3. Виборчі обмеження (цензи) та привілеї.

3.1. Виборчі обмеження (цензи). Офіційно визначені умови й ознаки, на підставі яких обмежується виборче право громадян. Виборчі цензи встановлювалися за наступними ознаками: володіння майном або розмір сплати податків (майновий (податковий) ценз), расова чи етнічна приналежність, походження (класовий ценз), стать (статевий ценз), освіта (ценз грамотності (освіти), термін осілості (ценз осілості), мова, віросповідання, політичні переконання, рід і характер занять (військовий ценз). Іноді законодавство встановлює деякі загальні обмеження щодо соціальної поведінки виборців. Наприклад, в законах деяких штатів США йдеться про те, щоб виборець мав “здоровий глузд”, “добру вдачу” тощо. У конституції Італії 1947 р. припускається обмеження виборчих прав у випадках скоєння “негідних вчинків, зазначених у законі”. Тут мається на увазі й невідповідна політична поведінка, зокрема різного роду зловживання на самих виборах. Хоча зараз у більшості країн світу виборчі цензи зведені до мінімуму, усе ж ніде право голосу не надається усім жителям. Щоб бути включенною до числа виборців, людина повинна: а) відповідати певним ознакам, “кваліфікаційним критеріям” – насамперед бути громадянином країни, досягти відповідного віку; б) не підпадати під категорію осіб, позбавлених виборчих прав у законодавчому порядку. Так, в палату представників конгресу США може бути обраним лише американець, який досяг 25-річного віку і є громадянином США не менше 7 років. Депутат обов’язково повинен проживати в виборчому окрузі, в якому він обирається. У Великобританії для кандидатів, що балотуються в палату общин британського парламенту передбачено ряд обмежень. Членами цієї палати не можуть бути: іноземці, судді, професійні кадрові працівники міністерств і центральних відомств, дипломатичні працівники, військовослужбовці, керівники публічних корпорацій (Бі-Бі-Сі, Незалежне телевізійне управління). Дані обмеження мають серйозні пояснення: перебування на вказаних посадах потребує політичної безпристрастності, суддівської стриманості та інших якостей, які є несумісними з членством у парламенті. Разом з тим британська виборча система передбачає, що представники даних професій можуть бути обраними в палату общин, якщо вони підуть у відставку із займаних посад. У різні часи деякі країни, зокрема Австралія, США та Фінляндія, накладали заборону на діяльність комуністичної партії як такої, що є позасистемною. У 1953 та 1956 рр. Німеччина вчинила такий же крок стосовно Націонал-соціалістичної партії нового Рейху та комуністичної партії відповідно. Але небезпека, яку позасистемні партії становлять для сучасної демократії, є більше уявною, ніж реальною. Законодавство встановлює також обмеження для тих, хто скоїв кримінальні злочини й відбуває покарання. Закон України про вибори забороняє будь-які обмеження виборчого права, крім тих, які визначені в цьому законі. Так права на участь у голосуванні не мають особи, які визнані судом недієздатними (психічно хворими). Позбавлені такого права на відповідний період часу й ті, хто за вироком суду відбуває покарання. В Україні існують певні застереження щодо права бути обраними для таких категорій населення: військовослужбовці, судді та прокурори, державні службовці.

Ценз громадянства. Офіційне обмеження виборчого права на основі громадянства виборця. Один з небагатьох виборчих цензів, які на сьогоднішній день використовується у всіх країнах. Національне виборче законодавство надає виборче право тим виборцям, які є громадянами даної держави. Вимога належності до громадянства пов’язана з тим, що виборче право – це найважливіша форма участі громадянина в управлінні державними справами. Сьогодні ця норма все частіше піддається критиці. Відповідно до демократичної ідеї участі кожного у власних справах варто було б визнати виборче право за кожним мешканцем держави, а не тільки за громадянами. Але такий підхід дотепер зміг затвердитися тільки в Європейському Союзі й лише відносно громадян Союзу. Так, до участі у виборах до Європарламенту, що проходили у 1979 р. на території Ірландії та Нідерландів, були допущені громадяни інших країн – членів ЄС. У Німеччині така норма стосується тільки комунальних виборів. З огляду на певні історичні обставини, викликані сецесією Ірландії у 1921 р., законодавство Великобританії надає право на участь у загальних виборах громадянам Ірландії, які проживають на території Сполученого Королівства. В Україні правом голосу володіють лише громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Громадянами України є всі особи, які відповідно до ст. 1 Закону України “Про громадянство України” мають правовий зв’язок з Українською державою, що виражається у їх взаємних правах і обов’язках, які відповідно до Конституції України належать виключно громадянам держави. У виборах народних депутатів України мають право брати участь також громадяни, які проживають або перебувають в період підготовки й проведення виборів за межами України на законних підставах. Такі громадяни отримують документи, що дають право на виїзд з України та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, зокрема: закордонний паспорт громадянина України; посвідчення особи моряка чи посвідчення члена екіпажу. Лише за наявності цих документів громадяни України включаються до списків виборців на виборчих дільницях, утворених при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном. Отже, громадяни України, які виїхали з України з порушенням законного порядку виїзду за кордон позбавлені виборчого права, хоча ст. 70 Конституції України не передбачає обмеження права голосу залежно від підстав (законних чи незаконних) перебування громадянина України за межами України.

Віковий ценз. Офіційне вікове обмеження виборчого права громадян. Володіння правом голосу передбачає, що виборець спроможний мати свою думку з політичних питань і висловлювати її. Вважається, що така здатність формується з настанням повноліття. Вік сьогодні становить головний виборчий ценз. До 1960-х, навіть до 1970-х рр. віковий ценз становив переважно 21 рік. У більшості європейських країн віковий ценз було встановлено в межах 21-25 років. Такий підхід об’єктивно обмежував політичну активність молоді. Тільки в другій половині ХХ ст. динаміка суспільно-політичного життя призвела до зниження вікового цензу для активного виборчого права. У Великобританії право приймати участь у виборах з 18 років було встановлено в 1969 р., в США – у 1971 р., у Франції – в 1981 р., у Греції – в 1982 р. У чотирьох країнах – Бразилії, Кубі, Ірані та Нікарагуа встановлена ще нижча вікова межа для активного виборчого права. Так у Німеччині віковий ценз послідовно був знижений спочатку до 21 року, а потім до 18 років. Однак сьогодні в деяких федеральних землях Німеччини вік для участі в муніципальних виборах знижений уже до 16 років. Більше того, сьогодні пропагується фактично здійснюване батьками “дитяче виборче право”, з яким пов’язують надії на доброчинний вплив на сімейне законодавство. Але через те, що в дійсності мова йде про подвійне або навіть багаторазове виборче право для батьків, а представництво як таке при ухваленні виборчого рішення не сумісне з принципами демократичного виборчого процесу, то шанси на ще більше зниження віку виборчої активності, мабуть, незначні. У Швейцарії та Японії віковий ценз і зараз дорівнює 20 рокам. Водночас і в наші дні зберігається різниця між віковим цензом для активного і пасивного виборчого права. Перший, за загальним правилом нижчий, ніж другий. Віковий ценз пасивного виборчого права встановлено в межах 23-25 років для депутатів нижніх палат парламентів і 30-40 років для верхніх палат. Наприклад, на виборах до нижньої палати парламенту Великобританії віковий ценз для активного виборчого права становить 18 років, для пасивного – 21 рік, у Франції, відповідно, - 18 і 23 роки, в Бельгії, Італії, Канаді, Нідерландах, США та деяких інших країнах – 18 і 25 років, Японії – 20 і 25 років. Водночас у Фінляндії і Швейцарії вікові цензи для активного і пасивного виборчого права збігаються. Це ж стосується і ФРН. Характерно, що на виборах до верхньої палати там, де вони обираються, віковий ценз для пасивного виборчого права звичайно вищий, ніж до нижньої. Так, в США правом бути обраними до палати представників наділені всі громадяни 25-річного віку, а до сенату – 30-річного. У інших країнах відповідні цензи дорівнюють: Бельгія і Італія – 25 і 40 років, Франція – 23 і 25, Японія – 25 і 40, Франція – 23 і 25, Японія – 25 і 30. У Італії навіть ценз для активного виборчого права до верхньої палати вищий, ніж до нижньої, і дорівнює 25 рокам. У Корейській Народній Демократичній Республіці (КНДР) існує найнижчий у світі віковий ценз для обрання – 17 років, а найвищі показники спостерігаємо в Екваторіальній Гвінеї (45 років), Єгипті, Йорданії, Кувейті та Туреччині (30 років). У двох країнах встановлено і верхню вікову межу для обрання – 60 років у Екваторіальній Гвінеї і 75 років у Ірані. В Україні право обирати до органів влади мають усі її громадяни, яким на день голосування виповнилося 18 років, а бути обраним народним депутатом України – ті, хто на день виборів досяг 21 року. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років. Передбачений вісімнадцятирічний вік (на день виборів) виборця встановлений безпосередньо Конституцією України (ст. 70). Це зумовлено тим, що саме з настанням зазначеного віку чинне законодавство України (зокрема Цивільний кодекс України) пов’язує набуття особою повної дієздатності, тобто здатності особи самій і на власний розсуд розпоряджатися своїми правами і нести відповідальність за вчинені дії. Такий вік вважається достатнім для того, щоб приймати обгрунтовані й усвідомлені рішення, які реалізуються в ході голосування, про делегування своєї влади своїм представникам. Визначений віковий ценз може бути підтверджений лише наступними документами: паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон, тимчасовим посвідченням громадянина України, дипломатичним паспортом, службовим паспортом, посвідченням особи моряка, посвідченням члена екіпажу, віськовим квитком для військовослужбовців строкової служби. Дані документи, визнані законом також як такі, що підтверджують і громадянство виборця.

Ценз дієздатності. Офіційне обмеження виборчого права на основі недієздатності виборця. На основі ст. 2 Закону України “Про вибори народних депутатів України” не мають право голосу громадяни, визнані судом недієздатними.

Ценз осілості. Офіційне обмеження виборчого права на основі встановлення необхідності проживання протягом певного строку на території відповідного виборчого округу або адміністративної одиниці. Факт існування цензу осілості відповідає історично зумовленим поглядам на виборчий округ як на територіальну корпорацію, населення якої є певною спільнотою з єдиними інтересами. Але виборчі округи далеко не завжди збігаються з адміністративно-ткриторіальними одиницями, котрі хоч якось могли б претендувати на визнання такими корпораціями. До того ж за часів революцій ХVII-XVIII ст. територіальна організація більшості країн була докорінно змінена без урахування тих відповідних одиниць, що склалися історично. Однак ценз осілості у більшості випадків сьогодні залишається єдиним реальним виборчим цензом. Ценз осілості існує в багатьох країнах. Однорічний ценз осілості було передбачено наприкінці XIX ст. – на початку ХХ ст. у законодавстві Австрії, Бельгії та Японії, а дворічний – Іспанії. У США він становить один місяць для участі у президентських виборах і від трьох місяців до одного року для решти виборів (конгрес, сенат, губернатора та ін), в Австралії, ФРН і Японії – три місяці, в Бельгії та Франції – шість місяців, Канаді та Фінляндії – дванадцять місяців. Звичайно цей ценз зумовлює необхідність проживання протягом встановленого строку на території відповідного виборчого округу або адміністративної одиниці. У окремих країнах ценз осілості виражено у загальній формі. Наприклад, у конституції Ісландії сказано, що для участі в голосуванні на парламентських виборах потрібно проживати в країні не менше, ніж п’ять років. Аналогічний строк осілості для надання активного виборчого права встановлено в Норвегії, а для пасивного права тут він становить десять років. У Австралії, окрім тримісячного цензу осідлості у відповідному виборчому окрузі, запроваджено вимогу проживати в країні не менше, ніж півроку до початку складання виборчих списків. Іноді ценз осілості встановлюється в непрямій формі. Зокрема, у Великобританії до участі в голосуванні не допускаються ті громадяни, котрі хоч і мають виборчі права, але за місяць до дня виборів не були зареєстровані, у Ірландії для участі у виборах необхідно тільки “мати місце для сну”. В Україні бути обраним народним депутатом може той, хто проживає в Україні протягом останніх п’яти років, а Президентом України – хто проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років.

Військовий ценз. Офіційне обмеження виборчого права військовим. У Великобританії військові та поліцейські позбавлені права бути обраними до палати громад парламенту. Згідно з чинним тут законодавством вони зобов’язані дотримуватись політичного нейтралітету й автоматично втрачають роботу у разі висунення їхньої кандидатури до парламенту. Ця ж норма поширюється на державних службовців та церковних ієрархів. Подібна норма передбачена й у виборчому законодавстві України. Так, зокрема військовослужбовці Збройних Сил, Національної Гвардії, Прикордрнних військ, Управління державної охорони, військ Цивільної оборони, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань (крім тих, хто проходить строкову військову або альтернативну службу), особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України позбавлені пасивного виборчого права. Щоб бути зареєстрованими кандидатами у депутати, їм необхідно подати до окружної виборчої комісії особисте зобов’язання про припинення виконання службових повноважень на період виборчої кампанії.

Статевий ценз. Офіційне обмеження виборчого права за статевою ознакою. Обмеження права участі у виборах жінкам. Тривалий час виборче право було суто “чоловічим” і не поширювалось на жінок. Ценз за ознакою статі був одним з найстійкіших обмежень виборчого права. Боротьба за скасування цього обмеження, яка розгорнулась в Європі та Америці, отримала назву суфражизм і лише після Другої світової війни призвела до емансипації жінок. Рівне право брати участь у виборах і чоловікам і жінкам вперше було запроваджене 1893 р. у Новій Зеландії. У період з вісімдесятих років ХІХ ст. і до Першої світової війни активне виборче право було визнане законодавством шести штатів США. На початку нашого століття емансипація жінок на виборах мала місце в Австралії, Норвегії та Фінляндії. Причому у відповідних європейських країнах жінки могли не тільки голосувати, але й балотуватися на виборах. У США виборчі права жінки отримали лише в 1920 р., а в цілому ряді європейських країн і в Японії – після Другої світової війни, в Швейцарії – аж у 1971 р. Однак ще й досі жінки позбавлені виборчих прав у Кувейті.

Ценз грамотності (освіти). Офіційне обмеження виборчого права на основі освіти (грамотності) виборця. У Італії за конституцією 1848 р. необхідною умовою участі у виборах було вміння читати й писати. Ценз грамотності встановлювався і в конституції Португалії 1911 р. У Англії аж до сер. ХХ ст. існували окремі університетські виборчі округи, де професори користувалися подвійним виборчим вотумом. Ценз грамотності у деяких штатах США існував аж до 1970 р.

Класовий ценз. Офіційне обмеження виборчого права громадян на основі їх класової приналежності. Було характерним для комуністичних режимів. Так в Росії, після жовтневої революції, виборчим правом могли користуватись лише громадяни, “що отримували засоби до існування суспільно-корисною працею”, а також солдати, матроси, починаючи з 18 років, причому місцеві ради на свій розсуд могли й понизити останню норму. Крім того з почуття “солідарності трудящих всіх націй” виборче право надавалося іноземним громадянам Росії, якщо вони належали до робітничого класу й не експлуатували найманої праці. Від участі у виборах були відсторонені особи, що застосовували найману працю з метою отримання прибутку; особи, що жили з нетрудових доходів (процентів з капіталу, прибутків від підприємств, доходів від нерухомого майна); торгівці та комерційні посередники; монахи та служителі релігійних культів; співробітники колишньої поліції, жандармерії, а також члени царської родини. До того ж більшовики активно позбавляли виборчих прав й інші категорії виборців. При цьому вони користувалися положенням Конституції, яка дозволяла “керуючись інтересами робітничого класу в цілому”, позбавляти прав “окремих осіб і окремі групи осіб, які користуються ними всупереч інтересам соціалістичної революції”.

3.2. Виборчі привілеї (плюральний вотум). Практика надання окремим категоріям населення більшої кількості голосів порівняно з іншими виборцями. Підставами для надання таких привілеїв можуть бути майнове становище, величина сплати податків, освітній рівень, громадянство, сімейне становище, тощо. Дана практика застосовувалася у виборчому законодавстві деяких держав в минулому і є яскравим прикладом порушення принципу рівності виборчих прав.