1. Основні поняття і предмет соціальної екології

Проблематичність взаємовідносини суспільства і природи пояснюється, по-перше, різким зростанням так званого антропного впливу суспільства на навколишнє природне середовище (тобто господарської діяльності людини) і, по-друге, споживчим відношенням з боку людини до природного середовища.

В 60-х роках XX століття виникла глобальна екологічна криза. Глибоке розуміння екологічної кризи, всіх її негативних наслідків для існування людини стало усвідомлюватися порівняно нещодавно. Це зв'язано не тільки з усвідомленням реальної загрози життю людей, але й з процесами поновлення, характерними для сучасності - критичного аналізу минулого та сучасності. В сучасних умовах суспільство більше поінформоване про екологічну ситуацію в світі й в окремо узятій країні. Екологічна свідомість жителів України здійснила величезний стрибок у розвитку. Безумовно, тут має відбиток наслідки аварії планетарного масштабу на Чорнобильській атомній електростанції (1986 p.). Але справа не тільки в аварії. Задовго до аварії в ряді міст і регіонів України внаслідок непродуманої господарської діяльності створилося середовище, непридатне для проживання людини. Забрудненість навколишнього середовища в містах Запоріжжя, Маріуполь, Дніпропетровськ та інших досягла такого рівня, збереження якого неминуче приведе до фізичного та інтелектуального виродження місцевого населення. Тому не випадково парламент України проголосив всю територію України зоною екологічного лиха. В складних умовах екологічні проблеми стали предметом дослідження не тільки природничих, але й гуманітарних наук. Виникають і діють рухи захисту навколишнього середовища. Появились галузі знання, що спеціалізуються на всебічному вивченні екологічних проблем, - екологія навколишнього середовища, екологія біосфери, екологія атмосфери та ін. Виникла відносно самостійна галузь знань - соціальна екологія.

То ж таке соціальна екологія? В чому її суть, особливості та що є її предметом? Слово соціальної екологія вперше ввів в науковий обіг німецький біолог Ернст Геккель. У книзі «Природна історія походження» Ернст Геккель словом екологія назвав один з напрямків зоології, що вивчав відносини між всіма видами живих істот та їх навколишнього природного середовища. Саме ж слово екологія грец. oikos - оселя та logos - вчення - розділ біології, що вивчає взаємовідносини тварин або рослин з навколишнім середовищем. Концепції соціальної екології - теорії, що вивчають закономірності та форми взаємодії суспільства зі середовищем проживання, різноманітність зв'язків соціальних змін з змінами в життєвозабезпечую-чих матеріальних передумовах соціальних процесів. Соціальна екологія - це рух за якість середовища проживання. Соціально-екологічні концепції багатозв'язані з соціал-дарвінізмом, еволюціонізмом, інструменталізмом, натуралізмом. В умовах переходу від екстенсивного до інтенсивного природокористування в середині XIX століття сформувалися чотири основні соціально-реформістські орієнтації в рішенні проблеми взаємодії суспільства з природним середовищем: консерватизм, охоронна концепція, екологізм і економізм.

Екологія, що виникла в межах розвитку біології - самостійна галузь наукових знань. В її основі лежать ідеї Чарльза Дарвіпа про еволюцію живих систем, зокрема, думка про те, що в живому світі безупинно ііде боротьба за існування. Відомо, вчення про боротьбу за існування Чарльз Дарвін обґруптував тим, що між живими істотами мас місце пе тільки безліч стосунків різного типу, але й стосунки з навколишнім природним середовищем. Екологія досліджує саме такі тиші стосунків. З моменту виникнення поняття екологія зазнало певної еволюції. В сучасних умовах можна зустріти неоднозначне розуміння терміну екологія та предмету екології як науки. Та різноманітні підходи до визначення предмету екології дають можливість виділити основні елементи, без яких неможливо обійтися у визначенні суті екології як науки: підноснії жи-вих істот і середовища, живі істоти, середовище та іп. Тому-то екологія - наука, що вивчає відносини живих істот до їх середовища, їх взаємовідносини у середовищі, а також вплив середовища на живі істоти. Сучасна біологія та інші природні науки перекопують в тому, що таке визначення істинно, тому що всі живі системи, еволюціопізуючі па різних рівнях, ведуть спільне життя та мають чітко виражені зв'язки з навколишнім їх середовищем. Екологія вивчає та узагальнює принципи спільного проживання живих систем у будь-якій сфері живого.

Світ живої матерії різноманітний і можна поділити: па рослинний, тваринний та світ людини. Відповідно, в сучасній екології розрізняють екологію рослий, екологію тварин і екологію людини. Кожна з них вивчає відносини людини, відносини тварин та рослин з навколишнім середовищем. З трьох видів екологій наймолодшою є екологія людини, що вивчає відносини людини з її природним середовищем у взаємозв'язках, у взаємовідносинах, у взаємодії. В соціології виділяються основні теми екології людини: населення, середовище, технологія та організація виробництва й саме життя. Екологію людини можна визначити як напрямок, що вивчає місце людини в екосистемі, взаємний вилив людини та екосистеми й результат впливу. Під екосистемою розуміється функціональне єднання, що складається з взаємодії організмів та всіх складових природного середовища. Саме поняття екосистема в екології визначилося не з моменту її появи. Первісно в екології описувалися окремі види та їх взаємовідносини й взаємодії, різноманітні форми симбіозів, відносини з іншими видами і підвидами тощо. В середині 30-х років вперше поняття екосистема вжив Артур Джордж Тонслі. Тоді екологі-сти, найбільш близькі до академічних кіл, будують свою модель взаємодії суспільства з природою на об'єктивних, природно наукових закономірностях. Включаючи у взаємозалежні зв'язки екосистеми і людські співтовариства, бачать призначення соціальної системи в тому, щоб забезпечувати оптимальне функціонування екосистеми та відвертати порушення екологічних процесів. Екологісти запропонували тоді три соці-альио-екологічпі ідеї, що зберігають значення для соціальної екології й па сучасному етапі: ідеї екосистемного холізму (Апрі Леопольд), морального співтовариства (що з'єднає холізм з індивідуалізмом) і біотичний функціоналізм. Біотичний функціоналізм полягає в тому, що моральні норми і соціальні інститути, що інтегруються ними, розглядаються як функціональні двійники природних біологічних інстинктів, що дозволять зберегти цілісність і гармонію екосистеми (Роберт Парк, Луіс Вірт, Роберт Маккензі та іп.). В фупкціопалістському варіанті «співтовариство» розумілося вже пе як організм і посій субсоціальпих сил, а як функціональна одиниця, здатна до взаємодії із середовищем. Починаючи з 70-х років поняття екосистема викопує важливі гносеологічні функції в екологічних знаннях, виступає, по суті, своєрідною клітинкою, початком розгортання всієї логічної послідовної і обґрунтованої системи екологічних знань. У сучасній екології найчастіше міркують про біосферу (біосфера, в перекладі з грецького - життя, куля). "Біосфера - сфера життя, комплексна земна оболонка, життя, що охоплене та організоване, місце і роль людини в біосфері. Та поняття екосистема пе втратило методологічної ролі в системі екозпаппя.

Сучасна екологія оперує певними, притаманними тільки їй категоріями. До найважливіших екологічних категорій належать, насамперед, поняття середовище. В соціальній екології даються різноманітні тлум; чепня поняття середовища. Так, в книзі «Суспільство та природне сере довище» визначається середовище як сукупність виливів, що модифіку ють і визначають розвиток життя. В інших джерелах під середовище* розуміється агрегат існуючих речей, умов і впливів. Мабуть, правильно1 середовище - сукупність взаємозв'язаних умов і впливів, присутніх в будь-якій сфері буття. Виходячи з визначення середовища, виділяються його компоненти: конкретна сфера буття, умови та взаємовплив організму й середовища, мінливість і переміни як наслідок взаємодії живої системи та природного середовища. В понятті середовище важливо розрізняти природне середовище та штучне середовище. Природне середовище -система природних факторів: земля, вода, сонце, повітря, рослинний і тваринний світ. Штучне середовище - все те, що створене людиною в процесі її предметної діяльності. Між природним та штучним середовищем існує тісний взаємозв'язок, який виявляється в тому, що предметна трудова діяльність людини неможлива без предмету праці, якими виступають різноманітні природні форми. Але справа не тільки в такому розумінні. На сучасному етапі суспільного розвитку характер взаємодії природного та штучного середовища дедалі більше відображається в понятті екологічне середовище. Під екологічним середовищем розуміється природне або штучне оточення, в якому живі системи мають ознаки об'єкту і суб'єкту впливу. Якісний і кількісний характер виливів виступає передумовою збереження або руйнування оточення. Природно, екологія як наука має свій предмет, специфічні категорії, закони функціонування екологічної предметності. Екологічні проблеми в основі мають суспільію-екопомічиий характер, тісно зв'язані з предметною діяльністю людини, особливостями розвитку суспільства. Зрозуміло, що в межах тільки екології не можна теоретично вирішити актуальні питання захисту природного середовища. Необхідна система теоретичних знань, що адекватно відображає специфічний характер взаємодії між суспільством і природою, в якому в знятому вигляді присутні природний і соціумний моменти (тобто суспільний). Така система знання якраз і представлена в соціальній екології.

Соціальна екологія порівняно молода га-редмет і метод лузь наукового знання. Як і у будь-якої соціальної екологи іншої науки, що формується, у неї є методологічні та гносеологічні труднощі, вони зв'язані з процесом становлення і розвитку, йде уточнення предметної сфери, удосконалюються поняття, відбираються оптимальні теоретичні конструкції. Становлення соціальної екології як системи наукового знання почалося після першої світової війни під впливом ідей біоекології та соціології урбанізації (тобто зростання міст). Та такий процес активізується в 60-х роках XX століття, коли зримо виявилися осередки екологічної кризи. Потужний імпульс розвитку соціальної екології надав Всесвітній конгрес соціологів у Варні (1966 p.), що створив дослідний комітет Всесвітнього об'єднання соціологів з проблем соціальної екології. В сучасних умовах соціальна екологія має багато прихильників, наукових шкіл, напрямків і покликана внести вклад у реалізацію проблеми захисту і охо рони навколишнього середовища.

Що ж є предметом соціальної екології? Існують різноманітні підходи до визначення предмету соціальної екології. Так, в книзі «Соціальна екологія» Данило Маркович пише, що соціальна екологія - окрема соціологічна наука, предметом вивчення якої є специфічні зв'язки між людиною і її середовищем. Та навряд чи можна погодитись. Справа в тому, що при такому розумінні предмету соціальної екології втрачаються її головні завдання, мета: вивчення закономірностей взаємовідносин суспільства та природи, практичне спрямування теоретичних висновків про збалансованість взаємодії природи та суспільства. У визначенні є й інші недоліки. Більш адекватне визначення предмету соціальної екології дається Георгієм Бачинським: «Предметом теоретичної соціології є вивчення закономірностей взаємодії людського суспільства з навколишнім природним середовищем, розробка загальної теорії збалансованої взаємодії суспільства та природи». Такий підхід, мабуть, повніше відображає статус і мету соціальної екології. Звичайно ж, соціальна екологія прагне всебічно досліджувати взаємодію суспільства та середовища з позицій антропогенного впливу на природу та зворотного впливу природного середовища на суспільство. Все вивчається в межах тих екологічних обмежень, що діють у регіоні планети або біосфери. Та соціальна екологія досліджує не тільки взаємодію суспільства та природи глобально, її цікавить і взаємодія суспільства з штучним середовищем проживання людини, що нерідко виявляється небезпечною для людини. Тому при розробці питань збалансованості взаємодії суспільства та середовища враховуються фактори природного, штучного і екологічного походження. Соціальна екологія як наука перебуває в стадії становлення, вона зазнає певних труднощів із формуванням власних категорій законів. При вивченні об'єктів екології соціальна екологія використовує не тільки свої категорії, але й біоекології, екології, соціології та ін. Використовується в соціальній екології, насамперед, системний метод. В чому суть системного методу? Відомо, система - сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв'язках один з іншим, які утворюють певну цілісність, єдність. З точки зору сучасної науки, системність - невід'ємна властивість всієї матерії, її атрибут. В системності відображається домінування в світі організованості над хаотичними змінами. Системність, організованість - загальна в усіх просторово-тимчасових масштабах. Використовуючи системний метод як провідний, соціальна екологія навколишнє природне середовище розглядає як єдине системне утворення. Більш того, аналізує природне середовище як диференційовану систему, різноманітні компоненти якої перебувають в динамічній рівновазі. Біосфера Землі розглядається як екологічна ніша людства, зв'язуючи навколишнє середовище і діяльність людини в єдину систему «природа - суспільство». На такій основі соціальна екологія розкриває вплив людини на рівновагу природних екосистем та обґрунтовує питання про управління і раціоналізацію взаємовідносин суспільства та природи. Соціальна екологія широко використовує також діалектичні ідеї про взаємозв'язок, взаємодію компонентів системи. В наукових програмах і узагальненні емпіричного матеріалу соціальна екологія спирається на вчення про розвиток, причому розглядає в аспекті розвитку, руху не тільки суспільство, але й природу. В арсеналі соціальної екології є і способи, методи дослідження: історичне і логічне, аналіз і синтез, аналогія, гіпотеза та ін. Успішно використовується і синергетична методологія при аналізі системних соціоекологічних об'єктів та їх взаємодія (синергетика - наука, що вивчає процеси самоорганізації у відкритих системах). Надійність методології соціальної екології дає можливість сформулювати, переконливо аргументувати рекомендації владним структурам, що знаходять високе суспільне визнання. Це, насамперед, варіанти переорієнтації технології і виробництва, створення нових екологічно чистих технічних засобів і технологічних процесів, створення екологічної економіки сучасних процесів урбанізації суспільства та ін. Представники соціальної екології гостро ставлять питання екології людини, екології культури, в якій обґрунтовуються шляхи збереження та відновлення культурного середовища, екології, науки та ін. В Україні приділяється велика увага вирішенню екологічної проблеми. Створено міністерство охорони природного навколишнього середовища. Прийнято закон про охорону навколишнього природного середовища. Створено Національний екологічний центр. Вживаються заходи по розвитку екологічних досліджень, екологічної освіти. Успіхи соціальної екології дозволяють висувати перед людством нові цінності - збереження екосистем, ставлення до Землі як унікального явища, екосистеми життя, як самоцінності.