Лівійське королівство

У перші роки після проголошення незалежності на більшості території Лівії зберігалися архаїчні родо-племінні порядки, що особливо сильними були у Кіренаїці та Триполітанії. Державний апарат королівської влади майже всуціль формувався із вихідців з племені тебу з оази Куфра. Оскільки в країні бракувало національних кадрів, технічних та навіть адміністративних фахівців довелося запрошувати із інших арабських країн. Сам король, що вступив на трон у 61-річному віці, мало займався державними справами, зосередившись на богословських студіях та вирішенні теологічних суперечок. Великий вплив на політику країни мав клан Шалхі, голова якого Ібрагім Шалхі став головним радником монарха.

Політичне життя Лівії обмежувалося інтригами всередині правлячої верхівки, оскільки з 1952 р. всі політичні партії країни були заборонені, а опозиційні політики вислані за кордон. Посилення впливу І. Шалхі на короля викликало занепокоєння членів королівської родини, які побоювалися претензій фаворита на королівську корону. 5 жовтня 1954 р. молодий родич Ідріса Сенусі вбив І. Шалхі. Король увів у країні надзвичайний стан і вислав сімох причетних до замаху принців крові до віддалених оаз. 20 грудня 1954 р. опубліковано королівський указ, що суттєво звужував коло осіб, які могли претендувати на престолонаслідування.

Соціально-економічна ситуація в Лівії зазнала докорінних змін у другій половині 50-х рр., після того, як На території країни відкрито поклади нафти та газу. Передавши у 1955—1958 рр. концесії на видобуток нафти західним, головним чином, американським компаніям, Лівія почала щороку отримувати значні відрахування від продажу природних багатств. 55% лівійської території здано в оренду 14 нафтовидобувним компаніям. Інвестування в розвиток лівійської нафтової галузі виявилося дуже привабливим для західного капіталу з двох причин: близькості до європейських ринків та відсутності потреби транспортувати лівійську нафту через Суецький канал. Протягом 1956—1961 рр. західні компанії вклали в розвиток лівійської нафтовидобувної галузі 800 млн. доларів.

Промисловий видобуток нафти в Лівії почався 8 квітня 1959 р., а з вересня 1961 р. розпочався її експорт. Особливо стрімке зростання обсягів видобутку нафти припало на 60-і рр. Упродовж 1961—1969 рр. видобуток нафти в країні збільшився

з 0,5 млн. до 150 млн. тонн на рік, завдяки чому Лівія вийшла за обсягами нафтовидобутку на п'яте місце в світі. Прибутки від експортованого "чорного золота" у 1969 р. склали 1 млрд. 175 млн. доларів. Завдяки постійному напливу нафтодоларів ВНП Лівії упродовж 60-х рр. збільшився в понад 4,5 рази.

Унаслідок отримання надприбутків від продажу нафти в Лівії швидкими темпами почали здійснюватися соціально-політичні перетворення. Різко зростав розрив між бідними та багатими верствами населення. Прибутки від експорту нафти осідали в кишенях заледве 0,9% мешканців країни. Почалося формування національної інтелігенції, в середовищі якої в наступні роки з'явилася анти­монархічна опозиція.