1. Поняття політичного інституту

Категорія "політична система" закріпилася у політичній науці та у порівняльній політології завдяки працям Д.Істона, Г. Алмонда та К.Дойча. Вихід праці Девіда Істона "Політична система" збігся з початком "нового" етапу в розвитку компаративістики. Таке поняття з самого початку використовували для означення структури, в межах якої фактично відбувалося політичне життя. Тому поняття "політичної системи" надзвичайно широке, до головних характеристик якого належить: цілісність, що складається з взаємопов'язаних складових частин, внаслідок чого вона здатна відрізнятися від суспільного оточення, складеного з інших систем. До її складу входять формальні та неформальні політичні інститути, широкий спектр політичних відносин, політичні та правові норми і традиції, політична свідомість, культура. Відповідно політична система у функціональному аспекті охоплює діяльність первинних суб'єктів - особу та різноманітні варіанти асоціативних первинних груп і вторинних суб'єктів - інститути політичні у формі: політичних партій, профспілок, державних установ, громадських організацій тощо.

Важливим складовим елементом у конструкції політичної системи є власне система, тому що вона передбачає взаємозалежність складових елементів, внаслідок чого зміна в одній із частинок призводить до відповідних змін в інших. Згідно з дослідженнями Девіда Е.Ептера політичні системи: "...несуть основну відпові­дальність за дотримання порядку через встановлене законодав­ство, на яке вони мають монополію примусової сили".²⁷ Конкретні типи політичних систем навіть у цивілізаційно та культурно однорідній Західній Європі охоплюють широке розмаїття альтернатив: унітарні та федеративні держави, парламентські та напівпарламентські республіки, двопартійні та багатопартійні партійні системи тощо. В межах кожної групи також існує значна кількість варіантів, які виявляються у тому як формуються та змінюються виборчі блоки, коаліції, уряди тощо. Тому ми ключовим поняттям нашого дослідження обрали власне "політичну систему".

За своїми характеристиками вона надзвичайно складне утворення, тому ми свідомо виділили її інституційний аспект. Це зумовлено тим, що процес транзиту суспільства від однієї конструкції до іншої імпліцитно передбачає формування системи політичних інститутів, які повинні виконувати відповідні функції. Роберт Даль у своїй праці "Демократія та її критики" зазначив, що головним напрямом аналізу поліархії є розуміння її, як "...набору політичних інститутів, потрібних для багатомасштабної демократії".-⁸ Перехідний етап в історії України протягом останніх десяти років свідчить про пошуки політичними акторами нашої країни власне адекватної системи політичних інститутів. Безпосереднім підтвердженням цього є численні варіанти "політичної реформи," оприлюднені протягом 2003 р.

У дослідженні досить широко описано інститути та норми, які регламентують їхню діяльність. Це допомагає зрозуміти внутрішні механізми, які властиві системі, що забезпечує її функціонування як єдиного цілого. Важливе значення має також адекватне засвоєння багатьох концептуальних категорій, за допомогою яких можемо зрозуміти сутність політичних систем певних країн. Такий підхід дає змогу побачити як втілюються цінності, норми та засади демократії у практичне політичне життя обраних нами держав, тобто як зазначені цінності, норми та засади демократії інституціоналізуються.

Поняття політичного інституту переважно пов'язане з формальними принципами, внутрішньою структурою, суспільними функціями та позиціюванням стосовно інших інститутів. Г.Ланзара визначив, що поява політичного інституту є результатом певного процесу, в ході якого формується певна структура, системи залежності, зразки поведінки, а також чинники стабілізації та легітимізації функціонування цього інституту у межах ширшого суспільного контексту.²⁹ Роль окремого інституту або класу інститутів (прем'єр-міністр, глава держави, уряд, політичні партії тощо) можна зрозуміти лише за умови, коли ці інститути будуть поміщені в середовище всієї політичної системи, частиною якої вони є. Роберт Д.Патнам наголосив, що вивчення діяльності інститутів передбачає аналіз дії цих організацій у їхньому різноманітному соціальному, економічному та політичному середовищі, оскільки "...практичну діяльність інституцій, як ми передбачали, формує соціальне середовище, в якому вони діють".³⁰ Також важливо побачити ці інститути у зв'язках між собою та виборчою системою, з'ясувати систему впливів і політичні наслідки визначених залежностей або їх відсутність.

У цій праці ми свідомо виходимо за межі розгляду лише владних інститутів: законодавча, виконавча гілки влади, глава держави та політичні партії, включаючи до нашого аналізу профспілки й інститут контролю громадян за владою - омбудсмен. Цей інститут, на нашу думку, вже сьогодні відіграє важливу роль у політичному житті європейських держав, але значення його буде зростати і надалі. Це зумовлено тим, що він (інститут омбудсмена - А.Р.) найбільш адекватно уособлює систему політичних гарантій прав кожного громадянина. Коли ми говоримо, що громадянин є центральним елементом демократичного політичного суспільства, то ми повинні зважати не лише на декларацію цієї, в певній мірі, "обов'язкової" конструкції, а й окреслити систему гарантій її практичної реалізації.

Джеймс Марч та Йоган Олсен визначили вплив інститутів на політичну сферу: "Діяльність політичних інституцій змінює розподіл політичних інтересів, ресурсів та правил, формуючи нових учасників гри та нові ідентичності, забезпечуючи гравців критеріями успіхів і невдач, створюючи правила належної поведінки, надаючи певним особам привілеї влади та інших ресурсів. Інституції впливають на способи дії індивідів та груп у межах сформованих інституцій і поза ними, на рівень довіри серед громадян і лідерів, на загальні прагнення політичної спільноти, на спільну мову, розуміння та норми спільноти, а також на значення таких уявлень, як демократія, справедливість, свобода і рівність".³¹ А. Пшеворськии в аналізі процесів переходу від недемократичної до демократичної політичної та економічної системи значну увагу приділив інститутам, вважаючи, що "... за таких політичних та економічних умов певна система інститутів стає єдиною соціальною "грою"..., коли ніхто не думає про те, щоб діяти поза демократичними інститутами, коли все, чого прагнуть ті, хто програв, це спробувати зіграти ще раз у межах тих самих інститутів, за яких вони тільки що програли", та розглядаючи цю систему одним із ключових критеріїв стабільної демократії.³² Порівняльні дослідження щодо інститутів відбуваються переважно у двох головних напрямах. По-перше, вони дають змогу визначити перспективи конкретних, діючих політичних інститутів. Перевірка на матеріалі інших держав/суспільств допомагає побачити переваги, недоліки та потенційні можливості цих інститутів. Також порівняльне дослідження дає змогу побачити варіанти та можливості альтернатив. По-друге, порівняльний аналіз розвиває пояснення та перевіряє теорії, які визначають політичний розвиток сьогодні.