Культура громадянства в сучасному світі

У загальнофілософському розумінні культуру (лат. cultura — обробка, просвіта, розвиток, шанування) ви­значають як специфічний спосіб організації й розвитку людської життєдіяльності, що постає в продуктах матері­альної та духовної праці, у системі соціальних норм і установ, у духовних цінностях, у сукупності стосунків людей з природою, між собою, з самими собою. Культу­ра громадянства полягає в реалізації громадянського єс­тва людини.

Громадянин є членом владно організованого суспіль­ства. Ознакою громадянськості, громадянською чеснотою є здатність особи ґречно ставитися до існуючих в суспі­льстві норм, дотримуватися їх, визнавати й шанувати суспільні авторитети, виконувати обов'язки перед грома­дою. Цю рису громадянської культури ще називають за­конослухняністю.

Протилежним щодо законослухняності як ознаки гро­мадянства є анархістське ставлення до держави, її наста­нов і законів, необхідності їх дотримуватися; заперечення будь-якої влади над людиною, невизнання жодного авто­ритету. Абсолютизація проголошеної анархістською ідео­логією священності й недоторканності людської свободи призводить до правового нігілізму, антисоціальних про­явів і громадянського вандалізму; потворного поєднання антидержавного з антигромадським.

Іншою ознакою громадянської культури, культури життя громадою є лояльність. Лояльність (франц. loyal — вірний, чесний) — визнання й доброзичливе ставлення до чинних законів, установленої влади, згода перебувати в «правовому полі», дотримуватися вимог законів. Лоя­льність громадянина — це його здатність до обмеження власної свободи через підпорядкування своєї діяльності чинним законам держави. Тому культура громадянства визначається рівнем правосвідомості людей — їхніми уявленнями про те, що є законним, а що незаконним, знанням законів. Своєрідним втіленням цього аспекту громадянської культури на вітчизняних теренах був общинний селянський побут, здійснюваний на засадах громадського самоврядування. Взаємодія людей між собою ґрунтувалася у ньому на народному (звичаєвому) праві, сила дії якого була тотожною силі юридичних за­конів.Общинність, законослухняність, лояльність були пер­шими ознаками громадянської культури, які формували­ся ще в античному державному середовищі. Особистість, індивід для античної держави були ніщо. Тільки в дер­жаві, згідно з тодішнім ученням, людина ставала люди­ною, тільки завдяки своїй причетності до цієї форми співжиття вона, вправляючись у громадянських чесно­тах, могла досягти досконалості.

Але законослухняність не може бути безмежною, ціл­ковитою (адже ж бувають закони й неправові), некритич­ною, перетворюватися на конформну слухняність, холопство. Суттєва ознака культури громадянства поля­гає в здатності особи дистанціювати себе від того, що є «казенним», розрізняти державне (формальне) та безпо­середньо людське, цінувати вартості громадянського сус­пільства, чинити опір зазіханням апаратного бюрокра­тизму на них; у стосунках з державою берегти власну гід­ність і шанувати гідність інших.

Суспільства, нації різняться не тільки за суспільно-політичним ладом, технічними й виробничими досягнен­нями, рівнем життя та багатства людей, а ще й за тим, наскільки розвинута в ньому особистісна самосвідомість, якою є потреба громадян у їхніх власних правах, свобо­дах. Відповідно розрізняють типи культури громадян­ства, які відзначаються характером взаємодії держави і громадянського суспільства, мірою «проникнення» дер­жави в суспільство. А з культурою громадянства пов'яза­не існування певних політичних режимів.

Культура тоталітаризму, наприклад, є добровільною відмовою від демократії. Тоталітарні політичні порядки виникають там, де поділяють світ, людей на «наших» і «ворогів», нетерпимо ставляться до незалежної думки і некритично до власної, відмовляються від діалогу з іна­комислячими, виявляють агресивність у всьому, що сто­сується власних симпатій та антипатій; де домінує потре­ба або панувати, або підкорятися. Тому надзвичайно важкими, а інколи марними є спроби встановити демо­кратичний лад у суспільстві, культура громадянства в якому далека від демократичної. Там, де людність байду­жа до цінностей і норм демократії, не володіє навичками користування власними правами і свободами, боротьби за них, формується пристосовництво до атмосфери вседозво­леності, породжуваної тоталітаристським зневажанням людських прав.

За авторитарного режиму визначальною ознакою гро­мадянської культури є суперечність між наріканням на суворий, часто й неправовий закон, боротьба за його змі­ну та необхідністю дотримуватися його. «Dura lex, sed lex» (суворий закон, та все ж закон) — принцип автори­таризму і наріжна ідея відповідного йому типу громадян­ської культури. Авторитаризм здійснює місію громадян­ської соціалізації індивідів, формує необхідну для демо­кратичного життя культуру дотримання законів, не пере­шкоджаючи структурованості суспільства, а отже, роз­гортанню легальних на конституційних засадах змагань за прийняття законів і задоволення інтересів.

Освічене громадянство, якому властиве розвинуте по­чуття власної гідності, знання своїх прав і обов'язків, згода і вміння їх дотримуватися, є передумовою встанов­лення демократичного суспільства. Для цього недос­татньо тільки здобуття влади прогресивною й відпові­дальною політичною силою, тільки справедливих зако­нів. Адже дотримуватися їх належить пересічним грома­дянам. Тому від їхнього ставлення до існуючого порядку, чинних правил і норм, від знання й визнання цих норм і залежить дієвість цих порядків, правил і норм, здійс­нення ідеалів справедливості.

Щоб відрізнити громадянство як формально-юридич­ний статус особи, який надається їй після досягнення відповідного віку або через натуралізацію, від громадян­ства як стану свідомості, духовно-моральної вартості вживають ще поняття «громадянськість».

Громадянськість — світоглядно-психологічний стан людини, що характеризується відчуттям себе громадянином конкретної дер­жави, лояльним ставленням до її інституцій та законів, почуттям власної гідності у стосунках з представниками держави, знанням і поважанням прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовністю і вмінням домагатися дотримання власних прав, вима­гати від держави виконання її функцій, відповідальним ставлен­ням до своїх обов'язків перед державою, патріотизмом.

Якщо громадянство надається резолюцією офіційної установи й настає із врученням відповідного документа, то громадянськість трактують як наслідок тривалого ви­ховного впливу, громадянської соціалізації особи — інте­грування її в суспільне життя на відповідних засадах (за демократії це — поважання прав, рівноправ'я й взаємної відповідальності). Вона може зберігатися навіть після втрати формального громадянства.Ознаками громадянської культури демократичного типу є законослухняне, лояльне і водночас вимогливе, критичне ставлення до інституцій влади та їхніх наста­нов, цінування власних інтересів і позицій, здатність за­хищати і реалізовувати їх.

Ще один аспект культури громадянства пов'язаний із сутністю держави як територіальне організованого насе­лення, держави-країни. Щодо цього громадянство — це належність особи до певної країни, підданство. Наслід­ком такої належності є поширення на людину прав, на­даних цією державою, та обов'язків, визначених її зако­нами. Громадянською чеснотою постає патріотизм, шану­вання її історії, здатність перейматися її проблемами, до­лею співвітчизників. Патріотизм є позаполітичною варті­стю. Справжній патріот шанує й любить свою вітчизну не тільки за її розквіту, а й у скруті, коли владою володі­ють негідні, на його думку, люди. Патріот любить краї­ну, а не державу чи владу. Влада має бути об'єктом шанобливого, але критичного й вимогливого ставлення, їй слід віддавати тільки належне — тобто кесареве. Лю­бов до влади — холуйство. Громадянською чеснотою є любов до вітчизни за будь-якої влади. Патріотичність вважається ознакою високої культури громадянина, доки вона не перетворюється на пихатий шовінізм, доки люди­на здатна цінувати таку саму любов до своєї країни ін­ших людей, поважати їх патріотичні почуття, розуміти, що у кожного є своя батьківщина.

Як члени громадянського суспільства люди змагають­ся між собою за задоволення власних прагнень, вдаючись до політичних засобів, намагаючись оволодіти державою чи окремими її важелями й використати їх у своїх цілях. Державний апарат для них — знаряддя задоволення осо­бистих інтересів, об'єкт впливу, предмет політичних зма­гань. Саме у цій площині існування держави й громадян люди стають учасниками політичного процесу та відпові­дно діють.