1. Поняття та структура влади.

Історія свідчить: кожний, хто рвався до трону, шукав свого: один багатства, інший - почестей, третій - права вершити долю людей, четвертий - прагнув змінити світ... І майже всі вели боротьбу за владу. Філософ Поль Буаст говорив, що «споруджують олтарі богам, властям, свободі для того, щоб зійти на них і владарювати», а політолог Джон Мілль твердив, що «властолюбство і свободолюбство постійно антагоністичні. Де найменша свобода, там пристрасть властолюбства найнахабніша і нерозбірлива».

Влада є одна з фундаментальних початків людського суспільства. Слово влада - грец. - панувати, управляти, володіти. Влада - право і можливість розпоряджатись чимось і кимось, підкоряючи своїй волі. Коли американського президента Річарда Ніксона спіймали на брехні стосовно скандальної події в готелі «Уортергейт», спалахнула політична криза і, не чекаючи процедури відречення президента від посади конгресом, Річард Ніксон пішов у відставку. Чому на такий крок іде людина, яка є главою держави? Адже президент мав переважну законність, символ суверенітету великої держави, в його руках зосереджені важелі і механізми управління, але Річард Ніксон не дає відчути суспільній думці свою владу, а покірно йде у відставку? Влада - не здатність конкретних лідерів змусити підкорятися собі. Та сприймаючи владу лише як потенціал примусу і насилля, не можна зрозуміти, чому в історії сучасного суспільства можливі і такі парадокси. Якщо міра законності - показник ступеня поваги суспільства до уряду, а забезпечити суверенітет - показник поваги до держави, то влада - це повага конкретного політичного лідера її здійснюючого, повага народу.

Влада - організована і регулятивно-контролююча основа політики, одне з важливіших і найстародавніших політичних знань управління суспільством, культурною діяльністю, конкретним життям людини. Влада безперечно засіб здійснення політики. Влада має універсальну властивість: загальність функціонування в усіх сферах суспільних відносин і політичних процесах, здатність проникати в усі види діяльності, зв'язувати людей, суспільні соціальні верстви і групи і протиставляти їх, має і єдиний принцип діяльності - командування в різних його формах (розпорядження, наказ, переконання та ін.). Влада є скрізь, де є стійкі об'єднання людей: в сім "і, виробничих колективах, різноманітних організаціях і установах, в усій державі.

Поняття влади взагалі, поняття політичної влади зокрема, пояснюється по-різному, буденно, побутово і науково. Буденно, в повсякденному житті говоримо про владу батьків над дітьми, пре владу над людиною сил природи, під пануванням яких перебуває поки не зуміє підкорити їх, про владу держави над громадянами та ін. Це найрізноманітніші поняття влади, що часто між собою мають мало спільного. Слово влада в буденному вживанні визначається і як суспільні відносини і установи (дійсну владу в місті має міська Рада та ін.). Тому-то, влада стає особливим видом суспільних відносин - відносин влади. їм властиві цілеспрямований вплив суб'єкта влади або виконавця владних функцій на об'єкт влади, причому владний вплив є тільки тоді, коли об'єкт і суб'єкт влади перебувають у відносинах панування і підкорення. Джерело будь-якої влади - реальне панування однієї частини явища над іншою. Саме ж поняття влада - стародавньогрецьке - органічно зв'язано з поняттям володіння майном. Влада означає один з атрибутів приватної власності. Поняття влада надто широке, полісемантичне, має багато відтінків і нюансів. Існують в науці найрізноманітніші визначення влади. Пояснюється це складністю, багатоаспектністю самого явища суспільного життя - влада. Кожне з визначень влади звичайно акцентує увагу на тій або іншій стороні, на окремих проявах влади в повсякденному житті.

По-перше, з точки зору мети визначення влади характеризує здатність досягнення поставленої мети, одержання намічених результатів. Англійський політолог Бертран Рассел відмічає, що] «влада може визначатись як реалізація наміченої мети». Визначення влади, з точки зору мети, дається досить широко, розповсюджується не тільки на відносини між людьми, але й на взаємодії людини з навколишнім світом (кажуть про владу людини над природою). Та визначення влади з точки зору мети відображає лише одну її сторону, лише один з її аспектів.

По-друге, влада розглядається як особливий тип поведінки за яким одні люди командують, інші підкоряються. З позиції поведінки людини підхід до визначення влади індивідуалізує розуміння влади, зводить її до взаємодії реальних осіб, звертаючи особливу увагу на суб'єктивні мотиви влади. Американський політолог Га-рольд Лассуелл відмічає, що початкові імпульси для виникнення влади дає властиві індивідам прагнення до влади і володіння політичною енергією. У владі людина бачить засіб поліпшення життя, надбання багатства, завоювання престижу, свободи, безпеки тощо. По-третє, з позицій психології влада розглядається як індивідуальна поведінка. Не обмежуючись тлумаченням змісту і суті волі до влади, як її джерела, Гарольд Лассуелл звертався до психоаналізу, намагаючись з'ясувати психологічні основи волі до влади, визначав прагнення до влади як прояву, сублімацію, тобто піднести подавлене лібідо, що підтверджує трансформацію потягу переважно чуттєвого або ж психічну енергію взагалі (Зігмунд Фрейд, Карл Юнг). Прагнення до влади і особливо оволодіння нею виявляє функцію суб'єктивної компенсації фізичної або духовної неповноцінності. Влада виникає як взаємодія волі до влади - одних і готовності до підкорення, добровільному рабству - інших. У психіці людини, вважає Зігмунд Фрейд, є структури, що роблять її схильною до віддання переваг свободі від рабства заради особистої захищеності і заспокоєння з допомогою любові до володаря. Психологічний підхід до визначення влади допомагає виявити механізми мотивів влади як командування і підкорення. По-четверте, існує і системний, структуралістський підхід до визначення влади. Такий підхід протилежний підходу з позиції поведінки людини і психологічному баченню влади. І якщо при підході з позиції поведінки людини і психологічному до визначення влади виходять з розуміння влади знизу вверх, від індивідів до суспільства, реальним проявом влади, то системний підхід у визначенні влади виходить з похідності влади, а тлумачення її випливає не з індивідуальних відносин, а соціальної системи як властивості системи, що проявляється у взаємовідносинах частин і цілого. Американський політолог Толкотт Парсонс визначає владу як «здатність системи забезпечувати виконання ЇЇ елементами взятих зобов'язань, спрямованих на реалізацію колективної мети системи». Інші представники системного підходу (Карл Дойч, Нік-лас Лукас) поясняють владу як засіб соціального спілкування (комунікації), що дозволяє регулювати групові конфлікти і за-°езпечувати інтеграцію суспільства. По-п'яте, існують і структурно-функціоналістські і реляційні інтерпретації влади. Структурно-функціоналістські інтерпретації влади визначають її як властивість соціальної організації, як спосіб самоорганізації спільності людей, що заснована на доцільності поділу функцій управління і підкорення. Релятивістське визначення влади розглядає її як відносини між двома партнерами: один з них впливає визначально на іншого. Влада є взаємодією її суб'єктів і об'єктів. Аналіз влади - глобального, виняткового, незвичайного явища, властивого і природі і людському суспільстві показує, що влада має давню традицію в історії суспільної думки. Ще Арістотель висловлював думку, що початки владарювання і підкорення універсальні, охоплюють не тільки світ живих істот, але й неживу природу. Відносини влади Арістотель розглядав як природну необхідність одних людей підкорятися, а інших - панувати, управляти, владарювати. Тут існують різні крайності, винятково до утвердження, що відносини влади існують не тільки у тварин, але навіть у комах; більше сприймаємо твердження, що основа влади полягає у природі людини як біологічної істоти. Влада ж суспільне явище, характерне лише для людського суспільства. Влада є ядром політики.

З появою в суспільстві нерівності людей, їх різних інтересів виникає і влада. Панівні соціальні спільності ставали фактором відчуження частини суспільства або іншого соціального утворення, інтереси якого перебували в підкоренні або не ураховувались представником панівних інтересів влади. Політичне відчуження основної маси населення від влади перетворилось в норму політичного життя, причому навіть в демократичних державах. До виникнення класів державна влада мала суспільний характер: відсутність апарату насилля над суспільством, особливі примусові установи. В первісному родовому суспільстві влада здійснювалась всіма членами роду, племені, які обирали старійшину. З появою класів, приватної власності і держави кровні, родові зв'язки руйнуються, замість морального авторитету старійшини роду виникає, формується авторитет публічної влади, яка виділилась з суспільства і стали над суспільством.

Політична влада, що сформувалась у стародавніх народів, сягала корінням в міфологію, уявленнями про те, що земні порядки тісно зв'язані з світовими космічними порядками, є їх невід'ємною частиною, маюти божественне походження, початок, тобто па Землі влада від Бога.

Відхід же від міфології про владу до раціональності зв'язаний з іменами Заратустри (Персія) і принца Сіддхартха, прозваного Буддою (Просвітлений) в Індії. Будда відкидає думку про Бога як верховного, морального володаря світу, джерела закону. Людські справи, вважає Будда, залежать від власних зусиль людей. Відхід від міфології влади і формування філософських, політичних підходів до Світу, влади дало основу для теорії політики, влади і держави. В Китаї велику роль відіграло філософське вчення Копфуція (VI-V ст. до и. е.). В Стародавній Греції в історії виникнення і розвитку політичних поглядів виділяється три періоди - ранній ІХ-Х стст. до п. є. зв'язки з становленням стародавньогрецької державності, раціоналізацією політико-правових уявлень, формуванням філософського підходу до держави і влади; другий - V-IV стст. до п. є. - період розквіту стародавньогрецької філософії і політичної думки і третій - IV—II стст. до н. є. - період еллінізму, занепад стародавньогрецької державності. В Стародавньому Римі виділяється три періоди: царський (754-510 pp. до п. є.), республіканський (509-28 pp. до и. є.) і імператорський (27 р. до н. є. - 476 р. и. є.). Єдина Римська імперія в 395 р. п. є. поділена на Західну (Рим) і Східну (Константинополь) імперії. Східно-Римська Візантійська імперія проіснувала до 1453 р. В ученні про політику істотним внеском стали знамениті Закони XII таблиць, праці Тіта Лукреція Кара (99—55 pp. до н. є.), вчення про владу і державу Ціцерона та іп. Аналізуючи різні форми державної влади, Ціцерон виділяє форми державного устрою: царська влада, аристократична і народна (демократична) влада.

В Стародавній Русі утворення держави супроводжувалось появою і розвитком політико-правової ідеології, особливо після прийняття в 988 р. християнства, що санкціонувало розвиток феодалізму і сприяло посиленню влади князя. Проблеми влади і держави знайшли тоді відображення в праці Ілларіона «Слово о законе и благодати», літописі «Повесть временных лет», «Русская правда», «Слово о полку Игореве», «Послание князя Владимира» та іп. Обґрунтовується тоді і соціальна база влади (дрібні і середні феодали, па які опирався князь). В XIV ст. радикальні течії (Матвій Башкіп, Феофан Косой та in.) заперечували церковну владу, виступали за усунення земної влади, володіння Бога.

В епоху Відродження в Західній Європі значний внесок у формування концепцій влади внесли Нікколо Макіавеллі, пізніше вчення про владу Шарля Монтеск'є, а потім своєрідні підходи до влади і держави здійснили філософи Томас Гоббс, Джон Локк, Гуго Гроцій, Іммапуїл Кант, Фрід-ріх Фіхте, Георг Гегель, Карл Маркс та іп., російські мислителі Олександр Герцеп, Микола Чернишевський, а пізніше в кіпці XIX ст. - па початку XX ст. філософи Володимир Соловйов, Микола Бердяев та ін., Українські мислителі Феофан Проконович, Микола Костомаров, Михай-ло Драгоманов, Михайло Грушевський та іп. Проблеми влади перебувають в центрі уваги сучасної західної пауки про політику Вільфредо Паре-го, Гаетапо Моска, Роберта Міхельса, Макса Вебера, Моріса Дюверже га ін. І лише з утвердженням політичного режиму - демократичного в У-'ю повноту стала проблема розвитку теорії влади і держави.

Уявлення про головну роль політичної влади в суспільстві розвивав ще англійський філософ Томас Гоббс. Державну владу Томас Гоббс "ззивав «Особу або збори, волі яких підкоряються всі інші». Влада є об'єднанням волі громадян в єдину волю. Влада безмежна, абсолютна, якими б не були її форми. Влада тримає людей в страсі, спрямовує їх дії до спільного блага. Влада є сила. Хто не володіє силою, той не володіє владою. Томас Гоббс пояснював необхідність влади в основному соціальними причинами, хоча і зв'язував це з бажанням позбутися панівної в природному становищі війни всіх проти всіх. Ідея політичної влади як панування спільної волі, що опирається па насилля, сприйнята і марксизмом. Та вже суб'єктом спільної волі тут виступає економічно панівний клас. Політична влада визначається, по суті, як об'єктивна влада капіталу. Не відступав від традиційного розуміння політичної влади і Макс Вебер, який підкреслював, що головний засіб політики - сила. Політика ж означає прагнення до участі у владі або впливати на розподіл влади, чи то між державами, чи то усередині держави між соціальними спільностями людей тощо. В сучасній науці про політику підкреслюється, що будь-яка політична влада має своїм завданням забезпечити порядок, тримати під контролем напруженість, зберігати статус-кво суспільства, реформувати його або революціонізувати (Флоріан Бро). Іспанський політолог Хосе Ортега-і-Гассет аналізує економічну, військову, інформаційну влади і владу страху (фобократію). В характеристиці економічної влади (або плутократії) відмічається, зокрема, що економічна влада є багатство перетворене в знаряддя панування в суспільстві Іншими словами це влада, засіювана на багатстві. її головний засіб -гроші. В сучасних умовах економічна влада досягла виняткової консолідації. Економічна влада як така і сама по собі «не вдається до насилля» що не вона здатна безсоромно нехтувати всі божественні і людські норми Економічна влада диктує поведінку діючих осіб на суспільній сцені.