Поняття і типологія політичних партій та партійних систем

Сучасним політичним партіям передували їх прообра­зи — протопартії. Існує думка, що партії виникли водно­час із політикою, тобто в рабовласницькому суспільстві. З розвитком рабовласницьких відносин, поглибленням соціальної диференціації суспільства, в тому числі й само- го панівного класу, для здійснення влади вже було недо­статньо державних політичних структур. Виникали гро­мадські організації як форма політичної діяльності груп панівного класу, що протиборствували між собою, а також трудящих мас, які боролися проти нього. В епоху Серед­ньовіччя виникали та діяли партії: в Італії XII—XV ст. між собою ворогували гвельфи (прихильники світської влади папи римського) та гібеліни (прихильники сильної королівської влади). Партії античного світу і європейсько­го середньовіччя найчастіше поставали як клієнтели — тимчасові об'єднання для підтримки певних знатних осіб, сімей. Суперництво політичних груп, об'єднаних навколо впливових сімей, популярних лідерів, упродовж багатьох століть було суттєвою ознакою політичної історії. Особли­вого імпульсу розвиткові партій надали буржуазні револю­ції в Англії, Франції та інших європейських країнах.

У Європі в другій половині XIX ст. виникли масові партії, їх появі сприяли два основні чинники: розширен­ня виборчих прав і розвиток робітничого руху. Масові по­літичні партії як інститут європейської культури посту­пово поширилися й закріпилися в культурах країн і на­родів інших континентів.

Партії як соціальний феномен постійно еволюціону­ють. Нині урізноманітнилися причини і способи їх вини­кнення, багато в чому змінюються їхні форми і сутність, уявлення про їхню роль у суспільстві та й сама ця роль, методи діяльності та функції.

Причинами виникнення партій є необхідність захис­ту соціально-класових, національних, а нерідко й пле­мінних, релігійних, регіональних інтересів, а також цілі, пов'язані з виборчою боротьбою. Різноманітними є спосо­би виникнення партій. Свого часу М. Вебер в історії ста­новлення партії вирізняв три етапи: аристократичне угруповання, політичний клуб, масова партія. Партії ви­ростали з депутатських клубів і фракцій у парламенті, орієнтованих на інтереси різних кіл нової політичної та економічної еліти.

Політичні партії утворюються:

— внаслідок об'єднання гуртків і груп однакового ідейно-політичного спрямування, які виникли та існува­ли окремо в різних місцях країни;

— внаслідок розколу однієї партії на дві та більше чи об'єднання двох та більше партій в одну;

— у надрах масових рухів;

• під впливом міжнародної партійної системи;

• як своєрідне відродження партій, які існували ра­ніше, що підвищує їхню легітимацію, створює певну на­ступність політичного розвитку;

• внаслідок діяльності лідерів, які організували пар­тії «під себе»;

• на основі регіональних організацій партії, яка іс­нувала раніше;

— з ініціативи профспілок.

Так, лейбористські партії у Великобританії, Австра­лії, Канаді та інших країнах, які переважно виражають інтереси робітників, було створено саме з ініціативи профспілок, що стали колективними членами цих партій і фінансують їх.

Утворення партій, як і громадсько-політичних рухів, відбувається на установчих з'їздах або конференціях. Ус­ні заяви про появу нової громадсько-політичної організа­ції не вважаються достовірною інформацією. Нею є факт реєстрації партії державним органом — в Україні, напри­клад, Міністерством юстиції.

Щодо тлумачення поняття «політична партія» серед політологів немає одностайності, що зумовлено складніс­тю та багатоманітністю партій як об'єкта дослідження, різними підходами до вирішення цієї проблеми та різни­ми традиціями національних політологічних шкіл. По­при те можна визначити спільні ознаки, які характери­зують партію. Серед них найважливіша — добровільність об'єднання.

Політична партія — організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класу, класів, соціальної верстви, верств, намагається реалізувати їх завдяки здобуттю державної влади або участі в ній.

Кожна партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльно­сті, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). Основна мета діяльності політичної партії — здобу­ти політичну владу в державі та реалізовувати свої про­грамні цілі — економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судо­вої гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії про­водять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають держав­ною владою) діяльність, виробляючи стратегію й тактику своєї поведінки на різних історичних етапах розвитку і за різних політичних умов. Структура політичної партії — це ядро (керівні орга­ни вищої і нижчої ланок, партійні лідери, активісти), ря­дові члени партії та прибічники. Організаційно партія поділяється на партійний апарат та партійну масу, спо­соби зв'язку апарату з цією масою, партії та політичного середовища, партії та суспільства. Часто партійна систе­ма охоплює створювані партією молодіжні, жіночі, іноді військові організації, які є засобом проведення партійної політики серед відповідних груп населення.

Сприйняття партій та їхньої ролі в житті суспільства тривалий час було негативним. Європейська політична думка радикально змінила ставлення до них у XVII— XVIII ст. Нині остаточно утвердилася думка, що без си­льних політичних партій, альтернативних політичних рухів демократична природа влади неможлива. Політич­ні партії забезпечують зв'язок між народом і представ­ницьким механізмом правління. Саме через партії уряд може звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висувати ви­моги до нього.

Існує декілька класифікацій політичних партій за різними ознаками.

1. За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі (у т.ч. комуністичні), соціалістичні та соціал-демократичні. До кожного типу належать і відповідні прошарки інтелігенції.

2. За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у т.ч. революційні), реформістські, консервативні, реак­ційні, контрреволюційні.

3. За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій не існує).

4. За формами і методами правління: ліберальні, де­мократичні, диктаторські.

5. За принципами організації та членства: кадрові та масові.

6. За місцем у системі влади: легальні та нелегальні.

7. За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соці­алістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демо­кратичні, націоналістичні, анархістські та ін.

8. За віросповіданням: християнські, мусульманські. Деякі політологи виділяють партії прагматичні (ви­борчі), парламентські, харизматично-вождистські та ін.

Політичні партії в Україні можна класифікувати за такими критеріями: ставлення до державного суверенітету соціально-економічні пріоритети, ідейно-політичні за­сади тощо. За ідейно-політичним спрямуванням виокре­млюють національно-радикальні, національно-демокра­тичні, загальнодемократичні, соціалістичного спрямування, національних меншин.

Залежно від багатьох обставин, а надто від політично­го режиму, в кожній країні формується певна партійна система. Політична наука виокремлює такі типи партій­них систем, кожна з яких відображає конкретні особли­вості певного суспільства:

— однопартійна (в країні є одна правляча партія, а ді­яльність інших не допускається);

— домінантна (з переважаючою партією, яка за під­сумками виборів незмінне залишається при владі протя­гом десятків років);

— двопартійна (біпартизм) (дві найбільші, найвпли-вовіші партії в країні поперемінне внаслідок виборів здійснюють владу);

— трипартійна, яку ще називають двох-з-половинною (2,5) партійною системою (характеризується тим, що жо­дна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті);

— чотирипартійна, або двоблокова (відзначається на­явністю правого та лівого блоків партій, що змагаються між собою за владу);

— партійна система обмеженого (поміркованого) плю­ралізму (відсутні антисистемні партії двосторонньої опо­зиції; притаманна орієнтованість на участь в уряді, коа­ліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями);

— партійна система крайнього (поляризованого) плю­ралізму (їй властиві наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентно­го конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідео­логічне розмежування між ними);

— атомізована партійна система (не передбачає необ­хідності точного підрахунку числа партій); тут виникає поріг, за яким кількість партій не має значення.

Між партійними і виборчими системами існує тісний взаємозв'язок. Виборча система впливає на формування типу партійної системи. Французький вчений Моріс Дюверже сформулював «три соціологічних закони» щодо ^Впливу виборчої системи на кількість партій у суспільст­ві й на відносини між ними.1. Пропорційна виборча система веде до партійної си­стеми з численними партіями, які мають жорстку внут­рішню структуру і не залежать одна від одної.

2. Мажоритарна виборча система голосування в два тури (абсолютної більшості) зумовлює появу партійної си­стеми, до якої належать кілька партій, що мають гнучкі позиції і прагнуть до взаємних контактів і компромісів.

3. Мажоритарна виборча система голосування в один тур (відносної більшості) неминуче породжує пар­тійну систему, яка характеризується суперництвом двох партій.