Принципи та методи політичного прогнозування

Політичне прогнозування визначає основні напрями розвитку політики, відображає сукупність зовнішніх і внутрішніх зв'язків, залежностей між різноманітними сферами політичного життя. Ґрунтується воно на прин­ципах альтернативності, системності, безперервності, ве­рифікації.

Принцип альтернативності. Пов'язаний з можливіс­тю розвитку політичного життя і його окремих ланок на різних траєкторіях, за різних взаємозв'язків і структур­них відношень. Альтернативність передбачає припущен­ня про можливість різноманітних варіантів розвитку по­літичних подій. Реалізація цього принципу полягає у розмежуванні варіантів розвитку на тих, що реалізують­ся, і тих, що за передбачених умов не можуть бути реа­лізовані. Кожну альтернативу розвитку політичного про­цесу супроводжує відповідна сукупність проблем, які слід брати до уваги при прогнозуванні.

Нині всі внутріполітичні, зовнішньополітичні події, процеси, явища розглядаються з позицій альтернативності. На ймовірність альтернатив впливають конкретні політич­ні прагнення та проблеми, їх зумовлюють тенденції розви­тку суспільних потреб, необхідність вирішення конкретних проблем. Завдяки цьому принцип альтернативності взаємо­діє з принципом цілеспрямованості прогнозування.

Принцип системності прогнозування. Цей принцип означає, що, з одного боку, політика розглядається як єдиний об'єкт, а з іншого — як сукупність відносно са- мостійних напрямів (блоків) прогнозування. Системний підхід допускає побудову прогнозу на основі системи засобів і моделей. Системність засобів і моделей політич­ного прогнозування дає змогу виробити погоджений і га­рмонійний прогноз по кожному напрямі політичного життя. Однак побудувати цілісну систему моделей полі­тичного прогнозування у зв'язку з методологічними про­блемами поки що неможливо. Це завдання буде розв'яза­но за допомогою комп'ютерних технологій через створен­ня інформаційного банку даних.

Принцип безперервності прогнозування. Він передба­чає безперервне коригування прогнозних розробок в міру надходження нової інформації. Наприклад, будь-який довгостроковий прогноз у першому варіанті є масштаб­ним. З плином часу передбачувана тенденція стає прозо­рішою, виявляє себе з різних боків. У зв'язку з цим но­ва інформація, що надходить до прогнозиста, дає змогу точніше передбачити певну політичну подію.

Принцип верифікації (лат. verus — істинний). Завдя­ки йому встановлюють вірогідність виробленого прогно­зу. Верифікація може бути прямою, побічною, консек­вентною (послідовною), інверсною (яка передбачає зміну розташування елементів прогнозу).

Усі принципи прогнозування взаємодіють між собою, реалізуються через конкретні методи науково-прогностич­них досліджень. Наукова обґрунтованість прогнозу зале­жить від того, який метод (система методів) покладено в основу прогностичного дослідження. Розширення сфери прогнозування зумовлює збільшення кількості його засо­бів. Розвиток нових засобів прогнозування сприятиме утвердженню нових дисциплін (наприклад, політичної прогностики, завданням якої є вивчення закономірностей і принципів вироблення політичних прогнозів). На сьогод­ні відомо понад 150 методів прогнозування. Завдання по­лягає у визначенні сфери використання кожного з них. Здебільшого в політології вдаються до методів, які на пра­ктиці довели свою ефективність.

Метод колективної експертної оцінки. Його суть по­лягає у визначенні узгодженості думок експертів щодо розвитку внутрішньої і зовнішньої політики або окремих її сфер, а також щодо розвитку політичних явищ, котрі неможливо перевірити іншими засобами, наприклад, експериментом. Цей метод допускає такі дії:

1.Створення робочих груп для здійснення експерт­них оцінок. До їх обов'язків належать проведення опиту-

вання, обробка матеріалів і аналіз результатів колектив­ної експертної оцінки. Робоча група призначає експертів, які висловлюють свої міркування щодо перспектив роз­витку певних напрямів внутрішньої або зовнішньої полі­тики (кількість експертів може коливатися від 10 до 100—150 осіб залежно від складності об'єкта).

2. Уточнення основних напрямів розвитку політич­них процесів, подій, складання матриці, що відображає основну мету, додаткові цілі й засоби їхнього досягнен­ня. Це належить здійснити ще до опитування експертів. Перед організацією опитування формулюють питання для експертів за певною структурно-ієрархічною схемою: від широких до вузьких, від складних до простих.

3. Забезпечення однозначності питань, які викорис­товують під час опитувань експертів, а також незалежно­сті суджень експертів. При цьому необхідно уникати будь-якого тиску.

4. Опрацювання матеріалів експертної оцінки, які є вхідним матеріалом для синтезу прогнозних гіпотез і ва­ріантів розвитку політичних подій. Як остаточну оцінку обирають або середнє судження, або середнє арифметич­не значення оцінок експертів, або середнє (нормалізова­не, зважене) значення оцінки.

Колективна генерація ідей («мізкова атака»). Суть цього методу полягає в актуалізації творчого потенціалу фахівців (інтенсивного аналізу проблемної ситуації), вда­ючись спершу до генерації ідей, а потім критики їх, фор­мулювання контрідей. Структурно ця робота складається з шести етапів:

1. Формування групи учасників «мізкової атаки». Як правило, до такої групи входять фахівці (не більше 15 осіб) з високим рівнем ерудиції і розуміння проблемної ситуації.

2. Складання проблемної записки учасниками диску­сії.. Вона охоплює опис проблемної ситуації і засобів її оцінювання.

3. Генерація ідей. Починається з того, що ведучий роз­криває зміст проблемної записки, знайомить з правила­ми дискусії: висловлювання повинні бути чіткими і сти­слими; критика попередніх виступів не допускається; не дозволяється виступати багато разів підряд; обов'язкове оприлюднення переліку ідей, підготовленого заздалегідь. Основне завдання ведучого — заохочувати висловлю­вання, не оголошувати неправдивої інформації, не засу­джувати і не припиняти аналізу будь-якої ідеї навіть то­ді, коли вона видається абсурдною. Міркування слід фіксувати на магнітну плівку з метою їх аналізу та сис­тематизації. Така робота триває до однієї години.

4. Систематизація ідей групою аналізу.

5. Руйнування систематизованих ідей. Кожну ідею учасники дискусії піддають критиці, сповідуючи прави­ло: розглядати кожну ідею тільки з точки зору перешкод на шляху їхнього здійснення. Учасники дискусії не від­хиляють ідеї, а намагаються спростувати їх. Тривалість даного етапу — до двох годин.

6. Оцінка критичних зауважень і складання переліку практичних ідей.

Метод «Дельфи». Він відрізняється від звичайних за­собів групової взаємодії експертів : а) анонімністю екс­пертів; б) використанням результатів попереднього туру опитувань; в) статистичною характеристикою групової відповіді.

Побудова сценаріїв. Завдяки цьому засобові намагаю­ться встановити логічну послідовність подій, беручи за основу існуючу або задану ситуацію. У сценарії (словес­ному описі прогнозованої ситуації) слід зосередитися на зв'язках між подіями, на критичних точках, де впливи можуть мати непропорційно вагомий ефект. Написання сценарію відбувається у такій послідовності: визначення часового інтервалу — формування події — словесне тлума­чення сенсу події — кількісна оцінка за ескалаційною (зростаючою) шкалою.

Це найпоширеніший засіб прогнозування, за допомо­гою якого більш-менш точно передбачають розвиток по­літичних подій. Так, наприклад, ослаблення державно-політичних структур має наслідком появу тіньових структур політичної влади, зростання впливу криміналь­них угруповань. Можна виробити сценарій розвитку еле­кторального процесу за різних виборчих систем, спрогно-зувати розстановку політичних сил у парламенті й мож­ливі законотворчі дії.

Вироблення сценаріїв змушує дослідника тримати у колі зору деталі і процеси, які він міг би проігнорувати під час абстрактних міркувань.

Метод екстраполяції. Полягає у поширенні висновків одержаних щодо однієї частини певної системи на іншу її частину. Щодо політичних подій межа екстраполяції дорі­внює приблизно 5—10 рокам. Уникненню грубих помилок у прогнозуванні сприяє складне екстраполювання — ком­бінація математично-статистичних розрахунків із застосу­ванням теорії ймовірностей, теорії ігор, теорії множин.

Метод моделювання. З його допомогою вивчають не об'єкти, а їхні моделі. У зв'язку з цим знання, отримані за допомогою моделювання, не можуть бути абсолютно істинними, позаяк повної аналогії між об'єктом дослі­дження і його моделлю досягти неможливо. До того ж ві­домо, що тотожні події, які відбуваються в різних істо­ричних обставинах, можуть мати протилежні наслідки. Під час моделювання враховують не тільки конкретну ситуацію в країні, а й історичний досвід та ментальність населення.

Структурно моделювання складається з конструюван­ня моделі на основі попереднього вивчення об'єкта, з'ясу­вання його істотних характеристик, експериментального і теоретичного аналізу моделі, зіставлення результатів з да­ними об'єкта, коригування моделі. Якщо за екстраполя­ції, як правило, виробляється продовження динамічного ряду на перспективу, то при прогнозуванні за допомогою моделі існуючі механізми свіввідносять з майбутніми.

Вибір засобу прогнозування політичних процесів, по­дій залежить від мети і термінів прогнозування.