Поняття і функції політичного менеджменту

Поняття «менеджмент» (англ. management — керу­вання, управління) означає сукупність принципів, форм, методів, прийомів і засобів управління матеріальними і людськими ресурсами. Цей процес здійснюють певні гру­пи людей, які відповідно до законодавства та усталених у суспільстві норм поведінки реалізують владні функції щодо державної, комунальної, корпоративної власності.

Усе, що стосується менеджменту на виробництві (на рівні фундаментальних принципів управління), застосо­вують і в політичній діяльності. Недарма талановиті ме­неджери виробництва часто стають відомими політиками та державними діячами.

Політичний менеджмент — система управління політичними про­цесами; наука і мистецтво аналізу тенденцій політичного розвит­ку, передбачення його наслідків, вироблення рекомендацій для політичного керівництва та забезпечення реалізації в політичній практиці.

Політичний менеджмент охоплює систему управління політичною сферою суспільства на основі використання форм, методів і технологій правового менеджменту та по­літичного маркетингу. Він передбачає безпосередній роз­гляд, ухвалення та втілення в життя політичних рішень. Цю функцію покладено на спеціалізовану групу людей (політична, правляча еліта), яка домагається необхідної поведінки людей — членів суспільства — за допомогою правових норм, умовлянь і маніпулювання. Ці види со-ціотехніки управління називають ще інструментами ре­гулювання впливу на людей.

За порушення суб'єктом або об'єктом політики право­вих норм (законів, постанов, указів та інших норматив­них актів), керівна група вдається до санкцій: звільнення з роботи, заборона на професії, обмеження певних прав (поїздки за кордон, публікування своїх праць тощо), обст­рукція в засобах масової інформації, судове та адміністра­тивне переслідування. Крім санкцій, керівна група вико­ристовує і засоби заохочення: доступ до матеріальних благ і послуг, популяризація в засобах масової інформації та ін. Такі види впливу на громадськість часто застосовують для розколу суспільних груп, які не поділяють доміную­чих норм поведінки, моральних цінностей, оцінок суспі­льно-політичної ситуації.

Вплив на суб'єкти та об'єкти політики за допомогою умовлянь здійснюють тоді, коли намагаються їх переко­нати в необхідності певного політичного вибору. Техніка умовлянь передбачає залучення раціональної та нераціо­нальної аргументації, використання статистичних даних, фактів, прагматичних аргументів, результатів соціологі­чних і соціопсихологічних досліджень. Під час нераціо­нальної аргументації покладаються не на істинність аргу­ментів, а на особистісні якості людей, котрі поділяють аналогічні думки, на авторитети, думки більшості грома­дян тощо. Використовують і техніку формування емоцій­ного компоненту, коли звертаються до стереотипів, на­ціональних інтересів, висміювання, залякування та ін.

Маніпулювання суспільною свідомістю використову­ють за потреби вплинути на суб'єкти, об'єкти політики, впливових кіл. Засоби маніпулювання поділяють на мов­ні та немовні. Мовні передбачають використання певних штампів, термінів, ідеологічних і політичних кліше то­що. До немовних належать маніпулювання інформацією: блокування «невигідної» інформації, затримання її або викладення в сприятливому для себе контексті. Найчас­тіше використовують фрагментарність інформації, що унеможливлює оцінку певної події в повному обсязі, об'єктивно. Це пасивний варіант маніпуляції. До актив­них належить насаджування стереотипів, «правильних» норм і цінностей.

У політичній сфері виокремлюють менеджмент вибор­чої кампанії, діяльності правлячої (або урядової) команди й менеджмент окремої політичної кампанії з рекламуван­ня певних цінностей, доктрин, програм тощо. А процес управління розглядають на різних рівнях управлінської ієрархії: загальнодержавному, регіональному, місцевому, галузевому та ін.