Функціонування команди і менеджмент виборчої кампанії

Процес організації й проведення виборчої кампанії потребує, крім усього іншого, добре зорганізованої ко­манди професіоналів у галузі політичних технологій, по­літології, соціології, соціальної психології та менеджмен­ту, покликаної займатися матеріально-фінансовим забез­печенням кампанії, організаційними, політико-ідеологіч-ними та багатьма іншими питаннями.

За розподілом функцій у команді виокремлюють тих, хто готує матеріали для кандидата і хто займається пото­чними організаційними проблемами. Це дає змогу канди­датові зосередитися на стратегічних питаннях.

Загалом найближче оточення кандидата за кількістю має не перевищувати семи-дев'яти осіб. Хоча, звичайно, дехто може ефективно керувати й більшою кількістю лю­дей одночасно. В ідеалі команда кандидата має бути своє­рідним прототипом майбутньої урядової команди (якщо це президентські вибори). Хоча на практиці не завжди так буває.

Патронажну частину команди, як правило, склада­ють один-два менеджери, радники з економіки, внутріпо­літичних питань, проблем зовнішньої політики, прес-секретар і фахівець з іміджу.Апаратна частина, яку очолює головний менеджер, впроваджує в життя стратегічні й тактичні задуми її інтелектуального центру команди, вирі­шує конкретні питання політичного рекламування тощо.

Офіційною частиною команди кандидата після його реєстрації є довірені особи, які мають юридичні повнова­ження представляти кандидата у відносинах з виборчими комісіями, органами влади та засобами масової інформа­ції. Українське законодавство 1994 р. дозволяло кандида­тові в президенти мати до ЗО довірених осіб, кандидатові в мери та губернатори (голови відповідних рад народних депутатів) — до 10, кандидатові в депутати парламенту — до 5, а кандидатові до місцевих органів влади — до 3 до­вірених осіб.

Функціонально команда кандидата має мати такі структурні підрозділи (розглянемо на прикладі передви­борного штабу 42-го Президента США Б. Клінтона): гру­пи політичного аналізу, преси, планування, поширення матеріалів, підготовки статей і виступів, роботи зі штата­ми, організації масових заходів, служба редагування вже підготовлених виступів і заяв (у складі психологів, прав-ників, мовників та інших спеціалістів), а також «бригада швидкого реагування» (її завданням є організація відгу­ків на події, заяви та дії конкурентів).

Під час організації виборів бажано утворити нефор­мальні групи підтримки:

— група прихильників у складі популярних представ­ників творчої та наукової інтелігенції може діяти як «фігура ретранслятора»;

— група організаційно-методичного та наукового забез­печення у складі психологів, спеціалістів з політичного менеджменту й маркетингу, засобів масової інформації, художників і поліграфістів, прихильників; покликана роз­робляти необхідні матеріали, рекомендації та зразки наоч­ної агітації;

— група швидкого реагування — оперативно вивчає громадську думку з метою дослідження динаміки рей­тингу популярності кандидата, окремих положень його програмних настанов та особливостей формування полі­тичного іміджу.

До початку передвиборчої кампанії слід мати об'єктив­ну інформацію для аналізу політичної ситуації в країні, виборчому окрузі:

— історичні та географічні особливості округу;

— соціально-демографічна характеристика округу;

— соціально-економічна структура, стан її розвитку, проблеми та перспективи розвитку промисловості, сіль­ського господарства, сфери послуг та ін.;

— транспортна мережа;

— діяльність політичних партій, громадських органі­зацій, груп тиску, неформальних структур;

— карта округу з межами виборчих дільниць, кварта­лів, вулиць з кількістю виборців;

— політичні традиції голосування виборців на по­передніх виборах, референдумах, опитуваннях громадсь­кої думки;

— наявність впливових осіб (неформальних лідерів);

— найвпливовіші засоби масової інформації, їх адре­си, телефони;

— досьє на конкурентів.

Основні положення стратегії виборчої кампанії базу­ються на результатах аналізу політичної ситуації. Якщо перший стратегічний крок (вибір округу) здійснено, слід вдатися до таких процедур:

— порівняти сильні й слабкі сторони кандидата і йо­го опонентів з урахуванням політичної ситуації в окрузі та країні загалом;

— проаналізувати демографічну, історичну, географі­чну, економічну, соціальну ситуацію у виборчому окрузі;

— визначити принципово важливі питання для ви­борців певного округу і сформулювати у своїй програмі відповіді на них;

— сформулювати основні принципи виборчої кампа­нії та засоби їх реалізації (стратегію й тактику організа­ції виборів).

При виробленні програми кандидата слід врахувати:

— програма має містити відповіді на найактуальніші для виборців проблеми;

— структура її може бути довільною, але здебільшого в ній має бути до дев'яти змістових блоків;

— виробляючи програму, спочатку до неї вносять «все, що треба», а потім відкидають «все, що можна»;

— виклад і поліграфічне відтворення програми мають урахувати рівень загальної, політичної та психологічної культури виборців.

На цьому етапі бажано передбачити, якими слабкими місцями можуть скористатися конкуренти, намагаючись створити негативний імідж програмі та кандидатові. Вод­ночас слід передбачати ймовірні тенденції розвитку ін­тересів, політичної культури виборців.

Стратегія виборчої кампанії здебільшого базується на таких елементах:

— декларування причетності до певної політичної партії, передвиборчого блоку, владної структури, полі­тичного лідера тощо;

— створення міжособистісних контрастів кандидатів;

— створення ідеологічного контрасту кандидатів;

— ставка на базову проблему;

— формування позитивного іміджу кандидата;

— створення негативного іміджу конкурентів;

— утворення передвиборчих коаліцій;

— ставка на владні структури;

— ставка на суспільно-політичні структури;

— ставка на засоби масової інформації;

— деморалізація конкурентів.

Якщо стратегія кампанії покликана дати відповідь на запитання «що треба робити?», то тактична частина пла­ну має дати відповідь на запитання «як?» і «коли?».

Реалізація тактичних аспектів виборчої кампанії по­в'язана з розв'язанням таких проблем:

— добір і організація роботи «апаратної» команди;

— складання графіка роботи кандидата (виступи пе­ред виборцями, записи промов на телебаченні, радіо, зу­стрічі з впливовими людьми тощо.);

— стеження за діями конкурентів й організація про­тидії;

— підготовка та організація виступів кандидата в ЗМІ (тексти, зовнішність, форми подачі матеріалів);

— створення рекламної друкованої, відеопродукції;

— організація проблем матеріально-фінансового, тран­спортного забезпечення кампанії;

— налагодження контактів з громадськістю, суспіль­но-політичними структурами та впливовими людьми в окрузі.

Усі ці питання мають вирішуватися одночасно конк­ретними виконавцями з команди кандидата.

У політичне, інформаційно розвинених країнах існує можливість використовувати під час виборчих кампаній найсучасніші технології політичної комунікації. До них належать кабельне телебачення, відеотехнології, відео-продукція, телеконференції, «свідчення» відомих людей про кандидата, репортажі про його діяльність тощо.