Структура та функції політології

Структура політології як науки охоплює:

а) загаль­ну політологію, що вивчає історію і теорію політики, ви­робляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання;

б) теорію політичних систем, механізмів функ­ціонування політичної влади, різних компонентів, які становлять політичну систему; теорію політичної свідомо­сті й поведінки. Невід'ємною частиною цієї науки є до­слідження загальних проблем світової політики, механіз­мів її функціонування.

Структура політології має свою внутрішню логіку й охоплює теоретичні та практичні основи: знання про зако­номірності функціонування й розвитку політичної діяль­ності в межах політичних відносин; знання про політичну систему як механізм організації та здійснення влади, про теорію міжнародної політики. На думку Ф. Бурлацького й Г. Шахназарова, структуру політології становлять: теорія політики і політичних систем, міжнародні відносини і сві­това політика, управління соціальними процесами, полі­тична ідеологія, історія політичних учень.

До спеціальних політичних наук відносять політичну географію, політичну психологію, політичну історію, по­літичну антропологію, політичну семантику, політичну етнографію та ін.

Власне політична наука і політологія як навчальна дисципліна мають суттєві відмінності. Політична наука охоплює всю сукупність знань з цього предмета, а навчальна дисципліна вивчає частину загальнотеоретич­ного й прикладного матеріалу: динаміку розвитку полі­тичного життя, взаємодію політичних інтересів, відносин і діяльності; розвиток політичних інститутів, норм, сві­домості та політичної культури; роль людини в політич­ному житті сучасного світу; роль і місце демократії в по­літичному житті суспільства як способу й умови діалогу, гласного обговорення проблем, взаємного врахування су­перечливих інтересів, претензій і переконань суб'єктів політичного процесу.

Політологія виконує різноманітні функції.

Теоретико-пізнавальна функція. Передбачає вивчен­ня, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Зрозуміло, що політологія — це взаємопов'язані теоретичні концепції, які спираються на пізнання закономірностей суспільного розвитку, незалеж­но від суб'єктивних намірів і бажань соціальних суб'єк­тів. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити й оцінити досвід їхньої політичної діяльності, політичне мистецтво. Політологія покликана дати знання політич­них умов, засобів і форм розв'язання соціальних питань.

Методологічна функція. Охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практич­ної реалізації надбаних знань.

Світоглядна функція. Зумовлює утвердження ціннос­тей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, по­літичної культури соціальних суб'єктів, що сприяє дося­гненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політо­логії дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють пе­вні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні стру­ктури. Ця функція впливає на вміння оцінювати політич­ні події у зв'язку з конкретними історичними умовами.

Розробляючи політичні технології, політологія повин­на враховувати вищі цілі і цінності, які неможливо реалізувати в суспільній практиці у вигляді чергового «світлого майбутнього», певного «суперпроекту». Основне покликання системи цілей і цінностей полягає в гармоні­зації наявних у суспільстві суперечностей, консолідації інтересів усіх соціальних груп та політичних сил, в забез­печенні еволюційного розвитку суспільства.

Прогностична функція. Полягає в передбаченні шля­хів розвитку політичних процесів, різних варіантів полі­тичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо. У нинішніх умовах зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб'єктів. При цьому беруться до уваги співвідно­шення політичних сил у суспільстві, їх взаємодія, стан по­літичної свідомості й культури, національні традиції.

Інтегруюча функція.Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонен­том у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює по­літичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості. Ця функція політології на­буває поширення в сучасному західному суспільстві.

Італійський політолог Д. Даол відзначає, що політо­логія не може уникнути оцінок — етичних та ідеологіч­них. Відмовляючись від аналізу цінностей політики і за­ймаючись самими фактами, наука втрачає головне: вона не може розв'язувати актуальні проблеми політики. Так званий нейтральний політичний підхід приречений на ін­телектуальне безсилля. На думку американських політо­логів Г. Алмонда, Д. Істона та Д. Річчі, сучасна політо­логія перебуває в ситуації гострої неблагополучності са­ме внаслідок ідеологічної нейтральності.

Прикладна функція. Передбачає вироблення практич­них рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності полі­тичних рішень, стану суспільної думки, ставлення гро­мадськості до політичних структур, інститутів і норм. Орієнтована на безпосереднє вирішення проблем, пов'я­заних з формуванням знань про принципи й методи пра­ктичного регулювання політичних процесів і виконання конкретних завдань.

Політологія сприяє виробленню правильних орієнти­рів у бурхливих політичних потоках, досягненню розум­ного компромісу між загальнолюдськими, регіонально-національними, локально-груповими та особистими ін­тересами, запобіганню дезінтеграції суспільства. У цьому реалізується роль політології, яка надає політиці якостей науки і мистецтва.

У процесі становлення і розвитку української полі­тичної науки важливо не ізолювати її від світового полі­тичного знання, а розкривати її національний і загально-цивілізаційний зміст, не перетворювати Україну на нове «закрите суспільство». Самоізоляція згубна не лише для економіки, а й для розвитку культури і науки.