Функції політичної системи, механізм

Визначаючи зміст набору функцій вводу, Габріель Алмонд виділяє з них чотири: політична соціалізація і залучення людей до участі в політичному житті, процес, в ході якого індивіди і соціальні спільності, шари та групи формулюють свої вимоги, що відповідають їх реальним або удаваним інтересам, і переносять вимоги в центр політичної боротьби або в сферу прийняття політичних рішень (артикуляція інтересів); агрегування інтересів, тобто процес, в ході якого політичні партії висувають багато більш однорідних окремих вимог, що пред'являються урядовим структурам, і політичні комунікації. Виділяється і три функції виходу: розробка норм-законів, застосування норм і законів і контроль над дотриманням норм. Але якщо функції вводу реалізуються переважно неурядовими структурами і сферами, то функції виходу вже прерогатива уряду.

Функція політичної соціалізації та залучення людей до участі в політичному житті суспільства властива всім сучасним політичним системам, сприяє поширенню серед всіх людей суспільства духу участі в політиці. На відміну від демократичних країн, де функція соціалізації і залучення людей до участі в політичному і суспільному житті реалізується неурядовими, недержавними структурами, хоча і там очевидний вплив державних структур на процес соціалізації, в тоталітарних і авторитарних суспільствах функція соціалізації та політизації фактично прерогатива держави, тому що всі органи і учасники політичної соціалізації (школа, молодіжні об'єднання, засоби масової інформації та ін.) контролюються державою та культивують «дух насильства». Внаслідок розповсюдження «духу насильства» в політичному, суспільному житті в демократичних суспільствах перетворює індивідуума з суб'єкта в громадянина, але процес політизації і перетворення суб'єкта в громадянина в країнах тоталітарних, авторитарних режимів буде відсутній. В сучасних умовах в Україні процес політичної соціалізації і залучення людей до участі в політичному житті виходить з-під контролю держави. Повільно, тяжко вирішується сучасних умовах в Україні і основне завдання процесу політичної соціалізації - створення нової політичної культури. Функція артикуляції інтересів в країнах з демократичним режимом, де існує офіційна повага громадянської думки і прихильність доктрині свободи асоціацій, об'єднань, організацій по інтересам, розглядається як зв'язуюча ланка між громадянином та державою. В середині 80-х років в Україні специфічно йде процес, в ході якого індивіди та соціальні спільності, верстви та групи формували свої вимоги, що відповідали їх реальним інтересам. Люди виражали інтереси не адекватні інтересам комуністичної партії, хоча і вважалося, що комуністична партія - єдина виразниця всіх соціальних інтересів людей. Справжні соціальні спільності, верстви зі своїми інтересами, що відповідають їх реальному становищу, тоді відсутні, а висування і формування інтересів, що відповідають реальному становищу в суспільному житті соціальних спільностей, по суті, здійснювала правляча політична партія. В сучасних умовах в Україні формуються групи інтересів, проявляється і артикуляція інтересів, що виходить з-під влади і держави та політичних партій. І якщо політична система спроможна артикулювати, тобто формувати реальні інтереси соціальних спільностей, різних соціальних груп, здатна агрегувати їх, тобто перетворювати вимоги в альтернативи державної політики, реалізувати практично.

Політичні комунікації - процес передачі інформації і переконань. Встановлення зв'язків між інститутами політичної системи та координацію їх дії здійснює в структурі політичної системи інформаційно-комунікативна сфера (політичні комунікації). Політичні комунікації - поняття, що відображає процес взаємодії політичних суб'єктів на основі обміні/ інформацією і безпосереднього спілкування людей, а також засоби і способи духовної взаємодії. Та абсолютизація ролі комунікації є в ряді теорій технологічного визначення - концепція інформаційного суспільства, комп'ютерної демократії (Девід Белл, Збігнєв Бжезинський), де комунікації розглядаються як соціокультурне джерело влади, суть людино-машинного діалогу і політичного розвитку. Політолог Карл Дойч подає політичну систему як специфічну комунікативну систему, розкрив не тільки самий процес формування і внесення до свідомості політичної інформації, але і показав соціальні результати введення нової інформації в політичну систему. Охоплює інформаційно-комунікативна сфера і канали передачі відомостей, інформації уряду (процедура слухання справ на відкритих засіданнях кабінету міністрів, комісій з розподілу, конфіденційні консолідації з зацікавленими організаціями, об'єднаннями та ін., а також засоби масової інформації). Наявність певного обсягу знань та інформації, особливо в сфері політичного життя, має величезне значення для оцінки громадянами дій та подій, що відбуваються в економіці та соціальній сфері. В сучасних умовах в Україні поведінка громадян в суспільстві визначає закони, розроблені в процесі нормотворчості. Звичайно процес нормотворчості включає ряд етапів: формування політики і вибір спільної мети, розробку рішень і конкретних правил для досягнення мети. Таку функцію виконують законодавчі, а також і виконавчі і судові органи. Прийняттям законів не вичерпується державна політика. В процесі прийняття рішень важливу роль грає функція «застосування норм», яку виконують не тільки виконавчі органи і адміністративні структури, але нерідко також законодавчі, а також виконавчі і судові органи влади.

Специфічна і роль засобів масової інформації в політичній системі суспільства, тим більш, їх значення, авторитет і вага в політичному житті суспільства помітно зросли, особливо в сучасних умовах. Засоби масової інформації, що їх інколи буденно називають четвертою владою в суспільстві, забезпечують суб'єктам політики великі можливості для реалізації мети політики, служать певним соціальним силам, виступають могутнім фактором обґрунтування необхідних для політичних лідерів сил, базою, основою політичних відносин, пропаганди вироблених політичних і правових норм, правил і принципів, внесення в індивідуальну і масову суспільну свідомість не тільки суті пропагованих і норм та правил, але й потрібне ставлення до суспільного договору з приводу політичної влади. Засоби масової інформації виступають одним з важелів здійснення політичної соціалізації особи: з допомогою різних методів і способів допомагають особі формувати] свою політичну орієнтацію і погляди на явища навколишнього світу. Без особливої взаємодії громадян держави неможливо уявити нормальне підтримання функціонуючої системи. На найраніших етапах надбання особою через засоби масової інформації політичної соціалізації людина навіть не усвідомлює, що їй дають сигнальний урок, з якого вона виносить знання про те, хто повинен мати право здійснювати функції влади та управління над нею. Процес політичної соціалізації особи триває постійно на протязі життя людини. В демократичній політичній системі суспільства засоби масової інформації пропонують людині горизонтальний вибір політичних альтернатив, багаточисленних форм і типів політичної участі. Різні групи інтересів (політичні партії, громадські та релігійні конфесії та ін.), зрозуміло, якщо діють в межах консенсусу, що забезпечує державну і національну єдність, формують ті чи інші пріоритети і погляди людини в політиці, забезпечуючи умови для динамічного і експериментально-пошукового функціонування політичної культури суспільства.

Політика реалізується на міжнародній арені і у внутрішньому житті суспільства, опосередковано залежить від становища економічної, індивідуально-особистої, соціальних сфер. Соціальне середовище поділяється на економічне, культурне і суспільне. Складові частини політичної системи частіше виділялись доцільно тим чи іншим теоретичним уявленням про її суть. Габріель Алмонд підкреслював роль діючих осіб політичної системи, маючи на увазі важливість взаємодії різних видів і зразків політичної поведінки людей. Девід Істон бачив в політичній системі дії сукупності соціально-політичних спільностей та інститутів (індивідів, груп тиску, політичних партій, державних та громадських установ). Але незалежно від конкретного змісту цінностей та пріоритетів якої політичної системи всі вони передбачають наявність в структурі інституційних, нормативних, функціональних, комунікативних компонентів. Інституціональні компоненти - це сукупність політичних і неполітичних інститутів формувань суспільства (державних, партійних, громадських). Максимальне навантаження в здійсненні влади і політики бере на себе, звичайно ж, держава. Особлива роль в політичному процесі належить політичним партіям, групам інтересів, які формують політичну інфраструктуру суспільства. Разом з тим на дієвість і становище політичної системи звичайно впливають і інститути, що діють переважно в не-політичній сфері. Особливо велика роль соціальних інститутів неполітичної сфери: засобів масової інформації, церкви та ін.