Економічна політика Взаємозв'язок економіки і політики

Життєдіяльність людей характеризується широтою і розмаїтістю дій, вчинків, проявів. Особливе місце посідає діяльність, спрямована на перетворення природи з метою задоволення матеріальних потреб людей. Такий вид занять називається господарською діяльністю. Називають таку діяльність економічною. Поняття економіка складне, багаторівневе і багатогранне. В англійській сучасній економічній теорії поняття економіка повторюється десятки разів, а в різних економічних категоріях - незліченна безліч. Але якщо систематизувати поняття, то можна умовно звести до обмеженої кількості визначень. Поняття економіка утворюється з двох понять - грецького oikos (ойкос) - будинок, господарство і nomos (номос) - закон, правило, тобто закони, правила ведення домашнього господарства.

У сучасних умовах економіка - це наука про способи ведення господарства, в наслідок чого людина змінює, пристосовує речовини, засоби, багатства природи для своїх потреб. Економіка сукупність галузей народного господарства, засобів та процесів, що використовуються людьми для забезпечення життєдіяльності. Система економічних відносин, що складаються між людьми в процесі суспільного відтворення (виробництва, розподілу, обміну, споживання) матеріальних благ і послуг.

Різні економічні школи по-різному інтерпретують характер економічних відносин, що складаються в суспільстві між людьми. Одні визначальну роль відводять відносинам присвоєння матеріальних умов виробництва, тобто відносинам власності. Інші головним фактором, що робить вирішальний вплив на всі боки життєдіяльності людей називають проблему вибору в умовах обмеженості ресурсів. Але діяльність при обмежених ресурсах - це Ще не економічний аспект. Англійський економіст Лайонел Роб-бінс вважає, що манна небесна хоча й обмежена, але її не можна ні обміняти, ні відкласти на користь іншого продукту. Людей вигнали з раю. Люди позбавлені вічного життя і необмежених благ. І якщо люди щось вибирають, то змушені відмовлятися від інших благ, від яких в інших умовах не відмовилися б. Економіка - це відносини, що складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ в умовах обмеженості ресурсів, можливості їх альтернативного використання. Економічні відносини проявляються через систему суперечностей. Різноманітні соціальні спільності - класи, групи, індивіди мають кожний свої інтереси, неминуче зустрічаються з інтересами інших суб'єктів. Щоб спільність людей у стосунках один з одним не керувалося законами джунглів, змушена виробляти правила суспільної поведінки у всіх сферах і, насамперед, в економічній. Адже важко заперечувати пріоритет економічних інтересів, як би це не суперечило духовному початку людини.

Економічна політика народжується разом з державою, покликаною забезпечити захист інтересів різних соціальних спільностей. Економічна політика - поведінка держави в сфері економіки країни. Економіст Джеймс Кейнс розглядав економічну політику як загальну волю, втілену в державному регулюванні. Німецький економіст Вільгельм Ойкен під економічною політикою розумів сукупність державних заходів впливу на економічні процеси. Нобелівський лауреат з економіки Джеймс Бьюкенен вважав економічну політику процесом обміну між суб'єктом і державою, де кожен добровільно погоджується обмінювати частку витрат за змістом державних служб за послуги, одержувані спільно. Економіст Мілтон Фрідмен відносив економічну політику до мистецтва прийняття рішень, що дає можливість виявляти основну єдність кінцевої мети у представників різних економічних течій і сприяє подоланню розбіжностей. Отже економічна політика, що здійснюється державою, урядом, система практичних заходів у сфері управління економікою, по наданню економічним процесам спрямованості відповідно з метою, завданнями та інтересами країни. У визначеннях поняття економічна політика чітко видно тісний діалектичний взаємозв'язок економіки і політики. Взаємозв'язок економіки стає релєфніший, якщо взяти до уваги сучасний науковий підхід розмежування на позитивну і нормативну функції економічної теорії. Якщо позитивна функція розглядає реальний економічний процес, тобто фіксує те, в якому становищі перебуває економіка, то нормативна функція уособлює судження про те, яким має бути економічний процес, тобто що повинно бути. Економічна політика виконує переважно практичну, нормативну функцію. Зрозуміло, взаємозв'язок економіки і політики глибше, аніж той, що здійснюють функції.

Визначальними суперечностями економіка - політика виступає економіка. Економіка первинна, визначає напрям діяльності політичних інститутів: уряду, політичних партій, громадських організацій. Суб'єкти господарювання структуруються в різні соціальні спільності зі своїми, специфічними тільки властивими спільності інтересами, переважно економічними. За будь-якою дією - індивідуальною чи суспільно значимою - стоять інтереси. Відстоювати їх в умовах плюралістичного суспільства, потрібні відповідні організаційні форми - політичні партії, чи рухи, громадські організації, що виступають виразниками інтересів класів і соціальних спільностей. Не може бути політичної партії, що виражає інтереси народу. Народ - занадто абстрактне поняття. В умовах вільної економіки і найманої праці, одні соціальні спільності більше, а інші менше здатні збільшувати і відстоювати свої інтереси. І хоча у відкритому суспільстві суперечності інтересів не стають антагоністичними все-таки, іноді можуть проявлятись досить гостро. Арбітром, що утримує протиборство соціальних спільностей в межах цивілізованості, що забезпечує певний баланс їх інтересів, виступають держава, уряд. Економічний процес формування і реалізації інтересів диктує урядовим структурам відповідну соціальну політику, спрямовану на узгодження суперечностей. Інакше виникають соціальні катаклізми, що загрожують основам існування держави. Усе це і дає підставу вважати політику концентрованим відображенням економіки.

Взаємозв'язок економіки і політики може бути позитивним і негативним. Візьмемо інфляцію. Чи правильне твердження, що інфляція об'єктивно властива ринковому господарству? Тільки частково, самій незначній ступені. Більш обгрунтована інша думка. Інфляція - результат бездарної політики уряду. Прагнення держави жити не по достатках неминуче штовхає уряд на грошову емісію, здатну створити короткочасну ілюзію успіху. Якщо розумні межі порушені, інфляція наростає як сніжний ком, тому має властивість підгодовуватися. Спіраль зарплата - ціни (інфляція попиту) здатна породити гіперінфляцію в сотні і тисячі відсотків в рік. Змішуючись з інфляцією витрат, гіперінфляція буквально знищує економіку країни, а з нею й уряд з його волюнтаристською економічною політикою. Черговий уряд вживає екстрених заходів погашення інфляції. Маніпулюючи грошово-кредитними і фіскальними інструментами, різко скорочуючи соціальні виплати, заморожуючи заробітну плату, уряд домагається скорочення грошової маси. Інфляція стримана. Нібито успіх досягнуто.

Але чомусь триває спад виробництва, росте безробіття, погіршується соціальний клімат в країні? Виявляється, надмірна ретельність нейтралізації інфляції може мати і негативні наслідки. Надмірне зменшення грошової маси, коли коефіцієнт монетизації (відношення грошової маси до валового внутрішнього продукту) знижено до 13-15% за оптимального показника 50% і більше, приводить до гіпоксії виробництва, обумовленою недостачею обігових коштів. Падає купівельна спроможність населення. Недостача грошей здорожує кредити. Банки обслуговують лише короткострокові операції. На жаль, ілюстрація про інфляцію не абстрактна, а реальний процес, що триває в Україні. Але інфляція показує, наскільки тонка межа відокремлює ретельно вивірені кваліфіковані підходи в економічній політиці від спонтанно прийнятих необгрунтованих рішень. У суспільних системах, де економічне життя стабільне, де ринкові відносини функціонують у чітко визначеному правовому полі, залежність економіки від політичних рішень менш глибока, аніж у тих країнах, де робляться важкі спроби реформування економіки на ринкових засадах. У перехідних економічних системах, коли демонтований колишній господарський механізм, але не створений новий, вплив економічної політики не повинен слабшати.

Практика економічних перетворень у країнах пострадянського простору в 90-і роки показала, що усунення урядових інститутів від регулювання перехідних процесів, проведення приватизації і формування нової структури власності, створення ринкового механізму і правового забезпечення його функціонування позначається негативно не тільки на економіці, але й на громадському ж-итті країни. Між тим, тільки маючи аргументоване уявлення про мету, завдання і терміни реформування економіки, можна визначити найоптимальншіі способи здійснення необхідних перетворень. Однак і в розвинутих, традиційно ринкових країнах, взаємодія економіки і політики залишається актуальною. І тут існують чітко окреслені межі державного регулювання, що не повинні порушуватися. Верхня межа втручання в економіку: збереження конкурентного середовища. Скорочення втручання в економіку не повинно привести до звуження ринкових відносин, деформації економічних принципів, на яких будуються взаємозв'язки між господарськими суб'єктами - підприємствами, фірмами, об'єднаннями. Принцип не нашкодити один з основних в економічній політиці. Але й без активної ролі економічної політики не обійтися.

Відомий підприємець і фінансист Джордж Сорос головною небезпекою для відкритого суспільства вважає ринковий фундамен-талізм, що робить втручання держави в економічний процес об'єктивним. Але помилки в економічній політиці посилюють позиції прихильників ринкового фундаменталізму з його принципами "Iaisser faire" (невидимої руки) Адама Сміта, що заперечує скільки-небудь помітний вплив держави на економічне життя суспільства Характер двостороннього зв'язку між сучасними рішеннями і майбутніми подіями залежить від того, чи спирається уряд в рішеннях на достовірні, об'єктивні наукові знання або на упереджені, суб'єктивні. В значній ступені некваліфіковані політичні рішення й в країнах ринкової економіки й у тих, що тільки намагаються її створити, стають головними причинами виникнення у господарській практиці проблем. Економіст Джордж Стіглер підкреслює, що жодна з реальних економічних систем не досягає ідеальності. Це стосується і ринкової моделі, що властиве соціальне явище, відоме як фіаско ринку. Однак, ступінь неудосконалення ринку куди менше фіаско політики, до якого ведуть прорахунки в економічній політиці реальних суспільних систем.