Типи політичної культури

Класифікація політичної культури за типами дуже різноманітна. Охарактеризуємо типологію американ­ських політологів Г. Алмонда і С. Верби.

Патріархальний тип. Він притаманний суспільству з несформованою політичною системою, де відсутні спеціа­лізовані політичні ролі та інтерес громадян до політики, а їх політичні орієнтації невіддільні від релігійних і со­ціальних (існує переважно у відсталих племен).

Підданський тип. Йому властиве здебільшого пасивне ставлення до політичної системи: особа в дусі підданської культури шанує авторитет уряду, пасивна в політичному житті (найпоширеніший цей тип у феодальному суспіль­стві).

Активістський тип. Він вирізняється чіткою орієнта­цією індивідів на активну роль у політичній системі, не­залежно від позитивного чи негативного ставлення до її елементів або системи загалом.

У реальній політиці існують, як правило, змішані ти­пи: піддансько-активістський, патріархально-піддан­ський та ін.

Типологію політичних культур, що базується на фор­маційному підході, запропонував польський політолог Є. Вятр. На його думку, докапіталістичним формаціям притаманний традиційний тип політичної культури з та­кими рисами: визнання святості влади, регулювання прав і взаємин підданого та влади на основі традиційних норм («так було завжди»); непорушність політичної сис­теми, її усталених норм. Основні види цієї культури, за Вятром, — племінна, теократична, деспотична; друго­рядні — патриціанська, дворянська. Для капіталізму головним типом політичної культури є буржуазно-демо­кратична, яка, у свою чергу, поділяється на консервати­вно-ліберальну і ліберально-демократичну.

Консерватив­но-ліберальна політична культура визнає головними цін­ностями громадянські права і свободи, традиції, але час­то заперечує радикально-реформаторські зміни (особливо там, де при владі консервативні сили). Уліберально-демо­кратичній культурі визнання буржуазно-демократичних цінностей і взірців супроводжується більшою лібераліза­цією та очікуванням соціальних реформ (скандинавські держави, де впливові соціал-демократичні партії). У ка­піталістичному суспільстві може існувати і другорядна політична культура — автократична у формі авторитар­ної чи тоталітарної (Німеччина за часів нацизму). Соціа­лістичному суспільству, стверджує Вятр, властива полі­тична культура соціалістичного демократизму, а також другорядна — реліктова автократична культура.

Донедавна у вітчизняній політичній науці панувала типологізація політичних культур за історично-формацій­ним критерієм. Згідно з нею вирізняють рабовласни­цький, феодальний, капіталістичний та соціалістичний типи культур. У межах кожного з них виділяються кла­сові види політичної культури: буржуазна, пролетарська та ін. На сучасному етапі набув поширення поділ на тота­літарний, плюралістичний і перехідний типи політичної культури.

Тоталітарна культура базується на принци­повій одномірності соціального, економічного та духовно­го життя суспільства, на його тяжінні до стирання полі­тичного, ідеологічного та іншого розмаїття, до монополіз­му, тотального контролю, згортання прав і свобод люди­ни.

Плюралістичний тип політичної культури ствер­джує багатоманіття, множинність усіх форм матеріально­го, політичного, ідеологічного, соціального буття, свободу думки і вибору в межах закону, вільну змагальність та конкуренцію, захист прав і свобод людини.

Перехідний тип політичної культури (від тоталітарного до плюралі­стичного) притаманний переважній більшості постсоціалі-стичних країн, у т. ч. Україні.

За територіально-національною ознакою виокремлю­ють національний тип політичної культури. Він відпові­дає традиціям і особливостям певного етносу в межах йо­го території. Однак навіть у культурі відносно «чистого» національного типу внутрішні політичні цінності, наста­нови — неоднорідні. Тому теорія політичної культури ши­роко послуговується поняттям «політична субкультура».

Політична субкультура — сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей.

Групові особливості зумовлені відмінностями в соці­альному стані людей, освітніми, статевими, віковими, ет­нічними, релігійними та іншими чинниками, що дає під­стави для тверджень про субкультуру жінок, робітників, підприємців, селян, молоді. Приміром, молодіжну суб­культуру вирізняють гострота сприймання політичних подій, емоційність, нерідко недостатня зваженість оцінок, тяжіння до нового, а подекуди бунтарство й апатія. Вод- ночас складовою політичної субкультури соціальної групи є найтиповіші риси політичної культури суспільства.

Наявність у суспільстві полярних політичних суб­культур, їх велика розбіжність породжують фрагментар­ну політичну культуру, яка спричиняє нестабільність у суспільстві, неповагу до загальнолюдських, загальнона­ціональних цінностей, інтересів та ідеалів, намагання ви­вищити над ними регіональні, групові, партійні, що стримує прогресивні зрушення в суспільстві.