2. Політичний тероризм і його різновиди

Поняття тероризм походить від слова терор (лат. terror - страх, жах, жахливість).Саме ця обставина і визначає терор як особливу форму політичного насилля, що характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю і удаваною ефективністю. Ці особливості визначили широке використання терору на протязі людської історії як засіб політичної боротьби в інтересах держави, організацій і окремих груп осіб. Власне, сам факт публічної страти кримінальних або політичних злочинців або процес аутодафе (публічне спалення на вогнищі єретиків, єретичних творів) в період середньовікової інквізиції, страти непокірних в період якобінської диктатури у Франції та інші політичні явища стали класичною формою терору в інтересах держави і католицької церкви. Тероризм - це метод політичної боротьби, що полягає в систематичному застосуванні нічим не обмеженого, не зв'язаного з воєнними діями фізичного насилля для досягнення певної мети шляхом усунення політичних противників (убивства політичних лідерів, військових або рядових громадян, вибухи, напади на банки, склади зброї, викрадення літаків, автобусів тощо). Звичайно, терор зв'язують з діяльністю державної влади в певні періоди існування держави, проте це не означає, що крім державної влади ніякі інші сили не спроможні вдаватись повсюдно до терору, наводячи страх і жах не тільки політичним противникам, а практично всім і кожному. Отже, терор може бути державний і недержавний.

Державний терор зв'язують з особливо репресивною жорстокою діяльністю державної влади у ставленні до політичних противників усередині країни і за її межами. Державний терор поділяють на внутрішній і зовнішній. Зовнішній терор асоціюється з агресивною або колоніальною політикою держави, спрямований на загарбання чужих територій, пограбування національних багатств поневолених народів, нехтування елементарних прав людини. Так, зовнішнім терором є монголо-татарське іго на Русі, поневолення Індії Великобританією, загарбання територій в Азії, Африці, в Латинській Америці Францією, Англією, Італією, Німеччиною, Бельгією та ін., дії фашистської Німеччини на окупованих територіях, діяльність властей та ін. Історія кожної колонії -це історія збройного терору і насилля колонізаторів.

Внутрішній державний терор в залежності від специфіки його прояву можна розділити на судовий і позасудовий. Судовий терор проявляється переважно в кримінальному переслідуванні політичних противників і масштабах застосування смертної кари. В Росії судовий терор особливо яскраво проявився у внутрішній політиці Івана Грозного в період опріччини. Позасудовий державний терор в Росії наступає вслід за опріччиною в періоди смути в XVII ст. і знаходив відображення у воєнному придушенні політичних противників: протиборство Бориса Годунова і Лжедмитрія 1, Шуйського проти Івана Болотникова та ін. Особливо позасудовий державний терор воєнного періоду властивий внутрішній політиці фашистських диктатур. Так, в перші дні приходу нацистів до влади Німеччину охопила хвиля терору, що мала подвійну форму: жорстоких і кривавих розправ під час заворушень, вуличних сутичок і потай завдаючих ударів у вигляді багатьох незаконних таємних арештів. Ліквідації противників без суду і слідства з допомогою тортур тощо. Встановлення в середині 60-х років фашистської диктатури чорних полковників у Греції привело до масового терору в країні. Тільки за один рік кинуто у в'язниці понад 60 тис. греків, багато з яких вбито і закатовано в концентраційних таборах на острові Юра і Лерос. За період правління військової хунти в Чілі в катівнях і тюрмах, таборах на галерах убито без суду і слідства понад ЗО тис. чілійців. Та внутрішній державний терор може здійснюватись і без застосування військової сили в мирних умовах існування держави. Така ситуація склалася в СРСР в період тотального посилення сталінських репресій. На службу терору тоді поставлено і судові органи. В тоталітарних державах, особливо фашистських, поліцейський терор здійснюється в поєднанні з ідеологічним терором, опираючись на який владні структури намагались викрити будь-яке інакомислення. Ідеологічний терор крім прямого переслідування може проявлятися і в м'яких, завуальованих формах тощо. Недержавний терор широко застосовується католицькою та іншими церквами. Католицька церква широко застосовувала інквізицію. Інквізиція ще в ХІІ-ХІХ ст. застосовувалась судово-поліцейськими каральними органами католицької церкви для боротьби з єресями. Відмінною рисою терору виступає масовість насилля, поширення різноманітних форм тортур і знущання над людиною.

Проте терор відрізняється від суміжних понять: війна, агресія, геноцид та ін. Війна визначається як збройна боротьба між державами або суспільне явище у вигляді продовження політики насильницькими засобами. Війна як і терор тримається на насиллі. Але насилля насиллю - різниця. Терор може супроводжувати війну, особливо загарбницьку, агресивну, але війна може вестись і без політики терору. Війна без терору відрізняється від війни, що супроводжується терором тим, що в конфлікті діють лише воюючі армії, і лише на збройні сили противника спрямовані всі насильницькі дії, до того ж дотримуються правила ведення війни у ставленні до поранених, полонених, медичного персоналу і не допускається насилля над мирним населенням, але коли узаконені згодою сторін або міжнародними конвенціями правила війни починають порушуватись і якась з воюючих сторін застосовує насилля у ставленні до поранених, полонених, мирного населення та ін., що водночас стає і суб'єктом терору. Поняття агресія асоціюється з поняттям війна і характеризує дії тієї з воюючих сторін, яка першою застосувала силу, тобто збройний напад. Агресія також може супроводжуватись терором. Поняття геноцид визначається як винищування окремих груп населення за расовими, національними чи релігійними ознаками.

Поняття терор, війна, агресія, геноцид хоча і відображають не тотожні за суттю суспільні явища, але все ж одного рівня за своїм значенням. Поняття ж репресія визначається як каральний захід, покарання, що застосовується державними органами. В історії прогресивні діячі вдавались до різних методів боротьби з існуючим державним ладом. На знак протесту і непокори вдавались до політичних вбивств, самосуду, терористичних актів, тероризму тощо. Терористичній боротьбі відводилась не основна, а допоміжна роль в революційному русі як засобу піднесення революційних настроїв мас. Так, Степан Степняк-Кравчинський, який здійснив 4 серпня 1878 року ударом кинджала вбивство шефа жандармів Микити Мезенцева на Михайлівському майдані в Петербурзі і зник з місця злочину, пізніше писав, що застосування кинджала стало наслідком відсутності інших методів змусити поважати священні людські права. Не такими методами потрібно добиватися визволення народу. Проти класу може піднятись тільки клас, зруйнувати систему може тільки сам народ. Та до терору вдавались окремі прогресивні діячі Росії і України, вбачаючи в терорі можливість визволення з-під гніту поневолені маси.

На всіх етапах історії людства боротьба між гнобителями і гнобленими, між угрупуваннями панівного класу за владу часто мала характер збройного насилля, спрямованого на придушення, фізичне знищення або залякування політичного противника. Історія знає багато страт суперників суперником і при цьому виставлялась голова страченого для страху, особливо жахливі періоди Середньовіччя, характерні безкінечними спаленнями на вогнищі «відьм» інквізиторами, а також повішання на шибениці повсталих та ін.

Сучасній історії відомі не менш жахливі факти: від фашистських диктатур до вбивства Джорджа Кеннеді, замахи на Шарля де Голля, Джавахарлала Неру, Ульме Пальме, Індиру Ганді, Раджи-ва Ганді та інші - все це можна вважати актами терору. Та історія свідчить, що до терористичних актів звичайно вдавалися в пе-•ріоди різкого загострення соціальних суперечностей або певних політичних конфліктів. Тероризм і політика взагалі несумісні поняття і явища дійсності. Ще Володимир Ленін підкреслював, що «революційна тактика індивідуальних замахів недоцільна і шкідлива. Тільки масовий рух можна розглядати як політичну боротьбу». Правда, масовий революційний рух на якомусь етапі може вдаватися до вимушеного заходу - до політичного терору. Всякий тероризм - це акти політичного насилля. Тероризм не є чітким і єдиним явищем, а є метод політичної боротьби, що використовується різними соціальними силами. Тероризм може бути державним і опозиційним, консервативним і революційним, релігійним і націоналістичним. Форми тероризму різноманітні за суттю змісту.

Терористнчні акти

Терористичний акт - одна з форм полі-іерористичного тероризму, політичного насилля. Якщо в минулому терористичні акти зводились до вбивства окремих високопоставлених осіб, то в сучасних умовах об'єкти терористичних замахів значно розширені і змінились самі форми замахів. В арсеналі тероризму є індивідуально спрямовані замахи, викрадення літаків і пограбування банків, взяття заручників, підпали і висадження в повітря офісів, складів, диверсії, шантаж, рекет та ін. Головною загрозою з боку терористів залишається загроза життю і безпеці людей. Без здійснення загрози і підкріплення її акціями (взяття заручників, захоплення літаків, закладання вибухівок та ін.) тероризм не став би мати сенс. Терористичний характер мали і акти помсти, які негайно ж піддавались широкому розголосу особами, які їх здійснили, або співтовариші виступали з детальним з'ясуванням мотивів і мети таких акцій і висуванням конкретних вимог, виконання яких стає сигналом до припинення такої практики. По суті, акти помсти здійснювали і Віра Засулич, яка стріляла в петербурзького градоначальника Федора Трепова і тяжко поранила, і Степан Степняк-Кравчинський, який убив шефа жандармів Микиту Мезенцева та ін. Та ці акти помсти не стали самоціллю, а служили засобом залякування уряду і дезорганізації діяльності його структур тощо. Такі ж за змістом мали терористичні акти і в перший період Радянської влади. Та потім це поняття значно розширено. Проте на фоні розширення змісту поняття терористичний акт в структурі самих діянь, що кваліфікувались як терористичні акти, доля тих, в яких є, власне, терористична спрямованість в міру зміцнення Радянської держави постійно зменшувалась. В сучасних умовах статистика здійснення діянь з терористичною спрямованістю також невелика. Здебільшого терористичні акти кваліфікуються як політичні вбивства. Отже, якщо вбивство терористичної спрямованості служить засобом створення обстановки напруження, засобом примусу до чогось або відмови від чогось тих або інших осіб, то політичне вбивство без терористичних ознак є способом вирішення якихось питань самим фактом здійснення політичного вбивства. Політичне вбивство не потребує примусу когось до чогось, все вирішується автоматично. Політичне вбивство звичайно оточене ореолом таємничості і прихованого сенсу. Із історії відомо, що політичні вбивства досить часто використовувались з метою захоплення влади тощо. Головним у визначенні форм тероризму є те, з якою метою здійснюються терористичні акти. Політичними терористичні акти стають через мотиви і спрямованість. Відмінною рисою політичного тероризму є публічність його дій. Інші злочини терористичної спрямованості можуть здійснюватись і без особливої претензії на розголошення, інформуючи лише тих осіб, в діях яких є зацікавленість у винних. Тероризм же без широкого розголосу, без відкритого пред'явлення своїх умов не існує. Терористичні дії завжди здійснюються з метою самореклами, з намірами викликати шок, страх у населення і влади.

Тероризм - публічно здійснювані загальнонебезпечні дії або загрози, спрямовані проти суспільної безпеки і які створюють в соціальному середовищі обстановку страху, неспокою, приголомшеності з метою прямого або непрямого впливу на прийняття якогось рішення або відмова від нього в інтересах терористів. Політичним характером терористична діяльність принципово відрізняється від кримінальної злочинності, хоча між ними і є певна схожість. По-перше, кримінальні злочинці і терористи свідомо порушують законність; по-друге, ряд засобів, що використовуються ними, співпадають; по-третє, самі терористи нерідко залучають до своїх операцій кримінальних злочинців. Все це дає підстави декому з політологів твердити про відсутність розмежування між тероризмом і кримінальною злочинністю. Та більшість спеціалістів таку позицію не поділяють Між політичним тероризмом та кримінальним злочином все ж таки більше відмінностей, аніж подібності. Ці відмінності полягають, насамперед, в меті і мотивах їх операцій. Терористи прагнуть залякати суспільство, змінити державний лад, внутрішню політику та ін., кримінальні злочинці не прагнуть до кардинальних змін в суспільстві, а намагаються, навпаки, не привертати уваги і не порушувати основ суспільства, в межах якого здійснюються злочини. Терористи прагнуть завдати удар системі, а кримінальні злочинці - награбувати. Тим-то пограбування банку для терористів допоміжна акція, а для злочинців - основна. І, навпаки, якщо терористи убивству або загрозі убивства надають вирішальне значення, то для «професіоналів» вони виправдані лише у зв'язку з можливістю наживи. Кримінальні злочинці не захоплюють посольств, а терористи не тримають публічних або ігрових будинків. Терористичний акт має метою сколихнути суспільство жорстокістю, зухвалістю, з тим, щоб стати своєрідним засобом комунікації між терористами і владою, засобом впливу на владу. Тим-то терористи не тільки не приховують свою причетність до злочину, як це роблять кримінальні злочинці, але всіляко афішують.

В сучасних умовах виникнення і дії тероризму пояснюються, по-перше, передумовами кризових процесів, що є в багатьох роз винутих країнах. Тим-то, не випадково величезний розмах теро ризму припадає на 70-80 роки. Економічна криза і безробіття зростання воєнних витрат і цін, злочинності ускладнює станови ще в багатьох країнах світу. Канули в минуле соціальні міфи і ілюзії, стала помітною зміна соціальної ситуації ряду суспільних верств, зокрема тих, хто є соціальною базою сучасного політичного екстремізму. По-друге, революційними процесами в світі, розмахом і активністю робітничого і демократичного рухів. Боротьба проти соціального і національного гніту породжує не лише революційні і визвольні сили, але й псевдореволюційні рухи. По-третє, класовою заінтересованістю правлячої еліти в різних сферах тероризму як знаряддя внутрішньої і зовнішньої політики. Тероризм – зруч не знаряддя боротьби з прогресивними і опозиційними силами, а також неугодними політичними режимами та ін.

Розрізняють два типи терористичної діяльності: державна та опозиційна. Відмінність між ними полягає в тому, що державний терор здійснюється органами державної влади, панівного класу, а опозиційний терор - насилля і усунення - антирежимними угрупованнями. Репресії і переслідування є основним знаряддям державного терору. Терористичні акти - знаряддя ж опозиційного тероризму. Чисельність жертв в умовах державного терору буває значно більше, аніж за умов опозиційного. Під час перебування нацистів у влади в Німеччині, в колишньому СРСР в середині 30-50-х, а потім в 60-70-х роках в умовах сталінізму і пізніше тривали репресії проти інакомислячих тощо. Репресії мали різноманітний характер, але за змістом - це звичайний державний тероризм. Державний терор стимулює появу опозиційного. В 90-х роках в Україні в процесі реформування широкого розмаху набирає і політичний терор проти представників різних політичних партій і напрямків діяльності. Широкого розмаху набирають і вбивства на замовлення з метою усунення конкурентів тощо. Державний терор і опозиційний взаємозв'язані між собою, провокуючи один одного. Державний терор стимулює опозиційний тероризм, не допускаючи інші методи боротьби, оскільки державний терор придержує будь-яку опозицію. Політичні за мотивами терористичні акти в Донбасі, Одесі, Придніпров'ї та інших регіонах України мали здебільшого характер не державного, а опозиційного тероризму. До державного терору здебільшого вдаються нестабільні режими з низьким рівнем легітимності влади, вони не можуть підтримувати стійкість системи економічними і політичними методами. Стабільні ж режими вдаються до терору в тих випадках, коли вони становлять «закриті» системи, ізольовані самі собою від усього світу. В суспільстві ж, де назрілі проблеми вирішуються, власне, політичними методами, вірогідність тероризму нижче, аніж в тих режимах, де вдаються переважно до насильницьких засобів, особливо, якщо ці засоби зв'язані з усуненням політичних противників. Коли ж державний тероризм виходить за межі окремої країни, то набирає характер міжнародного. Якщо на міжнародну арену виходять недержавні терористичні організації, то їх дії визначаються як транснаціональний тероризм.

За метою і спрямованістю тероризм подіЬиди тероризму ляється на соціальний (або внутрішній), що переслідує мету докорінної або часткової зміни економічного або політичного ладу власної країни, націоналістичний, що практикується сепаратистськими організаціями, рухами і спілками, які поставили метою боротьбу проти диктату інонаціональних держав і монополій; релігійний, зв'язаний або ж з боротьбою прихильників однієї релігії (або секти) в межах спільної держави з прихильниками інших, або ж зі спробою звалити світську владу, утвердити владу релігійну. Та в чистому вигляді ці різновидності сучасного тероризму не існують. Так, в багатьох країнах націоналістичний тероризм сплітається з релігійним (в західних районах України йде боротьба між греко-католиками і православними, підтримувана націоналістами тощо), досить часто запозичують ідеї, гасла у тероризму соціального (країни Близького Сходу). Соціальний тероризм часто видається за релігійний і націоналістичний.

В сучасних умовах виділяють ще два напрями тероризму: правий і лівий. Правий тероризм це здебільшого фашистський, що характеризується людиноненависництвом, ультрареволюційністю типа Адольфа Гітлера в 30-40-х роках в Німеччині, в 70-х - на початку 80-х років терор Піночета в Чілі та ін. Бойовики ультраправого тероризму використовуються реакційними силами для збройної боротьби з прогресивними громадськими організаціями і суспільно-політичними партіями і політичними діячами, для створення в країні хаосу і безвладдя тощо з метою звинуватити в усіх бідах і негараздах ліві сили і здійснення провокацій проти всіх прогресивних сил. Більшість правих терористичних організацій діють під прикриттям держави, а, отже, і безкарно. Так, в США діє терористична спільність «Ліга захисту євреїв», група Кубинських контрас «Омега 7», «Американський альянс Аргентини», гватемальська «Мано Бланко» та ін. Правому тероризму властива висока організованість і координація дій в міжнародному масштабі. На Заході відомий так званий «Чорний Інтернаціонал» профашистських ультрареволюційних угруповань з програмою встановлення в капіталістичних країнах «закону і порядку» на зразок третього рейху.

Лівий тероризм своєю діяльністю заважає революційно-демократичному і національно-визвольному руху. Злочини, що їх чинять ліві терористи, змикаються з правим і служать реакційним силам. Лівий тероризм тісно зв'язаний з молодіжним рухом. Лівий тероризм здебільшого об'єднує всілякі анархічні угруповання тощо.

В сучасних умовах політичний тероризм охопив майже всі країни світу - розвинуті і ті, що розвиваються, активно діють всі його типи і види. Особливо активно діють терористичні організації і угруповання в Італії, Франції, США,. Німеччині, в Росії, в Україні та ін. Найвища активність терористичних і екстремістських організацій в Японії. їх діяльність виражена в жорстокій, нелюдській формі. В Японії, в Європі, країнах Латинської Америки та й в самих Сполучених штатах Америки ліві екстремісти сприяють реакційним силам в розправі над прогресивним рухом та масовими організаціями. Відомі в Європі різноманітні угруповання, що ведуть терористичну діяльність проти прогресивних сил («Червоні бригади» - в Італії, «Червона армія» в Японії і Німеччині, «Революційна армія» в США та ін.). Тероризм по своїй суті діаметрально протилежний масовій боротьбі. Вдавання до терористичної діяльності це не тільки зневага до сили масового революційного руху, але й завдання великої шкоди соціально-економічній і політичній боротьбі народних мас за соціальне визволення. Марксизм по-різному ставиться до терору, політичного терору зокрема. Якщо взагалі політичний терор марксисти заперечують, то в процесі боротьби за руйнування старої державної машини терор, здійснюваний поваленими експлуататорськими класами, робить революційний терор правомірним необхідним засобом народу приборкати реакційні сили. Ці заходи спрямовані на протидіючу сторону, невинні люди тут не страждають, революційне насилля не передбачає усунення всього суспільного ладу. Марксисти не вважали за тактику терор, хоча і визнавали правомірність насилля, але лише в масовій боротьбі і у зв'язку з масовою революційною боротьбою. Отже, тероризм -багатооб'єктний злочин. Тероризм посягає на суспільну безпеку, нормальне функціонування органів влади, інших органів управління, підприємств і організацій, а також життя, здоров'я громадян, права власників майна та ін. Тероризм, тобто здійснення або загроза здійснення загально небезпечних дій, спрямованих на залякування населення або соціальних груп з метою примусу держави, міжнародної організації, фізичної або юридичної особи або соціальної спільності для прийняття якогось рішення та ін. В сучасних умовах боротьба проти тероризму ускладнюється подвійною і непослідовною поведінкою правлячих класів і властей, які наживають політичний капітал на терористичних акціях, відтісняють з політичної арени і дискредитують справді демократичні і ліві сили. Тому заходи, що вживаються проти тероризму, половинчаті: репресій зазнають лише справді ліві, прогресивні сили, а злочинні праві екстремісти так і залишались непокараними. Урядова преса і служба привчають обивателя до повсякденності тероризму. Звертаючи увагу на тероризм, засоби масової інформації сприяють його поширенню. Рішуча радикальна боротьба проти тероризму невіддільна від боротьби проти причин, що його породжують: проти соціальної несправедливості, насилля, авантюризму, агресії тощо. Логіка політичної боротьби на певному етапі допускає компроміс навіть між системними супротивниками. Досвід історії показує, що згодом такі тимчасові союзники, вирішивши загальне завдання, продовжують боротися уже між собою, поступово, але неухильно згортаючи масштаби легального політичного суперництва до меж однієї політичної партії, переходячи потім на внутрішній фракційний рівень. Тільки демократичні інститути і закони, що забезпечують політичний плюралізм і легальні форми боротьби, дозволяють, скажемо, представнику лівих сил стояти на одній трибуні з правими тощо. В ситуації ж, коли політична влада стане належати одній тільки політичній партії, неминуче відбудеться «внутрішня розбірка» з апеляцією пост-раждалого до порушених демократичних правил, що досі разом успішно й наполегливо руйнувалися. Вибір шляхів розв'язання конфліктів повністю залежить від конфліктуючих сторін, але не можна не ураховувати і ті супутні фактори, які можуть відіграти вирішальну роль у виборі шляхів вирішення політичного конфлікту.