2. Соціополітичний поділ на етнічній основі у Бельгії.

Бельгія. У цій державі за даними на 2002 р. існувало дві '„основні етномовні групи: фламандці, які розмовляють датською цовою і становлять 58 % та валлони, які розмовляють .французькою - 31 %. Крім того, у Бельгії проживає невелика спільнота людей, які розмовляють німецькою - близько 1 % та частина населення, яка у мовному плані ідентифікує себе як білінгвістичне - близько 10 %. Фламандці територіально більш сконцентровані у північній частині країни, валлони - на півдні, німецькомовна група проживає переважно на сході країни. Столиця Бельгії - Брюссель розміщена на фламандській частині території, проте більшість мешканців столиці - дві третини франкомовні і проживають здебільшого у центральних районах міста. Фламандці відповідно живуть у частині передмість, становлячи третину населення столиці.

Етномовний поділ Бельгії зафіксований у статті 2 Конституції: "Бельгія охоплює три співтовариства: Французьке, Фламандське та Німецькомовне ".102 Четверта глава Конституції спеціально присвячена регулюванню повноважень співтовариств. Зокрема, кожна спільнота має власні представницькі органи - ради. Ради французького та фламандського співтовариств одночасно виступають і радами регіонів. Фактично ці дві ради працюють як законодавчі органи, маючи у своїй компетенції питання культури, освіти та "...співробітництва між співтовариствами, а також міжнародне співробітництво, враховуючи заключення угод з питань освіти і культури."103 Важливу роль у захисті інтересів мовних груп відіграє право "вето лінгвістичної групи", зафіксоване У статті 54 Конституції Бельгії, яке передбачає внесення після доповіді у парламенті мотивованої резолюції, підписаної не менше як 3/4 однієї з лінгвістичних груп. Резолюцію треба вносити перед Голосуванням на публічному засіданні. Вона може стосуватися всіх законопроектів, за винятком бюджету та законів, щодо яких ріЩення приймає кваліфікована більшість. Резолюція повинна охоплювати констатацію, що потенційне рішення здатне нанести значну шкоду відносинам між співтовариствами. У такому випадку рішення не будуть приймати, резолюцію передають до Ради міністрів, які повинні врахувати вимоги резолюції. Члени однієї лінгвістичної групи подібну процедуру можуть застосовувати до того самого законопроекту не більше ніж один раз.

Етномовні спільноти у Бельгії мають не лише прецензійне законодавче регулювання, вони опираються на чітку суб'єктивну визначеність, яка полягає у переважанні групових ідентифікацій населення над загальнодержавними.

Таблиця 7 Національна ідентифікація у Бельгії104

Внаслідок цього у країні існує чіткий етнолінгвістичний поділ населення. Фламандці розмовляють датською мовою й ідентифікують себе з фламандською культурою, відповідно валлони - з французькою. Фламандці, численніша етнічна група, займають значно кращі економічні позиції, ніж валлони. Це сприяло формуванню почуття нерівності у валлонів і спровокувало їх домагатися автономії. У 60-ті роки етномовні відмінності стали підставою конфлікту у сіспільстві. Внаслідок цього протягом 60-х років у Бельгії утворилися тільки етномовні партії -Фламандський народний союз, Валлонське об'єднання та Демократичний фронт франкофонів. З 1968 до 1978 рр. три основні партії - християнська, соціалістична та ліберальна розпалися на окремі самостійні етнічні організації. Сьогодні всі основні політичні партії країни спорідненого ідеологічного напряму існують паралельно з фламандськими та валлонськими відповідниками (див. табл. 8).

Тобто, етногрупова відмінність, представлена на загальнонаціональному рівні відповідними етнічними партіями свідчить, про актуальність у Бельгії соціополітичного поділу на етнічній основі.

Таблиця 8 Результати виборів до парламенту Бельгії105