Функції держави в ринковій системі

Ринкова економіка володіє рядом достїнств і переваг у порівнянні з іншими економічними системами, що дає можливість вважати її найефективнішою формою координації господарської діяльності людей. Синонім ринку - конкуренція. Саме конкуренція виражає найглибшу суть ринкового господарства, виступає головним регулюючим механізмом стохостичної системи, що зазнає постійне відхилення і коливання. Конкуренція з впровадженими в неї блоками -попит, пропозиція, ціна і та сила, що приводить в рух маховик ринкової економіки, забезпечує ефективний розподіл обмежених ресурсів, їх використання з максимальним результатом. Ринок -відкрита система, де багато мільйонів суб'єктів здійснюють суверенне право вибору економічних рішень.

Що ж дає можливість угадати результат і прийняти правильне рішення? Угадати результат і прийняти правильне рішення може ринкова інформація, і тільки. Закодована в цінах, поширюючись подібно радіохвилям від споживача - покупця до виробника -продавця і навпаки, ринкова інформація створює круговий причинний зв'язок, що не має ні початку, ні кінця. Якщо інформація спотворюється (припустимо, під впливом неринкових сил чи держави - монополії змінюється рівень цін ), то ринкові суб'єкти не можуть застосовувати оптимальних рішень, що веде до помилок у виборі способів оптимального використання обмежених ресурсів. А це неминуче приведе до розбалансованості ринку. Ще одне достоїнство ринкової системи - спрямованість на задоволення потреб населення. Ринок і дефіцит - поняття взаємовиняткові. Виробники гнучко реагують на знову і знову виникаючі потреби, оперативно змінюють структуру пропозиції товарів і послуг, прагнучи найповніше задовольнити платоспроможний попит населення. Ринок - стимулююча система. Економічна нагорода у вигляді прибутку чекає тих товаровиробників, які роблять товари високої якості і з найменшими витратами. А це можливо тільки при використанні новітніх досягнень науки, техніки, технології. Зрозуміло, достоїнство ринкової системи - гнучкість і адапти-вність до умов, що змінюються. Але гнучкість і адаптивність не безмежні і періодично дають збій. Виступаючи достоїнством, на визначеному етапі розвитку системи такі якості переростають у її недоліки. І тут виявляється неспроможність ринку. Недоліки ринку зводяться до того, що, по-перше, ринкова конкуренція породжує свою протилежність - монополію, а з нею і можливість нав'язувати свою волю споживачу; по-друге, нездатність ринку підтримувати постійну економічну рівновагу, забезпечувати зростання виробництва. Ринок байдужний до виробництва суспільних благ. Ринок неспроможний до регулювання зовнішніх ефектів (екологічні проблеми); по-третє, ринок сприяє різкій диференціації доходів і глибокому соціальному розшаруванню населення. Ринок нав'язує людям все нові й нові потреби, що веде до розбазарювання у використанні обмежених і невідтворених ресурсів. Недоліки ринку, його неспроможність, називають фіаско ринку. Але якщо ринкова система не справляється з проблемами, що сама породжує, якщо економічний механізм системи дає періодичні збої, то необхідно зовнішній вплив, що виправляє дефекти системи. Такий зовнішній вплив на ринкову систему робить держава, її економічна політика. Президент США Авраам Лінкольн підкреслював: "Розумна мета держави полягає в тому, щоб робити для людей те, що їм потрібно, але вони самі самотужки не можуть робити взагалі або не можуть робити належно". Задоволення потреб населення в необхідних товарах і послугах важлива особливість ринкової системи. І держава має піклуватися про те, щоб виробники оперативно змінювали структуру пропозицій товарів і послуг, повністю задовольняли потреби і платоспроможність населення. Економічні функції держави в ринковому господарстві визначаються неспроможністю ринку в реалізації суспільнозначимих проблем. Функції держави у регулюванні ринку полягають в підтримці конкурентного середовища, забезпечення умов функціонування ринкового механізму; розробки й організації реалізації додержання господарського законодавства; у визначенні пріоритетів макроекономічного розвитку економічної системи; в стабілізації економіки через фіскальну та грошово-кредитну політику; у здійсненні протекціоністських заходів забезпечення стратегічних проривів і освоєння нових напрямків науково-технічного прогресу. Держава здійснює фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх ефектів, реалізацію соціальних цінностей, регулювання зовнішньоекономічних відносин. Реалізація функцій регулювання економіки різноманітна. Це прямі, тобто адміністративні, й економічні (ринкові методи). Як правило адміністративні методи обмежені, використовуються переважно в екстремальних обставинах - в період війн, природних катаклізмів, епідемій та ін., рідше - в умовах кризового розвитку економіки. Адміністративним методом розподіляють дефіцитні ресурси (по галузях і підприємствах), регулюють ціни і заробітну плату, здійснюють антимонопольне законодавство. У звичайних умовах уряд здійснює свої функції регулювання економічними методами. Найважливіша функція державного регулювання ринкової економіки -підтримка конкурентного середовища, забезпечення • необхідних умов для функціонування ринкового механізму. Регулювання ринкових відносин сприяє ефективності ринкового господарства. Історія розвитку ринкового господарства показала, що вільна, сучасна конкуренція, коли жоден товаровиробник не має можливості впливати на ринкові ціни, не відтворюється автоматично. З прискоренням технічного прогресу народжується велике виробництво, а з ним і могутні підприємства - трести, концерни, конгломерати, що контролюються фінансово-промисловими об'єднаннями. Конкуренція стає невигідною економічно, що веде до колосальних витрат. Процес злиттів та поглинання одних фірм іншими дає можливість уникнути дорогого суперництва на ринку, але приводить до утворення монополій. Так виникають нові ринкові моделі недосконалої конкуренції - монополістична, олигопо-лістична, чиста монополія. Ринок заперечує сам себе. Монополія, маніпулюючи ціною й обсягом, встановлює над ринком монопольну владу, що приводить до безповоротних суспільних затрат. І якщо монополістична конкуренція практично не веде до деформації ринкового механізму, то чиста монополія й олігополія без обмежувальних заходів держави істотно підриває його. В таких умовах держава здійснює політику обмеження монопольної влади, аж до розформування монополії на окремі самостійні підприємства. Функція держави у розробці та організації здійснення та додержання господарського законодавства важлива для країн, що здійснює перехід від командної економіки до ринкового. У центрально керованій системі, що мала директивний характер, основні питання господарського розвитку зважувалися не на основі права, а відповідно до рішень чиновників партійно-державного апарату. Панувало телефонне право. Система розподілу ресурсів здійснювалася на вольовій основі. Командна економіка - дистрибутивна. Ринок - система договірна. Однак, навіть в умовах укладення угоди, договірна система може торкатися інтересів третіх осіб. Умови укладення контрактів, права власності, відповідальності сторін та інше -усе суворо регламентується правовими законами. Відомий філософ і економіст Карл Поппер писав "Суспільство, що засноване на ринкових відносинах і передбачає значну волю вибору, -немислимо без правової системи, без влади закону".

Створення ринкового середовища в Україні, конкурентного клімату вимагає розробки відповідного законодавства. Необхідно визнати, що основи такого законодавства вже створені. Можна назвати ряд законів, що регулюють господарську діяльність в Україні. Це закони про власність, про підприємство, про господарські товариства, про цінні папери та фондову біржу. Динамічно мінливі умови підприємництва, удосконалюється структура власності, виникають підприємства зі змішаним капіталом, створюються вільні економічні зони, розробляється й удосконалюється господарське законодавство - процес творчий і безперервний.

Визначення мети - початок державної економічної політики, її здійснення - її продовження. З цим зв'язана функція - визначення пріоритетів макроекономічного розвитку. Уряд має у своєму арсеналі заходи, здатні згладжувати виникаючі періодично циклічні коливання економічної кон'юнктури, впливати на темпи розвитку економіки. Пріоритетні заходи, сприяють підтримці макроеконо-мічної збалансованості, встановлення стабільності розвитку різних галузей економіки, рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Адже суть економічної політики держави і полягає в тому, щоб постійно задовольняти потреби населення в товарах і послугах, а це можливо при рівновазі попиту та пропозиції.

Графічно це зображено на рис 3. Рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією буде в крапці перетину кривих AD і AS (крапка Е). У випадку порушення рівноваги уряд заходами грошовокредитної політики, операціями з цінними паперами, регулюванням процентної ставки й обов'язкових резервів комерційних банків може або стимулювати, або стримувати ріст економічної кон'юнктури.

У ситуації, коли держава виступає як ринковий суб'єкт, вона не має ніяких переваг у порівнянні з іншими учасниками ринкових відносин. У здійсненні макроекономічної політики роль держави провідна. Тут дуже тонка грань, відокремлює оптимальні рішення від неадекватних. Американський економіст Джордж Стіглер, пише, що ступінь недосконалості ринку в американській економіці, відома як фіаско ринку, куди менше фіаско політики, до якого приводять прорахунки в економічній політиці.

Держава відіграє важливу роль у стабілізації економіки через фіскальну і грошово-кредитну політику. Проведення фіскальної політики включає оподаткування та державні витрати, з допомогою яких уряд впливає на рівень економічної активності, темпи зростання випуску продукції, підвищення продуктивності праці, економії сировини та трудових ресурсів. Нерідко прагнення уряду сформувати бюджет, здатний по максимуму забезпечити державні витрати на соціальні, культурні та освітні потреби населення, провокує його на збільшення податкових ставок не тільки на підприємницьку діяльність, але й на підвищені доходи фізичних осіб. Однак на практиці і господарської, і економічної діяльності існує правило - збільшення доходної частини бюджету за рахунок зростання оподатковування має межі, за яких попадає під удари приватний бізнес, що або розоряється, або йде в тінь. Ховають свої доходи і фізичні особи. У результаті бюджет втрачає навіть ті оптимальні необхідні доходи, що при значно високій податковій ставці він міг би вільно одержати. Така залежність описується кривою Лаффера (рис.4).По осі ординат відклади-вається розмір податкової ставки (N), по осі абсцис -податкові надходження в бюджет (Y). Крапка t - оптимальна ставка, при якій максимізуються податкові надходження. Подальше збільшення податкової ставки веде до зменшення доходів бюджету з Yi до Y2. Вважається оптимальною 30% податкова ставка з прибутку підприємств. Але уряд може використовувати різні варіанти нижньої межі. Для стимулювання малих форм підприємництва, фермерського господарства особливо в період їх становлення, податки можуть бути більш щадящі чи навіть на якийсь термін скасовані.

У 80-х роках XX ст. у США при проведенні економічної політики, що одержала назву рейганоміка ( по імені президента Рональда Рейгана), одним з найважливіших факторів стало скорочення з 50% до 28% ставок прибуткового податку і на прибуток підприємств. Це дало можливість забезпечити зростання виробництва і зайнятості, істотно знизити інфляцію та дефіцит державного бюджету. Для підприємств такий захід став засобом росту інвестиційної активності і прибутків для працівників - підвищення доходів. Фіскальні доходи можуть поповнюватися за рахунок державної монополії' на вино - горілчані і тютюнові вироби. Це особливо важливо для таких країн, як Україна, що зазнає значних труднощів при формуванні прибуткової частини державного бюджету. Використання інструментів грошово - кредитної політики можна проілюструвати на прикладі концепції дешевих і дорогих грошей. У випадку перегріву економічної кон'юнктури, коли економічний ріст набирає темпи, а у виробництво залучені всі наявні ресурси, починає рости заробітна плата, а з нею і ціни, спекулятивний характер набуває ринок цінних паперів. Як сніжна лавина росте фіктивний капітал. Щоб не допустити обвалу піраміди, а з нею і різкого спаду виробництва і зайнятості, держава використовує політику дорогих грошей, взаємозв'язаних заходів. Центральний банк продає облігації, тим самим зв'язуючи гарячі гроші; Збільшує дисконтну ставку відсотка, сприяє зменшенню попиту на кредитні гроші, збільшує розмір обов'язкових резервів комерційних банків, що зберігаються на спеціальних рахунках Центрального банку і не можуть використовуватися для поточного кредитування. Завдяки таким заходам зменшується пропозиція грошей, скорочуються інвестиції, падає зайнятість, скорочується виробництво. Політика дешевих грошей проводиться з метою стимулювання виробництва і зайнятості. У таких умовах уряд викуповує державні облігації, вивільняючи інвестиційні ресурси. Центральний банк знижує дисконтну ставку, стимулюючи попит на кредитні ресурси. Зменшує розмір обов язкових резервів комерційних банків, розширюючи можливості кредитування частки капіталу. У результаті збільшується пропозиція грошей, зростають інвестиції, ростуть виробництво і зайнятість.

Стабільне економічне зростання забезпечує та економіка, що здатна освоювати новітні досягнення науково-технічного прогресу. Командна система програла економічне змагання ринковій насамперед тому, що виявилася несприйнятливою до інновацій. У певній мірі використовувались у галузях військово-промислового комплексу, не виходячи за його межі. Прогресуюче відставання в цій сфері від розвинутих країн Заходу привело до деградації економіки, а потім і до краху економіки. Але й у ринковій економіці забезпечення стратегічних проривів і освоєння нових проявів науково-технічного прогресу вимагає протекціоністських заходів з боку уряду. Лише держава може здійснити великі інвестиційні проекти в галузі з неясними перспективами попиту, стимулювати підприємства, здатні освоювати інновації. Серед заходів стимулювання інновацій на мікро рівні - пільгове оподаткування, введення митних і інших пільг на оплату контрактів постачання імпортного устаткування, призначеного для розвитку нових напрямків науково-технічного прогресу, централізоване фінансування і бюджетне кредитування, політика прискореної амортизації. Але особливо важлива політика уряду в генерації нових знань. А це вимагає інтенсивного розвитку освіти і науки. Освіта народжує науку. Наука створює інновації. Інновації забезпечують майбутнє. Світ без науки - це світ без майбутнього. Майбутнє забезпечується насамперед розвитком фундаментальних знань. Уряд субсидує різні програми підтримки науки й освіти за рахунок засобів державного і місцевого бюджетів. Важливо спрямувати засоби на розробку тих наукових проблем, що дадуть найбільшу вигоду. коли мова йде про розвиток освіти, то передбачається політика уряду по стимулюванню виробництва суспільних благ. І функція -фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх ефектів - одна з важливих. На відміну від приватного блага, що винятково й є об'єкт суперництва, суспільне благо доступне усім без усякої плати. Використання суспільних благ теоретично розглядається як ефект безбілетника, коли людина вигадує^ користь з користування благом, що одержує його безкоштовно. Йрго не можна обмежити або виключити з числа людей, які користуються суспільними благами. Національна оборона, певний стандарт безкоштовної освіти й охорони здоров'я, світло маяка і святковий феєрверк - це тільки окремі приклади суспільного блага. А надаючи їх безкоштовно держава несе чималі витрати. Тому визначаючи ті чи інші види суспільного блага, їх обсяг, урядові структури аналізують з погляду витрати - вигоди. Такий аналіз менш точний, аніж при виробництві приватного блага, тому він торкається інтересів величезного числа людей. Так, будівництво швидкісної залізниці - Харків - Київ бажане для одних людей, завдає шкоди інтересам інших. Проект створює загрозу навколишньому середовищу, виведе із сільськогосподарської сівозміни родючі землі та ін. Суспільні витрати виробництва товарів - альтернативна вартість ресурсів, витрачених на реалізацію, такого проекту. Якщо вихід (В) більше витрат (U), то відношення B/U буде більше одиниці. Отже, будь-який проект, у якому відношення BAJ >1 буде прийнятним. Нарощувати виробництво суспільних товарів у межах проекту буде вигідно, поки відношення B/U < 1 не досягне одиниці, тому що B/U < 1, робить проект невигідним.

Приклад будівництва швидкісної залізниці виводить на проблему, що виступає об'єктом економічної політики - проблему зовнішніх ефектів або екстерналій. Екстерналії займають інтереси третіх осіб (не покупців і не продавців). Вони можуть бути вигідні третім особам і такі екстерналії називають позитивними, а можуть завдавати їм шкоду. Це негативні екстерналії. Загальна середня або вища освіта крім збільшення вартості людського капіталу, підвищує загальний культурний рівень населення, сприяє зменшенню злочинності в країні. Це приклад позитивних екстерналій. Ілюстрацією негативних зовнішніх ефектів може стати забруднення навколишнього середовища. Теплова електростанція до того ж працює на низькосортному вугіллі, інтенсивно забруднює довколишню територію. У ціні її кв/години зовнішні витрати не відображені, тому, що побічний негативний ефект - збідніння природи, хвороби людей, економісти електростанції не враховують. Отже, ціна електроенергії для суспільства несе спотворену інформацію і без виваженої економічної політики уряду тут не обійтись. Якими можуть бути заходи, що запобігають економічним збиткам? Адміністративні - аж до закриття підприємства і непрямі - формування ринку прав на скидання відходів, сплата податків, що компенсують шкоду, завдану брудним виробництвом та ін.

Відчутна недосконалість ринку виявляється в соціальній сфері. Реалізація соціальних цінностей - найважливіша економічна функція держави, що зв'язана з функцією фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх факторів, але має і самостійне значення. Ринок - найдосконаліший механізм формування доходів у тому числі і заробітної плати, що складає в розвинутих країнах три чверті і більш сукупних доходів. Але оскільки якість праці різна (вартість людського капіталу - рівень освіти, професійна підготовка - не однакові), зарплата когось робить заможним, когось забезпеченим, когось бідним, а інших відкидає за межу бідності, приречуючи людей на позбавлення і півголодне існування. Така сувора реальність ринку. Нерівність прибутків у теорії описана кривою Лоренца Ідеальний розподіл представлено бісектрисою, рух по якій показує абсолютну рівність в розподілі доходів: 20 % сімей одержує 20% доходу, 40% - 40%, 100% -100%. Ступінь відхилення кривої Лоренца від бісектриси показує не нерівномірність розподілу доходу 20% сімей одержує 2,0% прибутку, 40% сімей - 5% прибутку, 60% сімей - 20% прибутку тощо. Необхідність корегування механізму розподілу очевидна. Але участь держави в процесі розподілу прибутку породжує суперечності. З одного боку, реалізація головного принципу сучасної ринкової економіки - волі вибору, обумовлює значну диференціацію доходів, з іншого боку - втручання держави в постійний процес розподілу прибутків деформує найглибшу суть сучасного ринкового механізму, поводження ринкових суб'єктів, знижує ефективність використання ринкових ресурсів. Ця суперечність переборюється в залежності від економічних можливостей країни. У середині 90-х років XX ст. США при середньому прибутку на душу населення в 10 тисяч доларів, край бідності проходив для однієї людини на рівні 7700 доларів, на сім'ю з чотирьох людей - 15350 доларів. Виробництво внутрішнього національного продукту на душу населення в США складає 29 тисяч доларів. В Україні такий показник у 40-50 разів нижче, а рівень малозабезпеченості в залежності від валютного курсу -200-240 доларів в рік на душу. Незрівнянні можливості, незрівнянні величини і форми державної допомоги (пільги, субсидії, трансферти в натуральній формі).

Держава проводить динамічну політику регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Ця політика включає широкий спектр заходів, спрямованих на активну участь національного капіталу в міжнародному поділі праці, формуванні та розширенні зовнішньоекономічних зв'язків, що зміцнюють зовнішньоекономічний потенціал країни. Складовими зовнішньоекономічної політики виступають: по-перше, торгова політика, що включає експортну й імпортну політику; по-друге, валютна політика; по-третє, інвестиційна політика, що відображає рух капіталу; по-четверте, митна політика - протекціонізм та фритредерство (вільна торговля). Показниками включеності країни в систему світових господарських зв'язків служить експортний потенціал, що відображає відношення експорту до обсягу внутрішнього валового продукту, а також зовнішньоторговельний оборот, експорт на душу населення. Заходами державної політики регулюється зовнішньоторговельний і платіжний баланс.

Теоретично вільна торгівля (фритредерство) вигідна всім, але практично не завжди так. З незапам'ятних часів держава здійснювала протекціоністські заходи з приводу національного капіталу, використовуючи митно-тарифне і нетарифне регулювання. Зовнішня торгівля безперечно сприяє економічному прогресу країни, але пріоритетним повинен бути розвиток внутрішнього ринку і споживання за рахунок розширення внутрішнього виробництва. Винятково важливий об'єкт державної політики - валютне регулювання. Валютне регулювання включає встановлення валютного курсу (грошова вартість національної валюти у валюті іншої країни), умови обігу національної валюти у своїй країні, систему міжнародних валютних розрахунків і платежів.

Еволюція економічної політики

На різних етапах розвитку світової цивілізації мінялися уявлення про суть мети і завдань економічної політики, тому що мінялася сама економіка, а з нею і держава. Вже вчення мислителів Стародавнього Сходу - Конфуція, Сюнь Цзи, в індійських "Законах Ману" висловлювалися ідеї про методи управління господарством і ролі імперської влади в підтримці стабільності в державі, регулюванні господарського життя. Нерідко правителі дотримувались порад стародавніх мислителів. Так, у Стародавній Греції і Стародавньому Римі, де Ксенофонт, Платон, Арістотель, Варрон, Лукрецій, Сенека висловлювали оригінальні думки з приводу ролі держави в. економіці. Середньовічна Європа вже народжує зрілі форми економічної політики. Теорія меркантилізму уперше формулює значення державної політики для захисту інтересів національного купецького капіталу, її роль у здійсненні політики протекціонізму в зовнішньоекономічній діяльності.

Уявлення про економіку мали об'єктивну основу, хоча Адам Сміт називав меркантилізм марновірством Середньовіччя. Попередники класичної школи - фізіократи вустами Франсуа Кене проголошували принцип вільної економіки, обмеженої ролі уряду в господарському житті. Класики (Адам Сміт, Девід Рікардо) найкращим регулятором вважали невидиму руку ринку, що найкраще справляється з завданням підтримки ринкової рівноваги. Державі відводилася роль нічного сторожа - захист прав власності, підтримки принципу вільної конкуренції.

Важним періодом у розвитку економічної думки про роль уряду в регулюванні господарського життя - історична школа, що виступала з позицій заохочення державної участі в економіці, критикувала підхід класиків, як відірвану від життя теорію. Історичну школу іноді називають теорією національної економіки. Державному управлінню економікою її представники відводили роль фундаменту національного господарства. Далі неокласична школа, представники якої Альфред Маршалл, Клод Менгер, Віль-ям Джевонс відстоювали ідеї волі вибору і негативно відносилися до ідеї активної ролі держави в регулюванні економічних процесів.

Сучасні економічні теорії досить глибоко розходяться в поглядах на економічну роль держави. Протилежні судження характерні кейнсіанству і монетаризму. Економічні школи в основному працювали над вирішенням мікроекономічної проблеми. Однак, реальне економічне життя показало обмеженість мікроекономіч-ного підходу. Економічні кризи ринкової системи, що почастішали поставили перед наукою і господарською практикою нові завдання. Вимагалися нові підходи в осмисленні ролі держави у підтримці макроекономічних пропорцій. Наступив час теорії Джона Мейнарда Кейнса. У праці "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей", здійснено справжню революцію в поглядах на економічну роль держави, різка критика центрального положення класичної школи про здатність ринкового механізму підтримувати економічну систему в стані рівноваги, забезпечувати економічне зростання і повну зайнятість. Звичайно, кейнсіанство трактується як теорія, що вперше обґрунтувала необхідність систематичної і глибокої участі держави в регулюванні економічного життя. Однак нові положення, що перевернули звичне уявлення -ідеї про ефективний попит і роль держави в забезпеченні обсягу. Саме недостатність такого попиту - основа криз і безробіття. Необхідність активного стимулювання попиту, в тому числі збільшення державних витрат, зв'язано з тим, що в людей превалює психологія заощадження прибутків. Споживання зростає менше, аніж ростуть прибутки. Це наслідок відкритого психологічного закону. Оскільки частина, що зберігається, вилучається з обігу, Джон Кейнс сформулював концепцію мультиплікатора - коефіцієнту, що відбиває залежність приросту національного прибутку від приросту інвестицій, тобто приріст прибутку дорівнює приросту інвестицій, помноженому на мультиплікатор. Це означало, що 100 од. інвестицій, вкладених у виробництво через систему міжгалузевих зв'язків, дає багаторазовий приріст національного прибутку. Вихідні категорії кейнсіанства - споживчі, інвестиційні та державні витрати, визначають обсяг сукупного попиту, стимулюють виробництво і зайнятість. Будь-яка економічна теорія, кейнсіанство та ін. в умовах, що динамічно змінюються уже не може пояснити нові реалії господарського життя, поступаючись місцем новим теоретичним положенням. Так, на зміну кейнсіанству знову, хоча і на більш високому витку спіралі, приходить економічна школа неокласичного, ліберального напрямку - монетаризм. Батьком сучасного монетаризму вважається Мілтон Фрідмен - глава Чікагзької економічної школи. За теорією Чікагзької економічної школи ринок сам справляється з проблемою нерівноваги, що час від часу виникає в економіці. Втручання держави у відтворювальний процес лише підсилює нестабільність. Монетаризм змінює вектор стимулювання з попиту на пропозицію. В основу теорії покладена концепція про тісний зв'язок обсягу грошової маси і швидкості їх обігу - з одного боку, і обсягу внутрішнього національного продукту і рівня цін - з іншої. Мова йде про рівняння Фімера MV = PQ; М = PQ/V; де М - обсяг грошової маси; V - швидкість обігу грошових одиниць; Q - обсяг валового національного продукту; Р - загальний рівень цін. Державі монетаризм призначає скромну роль - регулювання грошового обігу і створення умови для розвитку приватного підприємництва. Практики прискорення процесу нагромадження капіталу, зростання виробництва і зайнятості перешкоджають необгрунтовано високі податки і помилки уряду в економічній політиці. Зростання необгрунтованих державних витрат веде до розкручування інфляційної спіралі, росту процентних ставок, подорожчанню кредиту, обмеженню інвестиційного процесу, скороченню виробництва, росту безробіття.

Які ж рецепти пропонує монетаризм? Передбачається через скорочення бюджетного дефіциту і подорожчання кредиту досягти скорочення попиту. Це приведе до банкрутства нерентабельних підприємств і тимчасовому спаду виробництва. На ринку збережуться лише сильні товаровиробники, яким необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат. Зменшити податки на бізнес і здешевіти кредити. Наслідком, немає зростання інвестицій, виробництва і зайнятості. Збільшення товарної пропозиції приведе до зниження цін.

В другій половині 70-х і на початку 80-х років концепція монетаризма вплинула на розвиток економіки в західних країнах. Однак спроби використати теорію для реформування економіки країн пострадянського простору, де не було навіть віддалено подібних із західними країнами умов, привели до серйозних помилок і поглиблення економічної кризи. У 90-х роках XX ст. широку популярність мала економічна школа - інституціоналізм. її відомі представники - Томас Вео-лен Джон Голбрейт - виходять з тісного взаємозв'язку динамічно мінливих у процесі еволюції економічних та неекономічних факторів Основну увагу приділяється ролі, що виконують різні інститути в прийнятті економічних рішень. Суспільні інститути -самі різноманітні за структурою і відносинами - від власності і ринку до сім'ї та профспілки. Особливе місце займають елементи соціальної структури, форми організації регулювання економічної діяльності. Без соціального контролю з боку суспільства за діяльністю всієї сукупності інститутів і, насамперед економічних, не можна досягти ефективного функціонування системи. Особливо важливо це в тих сферах, де найвиразніше виявляється фіаско ринку - економічні, соціально-культурні, регіональні проблеми. Вітчизняна економічна думка в сучасних умовах дедалі більше схиляється до того, щоб методологічною основою проведених економічних реформ ставали б ідеї не однієї якоїсь економічної школи - монетаризма чи кейнсіанства, а відповідні специфічним умовам національної економіки та духовно-моральних цінностей народу найбільш цінні наукові розробки вітчизняних та закордонних вчених.

Марксизм - практично єдина теорія, що заперечує роль ринкового механізму як найефективнішого інструменту економічної системи Марксизм споконвічно виходив із провідної ролі держави у системі, що прийде на зміну капіталізму. Це суспільство -комунізм, з першою нижчою стадією, іменованою соціалізмом. Інтерпретація марксизму послідовниками школи розділилася на два напрямки - реформаторський (сучасна соціалістична думка на Заході) і радикальний, що одержав розвиток у працях Володимира Леніна і стали теоретичною базою проведених після жовтня 1VI / року перетворень у Росії. У наведеній схемі відображено основні концепції державного регулювання економіки, включаючи марксизм, що ще недавно займав центральне місце у вітчизняній економічній думки як справді наукова теорія. Але марксизм не може бути поставлений в один ряд із західними теоріями навіть регульованої економіки. Економічний механізм царської Росії хоча й ринковий, але значно деформований всевладдям бюрократичного апарату, що розкладав політичний режим.

Відомий економіст Іван Чупров гірко жартував: "У світі є чотири види правопорядку. Один - в Англії, де все дозволено, крім того, що заборонено. Інший - у Німеччині, де все заборонено, крім того, що дозволено. Третій - у Франції, де все дозволено, навіть те, що заборонено. І четвертий - у Росії, де все заборонено, навіть те, що дозволено." Естафету командної економіки прийняли в 1917 році більшовики, які в умовах громадянської війни і викликаної війнами розрухи, здійснювали жорстко централізовану економічну політику, що одержала назву політики воєнного комунізму. Великий і середній приватний капітал націоналізований. На селі вводилася продрозверстка, що вилучала в селян практично весь хліб. Вільна торгівля заборонена. Карткова система розподілу товарів першої необхідності введена в місті. Стихійно виникнув спекулятивний тіньовий ринок. Невтримна грошова емісія, що проводила нова влада, ще більше поглибила економічне становище в країні - інфляція знецінила грошові знаки до мінімуму, обмін прийняв натуральні форми. Економічні важелі впливу на економіку замінені позаекономічним примусом. Насильство в господарській частині тільки продиктовано реальністю. Більшовики, за свідченням Стівена Коєна, англійського економіста, не мали частково значимої економічної програми, тому схопилися за першу ліпшу, що потрапилася. Здається, значну роль відіграли полегшені, романтичні уявлення керівництва більшовиків про будівництво комуністичного суспільства. Нова економічна політика (неп) почала здійснюватися з весни 1921 року. Вільний місцевий оборот переріс у вільну торгівлю, продрозверстка замінена продовольчим податком, суттєво полегшено тягар селянського господарства. Податок, що зменшився, дав можливість селянам залишки зерна продавати на ринку і купувати необхідні товари промислового виробництва. Пожвавився внутрішній ринок, почалося повільне відродження промисловості. Підприємства, одержавши деяку самостійність, стали впроваджувати комерційний розрахунок, самофінансування, почали функціонувати і грошово-кредитні установи.

Здійснення нової економічної політики хоча й обумовило зростання виробництва, підвищення життєвого рівня людей однак країна залишалася переважно аграрною з перевагою ручної праці. Неминуче постало питання про проведення індустріалізації. Але багаторічних нагромаджень від розвитку легкої промисловості, яка при здісненні індустріалізації в Західних країнах, не було. Зовнішні джерела фінансування були відсутні. Зустрілися дві точки зору. Одна бачила джерело нагромадження за рахунок мобілізації додаткового продукту, створеного селянським господарством. Це називалося перекачуванням коштів за рахунок так званих ножиць цін - високі ціни товарів для села, низькі ціни на сільськогосподарські товари. Це загрожувало руйнуванням селянського господарства, що склалося за століття. Інша точка зору, не заперечувала необхідності залучення для індустріалізації засобів села, але вважала, що робити це треба обережно, створивши насамперед умови для створення середняцького господарства, не захоплюватися по-надіндустріалізацісю. Перемогла перша точка зору використовувати джерела нагромадження за рахунок мобілізації додаткового продукту, створеного селянським господарством. Однак вилучення додаткового продукту насправді більшої частини необхідного продукту, можна було здійснити тільки застосувавши насильство.

Почалось здійснюватися насильницьке усуспільнення, що одержало назву колективізації. Багато політиків і вчених - Микола Кондратьев, Олександр Чаянов та ін. - виступили проти згубного для селянського господарства та й, як показала вся дальша історія, для всієї країни, помилкового курсу. Однак Йосипу Сталіну і його оточенню вже вдалося створити основи тоталітарного режиму. Точка зору опонентів його політики відкинута, а самі потім репресовані. Форсування строків індустріалізації обернулося важкою трагедією для народу. Вилучення хліба в селян, як експортного товару для одержання валюти і закупівель за кордоном техніки, привели насамперед в тих районах, що були житницею країни -Україна, Дон, Кубань, Поволжя, Чорнозем'я Росії до тяжкого становища. Поступово, але наполегливо формувалася казармено-кріпосницька форма господарювання на селі.

У сферу загального одержавлення залучена і промисловість. Створено центрально-керовану економіку. Протягом 50-80-х років XX ст. боязкі спроби послабити адміністративні пута так і не увінчалися успіхом, і до початку 90-х років XX ст. система прийшла до занепаду. У сучасних умовах знову, як і багато років тому, країни пострадянського простору перебувають на переломному етапі. Україна, що стала суверенною державою, ось уже десятиліття шукає шлях реформування економіки. Співвідношення економіки і політики залишається винятково актуальним, торкається проблеми економічної безпеки країни.

4. Економічна безпека в країнах ринкової трансформації Проблема національної безпеки і її головної складової - економічної, залишається актуальною для кожної країни. Активна цілеспрямована політика держави, протидіє загрозам стабільності економічної і політичної систем - об єктивний фактор суспільного життя. Національна безпека - більш широке поняття, аніж економічне і загрози, що виникають відстежуються спеціальними державними інститутами, що виробляють рекомендації уряду по їх відверненню. Однак проблеми національної, в тому числі економічної, безпеки для багатьох країн світу або докорінно змінюються, або перестають бути актуальними. І, насамперед тому, що загальносвітові інтеграційні процеси перетворилися в головну домінанту суспільного розвитку. Відособлені, замкнуті локальні господарські системи в XIX ст. уступили наприкінці XX ст. місце національним, що динамічно замінюються глобальним всесвітнім господарством. Практично тільки починається, перехід до єдиної системи всесвітнього господарства. Відомий фахівець глобальних проблем Лестер Туроу вважає, що років через двадцять американці перестануть говорити про те, що зайняті в американській економіці, і почнуть усвідомлювати себе частиною глобального господарства. Ті держави, що здатні включитися в нову глобальну економіку, користуватимуться її плодами, інші ж - приречені на прогресуюче відставання і деградацію. У сучасних умовах поза інтеграційними процесами, поодинці вже неможливо забезпечити необхідну динаміку господарської системи. Західні дослідники, відмічають революційні зміни в сфері технології (мікроелектроніка, біотехнологія, телекомунікації, сучасні розробки в програмному забезпеченні), зв'язують їх з не менш глобальними змінами, що відбуваються в системі суспільних відносин. Політолог Джордж Гелбрейт вважає найсуттєвішим фактором для розвинутих країн подолання войовничого націоналізму. Національна ідентичність уже не пріоритетна для економічно розвинутих країн. У бідних економічно відсталих країнах особливо для маргінальної частини населення войовничий націоналізм залишається значимим фактором суспільного життя.

У сучасних умовах економічно слабкі країни - незалежні держави, що виникли після розпаду Радянського Союзу, роблять важку спробу переходу від директивної, центральноуправляючої економіки до ринкової. В умовах ейфорії, викликаної здобуттям самостійності регіональні політичні еліти не знайшли адекватних методів реформування економіки. Проблеми економічної безпеки незалежних держав неймовірно загострилися. Ще недавно єдиний народногосподарський комплекс, беручи участь у загальносоюзному поділі праці, національні республіки успадкували при розпаді Союзу частину загального економічного потенціалу, що обумовило недосконалу, іноді спотворену структуру виробництва. Україна з розвинутим сталеливарним комплексом, важким машинобудуванням залишилась без паливно-енергетичних ресурсів, що надходили в необхідній кількості з східних регіонів єдиної країни. Порушення господарських зв'язків, що формувалися століттями, на може не викликати кризові явища. Становище посилилось ще й тим, що багато країн пострадянського простору тільки почали створення державності без необхідних елементів цивільного суспільства, демократії, поваги до закону. Ще один фактор, що обумовив для нових незалежних країн гостроту проблеми - непрофесійний підхід до вибору исіяхів реформування центрально-керованої економіки.

Правлячі кола країн пострадянського простору, заклопотані особистим збагаченням, не розпізнали і не захотіли розпізнати шляхи ефективних реформ. Про що йде мова ? Англійський економіст Джеймс Ангрессано, торкаючись перехідної економіки підкреслює, що з самого початку 90-х років перетворення в країнах Центральної і Східної Європи виходили з інтересів Заходу і визначалися ідеологічними постулатами, властивої неокласичної теорії, такими як надання ринку західним кредиторам доступ до сировини, вільна наймана праця, посилення політичного впливу в регіоні. Завал в економіці Росії, а потім в Україні, що стався наприкінці 90-х років підтверджує думку англійського економіста. Проблема економічної безпеки значно загострилася

Сучасна економічна наука, стосуючись суті визначення поняття економічна безпека не дає однозначної відповіді. Але розбіжності у визначенні поняття економічна безпека не глибокі. Економічна безпека - це сукупність умов і факторів, що забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність і стійкість, здатність до постійного відновлення і самовдосконалення. Навряд чи таке визначення уразливе для критики. Разом з тим є сумнів в коректності поняття незалежність, стосовно до економіки. У світі не знайти країни, навіть найбагатшої, що не залежала б або від енергоресурсів інших країн, або від діяльності фінансово-промислових груп, що маніпулюють мільярдами гарячих грошей. Безпека країн світової співдружності обумовлюється подібно олі-гополістичного взаємозв'язку, їх економічною взаємодією. Процеси глобалізації раціональні, ефективні. Економічна безпека -сполучення економічних, політичних, правових умов, що забезпечують стійке в тривалій перспективі виробництво максимальної кількості економічних ресурсів на душу населення найефективніші. Тут викликає сумнів абсолютизація розміру виробництва економічного ресурсу на душу населення, тому що нерідко розподіл між соціальними спільностями створює реальну загрозу економічної безпеки.

Безперечно, економічна безпека це стійкість соціально-економічної системи, здатність її до саморозвитку взаємодії в умовах глобалізації господарського життя. Науково-технічний прогрес викликає порушення рівноваги. Найважливіиш якісна характеристика здатність економіки перебудовуватися, тобто переходити на більш високий рівень збалансованості з найменшими соціальними й економічними витратами. Це якість, властива суспільній системі, виступає найважливішим фактором економічної безпеки. Творче руйнування - форма прояву суспільно-економічного прогресу. Однак досвід реформування країн пострадянського простору свідчить про те, що можливий і варіант руйнування без творення, руйнівної дії, що загострює проблему суверенної економічної безпеки.

Дискусійними залишаються показники економічної безпеки. Економічна безпека не тільки макро- і мікроекономічна, не тільки регіональна, але й проблема безпосередньо дотична з індивідом, тобто окремою особою. В економічній теорії відома класифікація потреб індивіда, представлена соціологом Абрахамом Маслоу. Друга після фізіологічних потреб - потреба у безпеці. У цивілізованому світі саме людина - носій прав і волі, безпосередня мета, а не засіб виробництва. Сюди необхідно віднести усе, що складає основу формування і розвитку особи, внутрішній світ людини , її творчі здібності - матеріальний добробут, освіту і науку, мистецтво і духовну культуру. Усе це можливо при забезпеченні економічної безпеки особи. Економічну безпеку характеризують показники якості і рівня життя - доходи населення і його диференціацію, становище зайнятості, забезпеченість житлом, рівень споживання продуктів харчування і товарів тривалого користування, питома вага витрат на різні групи товарів і послуг, тривалість життя. Безперечна важливість граничних значень показників, тобто тих граничних величин, за якими економічна система втрачає свою стійкість, що загрожує самому її існуванню.

Проблеми зміцнення економічної безпеки зв'язані насамперед з економічним зростанням і в промисловості, і в сільському господарстві. Тому важлива інвестиційна активність. Але на жаль, тут картина безрадісна. Тіньова економіка - загроза економічної безпеки країни, серйозний фактор, що погіршує інвестиційний клімат у країні. Низький експортний потенціал, дефіцит платіжного балансу тісно зв'язані з проблемою збалансованості бюджету, якщо рік-у-рік зводиться з перевищенням витрат над прибутками. Як наслідок - росте внутрішня і зовнішня заборгованість України. Важливий фактор легітимність влади, тобто довіри населення до уряду, правлячи еліті, здатність її адекватно, в інтересах народу, а не вузьких кланових груп компрадорській буржуазії здійснювати економічну і соціальну політику. На думку вчених, причина тривалого економічного росту на Заході - політична стабільність, заснована на верховенстві закону і повазі прав власності. У поєднанні з більш чуткою (тобто ліберальною) економічною політикою все це заклало основу для значного економічного зростання глобально. Усі ці умови в Україні відсутні. Ступінь довіри до влади винятково низька, верховенство закону лише декларується, соціальна політика не ефективна. Економічна політика України залежить від здатності держави, уряду, правлячої еліти знайти довіру населення, проводити соціальну політику в його інтересах, утверджувати владу закону. Вирішивши такі проблеми, Україна міцно займе гідне місце і зіграє важливу роль у світовому співтоваристві.