Методи і способи вивчення політики

Наука про політику використовує різні методи дослідження, серед яких найширше розповсюджені порівняльний і емпірико-соціологічний методи вивчення політичних явищ і процесів. Саме вичле-нити загальне і особливе в політичних явищах, рівні еволюції і основні тенденції їх розвитку шляхом зіставлення, дає можливість порівняльний метод. Сукупність способів і методів конкретних соціологічних досліджень, спрямування на збирання та аналіз фактів реального політичного життя і становить емпїрико-соціологічний підхід, метод. Методи соціологічних досліджень - опитування, анкетування, експерименти, статистичні дані, математичне моделювання та ін. дозволяють зібрати багатий фактичний матеріал і на його основі вивчати, узагальнювати політичні процеси, формулювати конкретні рекомендації- Переваги методів соціологічних досліджень полягають в тому, що дослідник має справу з фактами, даними, відомостями та ін., що можна математично формувати, простежити тенденцію і кореляцію, тобто співвідношення, взаємозв'язок, взаємозалежність подій, явищ. Соціологічні дані, факти, відомості дають можливість прогнозувати політичні події і явища, моделювати різні політичні ситуації. Саме велике поширення і знаходять у сучасній науці про політику емпірико-соціологічні методи. Наука про політику поєднує такі підходи в дослідженні політичних проблем: інституційний підхід (вивчення політичних інститутів, зміст, організації і функціонування політичної влади), діяльний, діючий (розвиток політичних процесів, політичної діяльності) і соціологічний (вплив політики на особу, соціальні спільності і вплив особи, соціальних спільностей на політику, політичне життя суспільства).

Методологічною основою науки про політику, що сформувалася на Заході, є позитивізм. Ще в XIX ст. в соціально-політичній думці провідний напрямок, програмні методологічні і світоглядні рекомендації обґрунтовувались з позицій позитивізму, сформульованих Сен-Сімоном, та основних концепцій, що сформульовані в працях Іммануїла Канта, Джона Мілля, Герберта Спенсера, Карла Маркса та ін. Філософська і загальносоціологічна доктрина позитивізму сформульована в противагу спекулятивному, зокрема, соціально-філософському теоретизуванню. Головне прагнення позитивізму - відмова від умоглядних міркувань про суспільство, створення позитивної соціальної теорії, що мала стати такою ж доказовою та загальнозначимою, як природно-наукові теорії. Позитивізм ставив метою пізнати суть політичних явищ і процесів і обмежується описом їх здійснення та. динаміки. Пояснення розвитку і зміни політичних систем, взаємодії об'єктивного і суб'єктивного, кінець-кінцем основи, на якій воно виникає, його збуджуючих мотивів, рушійних сил - невід'ємна складова теорії політики. Тому-то неопозитивізм виходить з визначення підкорення соціальних явищ, спільних закономірностях для всієї дійсності. Визначається необхідність точних, об'єктивних методів досліджень явищ, політичних процесів. Неопозитивізм заперечує ціннісний підхід до вивчення соціальних явищ - політики, підкреслює специфічність теорії знань і її визначеної ролі в науці про політику. Окремі течії постпо-зитивізму в тій чи іншій мірі заперечують деякі ідеї історичного матеріалізму. Але є в науці про політику і концепції, що повністю опираються на історичний матеріалізм як методологію.

Основна мета науки про політику - осягнення істини, дослідження проблем і суперечностей реальної практики політики, систематизація і аналіз подій, явищ, політичного життя суспільства, виявлення тенденції розвитку політичних явищ. Курс науки про політику покликаний дати уявлення про політичну сферу суспільства, про закономірності її розвитку, а також систему знань про сучасні політичні інститути, їх будову і функціонування, про права, свободи і обов'язки громадян, про особу, її участь у політичному житті демократичного суспільства. Одна з основних проблем, що стоять перед наукою про політику в Україні, полягає в тому, щоб зберегти демократичні інститути які недавно виникли і створити умови для дальшого розвитку. В ситуації, коли тендітні інститути демократії піддаються нападкам, з одного боку, прихильників дисципліни і порядку, а з другого - натиску стихії роками нереалізованих інтересів різних верств і спільностей населення, вивчення умов політичної стабільності демократичного суспільства набирає колосальне практичне значення. Наука про політику не тільки виявляє соціальні механізми, аналізує умови їх зміцнення і розвитку, але й дає інформацію, необхідну для конструювання нових механізмів інтеграції, формує прогнози для владних структур.

Кожна наука має закони, закономірності, категорії. Є закони, закономірності і категоріі теорії і в науці про політику. В науці про політику систему законів і закономірностей створюють закони і закономірності, що діють в політичній і соціальній сферах демократичного суспільства. Поняття закону в соціально-політичних науках означає загальні, коротко сформульовані теоретичні положення, що визначають суть суспільних і політичних явищ і об'єктивно існуючий між ними взаємозв'язок. Закон - необхідні, істотні, стійкі, що повторюються відносини між явищами, спрямованість або хід подій у плині часу. Закон - внутрішній істотний зв'язок явищ, що обумовлює їх необхідний розвиток; закон відображає певний порядок причинного необхідного і стійкого зв'язку між явищами або властивостями матеріальних об'єктів, істотні відносини, що повторюються, за яких зміна одних явищ викликає певну зміну інших. Регулярна повторюваність проявів закону і є закономірністю.

Політична наука має систему закономірностей, що характеризують найістотніші і стійкі тенденції розвитку та використання політичної влади. Закономірності можна поділити на три основні групи, в залежності від сфери їх прояву.

Перша група - це політико-економічні закономірності, що відображають співвідношення між економічною основою суспільства і політичною владою. Важливі політичні і економічні закономірності відкриті ще прогресивними мислителями XIX ст., основоположниками політичної соціології. Універсально-узагальиюючі і аналітико-концептуальні підходи до політики і відповідно система політичної, державної влади визначені об'єктивною закономірністю економічних процесів, економічні інтереси виступають соціальною причиною політичних дій. Політична влада виступає лише породженням економічної влади, а сама ж самостійна, що відкриває широкі можливості для політичного впливу на економічні процеси.

Друга група закономірностей - політико-соціальні, що характеризують розвиток політичної влади ~ особливої соціальної системи з своєю внутрішньою логікою і структурою. Основною закономірністю системи політичної влади виступає зміцнення стабільності. У різних системах політичної влади закономірність реалізується по-різному. Авторитарна система для зміцнення стабільності вимагає максимальної концентрації влади, широкого застосування насилля. Демократична система передбачає поділ влади (законодавча, виконавча, судова), опору на принципи зацікавленості, згоди та консенсусу.

Третя група - закономірності політико-психологічні, що відображають взаємовідносини між особою і владою. З політико-психологічних закономірностей найінтереснішою є досягнення і утримання влади політичною елітою, політичним лідером, що є важливою цінністю і метою всіх їх звершень.

Наука про політику як самостійна сфера політичних знань має систему наукових понять, категорій, де ключовим є поняття політична влада. Специфіка понять та категорій науки про політику полягає в тому, що категорії та поняття розкривають різні сторони і відносини політичної влади. Так, поняття політична система характеризує взаємовідносини різних інститутів влади в процесі їх функціонування; поняття політичний процес відображає сукупну діяльність соціальних суб'єктів з допомогою якої формуються, розвиваються і використовуються політичною владою; поняття політична соціалізація означає процес управління системою влади, що підтримується в суспільстві, засвоєння особою норм та цінностей; поняття держава розглядається як основний інститут політичної влади, покликаний захищати будь-якими засобами її цілісність та суверенітет, економічну незалежність. Наука про політику використовує багато категорій, понять філософії (форма, зміст, кількість, якість, принцип, суспільна, політична свідомість, революція, еволюція, ідеали та ін.), а також використовуються поняття соціології, політичної історії, економічної теорії, права та ін.

Важливим елементом науки про політику виступають і її функції. Функціями науки про політику є - ті напрями, за якими здійснюється вплив науки на вивчення її людьми і її використання людьми в інтересах суспільства. Важливими функціями науки про політику є: світоглядна, методологічна, виховна, а також політико-організаторська, політикоформулююча, політико-експериментальна.

Наука про політику досліджує історію політичної думки, політичних систем, політичних процесів, політичної свідомості та політичної культури, а також глобальних світових політичних проблем та закономірностей розвитку. Наука про політику як наука здійснює фундаментальні і прикладні дослідження, озброює маси знаннями про політичну сферу суспільного, про закономірності її розвитку, про сучасні політичні інститути, їх структуру і функціонування, про права, свободи та обов'язки громадян демократичного суспільства, про зміст і шляхи формування політичної культури, про рушійні сили сучасного світового розвитку. Вивчення науки про політику допомагає стати компетентним політично, оволодіти діалектико-ма-теріалістичним методом аналізу політичних процесів - все це допомагає реалізувати світоглядну функцію науки про політику.

Можливість виробити методи, способи, уміння та навики застосування принципів сучасного політичного мислення при аналізі соціально-політичних проблем, зайняти активну громадянську позицію, здатність ефективно впливати на політичні процеси, брати участь в здійсненні народовладдя і тим самим виконує наука про політику методологічну функцію. Важливо відзначити і ідеологічну функцію політичної соціології, що в певній мірі запозичує і наука про політику. Ідеологічна функція науки про політику полягає не тільки в тому, щоб своєчасно інформувати громадськість про рівень популярності того або іншого політичного діяча або політичного інституту, але й про формування ідеології взаємної терпимості, пропаганда уявлення про політичну реальність як барвистість і неприйняття однозначних оцінок, а, отже, і непідвладність простим політичним рішенням. Нова політична ідеологія, що виникає на базі політичної соціології, науки про політику, не визнає політики як якоїсь священної реальності, містичного сакраментального священного дійства, недоступного розумінню рядового громадянина суспільства. Політика десакралізується, її таємниці стають доступними здоровому глузду, участь в політичному процесі перестає бути священною формальністю і стає громадянським обов'язком. Лише за таких умов формується незвичайне явище громадянства на відміну від традиційних відносин підданства. Громадянство передбачає, що джерелом політичних ініціатив може бути будь-який індивід, тоді як в межах відносин підданства жодна ініціатива не має права на існування без санкції керівництва.

Виховна функція науки про політику полягає в тому, що сприяє політичному моральному вихованню, дозволяє всій системі знань формувати політичну свідомість, політичну культуру політично компетентних членів суспільства, способи та форми участі їх у політичному житті, здібних ефективно впливати на політичні процеси, що відбуваються в суспільстві.

Визначаючи об'єкт, предмет, закономірності, функції науки про політику, її роль у формуванні політичної свідомості та політичної культури населення, багато соціологів та політологів намагаються розкрити взаємозв'язок і взаємоперехід політичних і соціальних відносин, зміст політичних та соціальних процесів. Вітчизняні соціологи і політолога, розглядаючи відмінності між наукою про політику та іншими соціально-політичними науками, і, зокрема, соціологією, відмічають, якщо предмет науки про політику - закономірності, формування і розвиток політичної влади, форми та методи її функціонування та ін., то предмет соціології - суспільство, це наука про суспільство, окремі соціальні інститути (держава, право, мораль та ін.), політичні процеси, суспільні верстви та соціальні спільності. Переплетіння соціології та політологи - реалії сучасності тому, що політичні процеси неможливо вивчати без розгляду соціологічних, тобто суспільних відносин.

Підпадаючи під владу суспільної думки, наука про політику може легко втратити свій об'єкт і тим самим перестати виконувати одну з основних функцій - підтримання в суспільстві демократичної суспільної згоди і злагодженості та відповідного політичного порядку. Специфічний аспект використання політичної інформації - її дидактичне засвоєння з допомогою навчальних посібників, різних навчальних програм та ін., мета яких сформувати у людей політичні знання і переконання, оціночні політичні критерії та ін. Наука про політику тільки тоді стає авторитетною галуззю знань, коли викорінено помилкові принципи та установки, характерні в минулому для соціально-політичних наук.

По-перше, доцільно уникнути традиційної для вітчизняного суспільствознавства радянізації баченої політичної науки, не абсолютизувати виводи політичної теорії і практики досвіду устрою сучасних політичних систем і політичних інститутів, їх функціонування. Вивчення політичних процесів передбачає урахування всієї їх багатоманітності, характерної для сучасної цивілізації.

По-друге, в процесі вивчення політичних відносин функціонування політичної системи і її інститутів та механізмів дії активно використати досягнення світової політичної науки, особливо науки про політику Заходу, де нагромаджено багато цінного у вивченні політичних проблем - політичних інтересів особи, верств, соціальних спільностей, політичної культури населення, діяльності політичних партій та рухів, масових суспільних, громадських об'єднань та організацій, політичного лідерства.

По-третє. Важливо уникнути зайвої юридизації в процесі вивчення політичної науки, переважання чисто державно-правових аспектів у змісті науки про політику, особливу увагу доцільно приділити природі політичних явищ, причинно-наслідковим зв'язкам та ін.

Наука про політику тісно взаємодіє і тісно зв'язана з соціально-політичними науками: історією, філософією, економічною теорією, політичною соціологією та ін. Головне призначення курсу науки про політику формування політичної свідомості та політичної культури народу. Тим-то є багато спільного між наукою про політику та соціально-політичними і суспільними науками, але є і певні відмінності, що дають величезний матеріал про суть, місце і роль науки про політику у формуванні політичної свідомості та політичної культури всіх членів суспільства. Якщо філософія, виходячи з найзагальніших законів соціального розвитку, всебічно оцінюючи природничо-історичний процес поступового руху людства від однієї суспільно-економічної системи до вищої, науково достовірно і неспростовно встановлює неминучість закономірного переходу людства від нижчого до вищого ступеня розвитку, то наука про політику, використовуючи філософські обґрунтування політики як соціального явища, визначає методологію світоглядної спрямованості аналізу політичних явищ і процесів.

Якщо економічна теорія - наука про закони виробництва, розподіл, обмін потребами матеріальних благ в суспільстві, розвиток відносин і нагромадження капіталу, звертається до розгляду основних успіхів приватної і суспільної власності, розвитку ринкових відносин, формування ринку товарів і збуту, а також формування торгівлі та нагромадження капіталу, організації суспільного життя в сфері виробничих відносин, розвитку продуктивних сил, докорінних потреб матеріального виробництва, то наука про політику дає наукове обґрунтування принципів вироблення і здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів. Правові механізми, механізми розвитку і реалізації політичних рішень - предмет вивчення правової науки. Соціальні норми і відносини без системи політичної влади не можуть стати загальнообов'язковими. Тісний зв'язок правової і політичної наук забезпечує процес поєднання соціальних норм і відносин політичної влади. Адже без правового оформлення не може нормально функціонувати політична влада.

Процес розвитку політичного життя суспільства, державних інститутів, політичних партій і рухів досліджує політична історія. Співвідносний науки про політику і політичної історії визначаються тим, що, з одного боку, політична наука допомагає створювати теоретичну базу аналізу еволюції політичних процесів, з другого ~ історія і сучасна політична практика служить не лише визначальним критерієм правильності теоретичних висновків політичної науки, а й основою нових узагальнень та їх висновків. Найтісніше зв'язана наука про політику з політичною соціологією, що вивчає систему взаємодії політики з соціальним середовищем. В кореляції, тобто у співвідносинах, взаємозв'язку з вивченням свідомості, інтересів та мотивів поведінки індивідів, соціальних та етнічних груп їх організації і розглядається розвиток політичних процесів. Основну увагу політична соціологія зосереджує на аналізі соціальної думки з точки зору їх впливу на політичні відносини. Дедалі частіше звертається політична соціологія до вивчення офіційних політичних інститутів і норм, соціальної природи політичної влади. Сучасна наука про політику швидко соціологізується внаслідок застосування запозичених у соціологів методів дослідження.

Наука про політику та політична соціологія маловідомі за об'єктом і методами, але принципові відмінності залишаються в предметі пізнання. Якщо політична соціологія розглядає політичні явища стосовно розвитку соціальних процесів, то наука про політику їх аналізує уже з позицій політичної влади. Соціолог, розглядаючи такі інститути, як громадські, суспільні організації, насамперед, звертає увагу на соціальні процеси, що тривають у них, їх зв'язок з іншими процесами, що відбуваються в суспільстві. Політолог бачить в громадських, суспільних організаціях знаряддя політичної влади, аналізує їх місце в системі владних інститутів, досліджує владні відносини, що проявляються в громадських, суспільних організаціях, впливають на їх розвиток.

Політична соціологія досліджує і проблеми влади, не обмежуючи суті владних відносин лише насиллям і примусом, що, на жаль, властиво марксистській традиції політичної думки. Відома думка про те, що насилля є повивальною бабою, повитухою всякого старого суспільства, коли суспільство вагітне новим, перетворилось згодом в імператив, тобто в повеління революційного мислення і дії. Звести владні відносини до насилля не дозволяє владі, що виявляється неповною, коли суб'єкт не досягає мети. Якщо бажані результати не досягнуті, то величезні труднощі, зв'язані з подоланням опору інших людей, свідчить не про тріумф влади, а про її неповноцінність. І, крім того, не ясно, чому мобілізація людей на досягнення поставленої суспільно-значимої мети має здійснюватися на основі примусу і насилля.

Дуже важливим для становлення в Україні науки про політику є розробка питань про предмет і сфери поширення політичної науки, її понять і її змісту тому, що їх визначення допоможуть уникнути, з одного боку, розпилення сил в процесі наукових досліджень, а, з другого, - взаємної підміни, дублювання і певної невизначеності. Прагнучи змалювати коло політичних питань, якими займається в сучасних умовах теорія держави і права, філософія, соціологія, економічна теорія та наука про політику в Україні, вчення, не без підстав, насамперед, виділяють такі: політична система суспільства, роль і взаємовідносини держави, політичних партій, громадських організацій, суспільно-політичних об'єднань, зміст політичної влади, способи розробки і здійснення державної політики, форми та методи управління, участь різноманітних соціальних спільностей (класів, верств) в політиці, політична свідомість людей і їх виховання, становище особи в питанні демократії (народовладдя, рівність, свобода, соціальна справедливість), зовнішня політика держав, діяльність різних міжнародних рухів та ін. В процесі здійснення радикальної економічної, політичної і правової реформ в Україні гостро стоїть питання про актуалізацію і поглиблення наукових політико-правових досліджень. Явний дефіцит політичної культури виявляється не тільки у громадян, не залучених в політичні події та явища, але і в тих, хто бере участь у них активно. Політика в різних видах і формах - єдина, заради чого і існує. Ось чому зростає роль науки про політику в сучасних політичних процесах і явищах в Україні. Політика справді вказує напрям, впливає на темпи економічного розвитку. Наука про політику вивчає саме політику, як процес, що підпорядкований певним закономірностям, що реалізує на практиці певні принципи - стратегію та тактику.

Зміст будь-якої політики - державної, економічної, соціальної, духовної - відображає певний предмет, під яким розуміється все те, що має властивості, які перебувають у відносинах між собою. Кожна наука, а зокрема наука про політику, має свій предмет вивчення: політичні процеси, явища, події, політичні відносини, і важливо при вивченні політики знати саме зміст і напрямки її розвитку, розкрити рушійні сили її реалізації. Необхідно в таких умовах з'ясувати в чому ж суть специфічності політичних процесів і політичних відносин в суспільстві, з тим, щоб знайти шляхи вирішення проблем, досягти консенсусу. А це дуже важливо для забезпечення стабільності суспільства.