5. Сучасна етнолінгвістична ситуація у країнах Західної Європи

Охарактеризовану етнолінгвістичну ситуацію у країнах Західної Європи сьогодні не можна вважати вичерпною у зв'язку з активним розвитком міграційних процесів. Після Другої світової війни багато країн цього регіону проводили політику, спрямовану на активне залучення робочої сили, в якій вони відчували брак для відбудови економіки та подальшого її розвитку. Розпад колоніальних імперій, які в абсолютній більшості були створені європейськими країнами, зумовили нову хвилю мігрантів з колишніх колоній до країн метрополій. Розвиток демократії, посилення ідеологічного протиборства між "капіталізмом" і "соціалізмом" сприяли введенню до конституцій багатьох європейських країн положень про надання політичного притулку. В Конституції ФРН у статті 16 а, пункт 1 зазначено: "...особи, яких переслідують за політичні переконання, користуються правом притулку"116. Після падіння Берлінського муру посилилась міграція з країн, які належали до колишнього СРСР та колишньої Югославії (особливо у зв'язку з військовими конфліктами на території Югославії). Різними способами, переважно нелегальними, відбувається еміграція з країн "третього світу" до Європи. Внаслідок цього у багатьох західноєвропейських країнах кількість представників інших етнічних груп постійно збільшується. Якщо в 70-ті роки в середньому протягом одного року до Західної Європи в'їжджало близько 30 тис. осіб, то вже у першій половині 90-х Їх кількість збільшилась до 100 тис. (у 1990 р. це становило 436 700 осіб). Згідно з даними управління Верховного Комісаріату у справах біженців при ООН до Європи протягом 1989 -2000 рр. приїхало близько 5 млн. мігрантів різних категорій117. у 1998 р. народжені за кордоном або представники першої генерації мігрантів становили у Швеції - 12 % населення, Данії -6,3 %, Сполученому Королівстві - 4,5 %. У Німеччині згідно з офіційними даними Державної статистичної служби у 2002 р. громадяни іноземного походження становили 7 335 000 осіб118. Більшість емігрантів, які на початковому етапі свого перебування у країні, яка їх прийняла, ставили питання про отримання статусу біженця, з часом прагнули отримати повноцінне громадянство. Волф Ліндер зазначає, що у Швейцарії емігранти з Італії, колишньої Югославії, Іспанії, Португалії, Франції, Німеччини та інших країн становлять близько 17 % від загальної кількості населення. Вони сплачують усі потрібні податки, користуються системою соціального захисту, але не мають політичних прав внаслідок складної системи отримання громадянства.119

Постійне збільшення частки мігрантів, особливо нелегальних, спровокувало перетворення цього питання у потужну внутрішньополітичну проблему для багатьох країн Західної Європи. Як зазначає Лоурен Макларен, європейські держави мають сьогодні справу з двома видами міграції. Перша - це внутрішня міграція між державами Євросоюзу та Західної Європи. Вона потребує уніфікації законів та встановлення близької або ідентичної системи соціальних прав і привілеїв. Другий різновид - міграція з інших держав, які перебувають поза кордонами.

Характеристика міграції у державах Західноє Європи (на 1000 осіб)120

* У кількісному виразі цей відсоток для Австрії у 2002 р. становив 200 тис. осіб.

Західної Європи. Автор зазначає, що, з одного боку, відбувається старіння населення держав Європи внаслідок низької народжуваності, це призводить до нестачі працівників, особливо висококваліфікованих спеціалістів. З іншого - більшість з тих, хто приїзджає до європейських держав, не мають жодної кваліфікації, вони також суттєво відрізняються своєю культурою, традиціями Все це призводить до того, що уряди європейських країн вимушені нести додаткові видатки на адаптацію нових мігрантів. Сукупність цаних і дія інших чинників зумовлюють окремішність груп Іегальних мігрантів щодо решти населення держав Європи, іідок чого мігранти з інших неєвропейських країн досить стають об'єктом негативного ставлення до себе з боку і корінних громадян. Більшість дослідників погоджується ійодо складного характеру цієї проблеми для більшості європейських держав.121 Воутер ван-дер Бруг, Мейндерт Фенума т#Жан Тіле, аналізуючи проблему зростаючої частки мігрантів у європейських державах, на основі даних виборів до Ї-Швропарламенту, дійшли висновку, що праві партії іграційного спрямування зібрали основну частку протестних сів у європейських державах. Вони доводять, що голосування тиіміграційні гасла та вимоги вмотивовувались ідеологічними -прагматичними вподобаннями виборців. На їхню думку, нема мігрантів може стати новою лінією поділу політичної Присни багатьох європейських країн.122 Дослідження авторів Цірунтуються на матеріалах середини 90-х років. Результати рЦйгатьох виборів на рубежі двох століть засвідчили, що ця ї-І^облема насправді набуває політичного характеру. іНМпоказовішим прикладом були вибори до парламенту у Нідерландах у 2002 р. Права партія "Список Піма Фортайна,"123 і була створена у лютому 2002 р. як регіональна партія, у своїй Р^Грамі наголошувала на вимогах обмеження еміграції до ерландів, отримала 17,0% голосів або 26 з 150 депутатських |Ійіндатів. У Австрії на парламентських виборах у 1999 р. до влади прийшли консерватори в коаліції з радикально правою партією |©вободи Йорга Гайдера, яка здобула 52 мандати (26,9 % голосів виборців). Гайдер проводив свою кампанію під гаслами припинення імміграції. Під час листопадових виборів д0 парламенту Швейцарії у 1999 р. ультраправа Народна партія одержала 43 мандати з 200, набравши 22,5 % голосів. Цей результат суттєво покращився 19 жовтня 2003 р., коли Народна партія Швейцарії виграла паламентські вибори, набравши 27,0 % голосів Як зазначає оглядач "Файненшел Тайме" Хейг Сімонян: "Надзвичайно радикальне, за швейцарськими стандартами. збільшення кількості голосів на користь Народної партії стало результатом занепокоєння виборців стосовно правопорядку та імміграції, які вважають головними чинниками зростання безробіття. Мультимільйонер з Цюріха пан Блохер (керівник партії - А.Р.) використав економічні труднощі і зіграв на невпевненості народу, провівши відкрито расистську виборчу кампанію". Подібна ситуація виявилась у Данії під час парламентських виборів 2001 р., коли праворадикальна Датська народна партія отримала 12,0 % голосів. Досить красномовними стали президентські вибори у Франції 2002 р.- кандидат ультраправого Національного фронту Ле Пен отримав у першому турі 16,9 %, у другому - 17,8 % голосів виборців. Зазначимо, що ці та багато інших дій, які свідчили про посилення радикальних правих політичних партій у Німеччині, Сполученому Королівстві, Італії тощо, стали предметом гострої суспільної дискусії у всіх державах Західної Європи, спрямованої проти піднесення ультраправих сил. відповідно і щодо проблем, на яких ці сили робили свою ставку. Можливо, ця активна пропагандистська кампанія вплинула на виборців Австрії, де на парламентських виборах 2002 р. Партія свободи одержала лише 10,0 % (- 16, 9 %) та у Нідерландах, де подібно на парламентських виборах 2003 р. Список Піма Фортеина отримав лише 5,7 % (- 11,3 %) голосів. Незважаючи на ш обнадійливі результати, ми можемо констатувати, що обидві політичні партії під час цих виборів наголос у своїх передвиборчих програмах робили на питаннях обмеження міграції до власних країн, виселення вже прибулих, обмеження їхніх прав.

Це дає нові підстави говорити про формування нового соціополітичіого поділу в етнополітичній площині у таких краінах: Австрії, Данії, Нідерландах, Франції та Швейцарії. Соціально-груповою основою такого поділу є наявність значної кількості іммігрантів у цих країнах. Вже сьогодні наявність відчутних соціполітичних відмінностей простежується між: тими, хто виступає проти присутності у власних країнах значних груп іммігранп в і рештою населення, яке поки що дотримується загальнодемократичних позицій з цього питання. Безумовно, ми не можемо покі говорити про його остаточну сформованість, оскільки немає політичних партій, які б представляли інтереси етнічних груп іміграційного походження як цілого. Антиімміграційну складом на політичній сцені представляють партії ультраправого спрямування. Партії ліберально-демократичного спрямування, що їм протистоять, відстоюють, на нашу думку, не інтереси громад іммігрантів - а отстоюють загальнодемократичні засади організації суспільного життя. Однак протистояння між цими двома групами вже сьогодні має соціополітичний характер. Існуюча перспектива подальшого збільшення в європейських краіїнах іммігрантів з неєвропейських країн, особливо з тих, що належать до інших цивілізацій, дає змогу передбачити загострення цього типу соціополітичного поділу у зазначених країнах і поширення актуальності на інші європейські країни.