбіжність у строках виборів до різних структур влади в країні дає змогу досягти високого ступеня наслідуваності влади й стабільності державної політики поряд з регулярним і суттєвим їх оновленням. Так, у США у більшості штатів термін виборів губернаторів штатів не збігається з президентськими виборами. Це підсилює незалежність влади штатів від федеральної влади. Вибори мерів міст, а також вибори до місцевих органів врядування також часто не збігаються з виборами на федеральному рівні. Це, а також та обставина, що члени Верховного суду США призначаються довіку, є ознаками практичного втілення принципу поділу влади. Право призначати позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією, належить Президенту України, а призначення виборів Президента України – до повноважень Верховної Ради України. Так само Верховна Рада призначає чергові та позачергові вибори до органів місцевого самоврядування. Про початок виборчої кампанії оголошує Центральна виборча комісія (ЦВК) відповідно до строків, визначених Конституцією України та законами України. Конституцією України визначено, що чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори проводяться в період дев’яноста днів з дня припинення повноважень. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

3.2. Реєстрація виборців. Один з головних елементів виборчої кампанії. Реєстрація виборців є найбільш складною, суперечливою і часто найменш успішною частиною організації виборів. Це було видно на прикладі виборів 1996 р. в Замбії, коли, незважаючи на активну реєстраційну кампанію, до проведення якої була спеціально залучена приватна компанія, зареєстрували менше половини громадян, які за віком мали право голосу. Будь-яка виборча система з одномандатними виборчими округами зазвичай передбачає, що всі виборці повинні бути зареєстровані у своєму виборчому окрузі. Тому паралельні та змішані системи поряд з системою голосування за принципом відносної більшості, альтернативного голосування та голосування у два тури вимагають більших фінансових затрат і організаційних зусиль під час реєстрації виборців. При системі представницького голосування або голосування без права передачі голосу чи з правом передачі голосу створюються багатомандатні округи і їх кількість є меншою, а тому весь цей процес стає простішим, що особливо помітно під час проведення пропорційних виборів на основі партійних списків у великих округах. Ця перевага виборів за регіональними партійними списками стала одним з факторів на користь цієї системи при проведенні виборів перехідного періоду в Камбоджі в 1993 р. і перших демократичних виборів у ПАР у 1994 р. Однак слід наголосити, що вибір того чи іншого варіанту виборчої системи має тільки частковий вплив на вартість реєстрації виборців, яка переважно завжди є досить високою. Реєстрація виборців відбувається у виборчому списку. Світова практика знає дві головні процедури реєстрації виборців. За постійної системи виборець реєструється один раз і більше вже не зобов’язаний цього робити. Поправки у списки вносяться лише у разі смерті, зміни місця проживання або прізвища виборця. Дана система широко застосовується у виборчій практиці США. За періодичної системи реєстрації старі списки виборців анулюються у встановленому законом порядку, виборців реєструють знову і складають нові списки. Ця система практикується в Канаді, Великобританії, Франції та Україні. Списки виборців по кожній виборчій дільниці складають виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад, місцеві державні адміністрації у містах Києві і Севастополі. До списків виборців включають усіх громадян України, які мають право голосу і яким на день виборів виповнюється 18 років. На виборчій дільниці списки виборців мають бути отримані не пізніше ніж за 45 днів і подані для загального ознайомлення громадян не пізніше ніж за 15 днів до виборів. Кожний виборець має право оскаржити в окружній виборчій комісії або в суді факти невключення або неправильного включення до списку виборців, допущені неточності чи виключення з нього.

Списки виборців. Документ, який визначає коло учасників голосування і засвідчує право громадянина брати участь у виборах. Формування списків виборців є необхідною умовою здійснення виборцем свого права голосу, і здійснюється шляхом внесення особи до списку, на основі якого він може бути допущений до голосування. Залежно від того, на кого покладений обов’язок реєстрації, вона може бути публічною (обов’язковою, примусовою) або особистою (добровільною). Як правило, відповідальність за складання списків виборців покладається на органи державної влади. Виняток становлять лише США – єдина у західному світі країна, що зберігає започатковану ще у ХІХ ст. практику зобов’язання виборців попередньо реєструватися для участі у голосуванні. Формування списків виборців є головною процедурою визначення та ідентифікації виборчого корпусу, своєрідним “ситом”, яке встановлює дієздатність громадян і правові обмеження щодо використання конституційного права на волевиявлення і формування органів державної влади. У нових демократіях складання й перевірка списків виборців постає як інтегральна частина виборчої кампанії, хоча в кожній окремій країні існують різні підходи до порядку організації та проведення даної процедури. Ключовими питаннями на даному етапі проведення виборів є такі: 1) Визначення органу, компетентного і відповідального за формування списків, 2) Визначення бази формування списків (дані податкової, паспортних служб, державних цивільних реєстрів), 3) Правовий статус списків виборців, 4) Механізми і процедури внесення змін і доповнень. Проблема “мертвих душ”, “голосування вдруге”, 5) Відповідальність виборців та посадових осіб за порушення, що стосуються списків. Списки виборців складаються з метою державного гарантування та надання можливості проголосувати кожному виборцю, забезпечивши тим самим реалізацію передусім конституційного принципу загального виборчого права. При складанні списків виборців забезпечується також і реалізація конституційного принципу рівного виборчого права: виборець включається до списку виборців лише на одній виборчій дільниці. Правове регулювання процедури складання списків виборців встановлює певну національну традицію фіксування виборчого корпусу, яка тягне за собою як певні переваги, так і вади. Це виключає можливість існування в Україні так званого плюрального вотуму, тобто голосування на кількох виборчих дільницях, наприклад за місцем реєстрації та місцем фактичного проживання. Для підготовки проведення голосування виборців до 1 жовтня року, який передує року проведення чергових виборів, складаються загальні списки виборців за формою, затвердженою Центральною виборчою комісією (ЦВК). Внесення громадян у список виборців є важливою складовою частиною процесу реєстрації виборців. Для складання та уточнення загальних списків виборців відповідні органи влади створюють робочі групи обліку виборців на період з 1 серпня року, що передує року проведення чергових виборів, до дня проведення чергових виборів включно. Для взаємодії з робочими групами обліку виборців та забезпечення їх необхідною для складання загальних списків виборців інформацією Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством юстиції України, Міністерством оборони України, Державним департаментом України з питань виконання покарань, а також Міністерством закордонних справ України у кожному територіальному органі визначаються відповідальні працівники. Посадові особи, керівники органів, підприємств, закладів, установ, організацій, представництв, командири військових частин (формувань) зобов’язані забезпечити своєчасне подання повних і достовірних відомостей за встановленою формою. Районні, міські, регіональні робочі групи обліку виборців складають загальні списки виборців відповідно до Порядку складання загального списку виборців, затвердженого ЦВК. Фінансування складання загальних списків виборців здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. До загального списку виборців включаються громадяни України, які досягли або досягнуть на день виборів вісімнадцяти років і мають право голосу. При цьому до загального списку виборців заносяться такі відомості про виборця: прізвище, ім’я, по-батькові; дата народження; місце народження відповідно до адміністративно-територіального устрою на час складання списків виборців; місце проживання або місце перебування; у разі необхідності – примітка про постійну нездатність пересуватися самостійно. Для забезпечення громадського контролю за процесом складання та достовірністю загальних списків виборців ЦВК створює центральну контрольну групу та регіональні контрольні групи, до складу кожної з яких входять по одному представнику від партій (блоків), які в поточному скликанні Верховної Ради України мають свої партійні фракції (фракції блоків). Список виготовляється на паперових носіях та в електронному вигляді. Виборці включаються до такого списку за місцем проживання. Виборець може бути включений до загального списку виборців лише один раз. Районна, міська робоча група обліку виборців не пізніше 1 листопада року, що передує року проведення виборів, надає загальний список виборців для ознайомлення громадян у приміщенні, доступному для відвідувань громадян. Кожен громадянин має право ознайомитись з загальним списком виборців та перевірити правильність внесених до списку відомостей до 1 січня року проведення виборів. Повідомлення про надання загального списку виборців для ознайомлення із зазначенням місця і часу, де й коли можна ознайомитись з загальним списком виборців, протягом зазначеного періоду не рідше одного разу на тиждень публікується у місцевих друкованих засобах масової інформації (ЗМІ), а також не рідше двох разів на тиждень оприлюднюється на місцевих теле- і радіоканалах. Подібною є практика складання списків виборців у Болгарії. Тут списки виборців складають муніципальні адміністрації, де зберігається реєстр населення, що проживає на відповідній території, і підписуються мером муніципалітету або мером майорату, або заступником мера і секретарем муніципалітету. У містах, які мають поділ на адміністративні райони, списки виборців підписує мер і секретар відповідного адміністративного району. У Естонії уряд призначає спеціального уповноваженого для ведення центрального реєстру на основі сільських муніципальних та міських реєстрів. У деяких країнах Південної та Східної Європи списки виборців становлять спеціальний Національний (Центральний) реєстр виборців (Албанія, Македонія, Боснія і Герцеговина). Законодавство Литви подає приклад певного компромісу між першим і другим прикладом. Там, формування списків виборців відбувається у два етапи. Спочатку попередній список виборців складається відповідно до даних реєстру населення Литовської Республіки. Далі ЦВК безпосередньо організовує складання, уточнення та ведення списків виборців на основі даних органів місцевого самоврядування, державних органів та окружних виборчих комісій. Найбільш наближеними до української моделі прикладами ведення списків виборців є Польща, Румунія, Словаччина та Чехія. Однак, на відміну від української практики, у цих країнах, встановлена жорсткіша схема ведення списків виборців. Дільнична виборча комісія звичайної виборчої дільниці двічі надсилає кожному виборцю іменні запрошення, якими повідомляє про включення його до списку виборців відповідної виборчої дільниці, номер виборця у списку виборців, адресу дільничної виборчої комісії, її номер телефону і розпорядок роботи. Такі письмові повідомлення надсилаються не пізніш як за двадцять п’ять і не пізніш як за сім днів до дня виборів. Уточнення загальних списків виборців проводиться з часу надання їх для загального ознайомлення і закінчується до 1 лютого року проведення чергових виборів. У разі утворення виборчої дільниці у винятковому випадку передбачено скорочений строк складання списків виборців – не пізніше як за 5 днів до дня виборів. Після утворення виборчих дільниць робочі групи обліку виборців на основі уточненого загального списку виборців складають списки виборців по кожній звичайній виборчій дільниці та передають їх відповідному сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради у трьох примірниках на паперовому носії та в електронному вигляді, який його підписує та засвідчує печаткою й не пізніше ніж за сорок днів до дня виборів передає їх окружним виборчим комісіям про що складається відповідний акт. Якщо окружна виборча комісія у передбачений законом термін не отримує списків виборців вона повинна оскаржити бездіяльність відповідної посадової особи у суді. Окружна виборча комісія не пізніш як за тридцять два дні до дня виборів передає список виборців на виборчій дільниці в одному примірнику відповідній виборчій дільниці. Від імені дільничної виборчої комісії списки виборців отримують не менше трьох членів цієї комісії, які представляють різні партії (блоки), одним з яких повинен бути голова комісії, а у разі неможливості – заступник голови або секретар. Про факт отримання виборчого списку складається відповідний акт. Другий примірник списку виборців зберігається в окружній виборчій комісії. Уповноважена особа партії (блоку) у територіальному виборчому окрузі має право отримати у відповідній окружній виборчій комісії копію списку виборців на кожній звичайній виборчій дільниці відповідного територіального виборчого округу в електронному вигляді. Виборець може бути включений до списку виборців тільки на одній виборчій дільниці. Особлива процедура передбачена для складання списків виборців по виборчих дільницях, що утворюються у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, на територіях військових частин (формувань), а також при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном, установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців. Кожний виборець має право оскаржити в окружній виборчій комісії чи в суді факти невключення або неправильного включення до списку виборців, допущення неточностей або виключення з нього. Така скарга розглядається комісією у дводенний строк. Копія рішення видається суб’єкту звернення зі скаргою не пізніше наступного дня після його прийняття, а у разі його прийняття за три дні до дня виборів – невідкладно. Якщо при розгляді скарги щодо включення виборця до списку виборців окружна виборча комісія виявляє підстави для можливого включення цього виборця до списків виборців вона повідомляє окружні виборчі комісії територіальних виборчих округів, до яких належать такі виборчі дільниці, про включення до списку виборців цієї особи. Внесення змін до списку виборців на звичайній виборчій дільниці здійснюється головою, заступником голови або секретарем комісії невідкладно після закінчення засідання комісії, на якому було прийнято дане рішення. При цьому слід відзначити наступну тенденцію: у країнах, де ведуться постійні спсики виборців (Польща, Румунія, Словаччина, Чехія) окремо не встановлюються строки оприлюднення списків і внесення змін до них, тоді як у решті держав ці строки є чітко окресленими. Найскладніша процедура оприлюднення, перевірки, внесення змін і оскарження складу списків виборців належить Албанії. Тут остаточні спсики виборців потрапляють до окружних виборчих комісій за 10 днів до виборів. Після чого жодне оскарження чи виправлення списків виборців не приймається. Згідно з законодавством Болгарії списки виборців оприлюднюються за 40 днів до виборів. При цьому оскарження змісту списку виборців органи місцевої влади забов’язані приймати не пізніше як за 7 днів до виборів. Крім того, на додаток до списків виборців, які оприлюднються органами місцевого самоврядування, місцеві виборчі комітети проводять люстрацію – оприлюднення даних колишньої Державної служби безпеки і розвідслужби Генерального штабу щодо кандидатів. У Литві списки оприлюднюються за 25 днів до виборів, оскаржувати їх можна тільки за 10 днів до виборів. Молдовський варіант оприлюднення і внесення змін до списків виборців є найменш прозорим. Тут списки оприлюднюються лише за 15 днів до виборів. Відсутня також чітка процедура оскарження даних списку у виборчій комісії, органах місцевої влади чи судах. У законодавстві Болгарії, навпаки, передбачено, що зміст списків виборців може бути оскаржений двічі: зверненням до муніципалітету та оскарженням відповідного рішення у суді. У більшості країн відсутні жорсткі часові рамки внесення позовів на зміст списків виборців. Однією з переваг словацького законодавства є визначення строку виправлення органами місцевої влади відомостей у списках на вимогу виборців (48 годин). У разі відмови громадяни мають право звернутися з позовом до суду, при чому з них не стягується мито за розгляд справи. У країнах, де передбачені постійні списки виборців (Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), відповідальність за оприлюднення покладається на мерів, при чому у Польщі порядок оприлюднення визначається міністром з державного управління. Незалежно від особливостей процесу складання й перевірки списків виборців у деяких випадках передбачені винятки із загальних правил, які стосуються певних соціальних груп, зокрема військовослужбовців, співробітників структур державної безпеки, громадян за кордоном тощо.

3.3. Утворення виборчих округів. Питання про кількість виборчих округів та принципи їх формування є ключовим питанням при аналізі виборчого законодавства. Найбільш докладно ці питання розглядаються у виборчих кодексах країн, де детальна регламентація виборчого процесу вважається запобіжником проти можливої недемократичності виборів (Боснія та Герцеговина, Молдова, Росія, Литва, Україна). Проте загалом механізми утворення виборчих округів (хто, коли, у який спосіб, яким актом) у законах про вибори докладно не розкриваються і регулюються або окремими законами (Албанія, Чехія), або іншими актами парламенту, актами президента (Болгарія) чи окремими підзаконними актами інших органів державної влади (наприклад, органів, подібних до Центральної виборчої комісії (ЦВК) України). Законодавці більшості країн вважали за потрібне закріпити у законах передусім основи виборчої системи, гарантії проведення демократичних виборів, відобразити загальний сценарій ходу виборчої кампанії. Залежно від характеру представництва можуть утворюватись територіальні, національно-територіальні, виробничі та інші округи. Величина округу визначається кількістю мандатів, що їх обирає та сама група виборців. Коливається він від одного мандата (одномандатний (уніномінальний) виборчий округ) до кількох (багатомандатний (поліномінальний, плюриномінальний) виборчий округ) й аж до кількості, рівній кількості місць у парламенті - тоді, коли виборчим округом є ціла країна (загальнонаціональний багатомандатний округ). Кількість місць, які розподіляються у виборчому окрузі, характеризує поняття “магнітуда (величина) округу”. Загалом кількість виборчих округів залежить, передусім, від типу виборчої системи, яка застосовується у країні. У країнах з суто мажоритарною системою виборів кількість виборчих округів зазвичай відповідає кількості депутатських мандатів. Так, відповідно до ст. 2 Виборчого кодексу Республіки Албанія (№ 8609 від 8 травня 2000 р.) поняття “виборчий округ” визначається як “один зі 100 географічних поділів території Республіки Албанія, створений відповідно до Конституції та правил даного Кодексу, у якому відбувається голосування на виборах депутата”. Тобто для проведення виборів парламенту територія Албанії поділяється на 100 виборчих округів. Кількість округів за пропорційної системи виборів визначається специфікою такої системи. Так, територія країни може бути поділена на кілька багатомандатних округів (Естонія - 11, Латвія - 5, Болгарія - 31, Боснія та Герцеговина – 21, Сербія - 6 та ін.) або на один загальнодержавний багатомандатний округ (Нідерланди, Ізраїль, Монако, Парагвай, Словаччина). У Японії за таким принципом обирається частина верхньої палати парламенту. Змішаний принцип формування округів застосовується в разі існування в певній країні змішаної виборчої системи. У цих країнах, для виборів частина депутатів-мажоритарників або верхньої палати парламенту (Литва, Македонія, Чехія) створюється така кількість виборчих округів, яка відповідає кількості мандатів, що виборюються за цією системою. Вибори ж тієї частини депутатського корпусу, яка обирається за списками політичних партій, відбувається в єдиному загальнонаціональному (Литва, Македонія) або кількох багатомандатних округах (Угорщина). Кількість багатомандатних округів, у яких обираються депутати за пропорційною системою, також визначається особливостями цієї пропорційної системи виборів. Кілька багатомандатних округів утворюється в разі використання пропорційної системи з регіональними списками, що практикується, зокрема, в Угорщині. Виняток із цих загальних правил складають виборчі системи Польщі та Румунії, де вибори і мажоритарників, і за списками політичних партій (блоків) відбуваються в багатомандатних округах. Поширеною є практика, за якої громадяни держав, які голосують у закордонному виборчому окрузі, віддають свої голоси за кандидатів, списки яких висуваються у столичному окрузі. Наприклад, у Польщі це округ Варшава-1 , у Латвії – Ризький виборчий округ.

3.4. Утворення виборчих дільниць. Найменша cкладова частина виборчого округу на якій проводиться реєстрація виборців, голосування та підрахунок голосів під час виборів і яка обслуговує один пункт для голосування. Виборча дільниця може бути звичайною, спеціальною або закордонною. В залежності від кількості виборців виборчі дільниці поділяються на малі (з кількістю виборців до 500 осіб), середні (з кількістю виборців від 500 до 1500 осіб), та великі (з кількістю виборців понад 1500 осіб). Чисельність виборців на одній виборчій дільниці не повинна перевищувати 2500 осіб. Звичайні виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за поданням органів місцевої влади не пізніше як за 50 днів до дня виборів шляхом відповідного розподілу території яка входять до складу цього виборчого округу. Однією з головних вимог, якими мають керуватися окружні виборчі комісії при утворенні виборчих дільниць, є те, що ці дільниці повинні бути зручними для проведення голосування та підрахунку голосів. Окружна виборча комісія встановлює єдину нумерацію виборчих дільниць у межах територіального виборчого округу. Виборців своєчасно сповіщають про межі кожної виборчої дільниці з зазначенням місцезнаходження дільничної виборчої комісії та приміщення для голосування. Окружні виборчі комісії утворюють також спеціальні виборчі дільниці у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, в санаторно-оздоровичх закладах, установах кримінально-виконавчої системи та інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування. Спеціальні виборчі дільниці утворюються таким чином, щоб виборці могли проголосувати, не порушуючи режиму перебування в закладі (установі). Не допускається утворення однієї виборчої дільниці для двох і більше закладів чи установ. У військових частинах (формуваннях) виборчі дільниці, як правило, не утворюються. Військовослужбовці голосують на звичайних виборчих дільницях, розташованих за межами військових частин (формувань). Спеціальна виборча дільниця на території військової частини (формування), дислокованої за межами населеного пункту на значній віддалі від нього, може утворюватись як виняток Центральною Виборчою комісією (ЦВК) за поданням відповідної окружної виборчої комісії на основі звернення командира такої військової частини (формування) до відповідної окружної комісії. ЦВК утворює закордонні виборчі дільниці при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном, у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України, за поданням Міністерства закордонних справ. У державах, де проживає чи перебуває не менше однієї тисячі громадян, які мають право голосу можуть бути утворені виборчі дільниці з приміщенням для голосування за межами приміщення офіційного представництва чи консульської установи України. Перелік держав, де проживає значна кількість виборців України, визначається ЦВК не пізніше 15 вересня року, що передує рокові проведення чергових виборів, за поданням Міністерства закордонних справ України. Рішення окружної виборчої комісії про утворення звичайних та спеціальних виборчих дільниць публікується у регіональних та місцевих, а рішення ЦВК про утворення спеціальних та закордонних виборчих дільниць у загальнодержавних та інших доступних українським громадянам за кордоном друкованих засобах масової інформації не пізніше як на п’ятий день після дня його прийняття.

Приміщення для голосування. Відповідно до ст. 81 Закону України “Про вибори народних депутатів” голосування проводиться в спеціально відведених приміщеннях. Ці приміщення мають бути обладнані відповідним чином. У них встановлюються кабіни для таємного голосування, місця видачі виборчих бюлетенів, вхід і вихід з кабін для голосування, виборчі скриньки, які повинні знаходитись у полі зору членів дільничної виборчої комісії та спостерігачів, виборчі списки кандидатів у депутати від політичних партій (блоків), інформаційні плакати партій (блоків), інформація про порядок голосування та відповідальність за порушення законодавства про вибори. Підготовку приміщення для голосування забезпечує дільнична виборча комісія, а відповідні витрати на його обладнання здійснюється Центральною виборчою комісією (ЦВК) та окружними виборчими комісіями відповідно до затверджених ЦВК кошторисів видатків у межах коштів, передбачених на підготовку і проведення виборів у Державному бюджеті України. Самі приміщення для голосування, необхідний для їх обладнання інвентар та оргтехніку надають дільничим виборчим комісіям органи державної влади та органим місцевого самоврядування, які після проведення голосування повертаються власнику (розпоряднику). Приміщення для голосування для малої виборчої дільниці повинно мати площу, не меншу 50 кв. м, середньої – не менше 75 кв. м, великої – не менше 90 кв. м. Приміщення для голосування повинно бути обладнане достатньою кількістю кабін для таємного голосування. Для малих виборчих дільниць кількість таких кабін повинна бути не менше двох, для середніх – не менше чотирьох, для великих – не менше шести. Кожна виборча дільниця забезпечується необхідною кількістю виборчих скриньок – стаціонарних (великих) та персональних (малих). Виборчі скриньки виготовляються з прозорого матеріалу за розмірами встановленими ЦВК. Кожній виборчій скриньці присвоюється власний номер, який проставляється на цій скриньці. Мала виборча дільниця повинна мати не менше двох стаціонарних виборчих скриньок, середня – не менше трьох стаціонарних виборчих скриньок, велика – не менше чотирьох стаціонарних виборчих скриньок. Кожна виборча дільниця повинна мати не менше двох переносних виборчих скриньок.

3.4. Утворення органів, що проводять вибори. Спеціальні колегіальні органи, на які покладається безпосереднє проведення виборів називаються виборчими комісіями. Вони займаються організацією реєстрації виборців та складанням виборчих списків; реєстрацією кандидатів на виборну посаду; проведенням голосування; підрахунком голосів; визначенням та затвердженням результатів голосування. Вони також уповноважені забезпечувати дотримання та однакове застосування виборчого законодавства. У деяких країнах ці обов’язки або ж їх частину виконують органи внутрішніх справ, муніципалітети тощо, а виборчі комісії не створюються. Виборчі комісії в різних країнах розрізняються за системою, термінами діяльності, порядком формування й складом органів. Разом з тим для виборчого законодавства багатьох сучасних країн характерною є загальна тенденція – включення у тій чи іншій формі до їх складу політичних партій, що, без сумніву, збільшує їх роль у виборчому процесі, в організації і проведенні виборів. Передусім це проявляється у включенні до складу виборчих комісій різних рівнів представників політичних партій, які беруть участь у виборах (Австрія, Мексика, Румунія, Росія, США). Окрім прямої участі у складі виборчих комісій, політичні партії впливають на їх формування: їм надано право вносити пропозиції до складу комісій. Так, у ФРН керівники виборів усіх рівнів призначають членів комісій та їх заступників, але при цьому вони мають враховувати персональні пропозиції політичних партій (кількість таких пропозицій пропорційна кількості голосів, поданих за кожну партію на минулих виборах). У Македонії двоє членів виборчих комісій та їх заступники призначаються за поданням опозиційних політичних партій, які на останніх виборах отримали принаймні 5 % голосів виборців, які голосували. Двоє членів та їх заступники призначаються за поданням правлячих політичних партій. У Албанії окружні виборчі комісії складаються з голови, заступника голови та до п’яти членів, призначених ЦВК після визначення семи політичних партій, що отримали найбільшу кількість голосів у відповідному окрузі на останніх парламентських виборах. Голова та заступник голови призначаються, відповідно, двома першими партіями, які набрали найбільшу кількість голосів на останніх виборах у відповідному окрузі. Якщо ж голоси у відповідному виборчому окрузі на останніх парламентських виборах отримали менш ніж сім партій, то окружна виборча комісія складається тільки з представників тих політичних партій, які отримали ці голоси. У Литві до складу виборчих комісій беруть осіб, запропонованих партіями, які отримали мандати членів парламенту в багатомандатному виборчому окрузі. У Румунії члени дільничної виборчої комісії є особами, запропонованими партіями та політичними організаціями, що беруть участь у виборах, і призначаються в порядку зменшення кількості кандидатів, зареєстрованих по даному виборчому округу від цієї партії. У Словаччині виборчі комісії складаються з однакової кількості представників політичних партій і політичних рухів чи їх коаліцій, що подаватимуть списки кандидатів. Українське законодавство є достатньо ґрунтовно розробленим у частині формування виборчих комісій. В Україні передбачено утворення системи виборчих комісій, яка складається з Центральної виборчої комісії, окружних та дільничних виборчих комісій. Не входячи до жодної із трьох гілок державної влади, ця трьохрівнева система діє як державно-громадська структура. Очолює цю систему Центральна виборча комісія (ЦВК) як постійно діючий державний орган. Окружні, дільничні виборчі комісії утворюються як своєрідні форми організації політичних партій – суб’єктів виборів з метою організації і проведення виборів. З огляду на формування централізованої вертикальної системи виборчих органів, що створюються для організації і проведення виборів, та зважаючи на те, що основою для побудови системи виборчих комісій виступає територіальна організація виборів законодавець встановлює територіальні межі поширення повноважень кожної з них. Кожній з територіальних одиниць, які утворюються для проведення виборів, відповідає виборчий орган, повноваження якого поширюються на територію відповідно всієї держави, виборчого округу, виборчої дільниці. Повноваження окружної виборчої комісії закордонного виборчого округу здійснює ЦВК. Основною формою роботи виборчих комісій усіх рівнів є колегіальні засідання, які скликаються головою комісії, а в разі його відсутності – заступником голови, а в разі відсутності голови та його заступника – секретарем комісії. У разі необхідності засідання виборчої комісії може бути скликане рішенням виборчої комісії вищого рівня або на письмову вимогу третини складу виборчої комісії. Перше засідання комісії проводиться не пізніше як на третій день після дня її утворення. Засідання виборчої комісії є повноважним за умови присутності не менше як двох третин складу цієї комісії. У день голосування, зокрема, при підрахунку голосів, встановленні результатів голосування на виборчій дільниці, підсумку голосування засідання виборчої комісії є повноважними за умови присутності більше половини складу цієї комісії. Про час, місце та порядок денний засідання усі члени комісії обов’язково попереджаються заздалегідь. До початку засідання комісії її членам надаються проекти рішень комісії та усі необхідні документи. Засідання виборчої комісії веде голова комісії або його заступник, а у разі невиконання цієї функції або у разі їх відсутності комісія визначає головуючого із свого складу. Рішення виборчої комісії приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів від складу комісії, крім випадків передбачених законодавством. Рішення комісії набирає чинності з моменту його прийняття. Під час виборів організація роботи виборчих комісій планується згідно з календарними строками призначення, підготовки і проведення виборів, що оформляється у плані роботи виборчої комісії. Порядок планування роботи ЦВК здійснюється відповідно до порядку, встановленого статтею 25 Регламенту ЦВК. З метою забезпечення об’єктивності, неупередженості у ставленні до суб’єктів виборчого процесу члену виборчої комісії під час виконання своїх обов’язків забороняється агітувати “за” чи “проти” на виборах, публічно оцінювати діяльність політичних партій (блоків), які беруть участь у виборах. Статус члена Центральної виборчої комісії визначається Законом України “Про Центральну виборчу комісію”. Статус члена окружної чи дільничної виборчої комісії визначається ст. 36 Закону України “Про вибори народних депутатів України”. Якихось особливих кваліфікаційних вимог щодо членів комісій законодавством України не передбачено. Натомість законодавством Румунії передбачено, що до складу окружної виборчої комісії обов’язково має входити по троє суддів. У Польщі виборча комісія має складатись із 7-11 суддів, які призначаються міністром юстиції. У Македонії голова виборчої комісії та його заступник призначаються з числа суддів суду першої інстанції. У Литві окружні виборчі комісії формуються з обов’язковим включенням до їхнього складу запропонованої міністром юстиції особи, яка має вищу юридичну освіту. У Бельгії головою низової територіальної виборчої комісії має бути за посадою голова суду першої інстанції чи мировий суддя. У Німеччині виборчі органи кожного рівня обов’язково мають включати чиновника Міністерства внутрішніх справ. У Мексиці Федеральну виборчу комісію очолює міністр внутрішніх справ, а до її складу включається по одному депутатові і сенатору, по одному уповноваженому від кожної політичнної партії. Подібно до цього формуються виборчі комісії нижчого рівня. Міжнародний досвід формування виборчих комісій свідчить про усвідомлення необхідності особливих кваліфікаційних вимог до членів та (особливо) керівництва комісій. Член окружної, дільничної виборчої комісії на першому засіданні виборчої комісії, в якому він бере участь, складає офіційну присягу й отримує посвідчення за підписом голови комісії. Відмова скласти присягу означає відмову особи бути членом комісії. За рішенням виборчої комісії, яке затверджується виборчою комісією вищого рівня, голова, заступник голови, секретар або інші члени виборчої комісії (загальною кількістю не більше трьох осіб) протягом усього періоду повноважень виборчої комісії або частини цього періоду можуть виконувати свої повноваження у виборчій комісії з оплатою їх праці. У Албанії голова та заступник голови призначаються, відповідно двома першими партіями, які набрали найбільшу кількість голосів на останніх виборах у відповідному окрузі. У Чехії голова обирається шляхом жеребкування. У Естонії закон говорить лише про те, що голова, заступник голови та секретар дільничного комітету мають обиратися комітетом з-поміж його членів. У Литві голова окружної виборчої комісії призначається ЦВК з числа членів комісії. У Македонії таким же чином призначаються й заступники голови. У Словаччині виборча комісія визначає голову комісії та його заступника голосуванням. Якщо згода в цьому питанні не була досягнута, голова та його заступник визначаються жеребкуванням за умови, що голова та його заступник можуть бути представниками однієї і тієї ж партії чи коаліції. Зазначені особи на цей період звільняються від виконання виробничих або службових обов’язків за основним місцем роботи із збереженням загального та соціального стажу. Член виборчої комісії має право: брати участь у підготовці питань, що вносяться на розгляд виборчої комісії; виступати на засіданнях виборчої комісії, ставити іншим учасникам засідання запитання щодо порядку денного, вносити пропозиції з питань, віднесених до повноважень комісії; за дорученням відповідної виборчої комісії перевіряти діяльність виборчих комісій нижчого рівня; безперешкодно знайомитись з документами виборчої комісії, членом якої він є; на відшкодування шкоди, заподіяної його життю, здоров’ю чи майну у зв’язку з виконанням обов’язків члена виборчої комісії. Член виборчої комісії зобов’язаний: додержуватися Конституції України, законів України з питань підготовки і проведення виборів; брати участь у засіданнях виборчої комісії; виконувати рішення виборчої комісії та обов’язки, покладені на нього згідно з розподілом обов’язків у комісії. Члени виборчої комісії звільняються від виконання службових обов’язків за місцем постійної роботи на час, необхідний для здійснення обов’язків члена комісії, на підставі письмового повідомлення голови, заступника голови чи секретаря відповідної виборчої комісії. Заходи, що їх передбачається реалізувати в ході підготовки і проведення виборів виборчою комісією фіксуються у Плані роботи виборчої комісії. План роботи окружної, дільничної комісії формує секретар відповідної комісії у строки, встановлені головою комісії, з урахуванням пропозицій членів комісії. План роботи виборчої комісії обов’язково виноситься секретарем комісії на її розгляд та затверджується відповідним рішенням комісії на одному з перших її засідань. Контроль за реалізацією передбачених планом заходів відповідної виборчої комісії здійснює голова виборчої комісії. Порядок планування роботи Центральної виборчої комісії (ЦВК) здійснюється відповідно до порядку, встановленого Регламентом ЦВК. На кожного члена виборчої комісії поширюються гарантії і компенсації, передбачені законодавством для працівників на час виконання ними державних або громадських обов’язків у робочий час. Система виборчих комісій та обсяг закріплених за ними повноважень регулюються Розділом IV (“Виборчі комісії”) Закону України “Про вибори народних депутатів України” й засновані на тому, що вибори народних депутатів України проводяться в єдиному багатомандатному виборчому окрузі. В Україні для проведення загальнонаціональних виборів та референдумів утворюється близько 33 тис. дільничних виборчих комісій. Якщо врахувати, що середня кількість членів цих комісій складає 10-11 осіб, то простий підрахунок дає нам цифру як мінімум 350000 осіб. Загалом можна констатувати, що досить демократична норма, за якою виборчі комісії формуються за рахунок представництва політичних сил та кандидатів, на практиці довела свою неприйнятність у політичних реаліях українського сьогодення. “Пріоритетним завданням” членів виборчих комісій стало відстоювання своїх політичних інтересів, а не налагодження ефективної роботи.

Центральна виборча комісія (ЦВК). Найвищий державний орган, відповідальний за організацію й проведення виборів та референдумів в Україні. ЦВК є незалежним органом, який здійснює свої повноваження самостійно на принципах законності, об’єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду й вирішення питань, обгрунтованості прийняття рішень, відкритості та гласності. Гарантії незалежності ЦВК у здійсненні своїх повноважень встановлюються Конституцією та законодавством України. ЦВК працює на постійній основі. Її членів кількістю 15 осіб призначає Верховна Рада України за поданням Президента України не пізніше як за 120 днів до проведення виборів. Членом ЦВК може бути громадянин України, який на день призначення досяг двадцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні не менше п’яти останніх років та володіє державною мовою. Член ЦВК не може бути народним депутатом України або мати інший представницький мандат, бути кандидатом у Президенти України, кандидатом у народні депутати України, їх довіреною особою, представником або уповноваженою особою політичної партії (блоку), що беруть участь у виборах, подружжям та іншими близькими родичами кандидата у депутати, а також перебувати в їх підпорядкуванні, членом іншої виборчої комісії, членом ініціативної групи всеукраїнського референдуму. Член ЦВК, який до свого призначення на посаду був членом будь-якої політичної партії, на час здійснення своїх повноважень припиняє членство у цій партії. Він не може брати участі в її діяльності чи виконувати доручення органу партії. Кандидатури осіб на посади членів ЦВК попередньо обговорюються в депутатських групах і фракціях, а їх призначення проводиться за наявності висновків відповідного комітету Верховної Ради України. Голова його заступник та секретар ЦВК обираються з числа членів цієї комісії шляхом голосування. Вони, а також не менше третини інших членів ЦВК обов’язково повинні мати вищу юридичну освіту. ЦВК є повноважною з моменту призначення на посаду та складання присяги не менш як двома третинами її складу. Строк повноважень ЦВК – 4 роки, аж до призначення нового її складу. Рішення ЦВК, прийняті в межах її повноважень, є обов’язковими для виконання. Вимоги ЦВК, її Голови, заступника Голови, секретаря та інших членів, пов’язані з виконанням ними повноважень комісії, є обов’язковими для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних партій (блоків), інших об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх посадових осіб, виборчих комісій. На період виборчої кампанії кожна політична партія, виборчий блок партій, список кандидатів у депутати яких зареєстровано для участі у виборах, може мати одного представника у ЦВК, який бере участь у її засіданнях з правом дорадчого голосу. ЦВК здійснює нагляд за виконанням виборчого законодавства і забезпечує його однакове застосування; спрямовує діяльність виборчих комісій інших рівнів; утворює виборчі округи, публікує список виборчих округів із зазначенням їхніх номерів, територіальних меж, центрів та кількості виборців у кожному виборчому окрузі; розробляє і затверджує кошторис витрат на підготовку та проведення виборів, встановлює порядок використання коштів, виділених з державного бюджету на проведення виборів; вирішує питання матеріально-технічного забезпечення підготовки та проведення виборів, здійснює контроль за використанням коштів; здійснює контроль за використанням виборчих фондів політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів у депутати; реєструє списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій; реєструє уповноважених осіб політичних партій, виборчих блоків партій; публікує зареєстровані списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, їхні передвиборчі програми та відомості про висунутих ними кандидатів у депутати; встановлює форми виборчих бюлетенів, затверджує текст бюлетеня по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу, забезпечує його виготовлення; здійснює функції окружної виборчої комісії багатомандатного загальнодержавного виборчого округу, встановлює результати виборів по ньому, повідомляє про них населення через засоби масової інформації (ЗМІ); визначає порядок використання державних засобів масової інформації у зв’язку з проведенням виборів, реєструє обраних депутатів; підбиває підсумки виборів у цілому по Україні, інформує про них Верховну Раду України; ухвалює рішення про проведення повторних виборів; розглядає звернення, заяви і скарги щодо рішень і дій або бездіяльності окружних та дільничних виборчих комісій, приймає щодо них рішення. У США закон про федеральні виборчі кампанії заснував Федеральну виборчу комісію, до якої, окрім секретаря сенату (“юрка” палати представників), входять шість членів (по три від Республіканської та Демократичної партій). Нині Україна є єдиною державою, де питанння державно-правового статусу головної територіальної комісії регулюються спеціальним Законом України “Про Центральну виборчу комісію” (Відомості Верховної Ради України, 1998, № 5, Ст. 17.) прийнятим Верховною Радою України 17 грудня 1997 р. Крім того, питання організації діяльності ЦВК регулюються Регламентом ЦВК, Положенням про Секретаріат ЦВК, Інструкцією з діловодства ЦВК.

Окружна виборча комісія (ОВК). Виборча комісія, яка забезпечує підготовку та організацію виборчого процесу в межах відповідного виборчого округу. Вона утворюється Центральною виборчою комісією (ЦВК) не пізніше як за 80 днів до дня виборів у кількості не менше 12 і не більше 20 осіб за поданнями політичних партій (виборчих блоків). Для включення до складу комісії повинно бути подано до ЦВК письмове подання від статутного центрального керівного органу політичної партії або керівного органу виборчого блоку політичних партій. При цьому обов’язковою умовою є те, щоб партія, а у разі внесення подання виборчим блоком – всі партії, які входять до блоку, були зареєстровані в установленому законом порядку та обов’язково мали (у разі висунення блоком – хоча б одна з партій мала) зареєстровані організації у регіоні, на території якого утворено даний виборчий округ. Подання політичних партій (блоків) до розгляду ЦВК приймаються одразу ж після початку виборчого процесу та до початку вісімдесять п’ятої доби до дня виборів. Подання партій (блоків), що надійшли до ЦВК до або після цього терміну, залишаються без розгляду. У випадку якщо в зазначені законом строки до ЦВК взагалі не поступили подання від політичних партій (блоків) або ж кількість запропонованих кандидатур менша ніж 12 осіб - вона має право самостійно сформувати відповідну окружну комісію. Частина 2 статті 20 Закону України “Про вибори народних депутатів України” встановлює загальний механізм включення представників політичних партій (блоків) до складу окружних комісій, який включає в себе дві складові: обов’язкове включення представників партій (блоків), які подолали чотиривідсотковий виборчий бар’єр на попередніх виборах народних депутатів України та партій, які у поточному складі Верховної Ради України мали свої партійні фракції (фракції блоків), а також включення представників інших партій (блоків) за наслідками жеребкування. Закон запроваджує також нове для виборчого законодавства України поняття – правонаступник виборчого блоку. Жеребкування проводиться на засіданні ЦВК відкрито, гласно за участю представників політичних партій (блоків), представників ЗМІ не пізніше ніж на третій день після закінчення строку внесення подань партій (блоків). При цьому закон не встановлює обов’язкової пропорційності представництва партій (блоків) у складі керівництва окружних комісій. Проте голова, заступник голови, секретар не можуть бути представниками однієї партії (блоку) – суб’єкти виборчого процесу. Секретар окружної виборчої комісії повинен володіти державною мовою в обсязі, необхідному для ведення діловодства. До письмового подання партії (блоку) додаються заяви запропонованих осіб про їх згоду на участь у роботі відповідної окружної виборчої комісії. До складу окружних комісій повинні висуватись особи, які мають право голосу й проживають у межах території, де розташований даний виборчий округ. Закон не встановлює спеціальних вимог щодо партійності кандидатур, що висуваються до складу окружної виборчої комісії. Не можуть входити до складу окружних комісій кандидати у депутати, уповноважені особи політичних партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу, посадові та службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадяни, які утримуються в установах кримінально-виконавчої системи або мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку. Секретар окружної виборчої комісії повинен володіти державною мовою в обсязі, необхідному для ведення діловодства. Рішення про утворення окружних комісій приймаються у формі постанови ЦВК відкритим голосуванням більшістю голосів від її персонального складу. Постанова ЦВК обов’язково оприлюднюється у ЗМІ у відповідному регіоні не пізніше як на п’ятий день з дня її прийняття. З моменту внесення запису про включення відомостей про комісію до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців окружна виборча комісія набуває статусу юридичної особи. У разі систематичного порушення комісією виборчого законодавства її повноваження можуть бути достроково припинені виборчою комісією, яка її утворила, за власною ініціативою або на підставі рішення суду. Закон також передбачає підстави та порядок достроково припинення повноважень окремого члена окружної комісії.

Дільнична виборча комісія (ДВК). Важлива ланка системи виборчих комісій, яка утворюється з метою організації голосування виборців на виборчій дільниці в день голосування та проведення підрахунку голосів виборців і встановлення його підсумків, а також передачі протоколів про підрахунок голосів виборців до відповідної окружної виборчої комісії. Утворюються за рішенням сільських, селищних, міських, районних у містах рад не пізніше як за 35 днів до дня виборів за поданням відповідно сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії. Кількість членів дільничних комісій, так само як і окружних, визначається кількістю поданих кандидатур, але не може бути меншою восьми. Дільнична виборча комісія утворюється у складі 10-18 осіб – для малих дільниць, 14-20 – для середніх та 18-24 – для великих. Подання про створення дільничної виборчої комісії може також ініціювати одна п’ята депутатського складу відповідної ради. До складу дільничної виборчої комісії входять голова, заступник голови, секретар і члени комісії. Обов’язково включаються до складу комісій по одному представнику від політичних партій, виборчих блоків партій, списки яких зареєстровано для участі у виборах у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Це робиться за пропозицією відповідних місцевих осередків цих партій. У поданні зазначаються особи, запропоновані партією (блоком) на посаду голови, заступника голови та секретаря виборчої комісії. Кожна партія (блок), від якої включені кандидати до складу дільничних виборчих комісій, має право на пропорційну частку кожної категорії керівних посад у дільничних виборчих комісіях, яка залежить від кандидатур від відповідних партій (блоків), включених до складу дільничних виборчих комісій. Подання підписується керівником відповідної організації партії (керівників організацій партій, що входять до блоку) та скріплюються печаткою відповідної організації партії (печатками відповідних організацій партій, що входять до блоку). Технічні списки та неточності, допущені у поданні, не є підставою для відхилення внесених кандидатур. Зазначені описки та неточності можуть бути виправлені шляхом внесення уточненого подання не пізніше наступного дня після отримання вказаного повідомлення. До подання додаються заяви осіб, запропонованих до складу дільничної виборчої комісії, про згоду на участь у роботі виборчої комісії від відповідної партії (блоку). У разі якщо у встановлений строк не надійшли подання щодо складу дільничної виборчої комісії або якщо кількість запропонованих до складу дільничної виборчої комісії осіб становить менше ніж мінімальна кількість, окружна виборча комісія зобов’язана утворити дільничну виборчу комісію за поданням голови окружної виборчої комісії у складі, не більшому ніж середня кількість осіб встановлених законодавством, з обов’язковим урахуванням поданих кандидатур від партій (блоків). Рішення про утворення дільничної виборчої комісії публікується у регіональних та місцевих друкованих засобах масової інформації не пізніш як на п’ятий день після дня його прийняття або, у разі неможливості, оприлюднюється в інший спосіб у цей же строк. Дільнична виборча комісія закордонної виборчої дільниці утворюється Центральною виборчою комісією (ЦВК) не пізніш як за 35 днів до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії. До складу дільничної виборчої комісії закордонної виборчої дільниці можуть входити виборці, які проживають або перебувають у період підготовки та проведення виборів на території відповідної іноземної держави, подання на яких оформлене у встановленому законом порядку партіями (блоками) – суб’єктами виборчого процесу та Міністерством закордонних справ України. Рішення про утворення дільничних виборчих комісій закордонних виборчих дільниць, їх склад, публікуються ЦВК у триденний строк від дня прийняття нею відповідного рішення в загальнодержавних друкованих засобах масової інформації. Оприлюднення відомостей про місцезнаходження, поштову адресу та режим роботи дільничних виборчих комісій, утворених при дипломатичних, інших офіційних представництвах та консульських установах України за кордоном, у тому числі за межами офіційних представництв і консульських установ України, у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України, здійснюється відповідними офіційними представництвами та консульськими установами України з урахуванням місцевих умов країн перебування. До повноважень дільничних виборчих комісій входить: перевірка правильності списку виборців на виборчій дільниці; забезпечення можливості ознайомлення виборців зі списком виборців, прийом і розгляд заяв про помилки та неточності у списку, вирішення питань про внесення відповідних змін до нього; створення умов для ознайомлення виборців зі списками і відомостями про кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, їх передвиборчими програмами; організація голосування на виборчій дільниці; проведення підрахунку голосів, поданих на виборчій дільниці; розгляд заяв і скарг з питань підготовки виборів та організації голосування на виборчій дільниці й ухвалення рішень щодо них. На засіданнях дільничної виборчої комісії, у тому числі при підрахунку голосів та встановленні результатів голосування, на виборчій дільниці в день виборів у приміщенні, де проводиться голосування, мають право бути присутніми без дозволу чи запрошення відповідної комісії такі особи: члени виборчих комісій вищого рівня; кандидати у депутати, уповноважені особи партій (блоків), офіційні спостерігачі від партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу (не більше двох осіб від однієї); офіційні спостерігачі від громадських організацій (разом не більше трьох осіб від різних громадських організацій); офіційні спостерігачі від іноземних держав і міжнародних організацій; представники засобів масової інформації (не більше двох осіб від одного ЗМІ). Виборча комісія двома третинами голосів може прийняти мотивоване рішення про позбавлення права бути присутніми на засіданні зазначених осіб, якщо вони протиправно перешкоджають його проведенню. Інші особи можуть бути присутніми на засіданні виборчої комісії тільки з дозволу або на запрошення цієї комісії, про що приймається рішення на засіданні виборчої комісії. Перебування інших осіб на виборчій дільниці під час проведення голосування, а також на засіданні виборчої комісії при підрахунку голосів та встановленні результатів голосування забороняється. На засіданні виборчої комісії ведеться протокол засідання, який веде секретар комісії. За його відсутності комісія обирає зі свого складу секретаря засідання. Протокол засідання комісії підписується головуючим на засіданні та секретарем комісії (чи секретарем засідання). Протокол засідання комісії надається для ознайомлення членам комісії не пізніше наступного засідання комісії. Рішення виборчої комісії з розглянутого питання оформляється у формі постанови, яка не пізніше ранку наступного дня після її прийняття, вивішується на стенді офіційних матеріалів комісії для загального ознайомлення. Стенд офіційних матеріалів комісії обладнується в приміщенні комісії у місці, вільно доступному для відвідувачів. Зміст та номер постанови повинні бути відображені у протоколі відповідного засідання виборчої комісії. З питань поточної діяльності комісія може приймати протокольні рішення та акти. Виборча комісія складає акти та протоколи. Акт комісії засвідчує певний факт або певну подію, виявлені і визнані комісією. Протокол комісії встановлює підсумки певних дій, виконаних комісією. Акт або протокол комісії підписується всіма членами виборчої комісії, підписи яких скріплюються печаткою виборчої комісії. Документи, які приймаються виборчими комісіями та фіксують прийняття рішень і здійснення іншої діяльності комісій в межах їх повноважень, передбачених чинним законодавством України, а також інші, передбачені виборчим законом, документи формують виборчу документацію. Виборчими документами є також списки виборців, виборчі бюлетені. Законом України “Про вибори народних депутатів України” зберігання виборчої та іншої документації покладено на відповідні архівні установи або структурні підрозділи, що забезпечують облік, зберігання і використання архівних документів. Повноваження дільничних комісій закінчуються через 10 днів після офіційного оголошення результатів виборів. У разі систематичного порушення комісією виборчого законодавства її повноваження можуть бути достроково припинені виборчою комісією, яка її утворила, за власною ініціативою або на підставі рішення суду. Закон також передбачає підстави та порядок достроково припинення повноважень окремого члена дільничної комісії.

3.5. Висування (номінація) кандидатів. У світі існує кілька способів висування кандидатів, які можна поєднати у такі групи: 1) самовисування через подання у відповідні органи заяви, підписаної самим претендентом (інколи потрібно, щоб така заява була скріплена підписами певної кількості виборців); 2) висування кандидата через офіційне подання від імені партії петиції, яку підписує певна кількість виборців; 3) висування кандидатів, здійснюване у такому самому порядку, що й обрання. Право висувати кандидатури на вибори можуть мати організовані групи, такі як політичні партії або так звані виборчі об’єднання; це можуть бути й створені спеціально з цією метою групи виборців. На виборах у національний парламент, природно, право висування кандидатів мають політичні партії. Таке положення існує у 60 країнах, де застосовується пропорційна виборча система, а також у ряді країн зі змішаною виборчою системою. Іноді ця монополія закріплюється навіть на конституційному рівні. Однак лише в двох країнах - у Австрії та Швеції право висувати кандидата належить виключно політичним партіям. Проте на практиці у всіх країнах партії відіграють провідну роль у висуненні кандидатів й користуються при цьому рядом переваг. Наприклад, за двома головними партіями у всіх штатах та у федеральному окрузі Колумбія визнається беззастережно право висунення своїх кандидатів. За іншими партіями таке право визнається у випадку, якщо вони зберуть необхідну кількість підписів виборців у кожному штаті (наприклад у Нью-Йорку – 2 тис., Іллінойсі – 25 тис., Огайо – 5 тис.). У Німеччині право висунення кандидатів в бундестаг належить політичним партіям, виборцям, а також непартійним угрупуванням. Для висування безпартійних кандидатів необхідно, щоб заява була підписана не менш ніж 200 виборцями, що проживають у даному виборчому окрузі. У Великобританії для висунення кандидата в депутати досить всього десяти підписів громадян, які висловляться на його підтримку. У Італії, згідно з законом про вибори в палату депутатів парламенту, можуть висуватися кандидати від політичних партій, партійних груп та окремих виборців. Список кандидатів повинні підписати не менше 350 виборців. У Франції, Японії, Індії достатньо підпису одного виборця, в Ірландії – 10, Швейцарії – 15, Нідерландах – 25, Італії – 1000, Болгарії – 2000. У Ірландії ця формальність відсутня взагалі, а у чотирьох країнах ЄС кандидат має внести грошову заставу. Щодо неполітичних громадських об’єднань, то у переважній більшості країн законодавство не визнає їх суб’єктами виборчого процесу, вважаючи такими лише політичні партії та виборців. У ряді країн закон прямо забороняє громадським організаціям брати участь у виборах. Питання про допуск громадських організацій набуло актуального значення тільки у колишніх соціалістичних та ряді країн, що розвиваються, де ці організації при авторитарних та тоталітарних режимах формально брали участь у виборах, хоча фактично діяли під керівництвом правлячої партії. Висунення кандидатів політичною партією – сфера внутріпартійних організаційних відносин, регульованих її статутом, регламентами та іншими партійними документами. Однак сучасне законодавство намагається регулювати і цю сферу внутріпартійної діяльності, встановлюючи ряд вимог загального характеру, покликаних забезпечити дотримання демократичних принципів. Таким чином, ця внутрішньопартійна процедура стає предметом політико-правової регламентації. Стосовно процедури висунення кандидатів загальна вимога про демократичну організацію партії конкретизується за загальним правилом у двох основних наказах: кандидати мають висуватися представницькими органами партії і шляхом таємного голосування (Ангола, Росія, Словенія, ФРН та ін.). За загальним правилом виборче законодавство закріплює як основний принцип право політичних партій визначати склад партійного списку і порядок розміщення у ньому кандидатів. Але разом з тим воно встановлює ряд вимог, у тому числі й тих, що обмежують це право. По-перше, це положення про кількісний склад партійного списку (він може дорівнювати кількості місць, що заміщаються). По-друге, це положення про склад партійних списків, яке передбачене законодавством деяких країн, що розвиваються (наприклад, виборчий закон Мавританії 1986 р. встановлює, що “в жодному разі списки кандидатів не можуть бути складені на етнічній, класовій основі або мати партикуляристський характер”). По-третє, у ряді країн політичним партіям дозволяється включати до списків кандидатів осіб, які не є їх членами. По-четверте, це положення про порядок розміщення кандидатів у партійному списку (відкриті та закриті списки). По-п’яте, це положення про структуру партійного списку. І, по-шосте, виборче законодавство встановлює порядок заміщення кандидатів, які вибули з тих чи інших причин із уже зареєстрованого списку. Як правило, партіям заборонено вносити зміни, що стосуються складу й порядку розміщення кандидатів зареєстрованого списку. Така заборона має своєю метою запобігти можливим маніпуляціям з метою введення в оману виборців, які вже познайомились з опублікованими списками. Разом з тим визначаються випадки, коли внесення змін допускається: вибуття кандидата зі списку через його смерть, тривалу хворобу, зняття ним своєї кандидатури. У цих випадках партія може змінити кандидата, який вибув, у тому ж порядку, що встановлений для складання списку. При цьому, як, наприклад, передбачено португальським законом 1979 р., така заміна не є для партії обов’язковою. Є країни, де в органи влади можуть бути висунуті кандидати лише громадянами (не партіями). Головні політичні партії США висувають своїх кандидатів або на партійних конференціях або ж на попередніх виборах (праймеріз). Ця система використовується в США для висування кандидатів як у конгрес так і в місцеві органи штатів, а також на посаду президента країни. Висування кандидатів для балотування на посаду президента США здійснюється на усенаціональних конвенціях – з’їздах делегатів партій. Системи і процедури вибору делегатів на конвенції не є однаковими у різних штатах. Практично у всіх країнах законодавство досить детально регулює процес висунення кандидатів, щоб вберегти його від різного роду порушень та ухиляння від визначених правил. Згідно з ст. 10 Закону України “Про вибори народних депутатів України” право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через партії (блоки). Порядок висування і реєстрації кандидатів у депутати в Україні регулює Розділ VII даного закону. Закон не передбачає інших суб’єктів висунення, крім партій та виборчих блоків. Отже політичні партії є в Україні основними суб’єктами виборчого процесу. Для участі партій у виборах ключове значення має їх реєстрація, оскільки діяльність незареєстрованих політичних партій в Україні не допускається. До участі у виборах допускаються лише ті політичні партії, які були зареєстровані не менш ніж за рік до їх початку. Особа включена у виборчий список політичної партії (блоку) повинна дати згоду на свою участь у балотуванні. Це має засвідчити свободу волевиявлення, прагнення відповідної особи щодо активної її участі у виборчому процесі шляхом балотування як кандидата в депутати. Закон надає право партії (блоку) висунути кандидатом у депутати як особу, яка є членом цієї партії (членом партії, що входить до блоку), так і позапартійного громадянина, який за законом має право бути обраним народним депутатом України. Цілком закономірно, що закон, надаючи рівні умови для висування кандидатів у депутати від партій (блоків), забороняє партіям, які входять до складу виборчого блоку, самостійно висувати кандидатів у депутати та входити до складу іншого виборчого блоку. Висування кандидатів у депутати розпочинається за сто дев’ятнадцять днів і закінчується за дев’яносто днів до дня виборів. Кількість кандидатів у депутати, що висуваються партією (блоком), не може перевищувати кількості депутатів, яка становить конституційний склад Верховної Ради України та не може бути меншою від вісімнадцяти осіб. Висування кандидатів у депутати здійснюється у вигляді виборчого списку кандидатів у депутати від партії (блоку), за формою, затвердженою Центральною виборчою комісією (ЦВК). Усі кандидати у депутати, висунуті партією (блоком), включаються до єдиного виборчого списку партії (блоку). Черговість кандидатів у списку визначається на з’їзді (зборах, конференції). Особа може бути включена до виборчого списку лише однієї партії (одного блоку). У протоколі з’їзду (зборів, конференції) партії, міжпартійного з’їзду (зборів, конференції) партій, що входять до блоку, зазначаються: дата його проведення, порядок денний, відомості про осіб, висунутих кандидатами у депутати (прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць і рік народження, громадянство, партійність, відомості про освіту, посада (заняття), місце роботи, місце проживання), підсумки голосування щодо виборчого списку кандидатів у депутати. Протокол підписується головуючим на з’їзді (зборах, конференції), а виборчий список кандидатів у депутати – керівником партії (керівниками партій, що входять до блоку). Вказані документи скріплюються печаткою партії (печатками партій, що входять до блоку). Про час і місце проведення з’їзду (зборів, конференції) партії або між партійного з’їзду (зборів, конференції) партій, що входять до блоку, щодо висунення кандидатів у депутати керівник партії (керівники партій, що входять до блоку) повідомляє у письмовій формі ЦВК не пізніш як за п’ять днів до дня проведення з’їзду (зборів, конференції). На такому з’їзді (зборах, конференції) за дорученням Голови ЦВК має право бути присутнім член ЦВК. Про час і місце проведення з’їзду (зборів, конференції) з метою висунення кандидатів у народні депутати не пізніше ніж за три дні до дня його проведення повідомляються також засоби масової інформації.

Номінація кандидатів політичними партіями. Американська термінологія чітко розрізняє номінацію – акт висунення кандидата партією та обрання – тобто вибір, який роблять громадяни між кандидатами, запропонованими різними політичними партіями. Ступінь втручання партій у процес висунення кандидатів різноманітний. І першочерговим тут є питання: що має місце – монополія чи конкуренція? Чи повинен кандидат обов’язково бути представлений партією чи він може вільно, без будь-якого партійного покровительства добиватися схвалення виборців? У деяких країнах партії володіють правом монополії: лише вони можуть висувати кандидатів, минаючи їх ніхто не може повстати перед виборчим корпусом. Але крім абсолютної монополії – відносно рідкісної – існує й відносна монополія: в Сполучених Штатах та деяких інших країнах виборчі закони зобов’язують тих, що висувають свої кандидатури поза партіями, збирати відповідну кількість підписів (наприклад, в штаті Нью-Йорк – 2000). Однак юридична монополія партій є менш важливою, ніж фактична монополія: надання незалежним кандидатам повної свободи – порожня формальність, якщо в звичайних умовах одні лише партійні кандидати мають шанси на успіх. Проте фактична монополія часто не носить такого абсолютного характеру, просто партійні кандидати мають більше шансів, ніж незалежні, але й останні тим не менше повністю їх не позбавлені. Партія інколи виступає посередником, створюючи кандидата ex-nihilo (лат. з нічого): одного висунення від неї достатньо, щоб повстати перед виборчим корпусом і отримати перемогу. Але такий екстремальний випадок є рідкісним: це зустрічається в комуністичних партіях і в деяких країнах з двопартійним режимом чи пропорційною виборчою системою. Звичайно ж стосунки між партіями та кандидатами є складнішими: офіційно другі висуваються першими, але фактично висунення нагадує щось середнє між загальною номінацією та ратифікацією; воно набирає форми складних торгів, де рівність учасників є дуже ілюзорною, оскільки партії не завжди беруть гору. Інколи не стільки партії вибирають кандидата, скільки кандидат – партію. Можна, таким чином, говорити не про одностороннє висування, яке включає в себе відносини субординації, але про рівноправну та двосторонню угоду: суттєва різниця з точки зору можливих наслідків, коли справа стосується залежності депутата від його партії та її втручання в процес відбору депутатів. Ступінь впливу кандидата на висунення кандидатів залежить від багатьох факторів. Звичайно вказують на пряму залежність від юридичних факторів і законів, які можуть закріпити за партіями монополію та надати їм різного характеру переваги. Крім положень про висунення кандидатів партією, суттєва роль належить виборчим законам. Історичні традиції та менталітет нації також, зрозуміло, відіграють тут значну роль. У тих країнах, де збереглася повага до традиційних еліт, престиж імені й без партій забезпечить ефективність кандидатури. Однак всі ці фактории є другорядними порівняно з виборчим режимом і внутрішньою структурою партій. Точно оцінити вплив виборчого режиму досить непросто. Для цього необхідно окремо розглянути кожний елемент виборчої системи, який відіграє у цьому свою роль: розмір округів, спосіб голосування, систему розподілу місць, наявність чи відсутність другого туру. Всі ці фактори інколи можуть протистояти один одному, що послаблює їх сукупну роль. Очевидно, що досить суттєвими є розміри виборчої території. Тут можна вивести майже математичну формулу: вплив партій на висунення кандидатів залежить від величини округів. Чим більшим є округ, тим більшим є вплив партії; чим він менший, тим більш обмеженим є їх втручання. Чим меншим є округ, тим більшою мірою можливе особисте знайомство виборців з кандидатом – тим частіше виборча кампанія набирає характеру боротьби особистостей, і вибір між ними виборець робить на підставі притаманних їм рис, а не через їх політичну приналежність. Коли ж територіальні рамки розширюються, прямий контакт між кандидатами та виборцями послаблюється: другі вже не знають перших особисто. Політична етикетка стає суттєвим елементом голосування, тоді як у малих округах це має другорядне значення. Справа однак не лише у можливості безпосередніх контактів між виборцями та кандидатами: не можна нехтувати й фінансовим фактором. У невеликому окрузі фінансові витрати менші, ніж у великому; висунення кандидатів без підтримки партій є можливим, хоча й доволі складним. У великому окрузі це виключено: оплатити видатки виборчої кампанії можуть лише партії або інші колективні організації, які мають риси партії. Розмір округів, очевидно є важливішим, ніж характер голосування: на муніципальних виборах роль партії не така значна, як на загальнонаціональних. Голосування за партійними списками чи за уніномінальним принципом мають однаковий вплив. Однак голосування за партійними списками в силу свого колективного характеру звичайно зменшує вплив особистостей, зобов’язує до співпраці між сукупністю особистотей, віддаючи перевагу єдності цілей та устремлінь перед особистими якостями кожного – всі ці елементи діють у напрямку зростання впливу партій. Якщо існує процедура блокування партійних списків, роль особистісного фактору збільшується: стає можливим віддати свій голос на користь окремого кандидата, незважаючи на колективний характер голосування. Однак блокування передбачає ініціативу виборця, який повинен внести зміни в надруковані списки, запропоновані йому для голосування: практика ж показує, що сила інерції серйозно заважає змінам такого характеру. При колективному голосуванні індивідуальні кандидатури завжди мають менше шансів на успіх, ніж повні партійні списки. Система пропорційного представництва збільшує вплив партій на висунення кандидатів. Його дещо обмежує блокування та преференційне голосування. Як показує досвід, пропорційна виборча система, приводить фактично до монополії партій. Мажоритарне голосування може також мати подібні наслідки якщо воно відбувається в один тур і поєднується з дуалізмом партій: феномен поляризації працює проти індивідуальної кандидатури і веде до партійної монополії. В кінцевому рахунку одна лише мажоритарна система у два тури, у тому випадку, коли вона поєднується з невеликими округами, дає відносну свободу висунення кандидатів. Однак за всіх обставин партійні кандидати мають значні переваги над всіма іншими. Разом з тим внутрішня структура партій може досить глибоко змінити цей стан речей. Кадрові партії, які постійно відчувають фінансові труднощі, завжди позитивно наставлені до кандидатів, що можуть самостійно покрити виборчі витрати. Масові партії звичайно відрізняються меншою схильністю до цієї “капіталістичної” форми підбору кандидатів. До того ж статути цих партій нерідко містять норми, які заважають незалежному кандидату в останній момент отримати сприяння партії: лише члени партії, які мають відповідний стаж, можуть бути висунені нею кандидатами в депутати. Такий порядок веде до старіння кадрів, але підтримує домінування партій. Разом з тим свобода кандидатур точно так само залежить і від ступеню централізації партії. У децентралізованих партіях кандидати підбираються на локальному рівні, комітетами, які спокійно ставляться до висунення місцевих діячів; у централізованих партіях, де кандидатури погоджуються національним керівництвом, досягнути такої прихильності значно складніше.

Попередні вибори (праймеріз). У США застосовується особлива процедура визначення офіційного кандидатів від політичної партії на президентских виборах, яка отримала назву попередні вибори (праймеріз). Сформувалась вона на початку ХХ ст. щоб зламати вплив керівництва партій на відбір кандидатів. Вони офіційно організуються публічною владою за державний кошт і звичайно проводяться в таких же пунктах голосування, але все відбувається всередині кожної з партій. Загалом під загальною назвою праймеріз розуміють досить різноманітні техніки голосування. На початку року президентських виборів партійні організації у кожному штаті приступають до обрання делегатів на свої з’їзди. Вибори делегатів проводяться двома шляхами: у 26 штатах діє праймеріз, під час якого виборці затверджують єдиного кандидата в президенти, висунутого партійними організаціями штату від даної політичної партії. Другий – за допомогою “кокусів” – передвиборчих мітингів прихильників партії, на які вони збираються для обрання делегатів на національний з’їзд партії. В залежності від штату розрізняють закриті та відкриті праймеріз. У закритих право участі мають лише члени та симпатизанти партії, у відкритих – усі бажаючі виборці. У багатьох штатах законодавчі органи доручають партійним органам самостійно регламентувати проведення праймеріз, способи голосування (таємні вибори, індивідуальні вибори та виборчі списки), вимоги, які висувають до їх учасників, наприклад, обов’язок заявити про свою партійну лояльність, тобто голосувати тільки за кандидатів даної партії, підтвердити, що на попередніх виборах учасники праймеріз голосував за ту саму партію; заборона протягом певного часу (до 12 місяців) до проведення праймеріз належати до іншої партії чи брати участь у праймеріз. Системи і процедури вибору делегатів на конвенції не є однаковими у різних штатах. Практикується лише в США.

Номінаційні зїзди партій. З’їзди, що проводяться Республіканською та Демократичною партією США з метою визначення партійного кандидата на посаду президента держави. Номінаційні з’їзди – одна з головних прикмет політичного життя США. Вони проводяться влітку напередодні кожних президентських виборів, тобто в роки, що діляться на чотири. Кожен штат має кількість голосів, більш-менш пропорційну кількості голосів у Колегії виборщиків. Нещодавно на номінаційних з’їздах почали ухвалювати наперед визначені резолюції, бо якийсь один кандидат завжди збирав зобов’язання віддати свій голос від більшої частини делегатів ще до з’їзду. Хай там як, це явище недавнє. З’їзд Демократичної партії 1880 р. провів тридцять шість голосувань, перш ніж вибрати Джеймса А. Гарфілда. Партійні організації окремих штатів можуть давати обіцянки підтримувати своїх “улюблених синів”, від яких не сподіваються, що вони виграють, але які можуть використати віддані за них голоси як переговорний інструмент.

3.6. Реєстрація кандидатів. Визначена в часі процедура перевірки уповноваженими на те органами – виборчими комісіями – відповідності фактичного порядку висування кандидатів у депутати порядку, який встановлений законом; сукупність дій відповідних виборчих комісій щодо офіційного посвідчення юридичного права суб’єктів виборчого процесу реалізувати своє пасивне виборче право в ході голосування виборців та встановлення результатів виборів. У більшості країн Центральної та Східної Європи процес висунення кандидатів, подання заяв та документів і початок реєстрації визначаються окремими часовими рамками. Існує поширена практика чіткого визначення дати звернення із заявами і кінцевий термін для реєстрації на участь у виборах. У Болгарії заява партії про участь у виборах до парламенту має бути подана не пізніше як за 46 днів до дня виборів, виборчі квитки реєструються не пізніше як за 30 днів до початку виборів. У Латвії списки для виборів до Сейму подаються за 80 днів до дня виборів, подача закінчується за 60 днів, офіційної дати закінчення реєстрації немає, однак за 20 днів до виборів Центральна виборча комісія (ЦВК) має оприлюднити результати; у Литві термін подачі заяви на реєстрацію для участі у виборах до парламенту розпочинається за 65 днів і закінчується за 31 день до виборів, рішення про реєстрацію виноситься не пізніше ніж за 31 день до виборів. У Молдові процес висування кандидатів на парламентські вибори розпочинається відразу після оголошення виборів і закінчується за 40 днів до дня проведення виборів, реєстрація закінчується не пізніше ніж за 30 днів до виборів. У Словаччині список кандидатів має бути представлений не пізніше ніж за 65 днів до виборів, ЦВК реєструє списки кандидатів не пізніше ніж за 45 днів. Інколи подання заявки та подання списків кандидатів розводиться в часі – наприклад, у Боснії та Герцоговині політична партія має подати заяву з проханням про сертифікацію не пізніше ніж за 140 днів до дня виборів, виборчий блок – за 110 днів. Остаточні списки до виборчої комісії необхідно подавати за 85 днів до виборів. Однак у більшості країн чіткого відділення в часі подачі заяви і окремо списків виборців немає. Існує практика зазначення лише кінцевого терміну реєстрації (Албанія – реєстрація політичних партій для виборів до Асамблеї має відбуватися не пізніше як за 45 днів до виборів; Болгарія – реєстрація на виборах президента відбувається не пізніше як за 35 днів до початку виборів; Румунія – реєстрація кандидатів здійснюється окружною виборчою комісією не пізніше ніж за 30 днів до дати проведення виборів. У законодавстві у більшості випадків не передбачено часу для виборчої комісії на перевірку правильності поданих документів, вона має відразу або прийняти документи, або повідомити про помилки й неточності. Така практика закріплена в законодавстві Македонії, Польщі та інших країнах. В Україні термін на перегляд документів (у тому числі на невідповідність їх оформлення) складає п’ять днів. Після цього комісія зобов’язана або прийняти рішення про реєстрацію, або відмовити кандидатові чи партії в реєстрації. Якщо підрахувати “середній” термін, який дається центральним виборчим комісіям країн Центральної та Східної Європи на реєстрацію кандидатів чи партій то він коливається від кількох днів до місяця, однак найчастіше дається термін від 15 до 20 днів. Порядок реєстрації кандидатів у депутати визначається ст. 58 Закону України “Про вибори народних депутатів України”. Реєстрація кандидатів у депутати остаточно визначає коло суб’єктів виборчого процесу. Лише після реєстрації вони мають можливість повною мірою розгорнути свою передвиборну діяльність, використовувати ті засоби, які надані їм законом (вести передвиборну агітацію). Реєстрація кандидатів у депутати можлива лише за умови надання Центральною виборчою комісією (ЦВК) переліку правильно оформлених документів, визначених законом: заяви про реєстрацію кандидатів у депутати, підписаної керівником партії (керівниками партій, що входять до блоку) та скріпленої печаткою партії (печатками партій, що входять до блоку); копії свідоцтва про реєстрацію партії (партій, що входять до блоку) та її статуту (статутів партій, що входять до блоку), засвідчених безоплатно Міністерством юстиції України після оголошення про початок виборчого процесу; витягу з протоколу з’їзду (зборів, конференції) партій про утворення виборчого блоку, засвідченого підписами керівників партій, що входять до блоку, та скріпленого печатками цих партій; угоди про утворення виборчого блоку (у разі висунення кандидатів у депутати блоком); витягу протоколу з’їзду (зборів, конференції) партії (міжпартійного з’їзду) про висунення кандидатів у депутати від партії (блоку); виборчого списку кандидатів у депутати від партії (блоку) за формою, затвердженою ЦВК; заяв осіб включених до виборчого списку партії (блоку), про згоду балотуватися кандидатом у депутати від цієї партії (блоку) із зобов’язанням припинити в разі обрання депутатом діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з мандатом народного депутата України, та згоду на оприлюднення біографічних відомостей у зв’язку з участю у виборах, а також із зобов’язанням у разі обрання депутатом протягом місяця після офіційного оприлюднення результатів виборів передати в управління іншій особі належні їм підприємства, а також корпоративні права; автобіографій осіб, включених до виборчого списку партії (блоку), обсягом до двох тисяч друкованих знаків, що обов’язково повинні містити: прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік і місце народження, громадянство, відомості про освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (в тому числі на виборних посадах), партійність, склад сім’ї, місце проживання із зазначенням часу проживання в Україні, відомості про наявність чи відсутність судимості; передвиборної програми партії (блоку), викладеної державною мовою, обсягом до семи тисяч восьмисот друкованих знаків; декларації про майно та доходи; документа про внесення грошової застави; фотографій осіб, включених до виборчого списку партії (блоку). Важливим аспектом процесу реєстрації кандидатів є визначення початку та закінчення подання відповідних документів до ЦВК. Відповідно до закону подання документів, є строк від початку висування кандидатів у депутати – за 85 днів до до дня виборів і до закінчення подання документів до ЦВК. Загалом цей строк складає 25 днів. Як видно, у термінах реєстрації український досвід цілком збігається з досвідом країн Центральної та Східної Європи. Незважаючи на досить значну територію і порівняно велику кількість населення, українським комісіям для реєстрації учасників виборів виділяється час, аналогічний західному. Як окрему вимогу, що має убезпечити партії та блоки від необґрунтованої відмови в реєстрації з підстав неотримання повного переліку документів, необхідних для реєстрації, закон містить положення, за яким представнику партії (блоку) видається довідка про дату і час прийняття документів. Така довідка має обов’язково передбачати вичерпний перелік усіх прийнятих від партії (блоку) документів. Певні особливості щодо реєстрації кандидатів у депутати виникають в разі ненадання чи відкликання кандидатом у депутати згоди балотуватися кандидатом у депутати. У цих випадках застосовується вилучення кандидата у депутати з виборчого списку відповідної партії чи блоку. Відкликання кандидатом у депутати заяви про згоду балотуватися кандидатом у депутати можливе у будь-який час до дня реєстрації відповідного виборчого списку ЦВК. Момент отримання такої заяви ЦВК є моментом, з якого відповідна особа вважається вилученою з виборчого списку партії (блоку). ЦВК у триденний термін інформує партію (блок) про надходження такої заяви. Повторна заява кандидата у народні депутати про згоду балотуватися не приймається. Закон надає ЦВК 5-денний строк з моменту прийняття заяви про реєстрацію кандидатів та інших необхідних документів для ухвалення рішення про реєстрацію партії (блоку) або відмову в реєстрації. У триденний строк ЦВК, прийнявши рішення про реєстрацію, зобов’язана надати відповідним суб’єктам копії такого рішення, а також видати посвідчення кандидатів у депутати представникові партії (блоку). Виборчі списки оприлюднюються в газетах “Голос України” та “Урядовий кур’єр”. Закон встановлює загальний порядок, за якого черговість кандидатів у депутати у виборчому списку, визначена партією (блоком), не змінюється після реєстрації кандидатів у депутати. У разі прийняття рішення про відмову в реєстрації виборчого списку партії (блоку) ЦВК, не пізніше наступного дня після його прийняття, видає представнику партії його копію із вказанням вичерпних підстав такої відмови. Закон не виключає можливості повторного подання партією (блоком) заяви про реєстрацію кандидатів у депутати якщо таке рішення прийнято з підстав невідповідного оформлення поданих партією (блоком) документів. Така заява з виправленими відповідно до вимог закону документами повинна бути подана до ЦВК не пізніше ніж за 55 днів до виборів. Остаточне рішення про реєстрацію кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), ЦВК приймає не пізніше ніж за 53 дні до дня виборів. Стаття 62. закону передбачає можливість відмови в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати у разі: порушення законів України при утворенні виборчого блоку та висуненні кандидатів у депутати; відсутності або неналежного оформлення передбачених законом документів; звернення кандидата у депутати із письмовою заявою про відмову від балотування, звернення партії (блоку) не пізніше як за 15 днів до дня виборів про скасування рішення щодо реєстрації кандидата відповідно до рішення, прийнятого на підставі статуту партії (угоди про утворення блоку), припинення громадянства України кандидата у депутати, вибуття кандидата у депутати за межі України для постійного проживання, визнання кандидата у депутати недієздатним чи набрання щодо нього законної сили обвинувального вироку суду за вчинення умисного злочину, включення кандидата у депутати більше ніж до одного виборчого списку партії (блоку) при наявності заяви про згоду балотуватися, виявлення ЦВК суттєвої недостовірності відомостей про кандидата, встановлення судом факту підкупу виборців, використання службового становища, повторного порушення кандидатом виборчого законодавства після винесення йому ЦВК попередження. Рішення про відмову в реєстрації кандидатів у депутати повинно містити підстави відмови. Копія цього рішення не пізніше наступного дня після його прийняття видається представнику партії (блоку) у ЦВК. Відмова в реєстрації кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), через невідповідне оформлення поданих партією (блоком) документів, не виключає можливості повторного подання партією (блоком) заяви про реєстрацію кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку). Така заява з виправленими відповідно до вимог закону документами повинна бути подана до ЦВК не пізніше ніж за сімдесять п’ять днів до дня виборів. Остаточне рішення щодо реєстрації кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), ЦВК приймає не пізніше ніж за сімдесять один день до дня виборів. Якщо внаслідок відмови ЦВК в реєстрації включених до виборчого списку кандидатів у депутати або подальшого скасування реєстрації кандидатів у депутати ЦВК кількість кандидатів у депутати у відповідному виборчому списку партії (блоку) залишилася меншою мінімальної кількості кандидатів у депутати, ЦВК приймає рішення про відмову в реєстрації або скасування реєстрації усіх кандидатів у депутати, включених до такого виборчого списку партії (блоку). Рішення ЦВК про скасування реєстрації кандидата у депутати, яке не було оскаржене, набирає чинності після закінчення строку його оскарження. ЦВК може також прийняти рішення про зміни у складі виборчого блоку, якщо не пізніше ніж за 35 днів до дня виборів партія, що входить до його складу, приймає рішення з’їздом про вихід зі складу блоку. Закон також встановлює процедуру скасування реєстрації кандидатів у депутати.

Кандидат у депутати. Висунутий у встановленому законом порядку і зареєстрований відповідною виборчою комісією претендент на депутатський мандат. У Стародавній Римській республіці громадяни, які претендували на високі посади в державі, носили білу тогу (candida) і ходили по вулицях, домагаючись визнання співвітчизників, пропонуючи їм віддати за себе голоси. Кандидат у депутати знаходиться в епіцентрі будь-якої виборчої кампанії. Саме його імідж, поведінка визначають успіх на виборах. Теоретично можливим є проводення успішної виборчої кампанії й без участі самого кандидата, однак у такому разі вона буде надзвичайно затратною і вкрай ризикованою, з мінімальними шансами на успіх. Перед тим, як включатися у передвиборчу боротьбу, кандидат повинен реально зважити всі “за” та “проти”, визначити наскільки він впевнений у собі, тверезо оцінити свої якості, фінансовий стан, рівень підтримки як виборців, так і сім’ї, друзів, родини. Лише детально проаналізувавши всі фактори, можна зробити висновки про участь чи неучасть у виборах. Для успіху на виборах кандидат у депутати повинен володіти певними особистими якостями та особистісними ресурсами. Однією з найважливіших характеристик кандидата виступає його воля до перемоги. Всі інші його якості та ресурси можна компенсувати. Беручи участь у виборчих перегонах, кандидат не має права поводитись пасивно. Щоб досягнути успіху на виборах, перемога повинна стати для кандидата над завданням, змістом його життя. Факт реєстрації кандидата на виборну посаду в Україні надає йому право офіційно проводити передвиборну агітацію та йти у неоплачувану відпустку на період виборчої кампанії. Закон України “Про вибори народних депутатів України” (ст. 73) гарантує кандидату в депутати захист від звільнення з роботи з ініціативи власника підприємства, установи, організації, або уповноваженого ним органу, командира військової частини (формування). Кандидат у депутати не може бути переведений на іншу роботу без його згоди, направлений у відрядження, а також призваний на військову або альтернативну (невійськову) службу, навчальні та спеціальні збори військовозобов’язаних.

Імунітет кандидата у народні депутати. З лат. immunitas – звільнення від чогось, позбавлення. Привілей юридичнї недоторканності кандидата у депутати на час проведення виборчої кампанії або депутата на період строку дії мандата. Імунітет захищає особу від цивільної, кримінальної, фінансової, адміністративної відповідальності. Позбавити імунітету кандидата у депутати може лише Центральна виборча комісія (ЦВК), а депутата – Верховна Рада України.

Декларація про майно та доходи кандидата у депутати. Документ фінансової звітності, який дає змогу на підставі перевірки власноручно вказаних відомостей щодо майна та доходів відповідної особи встановити відповідність чи невідповідність зазначених у декларації відомостей фактичному її фінансовому та іншому матеріальному становищу. Декларування доходів та майна кандидата у депутати та членів його сім’ї, згідно з ст. 60 Закону України “Про вибори народних депутатів України” - обов’язкова умова реєстрації особи кандидатом у народні депутати України. Ця декларація заповнюється кандидатом власноручно за формою, затвердженою Міністерством фінансів України. Строки подання декларації ті ж, що і загальні строки подання документів, необхідних для реєстрації кандидатів у депутати. Обов’язок перевіряти достовірність відомостей, внесених до зазначеної декларації, законом покладається на органи Державної податкової адміністрації України. При цьому ініціатива проведення такої перевірки належить не органам ДПА, а Центральній Виборчій Комісії (ЦВК). Про необхідність такої перевірки вона може звернутись до органів ДПА не пізніше як за 30 днів до дня виборів. Слід зазначити, що закон не передбачає обов’язкової перевірки достовірності відомостей, внесених до декларації всіма кандидатами у депутати. Отже, така перевірка може носити факультативний і вибірковий характер. Закон також не встановлює випадків, коли така перевірка має бути проведена обов’язково. Помилки і неточності, виявлені в декларації про майно та доходи, підлягають виправленню і не є підставою для відмови в реєстрації кандидата у депутати.

Грошова (виборча) застава. Виражена в грошовій формі гарантія відповідальності кандидата у депутати партії (блоку) та запорука серйозності їх наміру щодо участі у виборах, яка обов’язково вноситься для реєстрації кандидата у депутати відповідною виборчою комісією. Необхідність встановлення такої відповідальності зумовлена тим, що у разі реєстрації кандидати в депутати отримають досить суттєву фінансову та організаційну допомогу з боку держави, її органів, посадових і службових осіб (бюджетне фінансування виборчої кампанії, тощо). Вона є своєрідним засобом захисту виборців від участі у виборчому процесі тих партій (блоків), які не можуть реально претендувати на владу. Практика застосування виборчої застави передбачена законодавством Великобританії, Канади, Франції, Японії та деяких інших країн. Так, у Великобританії грошова застава становить 500 фунтів стерлінгів. Вона може бути повернена кандидатові у депутати, коли він набере 5 % загальної кількості голосів виборців. Грошову (виборчу) заставу не слід ототожнювати з виборчим цензом, оскільки вони мають різну правову природу. Про це, зокрема говориться у рішенні Конституційного Суду України у справі про виборчу заставу від 30 січня 2002 р. Грошову заставу у світовій практиці використовують не як майновий ценз, а як одну з умов реєстрації кандидатів для участі у виборах. Виборчий ценз є кваліфікаційною умовою наявності виборчого права, а виборча застава – лише умовою реєстрації кандидата у депутати. Майновий виборчий ценз безпосередньо пов’язаний із майновим станом особи, тобто характеризується сукупністю рухомого та нерухомого майна, певним рівнем річного доходу громадянина, що визначають його як власника. Грошову заставу не можна розглядати як обмеження пасивного виборчого права громадян за ознакою майна. Метою грошової застави є обмеження чи усунення зловживання громадянином виборчим правом, передусім за рахунок платників податків. Встановлення грошової (виборчої) застави не порушує конституційного принципу рівності громадян перед законом та рівності їхніх конституційних прав і свобод, а також принципу рівності політичних партій перед законом. Водночас розмір грошової застави повинен враховувати майнову спроможність більшості населення країни. Порушення цієї вимоги може суттєво обмежити кількість претендентів на місця в парламенті, особливо від фінансово малозабезпечених партій (блоків) та кандидатів у депутати. У Молдові держава не лише не висуває вимогу до кандидатів сплачувати грошову заставу, а навпаки – сама безвідсотково кредитує учасників виборів. Отримання безвідсоткових кредитів із бюджету держави здійснюється через фінансового уповноваженого, якого призначає суб’єкт висунення. Ним може бути як фізична, так і юридична особа, зареєстрована міністерством фінансів. Саме вона разом із суб'єктом висунення несе відповідальність за отриманий кредит. Обсяг кредиту залежить від кількості дійсних голосів, які отримує суб'єкт висунення в окрузі. Йдеться про грошову суму, одержану шляхом ділення обсягу кредиту на кількість виборців, які взяли участь у голосуванні, а потім множення отриманого числа на кількість дійсних голосів, поданих за відповідного суб'єкта висунення. Ті суб'єкти, що набрали менше 3 % (тобто вдвічі менше, ніж виборчий бар'єр) голосів, а також необрані незалежні кандидати у двомісячний термін повинні повернути надані кредити. А решта суб'єктів повертають їх через чотири місяці. Така практика сприяє усім охочим балотуватися, особливо підтримуючи тих, хто має незначні фінансові ресурси. Крім грошової застави, практика проведення виборів знає також такий засіб забезпечення відповідальності, як збір підписів виборців на підтримку того чи іншого кандидата, тієї чи іншої партії або блоку. У деяких країнах грошова застава та збір підписів застосовуються одночасно. В Україні грошова застава як єдина гарантія відповідальності кандидатів перед виборцями запроваджена вперше Законом України “Про вибори народних депутатів України”. До цього вона застосовувалась паралельно (тобто як обов’язкова умова реєстрації кандидатів у депутати) із збором підписів політичними партіями, виборчими блоками. Грошова застава, про яку йдеться у ст. 59 цього закону, не є податком за участь у виборчому процесі. Її розмір не залежить від розміру доходів кандидатів, об’єднаних у виборчому списку. Грошова застава партією (блоком) вноситься: до подання документів Центральною виборчою комісією (ЦВК) для реєстрації кандидатів у депутати, включених до виборчого списку, у безготівковому порядку, на спеціальний рахунок ЦВК, у розмірі двох тисяч мінімальних розмірів заробітної плати. Законом встановлено рівний для всіх партій (блоків) розмір грошової застави, на який не впливають ні фінансове становище відповідної партії (блоку), ні інші чинники. Слід також зазначити, що закон не регламентує джерел оплати партією (блоком) грошової застави. У разі прийняття ЦВК рішення про відмову в реєстрації усіх кандидатів у депутати внесена грошова застава у п’ятиденний строк після прийняття відповідного рішення перераховується на рахунок партії (блоку). Грошова застава повертається партіям (блокам), які взяли участь у розподілі депутатських мандатів. При цьому законом не визначені строки такого повернення. Якщо ж партія (блок) не взяла участі у розподілі депутатських мандатів, грошова застава у восьмиденний строк з дня офіційного оприлюднення результатів виборів депутатів перераховується до Державного бюджету України.

Cкасування реєстрації кандидатів. Відповідно до ст. 64 Закону України “Про вибори народних депутатів України” не пізніше ніж за три дні до дня виборів Центральна виборча комісія (ЦВК) може прийняти рішення про скасування реєстрації окремого кандидата (кандидатів) у депутати, включеного до виборчого списку партії (блоку), з виключенням його з виборчого списку в разі: звернення кандидата у депутати після його реєстрації із письмовою заявою про відмову балотуватись; звернення партії (блоку) не пізніш як за п’ятнадцять днів до дня виборів про скасування рішення щодо реєстрації кандидата у депутати відповідно до рішення, прийнятого у порядку, передбаченому статутом партії (угодою про утворення блоку); прпинення громадянства України кандидата у депутати; вибуття кандидата у депутати за межі України на проживання чи з метою отримання політичного притулку; визнання кандидата у депутати недієздатним; набрання щодо кандидата у депутати законної сили обвинувачувальним вироком суду за вчинення умисного злочину; включення кандидата у депутати до кількох виборчих списків партій (блоків) за наявності його письмових заяв про згоду балотуватися від цих партій (блоків); повторне вчинення кандидатом у депутати діяння, за яке йому було оголошено попередження. Не пізніше як за десять днів до дня виборів ЦВК може прийняти рішення про скасування реєстрації всіх кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), в разі виявлення або виникнення підстав передбачених законом. Після прийняття такого рішення відповідна партія (блок) втрачає статус суб’єкта виборчого процесу. У разі прийняття такого рішення, після виготовлення виборчих бюлетенів ЦВК приймає рішення про передрук виборчих бюлетенів або про внесення до виборчих бюлетенів змін. ЦВК розглядає питання про скасування реєстрації кандидата чи про оголошення йому або партії (блоку) попередження у присутності кандидата у депутати чи представника партії (блоку) у ЦВК. Про час розгляду цього питання вказані особи повідомляються не пізніш як напередодні розгляду. ЦВК доводить до відома партії (блоку), кандидата у депутати рішення про скасування реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати або про оголошення попередження не пізніш як наступного дня з дня його прийняття та надає представнику партії (блоку) у ЦВК або кандидатові у депутати копію цього рішення у той же строк. Якщо вказане рішення прийнято в останній день перед днем виборів, копія такого рішення видається зазначеним особам невідкладно. При цьому слід мати на увазі, що законодавством України передбачено процедуру оскарження рішення ЦВК до суду. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність ЦВК розглядаються Верховним Судом України.

Офіційне оголошення учасників виборчого процесу (кандидатів). Один із етапів процесу реєстрації кандидатів. Законодавство не всіх країн окреслює дату, коли офіційно буде поширено інформацію про кандидатів у депутати, які візьмуть участь у виборах. Так є країни, де це чітко зазначено. У Болгарії – Центральна виборча комісія (ЦВК) публікує списки кандидатів у президенти не пізніше ніж за 25 днів до виборів; Боснії і Герцоговині – списки учасників виборів до парламенту публікуються не пізніше ніж за 45 днів до виборів; Литві – оприлюднення в газеті списків має відбутися не менше ніж за 30 днів; Латвії – не пізніше ніж за 20 днів до початку виборів мають бути опубліковані в офіційній газеті програми і списки учасників виборів до Сейму; Македонії – комісії оголошують визначені списки у щоденній пресі принаймні за 30 днів до визначеної дати проведення виборів; Словаччині – органи місцевого самоврядування мають забезпечити надання списків кожному, хто голосує, не пізніше ніж за 20 днів до виборів. Однак у деяких випадках певного встановленого терміну не існує. У Албанії оголошення результатів реєстрації відбувається не пізніше як через 3 дні від дати отримання всіх даних, у Македонії на виборах президента комісія публікує імена кандидатів в офіційному віснику протягом 5 днів від дати отримання списків кандидатів. В Україні поширення інформації про зареєстрованих кандидатів у депутати чи політичні партії (виборчі блоки) відбувається одразу після прийняття рішення про реєстрацію учасників виборчого процесу в газетах “Голос України” та “Урядовий кур’єр”. З одного боку, така практика є позитивною, оскільки дозволяє громадськості стежити за процесом реєстрації учасників виборчого процесу. Однак, з іншого боку, опублікування остаточних і найбільш повних матеріалів у певний час і в певному місці дозволить значно полегшити процес ознайомлення з учасниками виборів для тих, хто не володів інформацією протягом часу реєстрації кандидатів. Тим більше, що такий комплексний підхід дозволить швидше і легше повідомляти широку громадськість про зареєстрованих кандидатів чи партії (блоки).

3.7. Проведення передвиборчої пропаганди та агітації (від. лат. propagare – “розповсюджувати”, agitatio – “приведення в дію”). Одна з головних процедур виборчої кампанії. Взагалі пропаганда й агітація вважаються потужними засобами політичного впливу на маси у демократичному суспільстві, інструментом у боротьбі за політичний авторитет, за владу, за прихильність виборців. Виборча пропаганда й агітація становить важливий етап будь-якої виборчої кампанії. Для кожної політичної сили він розпочинається з моменту її реєстрації, а закінчується для всіх однаково – напередодні голосування. Забороняється будь-яка передвиборча агітація у день голосування. Передвиборча агітація полягає в поширенні шляхом особистих зустрічей та бесід, доповідей, виступів на мітингах, зборах, через газети, радіо та телебачення, засоби наглядної агітації тощо ідей та настанов, які мають спонукати маси до активних політичних дій, впливати на їхню свідомість та настрій. Інакше кажучи, агітація – процес впливу на виборця в ході виборчої кампанії. Під час передвиборчої агітації проводять обговорення політичних, ділових і особистих переваг кандидата на виборну посаду, закликають голосувати “за” чи “проти”. Передвиборча агітація – це: повідомлення виборцям політичних й особистісних характеристик кандидата, намагання домогтися, щоб його образ був якомога привабливішим для громадян; висвітлення достоїнств його передвиборної платформи – сукупності завдань, які він має намір розв’язати, принципів та ідей, виходячи з яких, він здійснюватиме свою діяльність; інформування про позицію партії у конкретних питаннях суспільного життя, про конкретні заходи, за допомогою яких вона намагатиметься розв’язати проблеми. Процес проведення передвиборчої агітації пов’язаний із прямим та непрямим контактуванням з виборцями. Прямими видами контактування є: особисті зустрічі, виступи-промови на мітингах, особисті зустрічі, кампанія “від дверей до дверей”. Непрямими видами контактування з виборцями є: друкована агітація і жива опосередкована агітація. До друкованих видів агітації належать: білборди, плакати, брошури, буклети, листівки, публікації тощо. До опосередкованих видів агітації відносяться: виступи на радіо, телебачені і. т. п. Агітація відрізняється від пропаганди тим, що остання відокремлює автора від джерела повідомлення. А це означає, що автор повідомлення насправді не завжди є реальним автором, він може бути лише ретранслятором повідомлення, людиною, яка лише озвучує. Передвиборча пропаганда – це: систематизований, цілеспрямований вплив, здійснюваний партією або групою підтримки кандидата з метою поширити серед населення певну партійну ідеологію, переконати виборців віддати свої голоси за конкретну партію чи кандидата. Основні стратегії пропаганди: переконання, утвердження, повторення. З морального погляду виділяють три основні типи пропаганди: біла пропаганда (має своє істинне джерело), сіра пропаганда (пропагандист використовує спеціально створені ним джерела – неурядові засоби масової інформації (ЗМІ), організації, тощо.), чорна пропаганда (пропагандист поширює матеріали від третьої особи), контрпропаганда, “чорний” ПР (технології дискредитації чи антиреклами). Основними характерними рисами пропаганди є: монологічність, відсутність зворотнього зв’язку. До методів пропаганди відносять цензуру, ритуалізацію, контроль за всіма сферами життєдіяльності людини тощо. Пропагандистські матеріали зазвичай розробляються відповідно до наступних принципів: пропаганди ніколи не буває забагато; пропаганда повинна бути максимально простою та зрозумілою; пропаганда повинна бути одноманітною; пропаганда повинна бути однозначною; пропаганда повинна більше впливати на почуття, емоції, аніж на розум; пропаганда повинна бути шокуючою. Головну частку витрат на передвиборчу пропаганду й агітацію, як правило, несуть самі учасники кампанії. Сучасне виборче законодавство докладно регламентує діяльність політичних партій, пов’язану з передвиборчою агітацією (проведення виборчих зібрань, мітингів, використання засобів масової інформації, інші форми проведення агітації). У ряді країн, передусім тих, що розвиваються (Індія, Туніс) має місце тенденція до регулювання загальних умов поведінки учасників передвиборної агітації та виборчої кампанії в цілому. Формою такого регулювання є угоди про правила поведінки впродовж періоду виборчої кампанії, які укладають політичні партії. Зазвичай вони мають характер політичних, а не правових норм, але в деяких державах вони отримують і законодавче оформлення. Прикладом тут може слугувати виборчий закон ПАР 1993 р. Виборче законодавство регламентує усі форми агітаційної діяльності політичних партій у період проведення виборчих кампаній і особливо ті, що пов’язані з використанням ЗМІ. У деяких країнах право вільного доступу до них у період виборчої кампанії є конституційним правом політичних партій (Бразилія, Португалія). Політичні партії у більшості країн (за винятком США) безкоштовно отримують певний обсяг ефірного часу на державних радіо і телестанціях (а подекуди, як у Португалії, також і на приватних). Однак у деяких країнах безкоштовний ефірний час надається не усім партіям. Наприклад, в Австралії – тільки тим, хто веде боротьбу не менше ніж за 10 % місць і отримав на останніх виборах не менше 5 % голосів. У Австрії та Швеції право на безкоштовний час отримують тільки партії, що мають фракції у парламенті. У США законодавство регулює платний доступ до ЗМІ, встановлюючи принцип рівних можливостей. У ряді країн політичні партії безпосередньо беруть участь у розподілі ефірного часу. Наприклад, в Італії – через парламентську комісію зі звернень громадян та нагляду за діяльністю радіо і телебачення, у Великобританії і ФРН розподілом часу завідують спеціальні об’єднані комісії, до складу яких входять уповноважені політичних партій. В Україні порядок передвиборної агітації регулюється розділом VIII Закону України “Про вибори народних депутатів України”. Під передвиборною агітацією він розуміє “здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або проти певного суб’єкта виборчого процесу.” Закон встановлює часові обмеження для передвиборної агітації. Передвиборна агітація є найбільш політизованою частиною виборчого процесу. Саме в її ході відбувається донесення до виборців інформації, яка сприятиме їх максимально зваженому, обгрунтованому і свідомому вибору в ході голосування. На відміну від попереднього виборчого законодавства чинний закон не пов’язує початок проведення передвиборчої агітації з фактом реєстрації кандидатів у депутати, а чітко встановлює межі її проведення. Розпочинається вона з 00 годин 50 дня до дня виборів і закінчується о 24 годині останньої п’ятниці перед днем виборів. Під зазначені строки проведення передвиборної агітації підпадають всі форми її реалізації. Обов’язок повідомити через ЗМІ про початок передвиборної агітації покладається на Центральну виборчу комісію (ЦВК). Передвиборна агітація у період виборчого процесу поза строками, встановленими законом, забороняється. У ряді країн початком передвиборної агітації може бути день оголошення дати голосування, як у Польщі та Румунії, опублікування списку кандидатів Головною виборчою комісією, як у Литві, і знову ж, конкретно визначений день до дати голосування (15 днів – Туреччина, 21 день – Ізраїль). Однозначно повсюди дозволено проводити агітацію до початку виборчої кампанії, оскільки юристи виходять з того принципу, що ніхто не може знати, кого зареєструють кандидатом. А от передвиборну агітацію в період виборчої кампанії поза встановленими строками для ведення передвиборної агітації в основоному заборонено. Також забороняється за 15 днів до дня голосування оголошувати в державних та недержавних засобах масової інформації результати соціологічних досліджень та опитувань громадської думки та інші прогнози. До передвиборної агітації не відносяться офіційні повідомлення в період виборчого процесу (без коментарів, які можуть мати агітаційний характер, а також відео-, аудіозаписи, кінозйомки, фотоілюстрації) про дії кандидатів у депутати, пов’язані з виконанням ними посадових (службових) повноважень. До передвиборної агітації також не можна відносити дії, спрямовані на спонукання виборців брати чи не брати участь у голосуванні взагалі, незважаючи на їх мотивування. Суттєвою ознакою передвиборної агітації є, насамперед, її публічний характер, тобто поширення агітаційних заходів на широке коло осіб. Переважно масовий, публічний характер передвиборної агітації опосередковано підтверджується і тим, що в ньому широко задіяні як безпосередні учасники, а також засоби масової інформації. Відсутність заходів з передвиборної агітації з боку суб’єктів виборчого процесу не є підставою для скасування рішення про їх реєстрацію. Закон встановлює вимогу безумовного дотримання принципу рівних умов при здійсненні передвиборної агітації за рахунок коштів Державного бюджету. Законом на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування покладено обов’язок надавати придатні для проведення публічних заходів передвиборної агітації приміщення. Однак ця норма поширюється лише на заходи, які організовує виборча комісія. Ця норма не поширюється на випадки проведення публічних заходів передвиборної агітації, організованих партією (блоком). Організація публічних заходів передвиборної агітації включає в себе також обов’язок сповіщення виборців про час і місце проведення таких заходів, про їх зміст. Обов’язок забезпечення рівних можливостей для проведення таких заходів є обов’язком відповідної окружної виборчої комісії надавати для різних партій (блоків) однакові (рівнозначні за умовами проведення публічних заходів з передвиборної агітації) приміщення на умовах рівної оплати за їх оренду. Закон також передбачає можливість для партій (блоків) орендувати приміщення для проведення заходів передвиборної агітації на договірній основі за рахунок коштів відповідного виборчого фонду. У законі міститься вказівка на необхідність повідомлення відповідної окружної виборчої комісії про час і місце проведення публічних заходів передвиборної агітації партією (блоком). У виборчому законодавстві більшості країн маємо також чітку норму про забезпечення органами виконавчої влади та місцевого самоврядування безпосередніх умов для проведення передвиборної агітації. Наприклад, місцеві органи управління Молдови у п’ятиденний термін після дати реєстрації кандидата встановити і гарантувати мінімум спеціальних місць для розміщення виборчих плакатів і листівок, а також гарантувати всім кандидатам можливість організовувати зустрічі з виборцями на рівноправних засадах. Визначити місця для розміщення виборчих плакатів під час агітації зазвичай належить до компетенції місцевих рад. Це передбачено, зокрема, законодавством Словацької Республіки. Оригінальною є практика Польщі, де відповідним законом регламентується і право ради гміни (сільської ради) заборонити розміщення виборчих плакатів через причини, пов’язані з охороною пам’яток архітектури і навколишнього середовища; більше того, плакати мають клеїтися так, аби їх було легко потім зняти. Виборчий закон Македонії передбачає деталізований і розширений перелік відповідних повноважень: за муніципалітетами закріплено право визначати місця для безкоштовного розклеювання виборчих плакатів, а також визначати додаткові для цього місця і брати за це гроші; закон також зобов’язує його використати ці кошти одразу після виборів для знищення сміття, що залишилося після виборчих кампаній. За порушення цієї норми особа, яка очолює муніципалітет буде оштрафована на суму від 40000 до 50000 динарів. У виборчому законодавстві ряду країн суб’єктом повноважень у процесі агітації виступає конкретна фізична особа (мер аьо інша особа, яка очолює місцевий орган влади). Згідно із законодавством Литви, саме керівники державних і муніципальних органів, а також мери муніципалітетів або уповноважені ними на це особи повинні сприяти кандидатам в організації зустрічей з виборцями, а отриманні необхідної інформації. У законі про вибори Румунії суб’єктами повноважень щодо визначення місць для виборчих плакатів, зобов’язань щодо ліквідації матеріалів попередньої виборчої кампанії – є мери. У Чеській Республіці до компетенції мера належить право виділяти місця для наклеювання агітаційних плакатів від шістнадцятого дня перед виборами, з метою забезпечення права рівності для всіх кандидатів. Важливою проблемою передвиборчої агітації є проблема використання службового становища кандидатом з метою агітації. Більшість законів містять лише загальні норми про відповідальність за використання посади. Окрема стаття в Законі про вибори до парламенту Литви “Заборона на ведення передвиборної агітації з використанням службового становища” містить більш конкретні положення. Цей самий закон передбачає певні механізми оптимізації можливості запобігти порушенню норм, як, наприклад у випадку, якщо кандидатові у зв’язку з посадовими обов’язками необхідно виступити в засобах масової інфорсвції (ЗМІ) з важливим повідомленням – він може зробити це тільки на прес-конференції. Причому транслюватиметься вона державними засобами інформації або в програмах ЗМІ, які фінансуються за рахунок державних або муніципальних коштів, і транслюватиметься в запису із попереднім вилученням частин, які містять елементи виборчої агітації. У виборчому законодавстві Молдови зазначається, що жоден кандидат не має права на привілеї у зв’язку із посадою, яку він обіймає, а деталізується лише аспект, який пов’язаний із забороною висвітлювати в ЗМІ робочі візити кандидатів, які обіймають посади республіканського або районного рівня. Досить поширеним з метою запобігти використанню службового становища кандидатом з метою агітації є законодавче закріплення заборони на сумісництво. У Законі про вибори Латвії наведено перелік владних посад, з яких особа має неодмінно звільнитись у разі реєстрації її кандидатом на вибори, причому передбачено необхідність повідомити про своє звільнення Центральну виборчу комісію (ЦВК) не пізніше ніж через місяць після реєстрації списку кандидатів до Сейму. У Законі про вибори Боснії і Герцеговини є аналогічний перелік посад, проте він підкріплений більш жорсткою умовою, що потенційний кандидат має звільнитися ще до власної реєстрації на участь у виборах. Аналіз законів різних країн Європи дозволяє відзначити дві тенденції у практиках законодавчого вирішення проблеми використання службового становища кандидатом з метою агітації. У одних випадках це так звана практика заборони сумісництва, коли особа, що реєструється як кандидат повинна звільнитись з посади, яку вона обіймала, а в інших випадках передбачається впровадження механізмів запобігання і мінімізації таких зловживань. Невирішеним в українському законодавстві залишається й питання прихованої політичної реклами. Практика спостереження за правотворчим процесом у парламенті вказує, що при врегулюванні цього питання виникає безліч проблем, які потребують комплексного аналізу та вивчення.

Публічність заходів пердвиборчої агітації. Означає, що передвиборна агітація здійснюється відкрито, гласно, спрямовується на невизначене, але значне за чисельністю коло осіб. Вона передбачає поширення серед виборців певних ідей, поглядів, закликів, які можуть потенційно схилити (чи реально схилятимуть) цих виборців до голосування за відповідні виборчі списки. Публічний характер зазначених заходів передбачає також завчасне сповіщення виборців про час та місце проведення цих заходів.

Цілі передвиборчої агітації. Головна мета, яка стоїть перед організаторами виборчої агітації. На кожній окремій стадії виборчої кампанії цілі передвиборчої агітації є різними. Можна виділити наступні основні цілі передвиборчої агітації: 1. Ідентифікація імені (назви партії). Виборець повинен знати, чути ім’я кандидата (назву партії). 2. Створення іміджу. Імідж відкриває можливість до емоційного сприйняття кандидата (партії) виборцями. 3. Постановка проблем. Багато виборців голосують, орієнтуючись на відповідні проблеми, які піднімає кандидат та запропоновані ним (партією) шляхи їх розв’язання. 4. Використання контрасту. Це сприяє кристалізації образу кандидата, виділяє його з маси опонентів. 5. Захист від нападок опонентів. 6. Заклик віддати свої голоси на виборах. Загалом головною метою передвиборчої агітації є створення механізму формування позитивної громадської думки стосовно кандидата у депутати (політичної партії).

Форми передвиборчої агітації. Способи поширення передвиборної агітації суб’єктами виборчого процесу. Передвиборна агітація може проводитись у таких формах: проведення зборів громадян, інших зустрічей з виборцями; проведення мітингів, походів, демонстрацій, пікетів; проведення публічних дебатів, дискусій, “круглих столів”, прес-конференцій стосовно положень передвиборних програм та політичної діяльності політичних партій (виборчих блоків) – суб’єктів виборчого процесу чи кандидатів у депутати; оприлюднення в друкованих та аудіовізуальних (електронних) засобах масової інформації політичної реклами, виступів, інтерв’ю, нарисів, відеофільмів, аудіо- та відеокліпів, інших публікацій та повідомлень; розповсюдження виборчих листівок, плакатів та інших друкованих агітаційних матеріалів чи друкованих видань, в яких розміщено матеріали передвиборної агітації; розміщення друкованих агітаційних матеріалів чи політичної реклами на носіях зовнішньої реклами; проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрації фільмів та телепередач чи інших публічних заходів за підтримки партії (блоку) – суб’єкта виборчого процесу чи кандидата у депутати, а також оприлюднення інформації про таку підтримку; публічні заклики голосувати “за” чи “проти” партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу або публічні оцінки діяльності цих партій (блоків) чи кандидатів у депутати; в інших формах, що не суперечать Конституції України та законам України. “Громадяни України,- сказано у ст. 66 Закону України “Про вибори ародних депутатів України”,- мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми партій (блоків), політичні, ділові та особисті якості кандидатів у депутати, вести агітацію за чи проти партій (блоків), кандидатів у депутати.”

“Ходіння в народ”. Одна з форм безпосередньої комунікації з виборцями. Вона полягає в особистому спілкуванні кандидата у депутати з виборцями. Завдяки цьому кандидат виглядає ближчим і зрозумілішим виборцям, його образ здобуває необхідну теплоту, людяність. Ця форма спілкування особливо активно використовується американськими та англійськими політиками ще з 30-х рр. Існує чимало варіантів неформальних зустрічей кандидата з виборцями: ділові візити у міські райони, зустрічі на зупинках громадського транспорту, візити на заводи та фабрики, відвідання інститутів та шкіл, закладів охорони здоров’я, сфери обслуговування, ярмарок та святкових гулянь, спортивних заходів, зборів трудових колективів, етнічних груп, громадських організацій тощо. Вважається, що чим більше зустрічей провів кандидат з виборцями – тим більшим колом потенційних прихильників він заручився. Ця форма комунікації з виборцями зазвичай поєднується з кампанією “від дверей до дверей”.

“Від дверей до дверей”. Агітаційна кампанія, спрямована на організацію безпосереднього спілкування виборців з кандидатом у депутати або його агітаторами шляхом системно організованого походу по квартирах та будинках. Дана кампанія особливо пропагується в зарубіжній літературі. Кампанія особливо ефективна в невеликих містечках, де більшість людей знають один одного. Головне завдання даної кампанії не стільки інформаційне, скільки комунікативне – увага проявлена в особистому спілкуванні агітаторами, цінується виборцями й викликає зворотню реакцію. Існують наступні правила проведення даної кампанії: агітатори повинні мати при собі рекламні матеріали з портретом, біографією та програмою кандидата; найкращий час для візиту – від 17 до 20 або в суботу у першій половині дня; не старатись переконати виборця будь-якою ціною; потрібно давати співбесіднику висловитись й не бути нав’язливим та надокучливим; записувати усі прохання та побажання виборців.

Засоби передвиборчої агітації. Технічні та інші можливості, завдяки яким здійснюється передвиборна агітація в рамках тієї чи іншої форми. Такими засобами є відео- та аудіо записи, кінозйомки та фотоілюстрації з наданням відповідних коментарів агітаційного характеру, публічні виступи, відповідні листівки, буклети, стенди, дошки, спеціально оформлені транспортні засоби тощо. На нормативному рівні відмінності між засобами і формами передвиборної агітації не простежується, а тому таке розрізнення має умовний характер.

Друковані матеріали передвиборчої агітації. Агітаційна друкована продукція, що виготовляється політичними партіями (виборчими блоками) за рахунок коштів відповідних виборчих фондів. Ці матеріали можуть виготовлятися, а можуть і не виготовлятися суб’єктами виборчого процесу, тобто їх виготовлення закон вважає правом, а не обов’язком, як це має місце у випадку з інформаційними плакатами. Закон з метою здійснення контролю встановлює обов’язок подання по одному примірнику таких матеріалів не пізніше ніж за 7 днів з дня їх виготовлення до Центральної виборчої комісії (ЦВК) чи до відповідної окружної виборчої комісії. Найпоширенішим різновидом таких агітаційних друкованих матеріалів є виборчі листівки та виборчі плакати. Виготовлення таких матеріалів має відбуватися також лише в межах коштів відповідного виборчого фонду партії (блоку). Цензура таких друкованих матеріалів не допускається. Усі ці матеріали повинні містити відомості про установу, що здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск. Таким чином, не допускається виготовлення та поширення анонімних агітаційних друкованих матеріалів. Закон покладає обов’язок на місцеві органи виконавчої влади та на органи місцевого самоврядування за 50 днів до дня виборів обладнати місця для розміщення друкованих матеріалів. Забороняється їх розміщувати на пам’ятках архітектури, а також на місцях, де вони перешкоджають безпеці дорожнього руху. З 24 години останньої п’ятниці, що передує дню виборів, розповсюдження виборчих листівок, розклеювання виборчих плакатів забороняється. Передвиборні агітаційні матеріали знімаються з 24 години останньої п’ятниці, що передує дню виборів, відповідними службами місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Перешкоджання здійсненню права на проведення передвиборної агітації, а також порушення встановленого законом порядку на ведення такої агітації тягнуть за собою відповідальність, встановлену законами України.

Інформаційні плакати партій (блоків). Плакати, виготовлені за встановленими Центральною виборчою комісією (ЦВК) формою, розміром та поліграфічним виконанням, які містять передвиборні програми партій (блоків), подані ними при реєстрації кандидатів у депутати, виборчого списку партії (блоку) із зазначенням прізвищ, імен, по батькові, року народження, посади (заняття), місця роботи та проживання, партійності включених до нього кандидатів у депутати, а також фотографії перших 5 кандидатів у депутати. Текст цих плакатів складається за погодженням між ЦВК та представником партії (блоку). Такі плакати виготовляються на замовлення ЦВК за рахунок коштів Державного бюджету України не пізніше ніж за 35 днів до дня виборів. Кількість плакатів зумовлена необхідністю забезпечити кожну виборчу комісію такими плакатами. Тому закон передбачає виготовлення їх у кількості по 2 примірники на кожну виборчу дільницю. Для забезпечення рівних прав партій (блоків) закон передбачає, що всі інформаційні плакати мають бути однаковими за формою, розміром, поліграфічним виконанням. Дані параметри мають визначатися ЦВК. Інформаційні плакати на виборчі дільниці повинні потрапити не пізніш як за 20 днів до дня виборів. Вважається, що такого строку достатньо для того, щоб виборці мали змогу ознайомитися з передвиборними програмами партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу та іншими вміщеними в інформаційних плакатах матеріалами. Партія (блок) – суб’єкт виборчого процесу на власний розсуд може виготовляти матеріали передвиборної агітації із застосуванням обладнання, що їй належить. При цьому вона не пізніш як через п’ять днів з дня його виготовлення зобов’язана подати по одному примірнику кожного друкованого матеріалу передвиборної агітації до ЦВК. У різних країнах існують розбіжності щодо інформаційних плакатів на виборчих дільницях. Так, у Польщі та Словаччині заборонені будь-які форми агітації на виборчих дільницях. У Литві так само заборонене розміщення програмних документів на виборчих дільницях у день голосування.

Агітаційна кампанія. Кампанія спрямована на поширення агітації. У законодавстві можна виділити два підходи до визначення термінів агітаційної кампанії: з чітко зазначеною датою початку та з умовною датою її початку. Кінцевий термін агітаційної кампанії чітко визначений у законодавстві всіх країн. Серед прикладів країн, де старт агітаційної кампанії чітко визначений можна назвати Албанію, Болгарію (починається за 30 днів до дня проведення виборів і закінчується за 24 години), Македонію (починається за 40 днів і закінчується за 24 години), Словаччину (починається за 30 днів і закінчується за 48 години до дня виборів). Серед прикладів, де дату початку виборів визначено умовно – такі країни, як Литва (визначення термінів кампанії подається через дату опублікування списків кандидатів – згідно із законом про вибори до парламенту, агітаційна кампанія починається з дня оголошення результатів реєстрації кандидатів); Польща (агітаційна кампанія починається в день оголошення постанови Президента про початок виборів і повинна бути закінчена за 24 години до початку виборів); Румунія (агітаційна кампанія починається з дня опублікування дати проведення виборів і закінчується за два дні до дня проведення виборів). Згідно із Законом України “Про вибори народних депутатів України”, передвиборна агітація починається за 50 днів до дня виборів і закінчується о 24 годині останньої п’ятниці перед виборами. Згідно з Законом України “Про вибори Президента України”, передвиборна агітація розпочинається після реєстрації претендента кандидатом у Президенти України Центральною виборчою комісією (ЦВК) і закінчується за один день до дня виборів. Як бачимо, терміни на агітаційну кампанію в Україні виділені набагато більші. Цей факт можна зазначити як позитивний, оскільки більший термін агітації дозволяє краще ознайомити виборців із передвиборними платформами, з політичними позиціями всіх кандидатів, провести більше дебатів, організувати зустрічі в різних куточках України. Однак є й інший бік – агітаційна кампанія, як правило, паралізує роботу органів влади, процес ефективного прийняття рішень у цей час значно сповільнюється.

Політична реклама. Розповсюджена у будь-якій формі та у будь-який спосіб, не заборонена законом спеціальна інформація щодо ідей, поглядів, програмних документів суб’єктів політичного або виборчого процесів з метою прямого або опосередкованого привернення до них уваги і формування у свідомості громадян і суспільстві позитивного до них ставлення. Це такий різновид реклами, в якій як рекламний товар виступає політична партія (блок) чи лідер. Політична реклама переважно застосовується під час виборчих кампаній. До політичної реклами належить використання політичної символіки або логотипів партій (блоків)-суб’єктів виборчого процесу, а так само повідомлення про підтримку партією (блоком) видовищних чи інших публічних заходів або привернення уваги до участі у таких заходах партії (блоку). Будь-яка реклама, а тим більше політична, в першу чергу, покликана привернути до себе увагу і забезпечити сприйняття образу, що нав’язується. Політична реклама може досягти своєї мети лише тоді, коли вона максимально відповідає соціально-психологічній атмосфері суспільства. Вона повинна відповідати електоральним очікуванням. У той же час вона зобов’язана відповідати закономірностям загальної психології – особливостям сприйняття слова і зорових образів, особливостям формування цілеспрямованих асоціацій. Політична реклама за своїм психологічним впливом може бути розділена на наступні види: заявка – інформування виборців про існування певного політика; відокремлення – сприятливе виділення конкретного політика з загального ряду кандидатів; ідентифікація – комплекс рекламних матеріалів, покликаних ідентифікувати конкретного політика, як “свого” для виборця; розкручування – закріплення в масовій свідомості позитивного іміджу конкретного кандидата; протидія конкурентам – поширення критичних (негативних) матеріалів з метою підриву іміджу основних конкурентів; свідчення – використання для розкручування знаменитих особистостей, популярних акторів, письменників, зірок естради, “в одному ряді з якими” знаходиться кандидат; нагадування – постійна підтримка на слуху імені кандидата. Якщо відбувається збій хоча б однієї ланки - політична реклама не знаходить свого адресата. Підкоряючись вимогам психології, політична реклама має будуватися на наступних принципах – привернути увагу, забезпечити сприйняття, розуміння і запам’ятовування. Процес привертання уваги складається з двох складових – довільної і мимовільної уваги. Довільна увага є вираженням особистих інтересів людини і контролюється його мозковою діяльністю. Мимовільна, неконтрольована увага – головне поле діяльності іміджмейкерів. Найпопулярнішим способом залучення мимовільної уваги є ай-стоппер. Якщо забезпечена увага виборця, постає нове питання – закріпити побачене в пам’яті. Людська пам’ять диференціюється на оперативну і довгострокову. У оперативній пам’яті на короткий період зберігається інформація, що має значення тільки в даний період часу – сьогодні, завтра. Довгострокова пам’ять містить найбільш важливу інформацію. Саме тому основне спрямування всіх зусиль виборчого ПР - це заволодіння довгостроковою пам’яттю людини. Щоб інформація затрималась у довгостроковій пам’яті, необхідно, аби вона потрапила на очі від семи до дванадцяти разів, причому в різних варіаціях. Головним психологічним інструментом політичної реклами є імідж. Розрізняють кілька видів політичної реклами, зокрема пряму та непряму (опосередковану) політичну рекламу. Політична реклама та політичне рекламування є предметом дослідження іміджології. Загалом виокремлюють такі етапи політичного рекламування: дослідження характеристик ідеального суб'єкта політики (інституту, лідера і т. Ін.), які є домінуючими в суспільній свідомості; вивчення та аналіз характеристик реального суб'єкта політики; конструювання іміджу, що має бути впровадженим унаслідок проведення рекламної кампанії; розробка форм, методів і способів використання засобів масової інформації (ЗМІ); реалізація плану рекламної кампанії та аналіз її ефективності. У політичній практиці активно використовують такі методи, як експертний мозковий штурм, зосередження (обговорення публічних виступів), психофізіологічні дослідження (аналіз висоти тону голосу, тест шкіри) тощо. В Україні відсутнє юридичне розуміння “політичної реклами”, яка є важливою складовою передвиборної агітації. Свого часу визначення “політичної реклами” надавала Центральна виборча комісія (ЦВК) у своєму Положенні “Про порядок використання ЗМІ для проведення передвиборної агітації під час виборчої кампанії Президента України у 1999 році”. Згідно з ним, політична реклама – це розповсюджувана суб’єктом проведення політичної агітації інформації про кандидата, оплачена за його рахунок з метою оформлення його політичного іміджу, створення позитивної громадської думки про нього та бажаного впливу на подальшу поведінку учасників виборчого процесу. Існує декілька законопроектів “Про політичну рекламу та політичну агітацію”, але вони сьогодні є надто недосконалими.

Форми передвиборчої агітації в ЗМІ. Способи поширення передвиборної агітації суб’єктами виборчого процесу в засобах масової інформаці (ЗМІ). Основними формами передвиборної агітації в ЗМІ є: публічні дебати, дискусії, “круглі столи”, прес-конференції, інтерв’ю, виступи, політична реклама, відеофільми, теленариси.

Порядок використання аудіовізуальних (електронних) ЗМІ у передвиборній агітації. Основним призначенням положень Закону України “Про вибори народних депутатів України”, які стосуються участі аудіовізуальних засобів масової інформації (ЗМІ) у передвиборній агітації, є забезпечення рівних можливостей для різних суб’єктів виборчого процесу для використання ними можливостей ЗМІ в агітаційній діяльності. При проведенні передвиборної агітації за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України така мета досягається шляхом: рівної кількості ефірного часу, що надається, безоплатності надання ефірного часу, визначення для всіх суб’єктів виборчого процесу одного часу виходу в ефір. Слід однак зазначити, що самі ЗМІ не є суб’єктами виборчого процесу, вони безпосередньо не займаються передвиборною агітацією, а лише використовуються відповідними суб’єктами виборчого процесу для її проведення, є засобом такої агітації. Закон визначає коло тих ЗМІ, які зобов’язані надати ефірний час для проведення передвиборної агітації за рахунок коштів Державного бюджету України. Встановлено, що такими ЗМІ є державні та комунальні телерадіоорганізації. При цьому Закон встановлює лише рамкове правове регулювання порядку надання ефірного часу за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, які виділяються на підготовку і проведення виборів. Всі інші питання, які не знайшли свого вирішення в цьому Законі щодо надання ефірного часу за рахунок Державного бюджету України, визначаються окремим Порядком, що встановлюється Центральною виборчою комісією (ЦВК). Закон встановлює також строк оприлюднення розцінок вартості однієї хвилини (секунди) ефірного часу. При цьому слід мати на увазі, що дані розцінки встановлюються відповідними ЗМІ не пізніш як за 130 днів до дня виборів. З метою унеможливлення штучного збільшення плати за ці послуги Закон встановлює, що розмір розцінок вартості даних послуг не може змінюватися протягом виборчого процесу. ЗМІ мають надіслати ЦВК та окружним виборчим комісіям зазначені розцінки. Законом передбачається безоплатне надання ефірного часу державними та комунальними ЗМІ. Оплата зазначеного ефірного часу встановлена за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів. Виділення ефірного часу між 19 і 22 годинами зумовлене тим, що саме у цей час телерадіопередачі збирають найбільшу глядацьку та слухацьку аудиторію, отже проведення передвиборної агітації в цей час є найбільш ефективним. Закон окремо врегульовує питання щодо визначення загального часу, який надається телерадіоорганізаціями партії (блоку). Для партії (блоку) надається не менше 60 хвилин на загальнонаціональних телеканалах та радіоканалі, по 20 хвилин на відповідних регіональних теле- і радіоканалах (в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі). Встановлення зазначеного вище ефірного часу партіям (блокам) базується на принципі мінімальної розумної достатності – наданого ефірного часу має бути достатньо для ознайомлення виборців у загальному плані з основними положеннями передвиборної програми відповідної партії (блоку). Оплата зазначеного ефірного часу здійснюється на підставі відповідних угод між ЦВК та Національними радіо- і телекомпаніями України. Фінансування додаткового ефірного часу можливе за рахунок використання коштів виборчих фондів партій (блоків). Оскільки розмір виборчих фондів суб’єктів виборчого процесу може бути різним, то різним може бути і розмір ефірного часу, який зможе використати та чи інша партія (блок) для передвиборної агітації. При цьому все ж існує верхня межа ефірного часу, який може бути використаний суб’єктами виборчого процесу за рахунок коштів її виборчого фонду: вона визначається граничним розміром відповідного виборчого фонду. Законом передбачене обов’язкове укладання угоди між уповноваженою особою партії (блоку) і телерадіоорганізацією будь-якої форми власності. Без укладання такої угоди і надходження коштів на рахунок відповідної телерадіоорганізації надання ефірного часу забороняється. У такий спосіб законом обмежені можливості надання “безкоштовного” ефірного часу окремим суб’єктам виборчого процесу. При цьому слід мати на увазі вимогу рівної оплати за одиницю ефірного часу. З метою недопущення негайного застосування “антиреклами” і суттєвого зниження ефективності відповідної агітаційної діяльності партій (блоків) закон встановлює спеціальну заборону щодо здійснення на каналі, на якому надавався ефірний час для здійснення відповідними суб’єктами виборчого процесу передвиборної агітації певних дій упродовж 20 хвилин до і після теле-, радіотрансляції передвиборної програми партії (блоку). Законом впродовж зазначеного часу заборонено: коментувати чи оцінювати зміст цієї програми, давати будь-яку інформацію щодо цієї партії (блоку). Оскільки участь у виборах, зазвичай, бере велика кількість партій (блоків), то в законодавчому порядку розв’язано проблему визначення послідовності надання ефірного часу партіям (блокам). Така послідовність визначається за результатами жеребкування, що їх проводить ЦВК. Участь у такому жеребкуванні беруть представники або уповноважені особи відповідних партій (блоків), воно здійснюється прозоро та відкрито. Закон виключає можливість встановлення будь-якого іншого принципу визначення послідовності надання ефірного часу. За результатами проведенного жеребкування відповідні державні й комунальні телерадіоорганізації складають розклад ефірного часу, який повинен містити конкретні дати і час виходу в ефір передвиборних агітаційних теле- і радіопрограм. Результати жеребкування мають бути оприлюднені в газетах “Голос України” та “Урядовий кур’єр”, у місцевих державних та комунальних ЗМІ у триденний строк з дня їх затвердження ЦВК. Замовником політичної реклами під час виборчої кампанії для демонстрації телерадіоорганізаціями можуть бути тільки партії (блоки) – суб’єкти виборчого процесу. Протягом демонстрації політичної реклами обов’язково демонструється повна назва її замовника у формі текстового повідомлення, яке має займати не менше п’ятнадцяти відсотків площі екрана і бути виконане контрастним кольором до фону та бути сприйнятним для глядача. Закон встановлює також певні умови для здійснення контролю за законністю надання ефірного часу. Насамперед йдеться про встановлений обов’язок телерадіоорганізацій здійснювати і зберігати аудіо-, відеозаписи усіх передач, що містять передвиборну агітацію, протягом тридцяти денного строку з дня офіційного оприлюднення результатів виборів. По-друге, це стосується обов’язку таких організацій надавати інформацію про проведення передвиборної агітації, у разі необхідності – копії відповідних угод, платіжних документів і записів передач таким органам: ЦВК, Національній раді з питань телебачення і радіомовлення, Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України. На дані організації покладено обов’язок моніторингу діяльності ЗМІ під час виборчої кампанії і у разі порушення телерадіоорганізаціями чинного законодавства України вживати до них відповідні заходи (оголошувати попередження, застосовувати штрафні санкції, тимчасово (до двох місяців) зупиняти дію ліцензії, подавати до суду справи про позбавлення ліцензії. У ході проведення передвиборної агітації за участю електронних ЗМІ слід враховувати також виписані у Законі заборони та обмеження щодо ведення передвиборної агітації.

Порядок використання друкованих ЗМІ у передвиборній агітації. Відповідно до ст. 68 Закону України “Про вибори народних депутатів України” політичні партії (блоки) – суб’єкти виборчого процесу мають право користуватись засобами масової інфоримації (ЗМІ) державної та комунальної форми власності за рахунок та в межах коштів Державного бюджету україни, виділених на підготовку і проведення виборів депутатів, на умовах, передбачених цим Законом. Висвітлення виборчого процесу в ЗМІ всіх форм власності в інтерв’ю, дискусіях та дебатах, інформаційних повідомленнях, у програмах новин і поточних подій має здійснюватися на засадах об’єктивності, неупередженості та збалансованості. Передвиборна агітація з використанням ЗМІ усіх форм власності проводиться з дотриманням принципу рівних умов та рівної оплати за одиницю ефірного часу чи друкованої площі. Засіб масової інформації не може надавати знижки чи встановлювати надбавки на оплату друкованої площі чи ефірного часу. Розцінки вартості одиниці друкованої продукції та одиниці ефірного часу для проведення передвиборної агітації не можуть змінюватися протягом виборчого процесу. За рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів, партії (блоки) – суб’єкти виборчого процесу мають право опублікувати в однаковому поліграфічному виконанні в газетах “Голос України” та “Урядовий кур’єр” передвиборні програми, подані ними при реєстрації кандидатів у депутати, обсягом не більше 7800 друкованих знаків. Таким чином передбачено, що зазначеної площі цілком достатньо для того, щоб виборці мали змогу по можливості повною мірою ознайомитись з основними положеннями передвиборної програми відповідної партії (блоку). Угода про публікацію вказаних матеріалів з редакціями зазначених газет укладається Центральною виборчою комісією (ЦВК). У такий спосіб забезпечуються рівні для всіх партій (блоків) умови використання двох загальнонаціональних газет. Закон передбачає цільове призначення використання друкованих ЗМІ партіями (блоками) в межах коштів Державного бюджету України, а саме – для друкування їх передвиборчих програм. Надання відповідних послуг друкованими ЗМІ на вказаних засадах для інших цілей передвиборної агітації не передбачене. Закон встановлює особливий порядок визначення черговості друкування передвиборних програм – жеребкування. Жеребкування проводиться відкрито і гласно ЦВК за участю відповідних зацікавлених осіб – уповноважених осіб партій (блоків), представників ЗМІ. Закон передбачає обов’язкове оприлюднення результатів проведеного жеребкування. Ці результати оприлюднюються в газетах “Голос України” та “Урядовий кур’єр” та в місцевих державних чи комунальних друкованих ЗМІ у триденний строк після їх затвердження. Такий обов’язок зумовлений необхідністю завчасного інформування виборців про час друкування передвиборних програм суб’єктів виборчого процесу. Закон дозволяє додаткове друкування інших агітаційних виборчих матеріалів у друкованих ЗМІ будь-якої форми власності. Оплата оприлюднення таких матеріалів здійснюється за рахунок коштів відповідних виборчих фондів. Таким чином, закон виключає можливість фінансування публікацій агітаційних матеріалів суб‘єктами виборчого процесу з інших джерел. Зроблено це з метою забезпечення рівних умов всім суб’єктам виборчого процесу у проведенні передвиборної агітації, запобігання фінансування передвиборної агітації за рахунок “тіньового капіталу”, інших зловживань. Закон встановлює необхідність публікування зазначених матеріалів виключно на комерційній основі на підставі відповідної угоди, що повинна укладатися між уповноваженою особою партії (блоком) та редакцією друкованого засобу масової інформації. При цьому закон встановлює заборону публікації цих матеріалів без укладання угоди та надходження коштів на рахунок редакції друкованого ЗМІ. Угода про публікацію агітаційних матеріалів суб’єктів виборчого процесу повинна містити: вид (жанр) передвиборного агітаційного матеріалу, дату (період) друкування цього матеріалу, розмір газетної площі, що виділяється для друкування зазначеного матеріалу, порядок і розмір оплати за її використання, права та обов’язки сторін, які випливають з предмету угоди, тощо. Публікація зазначених матеріалів не повинна супроводжуватися будь-якими редакційними коментарями, які не були заздалегідь обумовлені відповідною угодою, а також заголовками та ілюстраціями, які не узгоджені. Засіб масової інформації, який надав ефірний час або друковану площу одній партії (блоку) – суб’єкту виборчого процесу, не може відмовити у наданні ефірного часу чи друкованої площі на тих же умовах іншій партії (блоку) – суб’єкту виборчого процесу. Розцінки вартості за одиницю друкованої площі встановлюються відповідними ЗМІ не пізніше як за 130 днів до дня виборів у розмірі, який не може перевищувати розмір плати за комерційну рекламу і не повинен змінюватися протягом виборчого процесу. Закон не зобов’язує друковані ЗМІ опублікування розцінок вартості за одиницю друкованої площі. Однак оприлюднювати цю інформацію з тим, щоб забезпечувались прозорість, відкритість та рівні умови передвиборної агітації у друкованих ЗМІ. Договірна основа публікації агітаційних матеріалів не виключає, однак, можливості розірвання такого договору в установленому законом порядку у разі порушення стороною цієї угоди чи невиконання взятих на себе обов’язків. З метою контролю за законністю оприлюднення агітаційних матеріалів закон покладає на редакції друкованих ЗМІ усіх форм власності обов’язок за письмовими запитами ЦВК та окружних комісій надавати їм інформацію про використання друкованої площі для розміщення агітаційних матеріалів партій (блоків), а в разі необхідності – надсилати їм копії відповідних угод, платіжних документів, а також відповідні публікації. При використанні друкованих ЗМІ у передвиборній агітації слід зважати також на законодавчі обмеження передвиборної агітації. У разі оприлюднення результатів опитування громадськоїх думки, пов’язаного з виборами депутатів, зобов’язані зазначити організацію, що проводила опитування, час його проведення, кількість опитаних, метод збору інформації, точне формулювання питання, статистичну оцінку можливої похибки. Крім того, слід мати на увазі, що відповідно до ст. 3 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” встановлюється принцип неприпустимості зловживання свободою діяльності друкованих ЗМІ.

Обмеження щодо ведення передвиборчої агітації. Встановлення законодавчих обмежень щодо проведення передвиборної агітації зумовлене необхідністю запобігання будь-яким зловживанням правом на проведення передвиборної агітації, а також здійснення належного державного контролю за законністю перебігу передвиборної агітації. З цією метою у Законі України “Про вибори народних депутатів України” (ст. 71) сформульовані деякі обмеження, які стосуються тих чи інших особливостей її проведення, та визначено вичерпний перелік випадків і підстав, коли така агітація не може проводитись взагалі. Ці обмеження стосуються: cуб’єктів проведення передвиборної агітації, місця проведення агітації, змісту агітаційних матеріалів. Що стосується суб’єктів проведення передвиборної агітації, то закон встановив, що проведення передвиборної агітації забороняється особам, які не є громадянами України, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам та судам, їх посадовим і службовим особам, членам виборчих комісій під час виконання ними своїх обов’язків, зарубіжним засобам масової інформації (ЗМІ), що діють в Україні. Закон визначив ряд випадків заборони передвиборної агітації залежно від місця її проведення. По-перше, відвідання військових частин (формувань) та установ кримінально-виконавчої системи окремими уповноваженими особами партій (блоків) забороняється. У військових частинах (формуваннях) та в установах кримінально-виконавчої системи передвиборна агітація обмежена. Зустрічі з виборцями там організовуються відповідними окружними виборчими комісіями разом з командирами військових частин (формувань) або керівниками установ кримінально-виконавчої системи з обов’язковим повідомленням не пізніш як за три дні до зустрічі усіх уповноважених осіб політичних партій (виборчих блоків). По-друге, забороняється використання приміщень органів державної влади та органів місцевого самоврядування для проведення передвиборної агітації. Забороняється розміщення друкованих передвиборних агітаційних матеріалів та повідомлень на будинках і в приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, на пам’ятках архітектури та у місцях, де вони перешкоджають безпеці дорожнього руху. По-третє, забороняється розміщення носіїв політичної реклами, а також розповсюдження політичної реклами через радіотрансляційні або інші мережі сповіщення пасажирів, у транспортних засобах громадського користування, на станціях метрополітену, вокзалах, портах та аеропортах. По-четверте, забороняється проведення передвиборної агітації в зарубіжних ЗМІ, що діють на території України, а також у зареєстрованих в Україні ЗМІ, в яких частка зарубіжної власності перевищує 50 %. Закон забороняє поширення цілого ряду агітаційних матеріалів певного змісту. Зокрема, заборонено поширення у будь-якій формі матеріалів, що містять заклики до: ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву державної безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганди війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи, здоров’я населення. Забороняється виготовлення та розповсюдження друкованих передвиборних агітаційних матеріалів, що не містять відомостей про установу, яка здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск. Забороняється розміщення політичної реклами в одному блоці з комерційною чи соціальною рекламою. Забороняється розповсюдження завідомо недостовірних або наклепницьких відомостей про партію (блок) – суб’єкта виборчого процесу або про кандидата у депутати. На ЗМІ, що оприлюднюють інформацію, яку партія (блок) вважають явно недостовірною, закон покладає обов’язок надати можливість зазначеним суб’єктам виборчого процесу спростувати такі матеріали. Закон прямо обумовлює строки для спростування такої інформації відповідними зацікавленими особами не пізніш як через три дні після оприлюднення таких матеріалів, але не пізніш як за два дні до дня виборів. Наданий для публікації партією (блоком) матеріал повинен бути набраний таким самим шрифтом і розміщений під рубрикою “спростування” на тому ж місці шпальти в обсязі не меншому, ніж обсяг повідомлення, що спростовується. Спростування повинно містити посилання на відповідну публікацію, передачу на радіо чи телебаченні та на факти, що спростовуються. У такий спосіб закон запобігає поширенню у суспільстві в ході виборчого процесу неправдивої, неточної інформації, яка може мати на меті зниження довіри виборців до тієї чи іншої партії (блоку), їх популярності тощо. Закон забороняє включення до інформаційних теле- радіопрограм передвиборних агітаційних матеріалів партій (блоків) або політичної реклами. При цьому законом вимагається, щоб політична реклама була відокремлена від інших матеріалів і означена як така. Заборонено також переривати передачі передвиборних програм партій (блоків) рекламою товарів, робіт, послуг та іншими повідомленнями. Передвиборні програми мають оприлюднюватися в повному обсязі, без перерв, які могли б спотворити їх зміст, щоб сформувати у виборців відповідне, по можливості цілісне й адекватне уявлення про погляди, позиції, переконання відповідної партії (блоку). Забороняється також проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям грошей чи безоплатно або на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерей, інших матеріальних цінностей. При цьому слід зазначити, що на Центральну виборчу комісію (ЦВК) покладено обов’язок забезпечити в державних ЗМІ опублікування роз’яснень щодо зазначених заборон. Текст такого роз’яснення затверджується ЦВК і двічі на тиждень друкується в газетах “Голос України” і “Урядовий кур’єр” на першій сторінці та транслюється телерадіоорганізаціями починаючи за 30 днів до дня виборів. Законодавство містить також вимогу щодо виключення збігу в часі регіональних державних і комунальних теле- і радіопрограм та передвиборних програм партій (блоків), трансляції передвиборних програм на першому загальнонаціональному каналі телебачення та на першому загальнонаціональному радіоканалі. Закон передбачає відповідну зміну розкладу ефірного часу на загальнонаціональних каналах мовлення, щоб дати можливість транслювати всі передвиборні програми партій (блоків), що транслюються за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, і водночас не допускати збігу в часі трансляції таких програм з передачами регіональних державних та комунальних телерадіоорганізацій. На ЗМІ, усіх форм власності, що діють на території України, закон поширює заборону протягом останніх 15 днів перед днем виборів поширювати інформацію про результати опитувань громадської думки щодо партій (блоків). Крім того забороняється оприлюднення в день виборів результатів опитування виборців щодо їх волевиявлення під час голосування до його закінчення. При цьому слід зазначити, що закон не забороняє проведення таких опитувань у зазначені строки, проте оприлюднення їх результатів можливе лише починаючи з наступного дня після дня голосування. Термін, коли поширення результатів опитування громадської думки має бути припиненим, встановлюється кожною країною по-різному. Так, виборчий кодекс Албанії та законодавство Македонії забороняє публікувати соцопитування за п’ять днів до виборів, Болгарії – за 24 години, Словаччини – за 14 днів до виборів, у Польщі це взагалі заборонено робити протягом виборчого процесу (причому штраф за порушення цієї норми – до мільйона злотих, що становить понад 250 тисяч доларів). Україну можна віднести до тих країн, у яких термін для самостійного визначення кандидата, за якого варто проголосувати, є значним – 15 днів до дня виборів і це є позитивним для українського виборчого процесу. Однак ст. 56 Закону України “Про вибори народних депутатів України”, яка визначає обмеження щодо ведення передвиборної агітації, прямо забороняє поширювати цю інформацію лише засобами масової інформації (ЗМІ), не зазначаючи інших можливих суб’єктів, які також можуть оприлюднити результати опитувань – громадські організації, самі кандидати тощо. Нічого не сказано в законі про публікацію опитувань експертної думки. Законодавство ж багатьох країн забороняє оголошувати таку інформацію безвідносно суб’єктів виборчого процесу. Не виписано в українському законодавстві й способи покарання за порушення цієї норми. Закон забороняє поширення будь-якої передвиборної агітації у суботу напередодні дня голосування. Закон також містить заборону тим кандидатам у депутати, які займають посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на державних, комунальних підприємствах, в установах, організаціях, військових частинах (формуваннях) залучати для проведення передвиборної агітації або використовувати для роботи, пов’язаної з проведенням передвиборної агітації у робочий час підлеглих їм осіб, службовий транспорт, зв’язок, устаткування, приміщення, інші об’єкти та ресурси за місцем роботи, використовувати службові чи виробничі наради, збори колективу для проведення передвиборної агітації. Порушення зазначених вимог закону за певних обставин може бути підставою як для скасування відповідною виборчою комісією рішення про реєстрацію кандидата у депутати, так і до притягнення його до встановленої законом кримінальної або адміністративної відповідальності. Порушення встановленого законом порядку на ведення передвиборної агітації тягнуть за собою відповідальність, встановлену законами України. Від виборчих комісій вимагається, у разі надходження до них заяв, скарг щодо порушень вимог закону, негайно надсилати їх до правоохоронних органів для перевірки і реагування. Всі спірні питання у встановленому законом порядку має вирішувати суд.

3.8. Голосування. Голосування – це безпосередній акт волевиявлення громадян під час виборів, подання громадянами свого голосу “за” або “проти” висунутих кандидатів у депутати чи політичних партій. Зазначений етап є кульмінаційною стадією всієї виборчої процедури, оскільки охоплює процес фактичного здійснення волевиявлення громадян. Голосування “за” називається позитивним голосуванням, а “проти” – негативним. З суто технічного боку голосування виглядає як подання виборчого бюлетеня – заповнення й опускання його до скриньки. Голосування - одна з головних процедур виборчої кампанії. Голосування як процедура добору існувала ще в античній Греції, де у якості виборчих бюлетенів використовували уламки глиняних черепків. Інколи збори голосували, чи слід піддавати кого-небудь остракізму, тобто виганяти. Слово “остракізм” означає “черепок”. Знайдено чимало таких виборчих бюлетенів з написаних на них тим самим ім’ям, що дає змогу припустити існування найдавнішого організованого голосування з записуванням у бюллетень ім’я кандидата. У листі Плінія Молодшого 105 р.н.е. знаходимо також згадку про використання цієї процедури у римському сенаті. Дальшому розвиткові процедур голосування в Європі посприяли середньовічні чернечі ордени. Їм треба було вибирати своїх урядовців незалежно від папської влади в Римі, й задля цього ченці виробили складні процедури. Водночас процедури голосування розвивалися і в італійських містах-державах, і найвідоміші серед них – правила обрання дожів у Венеції. У XVIII ст. голосування знову стало темою демократичної теорії, про нього писали Руссо і Кондорсе. У 1787-1793 рр. у США, Франції та Польщі були створені демократичні конституції, що містили правила голосування. Вибори можуть мало що значити якщо виборцям важко взяти участь у голосуванні або їхні голоси зрештою ніяк не впливають на управління державою. Легкість голосування залежить від того, наскільки складним є виборчий бюлетень і наскільки легко виборець може дістатися до виборчої дільниці, наскільки повним є список виборців і наскільки впевненим може бути виборець у тому, що його голос подається справді таємно. У більшості країн світу участь у голосуванні вважається особистим правом виборця, який може вільно розпоряджатися ним на власний розсуд. Разом з тим деінде існує практика обов’язкового голосування (Бельгія, Італія, Люксембург). Окрім Люксембургу, у кожній країні ЄС передбачені спеціальні заходи для залучення голосів виборців, які на день голосування перебувають за межами території даної держави: це може бути голосування поштою, передача голосу або й те і інше. Деякі країни організовують виборчі дільниці прямо на території своїх посольств. Організація та проведення голосування покладається Законом України “Про вибори народних депутатів України” на дільничну виборчу комісію, яка сповіщає про час та місце голосування, забезпечує обладнання приміщення для голосування та підтримання в ньому належного порядку, забезпечує таємність волевиявлення виборців під час голосування та проведення голосування за межами приміщення для голосування. Закон передбачає, що голосування відбувається як у приміщенні для голосування, так і за його межами. При цьому сама процедура голосування в цих двох випадках має свої особливості. Ст. 82 Закону визначає порядок підготовки до голосування, який включає в себе розподіл обов’язків між членами дільничної комісії у день голосування; огляд стану збереження виборчих бюлетенів, скриньок для голосування, виборчих списків, відкріпних посвідчень. Після огляду кожної виборчої скриньки вона пломбується, після чого до неї опускається контрольний лист. Перед початком голосування відбувається погашення відкріпних посвідчень, про що складається окремий протокол, а також остаточний підрахунок кількості виборців, внесених до списку виборців на виборчій дільниці, на момент початку голосування, кількість виборців у витягу зі списку виборців для голосування за місцем перебування, кількість виборців, внесених до списку виборців на підставі відкріпних посвідчень. Отримані дані передаються окружній виборчій комісії, а остання – зведені дані передає у ЦВК. Відповідно до ст. 83 Закону голосування проводиться в день виборів з сьомої до двадцять другої години без перерви. Голосування відбувається у приміщенні для голосування. Процедура голосування складається з таких елементів: ідентифікація виборця, отримання бюлетеня, власне голосування. Ідентифікація здійснюється через пред’явлення виборцем документа, який засвідчує його особу. Це необхідно, аби запобігти використанню голосу виборця кимось іншим, хто не занесений до списку виборців. При цьому один із членів виборчої дільниці надає виборцеві можливість розписати про отримання виборчого бюлетеню у списку виборців та на контрольному талоні виборчого бюлетеня, а другий – вписує своє прізвище і розписується у визначеному місці на виборчому бюлетені та контрольному талоні. Після цього член виборчої комісії відокремлює від виборчого бюлетеня контрольний талон, який зберігається у члена виборчої комісії, та видає виборцю виборчий бюлетень для голосування. При цьому робити на виборчих бюлетенях будь-які інші позначки забороняється. Виборець може перебувати у приміщенні для голосування лише протягом часу, необхідного для голосування. Власне голосування на виборах полягає в тому, що у бюлетені для голосування виборець робить позначку у квадраті напроти назви політичної партії чи виборчого блоку партій. Виборчі бюлетені заповнюються виборцем особисто в кабіні для таємного голосування. Під час заповнення виборчих бюлетенів забороняється присутність у кабіні для таємного голосування інших осіб. Виборець, який внаслідок фізичних вад не може самостійно заповнити виборчий бюлетень, має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії скористатися допомогою іншого виборця, крім члена виборчої комісії, кандидата у депутати, уповноваженої особи партії (блоку), офіційного спостерігача. Для виборців з вадами зору виготовляються спеціальні бюлетені. Виборець не має права передавати свій виборчий бюлетень іншим особам. Отримання виборчого бюлетеня від інших осіб, заохочення або змушування виборців до передачі виборчого бюлетеня іншим особам забороняється. Якщо ж виборець не бажає підтримувати жодну політичну партію чи виборчий блок партій, він робить позначку в квадраті напроти слів: “Не підтримую жодної політичної партії, виборчого блоку партій”. До 1977 р. у вітчизняній виборчій практиці застосовувалося так зване негативне голосування, тобто голосування шляхом викреслення у бюлетені прізвищ тих кандидатів, проти яких голосує виборець. Можна було залишити тільки одне прізвище кандидата, за якого подає свій голос виборець, або не залишити жодного. У противному разі (якщо залишилися невикресленими два і більше прізвищ або дописано нове прізвище чи взагалі написано будь-що) бюлетень визнавався недійсним. Виборець особисто опускає заповнений виборчий бюлетень до виборчої скриньки. Виборець, який не може внаслідок фізичних вад самостійно опустити бюлетені до виборчої скриньки, може з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії доручити зробити це іншій особі, крім членів виборчої комісії, кандидатів у депутати, їх довірених осіб, уповноважених осіб партій (блоків), офіційних спостерігачів. Таємність волевиявлення голосуючих мають забезпечити кабіни, через які проходять виборці на шляху до виборчих скриньок. У разі якщо виборець, заповнюючи виборчий бюлетень, припустився помилки, він має право невідкладно звернутись з письмовою заявою до члена виборчої комісії, який видав йому виборчий бюлетень, з проханням видати йому інший виборчий бюлетень. Член дільничної комісії видає виборцю інший виборчий бюлетень лише в обмін на зіпсований виборчий бюлетень, про що складається відповідний протокол й вносяться відмітки до списку виборців. Повторна видача бюлетеня замість зіпсованого не допускається. Законом передбачене використання пересувних виборчих пунктів у випадках, коли хтось із виборців за станом здоров’я не може прибути на виборчу дільницю й звернувся про це із відповідною заявою у дільничну виборчу комісію й вона організовує спеціальну процедуру голосування за місцем перебування виборця. Порядок організації голосування виборців за місцем перебування визначає ст. 84 Закону. Голосування триває до двадцять другої години, після чого голова виборчої дільниці оголошує про закінчення голосування й закриває виборчу дільницю. Продовження голосування після часу, встановленого Законом, не допускається, а право проголосувати мають тільки ті виборці, які на цей момент знаходяться у приміщенні для голосуванння. У окремих випадках (на виборчій дільниці, утвореній на судні, що перебуває в день виборів у плаванні під Державним Прапором України, на полярній станції України) дільнична виборча комісія може оголосити голосування закінченим раніше. Після закінчення голосування дільнична виборча комісія передає до окружної виборчої комісії попередні відомості про: кількість виборців, внесених до списку виборців на виборчій дільниці, на момент закінчення голосування; кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені на виборчій дільниці, на момент закінчення голосування; кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені за місцем перебування; кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені на підставі відкріпних посвідчень. У цілому українське законодавство про вибори народних депутатів у частині організації та проведення голосування відповідає міжнародним стандартам у цій сфері та кращим зразкам законодавства про вибори іноземних держав. Характерною рисою законодавства більшості країн перехідної демократії є деталізована регламентація виборчих процедур, зокрема, тих, що стосуються голосування та підрахунку голосів. Така деталізація спрямована на обмеження свободи правозастосування шляхом максимально повної регламентації поведінки учасників виборчого процесу та розглядається як запобіжник правопорушенням у цій сфері. Міжнародними стандартами та рекомендаціями визначається ряд принципів, загальних вимог, яким має відповідати законодавство в частині процедури голосування. Найпершим принципом є те, що законодавство повинно гарантувати забезпечення таємниці голосування. Це втілюється в особливих процедурах стосовно контролю за бюлетенями, іншою виборчою документацією, забезпечення їх захисту, положеннях, що регулюють безпосереднє голосування, дії членів виборчої комісії тощо. Засадничим є дотримання принципу особистого голосування (з чітко виписаними винятками, забороною “сімейного голосування”). Особлива увага приділяється всім пов’язаним з голосуванням процедурам, які мають забезпечити правильне встановлення особи виборця, містити механізми, які б запобігали фальсифікаціям. Важливим є порядок “нестандартного” голосування, а саме: голосування громадян, які перебувають за кордоном, голосування не в приміщенні для голосування, у місцях тимчасового перебування виборця (лікарні, місцях примусового утримання, місцях проходження служби) тощо.

Обов’язкове голосування. Правова норма виборчого права деяких держав, яка кваліфікує голосування на виборах як громадський обов’язок, порушення якого тягне за собою передбачену законом відповідальність. Так, у ст. 48 Конституції Італії голосування на виборах кваліфікується як громадський обов’язок. За ухилення від участі в голосуванні навіть передбачені певні санкції - в Італії неучасть у голосуванні призводить до морального осуду, в Австрії, Австралії, Бельгії, Люксембургу, Нідерландах та Туреччині – до штрафу, в Мексиці – до штрафу або й позбавлення волі, а в Греції – навіть до тюремного ув’язнення від одного місяця до одного року. Як вважають головні наслідки застосування цієї норми такі: збільшення підтримки лівих партій, ніж вона була б за інших обставин, бо на типових виборах їхні прихильники мають менше мотивів голосувати; має місце т. зв. “осляче голосування”, коли обурені або незацікавлені виборці голосують просто за перші кілька прізвищ у списку, поданому їм. Безумовно, що обов’язкове голосування призводить до штучного підвищення активності виборців. Однак в цілому за своїм змістом воно суперечить принципу вільного волевиявлення в ході виборів. Саме таке волевиявлення становить сенс виборчого права, як суб’єктивного права кожного громадянина. Ставлення до голосування (і до участі у виборах в цілому) як до громадського обов’язку заслуговує на увагу лише тоді, коли воно само по собі склалося у свідомості виборця. Ст. 5 Закону України “Про вибори народних депутатів України” проголошує добровільність участі у виборах. “Участь громадян України у виборах депутатів,- говориться у ній,- є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах.” Вважається, що виборці, які не брали участі у голосуванні на виборах, підтримують результати волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосуванні на виборах.

Відкріпне посвідчення. Посвідчення, яке надає виборцю право голосувати не за місцем свого проживання. Згідно з ст. 42 Закону України “Про вибори народних депутатів України” виборець, який раніше ніж за тридцять днів до дня виборів вибуває з населеного пункту, де він включений до списку виборців на звичайній виборчій дільниці або повертається з-за кордону в Україну, може звернутися до дільничної виборчої комісії з письмовою заявою з проханням видати йому відкріпне посвідчення на право голосу на виборах депутатів. У заяві зазначається причина, з якої він не може проголосувати за місцем свого проживання, та номер територіального виборчого округу або закордонний виборчий округ, в якому він має намір проголосувати у день виборів. Така заява може бути подана виборцем не пізніше 20 години останньої п’ятниці перед днем голосування. На підставі цієї заяви та документу, який згідно закону посвідчує особу виборця, два члени виборчої комісії видають виборцю вікріпне посвідчення. Відкрипні посвідчення виготовляються у кількості двох відсотків від кількості виборців, внесених до уточнених загальних списків виборців. Бланки відкріпних посвідчень мають єдину нумерацію на всій території України. Відкріпне посвідчення є документом суворої звітності. Центральна виборча комісія (ЦВК) не не пізніш як за тридцять п’ять днів до дня виборів передає передає окружним виборчим комісіям бланки відкріпних посвідчень у кількості, що не перевищує два відсотки від кількості виборців, внесених у до списків виборців в межах територіального виборчого округу. Окружна виборча комісія, не пізніш як за тридцять два дні до дня виборів передає разом зі списками виборців дільничним виборчим комісіям звичайних виборчих дільниць бланки відкріпних посвідчень у кількості, що не перевищує два відсотки (на закордонній виборчій комісії – один відсоток) від орієнтовної кількості виборців на відповідній виборчій дільниці про що складається відповідний акт у двох примірниках. Дільничним виборчим комісіям спеціальних виборчих дільниць бланки відкріпних посвідчень не передаються. У списку виборців на виборчій дільниці робиться запис про видачу відкріпного посвідчення. Виборець, який має намір проголосувати на підставі відкріпного посвідчення, звертається не пізніше 12-ї години останньої суботи перед днем голосування до окружної виборчої комісії територіального виборчого округу, зазначеного на відкріпному посвідченні, із заявою, яка подається разом із відкріпним посвідченням. У заяві виборець зазначає, на якій з визначених виборчих дільниць він має намір голосувати у день виборів. Відкріпне посвідчення не дає виборцю право голосувати у тому населеному пункті, де воно видане. Окружна виборча комісія складає для кожної із визначених виборчих дільниць список виборців, які мають намір проголосувати за відкріними посвідченнями на відповідній виборчій дільниці. При цьому напроти прізвища кожного виборця, внесеного до списку виборців, зазначається номер відкріпного посвідчення та проставляються підписи двох членів окружної виборчої комісії. Список виборців, складений окружною виборчою комісією на підставі відкріпних посвідчень передається до дільничної виборчої комісії відповідної виборчої дільниці, не пізніше 16 години останньої суботи перед днем виборів. Такп передача проводиться двома членами окружної виборчої комісії на засіданні відповідної дільничної виборчої комісії, що засвідчується актом. Зазначений список є невід’ємною частиною списку виборців для голосування на відповідній дільниці. Нумерація виборців та нумерація аркушів у списку виборців для голосування за відкріпними посвідченнями ведеться окремо від нумерації виборців та нумерації аркушів у списку виборців отриманому дільничною виборчою комісією. Виборець не включається до списку виборців, якщо відкріпне посвідчення неналежно оформлене або записи в ньому не відповідають записам у відмітці про отримання відкріпного посвідчення. Без підпису виборця відкріпне посвідчення є недійсним. Окружна виборча комісія не пізніш як за 16 годин до початку голосування подає до ЦВК зведену інформацію про кількість відкріпних посвідчень, виданих усіма дільничними виборчими комісіями відповідного територіального виборчого округу, та про кількість виборців, які мають намір проголосувати за відкріпними посвідченнями у кожному територіальному виборчому окрузі й розміщує цю інформацію на своєму офіційному веб-сайті.

Повторне голосування (перебалотування). Процедура виборчої кампанії, яка застосовується в мажоритарних системах абсолютної більшості, коли жоден з кандидатів у депутати не набрав абсолютної більшості голосів у першому турі виборів. До другого туру проходять здебільшого два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів у першому турі (у Франції за виборчою системою, яка діяла з 1958 по 1985 рр. до другого туру потрапляли кандидати, які набрали більше 12,5 % голосів у першому турі). Для перемоги у другому турі одному з кандидатів треба буде набрати лише відносну більшість голосів. Сьогодні таку систему використовують переважно під час президентських виборів.

3.9. Підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування. Один із етапів виборчого процесу, який суттєво залежить від типу виборчої системи. Найлегше проводити підрахунок голосів при системі голосування за принципом відносної більшості, голосування без права передачі голосу та при простих системах голосування за закритими партійними списками, бо для підведення підсумків потрібно визначити лише один загальний результат по кожній партії чи кандидату. Система представницького голосування передбачає підрахунок членами виборчої комісії кількох голосів у кожному бюлетені. Паралельні та змішані системи майже завжди передбачають підрахунок голосів більш складний, особливо при голосуванні з правом передачі голосу, яке вимагає постійного повторного підрахунку залишку голосів. В Україні після закінчення голосування розпочинається підсумкове засідання дільничної виборчої комісії, яке проводиться у тому ж приміщенні, де відбувалося голосування. Підсумкове засідання проводиться без перерви і закінчується після складення та підписання протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці. Якщо одночасно з виборами народних депутатів України проводяться інші вибори чи референдум, підрахунок голосів на цих виборах чи референдумі проводиться після закінчення складання протоколу про підрахунок голосів виборців з виборів народних депутатів України та його підписання у встановленому порядку на цьому ж засіданні дільничної виборчої комісії. Дільнична виборча комісія розпочинає своє засідання з розгляду заяв, скарг стосовно порушень, що мали місце під час проведення голосування на виборчій дільниці, якщо такі мали місце. Підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці здійснюється відкрито і прозоро виключно членами дільничної виборчої комісії. Підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці проводиться у послідовності викладених статей 86-88 Закону України “Про вибори народних депутатів України” – спочатку опрацьовуються списки виборців (ст. 86), потім – невикористані виборчі бюлетені та контрольні талони ( ст. 87) і лише потім відкриваються виборчі скриньки та здійснюється підрахунок виборчих бюлетенів (ст. 88). Виборчі скриньки відкриваються виборчою комісією почергово. Першими відкриваються переносні виборчі скриньки, останніми – виборчі скриньки з пошкодженнями. При відкритті скриньки її вміст висипається на стіл, за яким розміщуються члени дільничної виборчої комісії. При цьому перевіряється наявність у ній контрольного листа. Якщо у виборчій скриньці не виявлено контрольного листа, дільнична виборча комісія складає відповідний акт із зазначенням кількості виборчих бюлетенів, які знаходяться у виборчій скриньці. Вказані виборчі бюлетені не підлягають врахуванню при встановленні загальної кількості виборців, які взяли участь у голосуванні, та при підрахунку голосів виборців. Виборчі бюлетені з пошкодженої виборчої скриньки виймаються по одному без їх перемішування. Загальна кількість виборчих бюлетенів у кожній виборчій скриньці підраховується окремо однак встановлення результатів голосування по кожній скриньці окремо не проводиться. У відповідності з ст. 80 Закону при підрахунку виборчих бюлетенів визначений виборчою комісією член комісії рахує виборчі бюлетені вголос. Інші члени комісії спостерігають за підрахунком. При підрахунку виборчих бюлетенів забороняється поділ комісії на кілька груп кожна з яких підраховує частину бюлетенів. Усі виявлені у виборчих скриньках предмети, що не є виборчими бюлетенями встановленої форми, складаються окремо і не підраховуються. До таких предметів відносять і контрольні листи. Не підлягають врахуванню також виборчі бюлетені, на яких зазначені номери територіального виборчого округу та (або) виборчої дільниці не відповідають номерам відповідної виборчої дільниці, відповідного територіального виборчого округу, а також виборчі бюлетені, на яких відсутній відтиск печатки цієї дільничної виборчої комісії або наявний відтиск печатки іншої виборчої комісії чи будь-якої іншої печатки. Кількість виборчих бюлетенів у кожній виборчій скриньці та номер відповідної виборчої скриньки оголошуються і заносяться до протоколу про підрахунок голосів на виборчій дільниці. Після відкриття останньої скриньки загальна кількість бюлетенів у скриньках підсумовується. Встановлена у підсумку підрахунку кількість виборчих бюлетенів є кількістю виборців, які взяли участь у голосуванні. Ця кількість оголошується головою дільничної виборчої комісії і заноситься секретарем дільничної виборчої комісії до протоколу дільничної виборчої комісії про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці. Виборчі бюлетені, які підлягають врахуванню, розкладаються на місця, позначені окремими табличками, що містять з обох боків назви партій (блоків), зазначених у виборчому бюлетені, написи “недійсні” “проти всіх”. При розкладанні виборчих бюлетенів визначений дільничною виборчою комісією член дільничної виборчої комісії показує кожний виборчий бюлетень усім членам виборчої комісії, виголошуючи волевиявлення виборця. При цьому кожен член виборчої комісії має право особисто оглянути виборчий бюлетень. На час огляду виборчого бюлетеня робота з іншими виборчими бюлетенями припиняється. Недійсним вважається виборчий бюлетень: на якому не зазначено прізвище та (або) відсутній підпис члена дільничної виборчої комісії, який його видав, або наявний підпис особи, яка не видавала виборчі бюлетені на цій виборчій дільниці; якщо зроблено більш як одну позначку проти назв партій (блоків); якщо не поставлено жодної позначки; якщо не відокремлено контрольний талон виборчого бюлетеня; якщо неможливо з інших причин встановити зміст волевиявлення виборця; якщо у виборчий бюлетень не внесені зміни, здійснені Центральною виборчою комісією (ЦВК). У разі виникнення сумнівів у членів виборчої комісії щодо дійсності виборчого бюлетеня питання вирішується дільничною виборчою комісією шляхом голосування. Перед початком голосування кожен член виборчої комісії має право особисто оглянути виборчий бюлетень. На час його огляду підрахунок виборчих бюлетенів припиняється. Недійсні виборчі бюлетені підраховуються окремо, їх кількість оголошується головою виборчої комісії й заноситься секретарем виборчої комісії до протоколу виборчої комісії про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці. Відповідно до ст. 80 Закону дільнична виборча комісія підраховує кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку кожної партії (блоку), а також кількість голосів виборців, які не підтримали кандидатів у депутати від жодної партії (блоку). Результати підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці оголошуються головою комісії і заносяться секретарем виборчої комісії до протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці. Дільнична виборча комісія зобов’язана при підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці перевірити, чи дорівнює кількість виборців, які взяли участь у голосуванні на виборчій дільниці, сумі кількостей недійсних виборчих бюлетенів, виборчих бюлетенів з голосами виборців, поданими за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку кожної партії (блоку), та виборчих бюлетенів з голосами виборців, які не підтримали кандидатів від жодної партії (блоку). Порядок складання протоколу дільничної виборчої комісії регулює ст. 89 Закону. Він оформляється на окремому бланку, за формою затвердженою ЦВК. Бланки протоколу дільничної виборчої комісії виготовляються централізовано й передаються виборчим комісіям разом з виборчими бюлетенями у визначені Законом (ст. 80) строки. Протокол про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці складається дільничною виборчою комісією у кількості примірників, яка на чотири більша, ніж кількість осіб, які входять до складу дільничної виборчої комісії. Примірники протоколу нумеруються і мають однакову юридичну силу. У протоколі про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці зазначається дата і час (година і хвилини) його підписання членами дільничної виборчої комісії. Кожен примірник протоколу підписується головою, заступником голови, секретарем та іншими членами дільничної виборчої комісії, які присутні на засіданні виборчої комісії. Перший і другий примірники протоколу мають право підписати кандидати у депутати, уповноважені особи партій (блоків), офіційні спостерігачі, які були присутні на засіданні дільничної виборчої комісії при підрахунку голосів виборців. У разі своєї незгоди із результатами підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці у протоколі комісії, член комісії підписує протокол із поміткою “З окремою думкою”. Письмовий виклад окремої думки додається до протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці. У разі відсутності підпису члена дільничної виборчої комісії у протоколі підрахунку голосів виборців проти його прізвища зазначається причина відсутності підпису. Цей протокл підписується та засвідчується печаткою дільничної виборчої комісії лише після його остаточного заповнення. Забороняється заповнення протоколів, а також внесення до них без відповідного рішення дільничної виборчої комісії будь-яких виправлень. Перший і другий примірники протоколу передаються окружній виборчій комісії, третій примірник протоколу зберігається у секретаря виборчої комісії, а четвертий – невідкладно вивішується для загального ознайомлення в приміщенні дільничної виборчої комісії, а решта по одному примірнику протоколу видається членам дільничної виборчої комісії. Кандидатам у депутати, уповноваженим особам партій (блоків), офіційним спостерігачам, які були присутні при підрахунку голосів виборців на їх прохання невідкладно видаються копії протоколу про рідрахунок голосів, засвідчені головою і секретарем дільничної виборчої комісії та скріплені печаткою виборчої комісії, з розрахунку не більш як по одній копії кожного протоколу для кожної партії (блоку). Про видачу копій протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці складається акт за формою, встановленою ЦВК, який підписується головою і секретарем дільничної виборчої комісії, скріплюється печаткою й передається разом з першим та другим примірником протоколів окружній виборчій комісії. Пакети з протоколами дільничної виборчої комісії про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці, виборчими бюлетенями, контрольними талонами і предметами, списками виборців, а також, за навності, окремими думками членів виборчої комісії, викладеними у письмовій формі, актами, заявами, скаргами та рішеннями, прийнятими виборчою комісією, невідкладно після закінчення засідання виборчої комісії доставляються під охороною (ст. 91) до окружної виборчої комісії, яка за встановленою Законом процедурою (ст. 92) їх приймає та встановлює підсумки голосування в межах територіального виборчого округу (ст. 93). Дільнична виборча комісія може визнати голосування на виборчій дільниці недійсним у разі встановлення нею порушень вимог Закону, внаслідок яких неможливо достовірно встановити результати волевиявлення виборців лише за наступних обставин: виявлення фактів незаконного голосування у кількості, що перевищує десять відсотків кількості виборців, які отримали виборчі бюлетені на виборчій дільниці; знищення або пошкодження виборчої скриньки (скриньок), що унеможливлює встановлення змісту виборчих бюлетенів, якщо кількість цих бюлетенів перевищує двадцять відсотків кількості виборців, які отримали виборчі бюлетені на виборчій дільниці; виявлення у виборчих скриньках виборчих бюлетенів у кількості, що перевищує більш як на десять відсотків кількості виборців, які отримали бюлетені на виборчій дільниці. У разі виявлення зазначених обставин, у кожному випадку виборча комісія складає акт, який є підставою для розгляду дільничною виборчою комісією питання про визнання голосування на виборчій дільниці недійсним. У разі прийняття дільничною виборчою комісією рішення про визнання голосування на виборчій дільниці недійсним усі бюлетені, виявлені у виборчих скриньках на цій виборчій дільниці, вважаються такими, що не підлягають врахуванню. (ст. 90).

Контрольний лист. Лист, що опускається у кожну виборчу скриньку, яка використовується для голосування, на виборчій дільниці перед її опломбуванням у якому зазначається номер виборчого округу, номер виборчої дільниці, час його вкидання у виборчу скриньку, прізвища голови, заступника голови, секретаря та інших членів дільничної виборчої комісії, уповноважених осіб партій (блоків), офіційних спостерігачів від партій (блоків). Контрольний лист підписується цими особами, їхні підписи скріплюються печаткою комісії. Робиться це з метою недопущення фальсифікацій з виборчими бюлетенями.

Визначення результатів виборів. З’ясування, встановлення, хто з кандидатів на обрання має обіймати виборну посаду. У багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі результати виборів встановлює Центральна виборча комісія (ЦВК) на підставі протоколів окружних виборчих комісій, які визначають кількість голосів, поданих за списки кандидатів у депутати від кожної політичної партії, виборчого блоку партій, а також відсоток голосів, поданих за ці списки, відповідно до кількості виборців, що взяли участь у голосуванні. Депутатські мандати між політичними партіями, виборчими блоками партій, списки кандидатів від яких отримали три і більше відсотків голосів виборців, розподіляються пропорційно кількості отриманих ними голосів. З цією метою обчислюють виборчу квоту. Отримане ціле число означає кількість мандатів, отриманих цією партією. Кандидатів від політичних партій і виборчих блоків вважають обраними у порядку їх черговості у списку.

“Зайві” (“загублені”, змарновані, втрачені) голоси. Голоси виборців, віддані за список партії, яка не подолала виборчий бар’єр чи кандидата у депутати, що не набрав необхідної для перемоги кількості голосів. При першому обрахунку результатів виборів вони не враховуються при встановленні виборчих квот. Їх не слід утотожнювати з голосами, які містяться у зіпсованих чи недійсних виборчих бюлетенях. У деяких виборчих системах (т.зв. сильних) кількість “зайвих” голосів може бути досить значною.

Вирівнювальний розподіл мандатів. Одна з процедур виборчого процесу, яка застосовується для зменшення рівня диспропорційності виборчої системи. Вона застосовується для здійснення корекції результатів виборів на загальнонаціональному рівні з метою зменшення втрат політичних партій, які зазнали поразки на рівні виборчих округів, і у зв’язку з цим є недопрезентованими. Вигідно це для малих партій. Ця практика застосовується в Данії, Німеччині, Ісландії, Норвегії та Швеції, де в такий спосіб існує визначений “згори” відсоток мандатів (від 50 % у Німеччині до 5 % в Норвегії). Загалом в Австрії, Бельгії, Греції та Італії розподіл такий може бути здійснений ad hoc, в залежності від розміру деформації результатів виборів, а її розмір не є сталим. Існує два основних механізми реалізації цієї процедури: перший передбачає, що наперед визначається кількість місць, які передбачені для додаткового/другого розподілу. Цей механізм застосовується у Данії, Німеччині, Норвегії. Другий передбачає виділення певної кількості депутатських мандатів для компенсації диспропорційності на підставі результатів виборів і характерний для Австрії, Бельгії, Греції та Італії. Резервні місця визначають після загального розподілу депутатських мандатів, що відбувається внаслідок загальнонаціональних виборів, і лише після того, як визначено наявний залишок депутатських місць, тоді вони перерозподіляються між політичними партіями – суб’єктами виборчого процесу пропорційно до невикористаних партією голосів, що має своїм відповідником - недоотримання частки депутатських місць. Це допомагає партіям суттєво зменшити втрату голосів виборців. Мандати (місця в парламенті), які розподіляються між політичними партіями (за пропорційною системою голосування за партійними списками при проведенні виборів за змішаною системою) пропорційно до результатів загальнонаціонального голосування з метою виправлення диспропорційності результатів виборів у мажоритарних виборчих округах називаються компенсаторними мандатами.

Розкол голосів. Доволі рідкісна ситуація, коли в рамках мажоритарної виборчої системи голоси виборців порівно розподіляються між кандидатами. У такому випадку обраним вважається старший за віком кандидат або це питання вирішується жеребом.

3.10. Встановлення результатів виборів. Одна з головних процедур виборчої кампанії. Результати виборів по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу встановлює Центральна виборча комісія. Пропорційна виборча система передбачає, що депутатські мандати розподіляються між політичними партіями (блоками) пропорційно до кількості голосів, отриманих на виборах виборчими списками цих партій (блоків), з урахуванням загороджувального бар’єра. На підставі протоколів про підрахунок голосів, складених в окружних виборчих комісіях ЦВК встановлює: загальну кількість виборців у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі; кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені; кількість виборців, які взяли участь у голосуванні; кількість виборчих бюлетенів, визнаних недійсними; кількість голосів, поданих за списки кандидатів у депутати від кожної політичної партії, виборчого блоку. Після цього підраховується відсоток голосів, поданих за ці списки, відносно загальної кількості виборців, що взяли участь у голосуванні. Партійні списки, які здобули менше ніж три відсотки голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, не беруть участі у розподілі депутатських мандатів. Ті ж партії і виборчі блоки, чиї виборчі списки вибороли три і більше відсотків голосів виборців, отримують депутатські мандати пропорційно кількості здобутих ними голосів виборців. Для цього вираховується виборчий метр. Після цього число голосів, поданих за список кожної політичної партії чи блоку, ділиться на виборчий метр і встановлюється її виборча квота. Отримане ціле число означає кількість мандатів, що належить цій партії, виборчому блоку. Кандидати від політичної партії, виборчого блоку партій вважаються обраними в порядку їх черговості у списку.

Розподіл депутатських мандатів. Метод розподілу депутатських мандатів є головним фактором, що відрізняє одну виборчу систему від іншої. Існують три принципово різні способи організації цього процесу. Мандати надаються тим кандидатам, які отримали відносну більшість голосів, або тим, які отримали абсолютну їх більшість, або цей розподіл відбувається пропорційно до числа голосів, поданих за кожне об’єднання кандидатів. На цій основі розрізняють три основні типи виборчих систем. Процес розподілу мандатів починається з вирахування виборчої квоти. Квота може обраховуватися за методами Гера, Друпа, Гогенбаха-Бішоффа чи Імперіалі. Наступним кроком після визначення виборчої квоти є розподіл мандатів між партіями, що відбувається за правилом найбільшого середнього залишку, формулою д’Oндта чи за формулою Сен-Лагю. Система розподілу мандатів впливає на мінімум та максимум голосів, якого партія потребує для забезпечення свого представництва, а також на максимальну кількість проігнорованих голосів. Системи пропорційного представництва різняться залежно від того, яке застосовується правило розподілу мандатів і як розподіляються між партіями голоси у тому чи іншому окрузі. Проте незначні розбіжності між формулою д’Oндта і Сен-Лагю не повинні відсувати на другий план їх головну спільну рису: намагання забезпечити пропорційність розподілу депутатських мандатів. Право на участь в розподілі депутатських мандатів в Україні згідно з ст. 96 Закону України “Про вибори народних депутатів України” набувають кандидати у депутати, включені до виборчих списків партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні у загальнодержавному виборчому окрузі. Депутатські мандати розподіляються між виборчими списками партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів виборців. Центральна виборча комісія (ЦВК) встановлює сумарну кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців. Кількість голосів виборців, необхідних для отримання одного депутатського манадата (виборча квота), обчислюється шляхом ділення сумарної кількості голосів виборців, на число депутатських мандатів, яке дорівнює кількісному складу Верховної Ради України, визначеному Конституцією України. Кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку цієї партії (блоку), ділиться на виборчу квоту. Ціла частина отриманого числа становить кількість депутатських мандатів, що отримали кандидати у депутати від цієї партії (блоку). Дробові залишки враховуються при розподілі решти депутатських мандатів. Партії (блоки), виборчі списки від яких мають більші порівняно з іншими дробові залишки після ділення отримують по одному додатковому депутатському мандату, починаючи з виборчого списку партії (блоку), що має найбільший дробовий залишок. Якщо дробові залишки у двох чи більше виборчих списках партій (блоків) однакові, першим додатковий депутатський мандат отримує той виборчий список партії (блоку), за кандидатів у депутати від якого віддано більшу кількість голосів виборців. Розподіл додаткових депутатських мандатів закінчується після вичерпання загальної кількості депутатських мандатів. Результатом виборів є визначення в порядку черговості у виборчих списках партій (блоків) осіб, обраних депутатами від партій (блоків), відповідно до кількості депутатських мандатів, отриманих виборчими списками партій (блоків).

3. 11. Офіційне оприлюднення результатів виборів. У багатьох країнах не існує практики щодо встановлення терміну оприлюднення офіційних результатів виборів. Так, законодавство Латвії щодо виборів до Сейму лише констатує, що підрахунок голосів здійснюється протягом 6 місяців і видається окремим виданням, а в Молдові, навпаки, зазначається, що виборчий орган, який відповідає за визначення результатів виборів, публічно оголошує загальні результати, як тільки отримає всі необхідні дані від місцевих виборчих рад та територіальних дільниць. Аналогічно не визначається чіткий термін і в законодавстві Словаччини – Центральна виборча комісія (ЦВК) публікує остаточні результати виборів після підписання протоколу щодо результатів виборів. Однак водночас більшість країн таки встановлює більш чітку дату оголошення результатів – наприклад, Болгарія (результати голосування оголошуються через 3 дні після виборів, а публікуються в 7-денний термін), Литва (остаточні результати виборів оголошуються не пізніше як за 7 днів після виборів – публікуються в Інтернеті і в офіційному виданні), Македонія (Державна виборча комісія оголошує початкові результати виборів у члени парламенту за принципом пропорційності протягом 48 годин після отримання кількості голосів, здобутих окремими списками кандидатів). Закон України “Про вибори народних депутатів” встановлює порядок офіційного оприлюднення результатів виборів народних депутатів України. Він передбачає наступне: повноваження щодо офіційного оприлюднення результатів виборів віднесені до компетенції ЦВК, офіційне оприлюднення результатів виборів здійснюється у строк – не пізніш як на п’ятий день з дня встановлення результатів виборів, офіційне оприлюднення результатів виборів має здійснюватися в газетах “Голос України” та “Урядовий кур’єр”, офіційне оприлюднення результатів виборів є підставою для звільнення з роботи (посади), несумісної з депутатським мандатом, та прийняття рішення про припинення іншого представницького мандата особи, обраної депутатом. Кримінальний кодекс України (ст. 158) передбачає відповідальність за завідомо неправильне оголошення результатів виборів. Крім того, в Україні є поширеною практика розповсюдження інформації про результати виборів уже в процесі підрахунку голосів. Таким чином, український громадянин може ознайомитись з приблизними результатами виборів вже на ранок наступного дня. Досвід України в цьому контексті може вважатись одним з позитивних досягнень у виборчому законодавстві України.

3.12. Реєстрація обраних депутатів. Відповідно до ст. 99 Закону України “Про вибори народних депутатів України” особа, обрана депутатом, для її реєстрації народним депутатом України зобов’язана подати до Центральної виборчої комісії (ЦВК) не пізніш як на двадцятий день з дня офіційного оприлюднення результатів виборів депутатів документ про її звільнення з роботи (посади), не сумісної з депутатським мандатом, та (або) копію зареєстрованої заяви про припинення дії іншого представницького мандату, поданої до відповідної ради. У разі звернення особи, обраної депутатом до ЦВК про наявність поважних причин, які перешкоджають виконанню нею цієї вимоги, ЦВК може прийняти рішення про визнання цих причин поважними і встановити інший строк виконання зазначених вимог або про відмову у визнанні цих причин поважними. У разі невиконання даної вимоги в зазначені строки ЦВК приймає рішення про визнання обраного депутата таким, що відмовився від депутатського мандату, та визнає обраним депутатом наступного за черговістю кандидата у депутати у виборчому списку відповідної партії (блоку). Особі, зареєстрованій народним депутатом України, ЦВК не пізніш як на сьомий день з дня її реєстрації видає тимчасове посвідчення народного депутата України встановленого зразка. Рішення ЦВК та наявність тимчасового посвідчення народного депутата України є підставою для складання обраною особою присяги народного депутата України. Не пізніш як на сьомий день після складання народним депутатом України присяги видає йому посвідчення народного депутата України та нагрудний знак встановленого зразка. У разі дострокового припинення повноважень депутата у строк не раніш як на шостий день з дня отримання відповідного рішення або копії свідоцтіва про смерть ЦВК своїм рішенням визнає обраним депутатом наступного за черговістю кандидата у депутати у виборчому списку відповідної партії (блоку).

Заміщення депутатів, які вибули. Стаття 81 Закону України “Про вибори народних депутатів” встановлює порядок заміщення депутатів, обраних по виборчих списках партій (блоків), у разі їх вибуття, тобто дострокового припинення повноважень. За загальним правилом, заміщення відбувається за схемою: вакантний депутатський мандат отримує кандидат у депутати з виборчого списку відповідної партії (блоку) за черговістю. Черговість означає, що депутат, який вибув, заміщується кандидатом у депутати, порядковий номер якого у виборчому списку партії (блоку) є наступним після останнього порядкового номера кандидата, обраного депутатом за цим виборчим списком. По-іншому складається ситуація, коли черговість вичерпана, тобто у виборчому списку партії (блоку) не залишається кандидатів для заміщення вакантних депутатських мандатів. У цьому випадку депутатський мандат залишається вакантним до проведення чергових або позачергових виборів. Партія (блок) може прийняти рішення про виключення кандидата у депутати, не обраного депутатом, зі свого виборчого списку у будь-який час після дня виборів до реєстрації цієї особи як народного депутата. Таке рішення приймається у такий же спосіб, як проходило висування кандидатів у депутати, відповідно до статуту партії (угоди про утворення блоку) з’їздом (зборами, конференцією) чи міжпартійним з’їздом (зборами, конференцією) партій, що входили до блоку на день виборів.