Міжнародні відносини і зовнішньополітична роль держави

Міжнародні відносини —сукупність економічних, політичних, Іде­ологічних, правових, дипломатичних та Інших зв'язків між держа­вами й системами держав, між головними соціальними, економі­чними, політичними силами, організаціями й громадськими руха­ми, які діють на світовій арені.

Міжнародні відносини є особливим різновидом су­спільних відносин. З одного боку, вони — своєрідне вті­лення внутрісуспільних відносин, з іншого — якісно нова система з притаманними тільки їй рисами. Вони ха­рактеризуються взаємодією таких суб'єктів політичного життя, як держави, народи, політичні й громадські орга­нізації, рухи і навіть окремі особи різних країн. Забезпе­чують інтереси соціальних груп за межами національних держав, відносини між державами, міждержавними ор­ганізаціями, партіями, компаніями, приватними особами різних держав, інтеграційні зв'язки, які формують люд­ське співтовариство.

Формуються вони під впливом зовнішньої політики країн світу, певною мірою регулюючись багатьма міжна­родними нормами і цінностями, виробленими людством упродовж його історичного розвитку. Тому міжнародні відносини слід розглядати як систему систем, макросисте­му, в якій функціонують у суперечливій єдності й взаємо­дії різні її елементи і ланки, що представляють різномані­тні інтереси держав, ідеологічні настанови їх громадських рухів і організацій. З глобалізацією світогосподарських зв'язків, інтенсивною політичною інтеграцією держав, по­силенням залежності людства від зброї масового знищен­ня, екологічною небезпекою на міжнародні відносини ак­тивно впливають загальнолюдські інтереси. На відміну від внутрідержавних відносин у міжнародних відносинах відсутній апарат їхнього регулювання, єдиний регулюю­чий центр, якому беззастережно підкорялися б суб'єкти міжнародного політичного життя.

Стрижневим елементом міжнародних відносин є полі­тичні відносини, які, взаємодіючи з іншими відносина­ми, своєрідно спрямовують їх. Головним суб'єктом між­народних відносин є держава. За сучасних умов на між­народній арені все активніше виступають і недержавні, неурядові організації, суспільно-політичні рухи, але їх­ню роль не можна порівнювати з роллю держав в міжна­родних відносинах, особливо у політичних.

Держави репрезентують на міжнародній арені суспіль­ства в цілому, а не окремі соціальні групи чи політичні організації. Такі важливі питання, як суверенітет, безпе­ка, територіальна цілісність вирішує через свої структури тільки держава. Вона — єдиний загальнонаціональний ін­ститут, який має легітимні повноваження здійснювати політику на міжнародній арені: укладати двосторонні й багатосторонні договори про співробітництво в певних сферах, оголошувати війну тощо. Сукупна зовнішньополі­тична діяльність суверенних держав визначає всю світову політику.

Кожна держава, проводячи зовнішню політику, пере­слідує свої інтереси. Категорія «національний (держав­ний) інтерес» — головна в теорії міжнародних відносин, визначальна щодо зовнішньої політики держав. Навдо нальний інтерес охоплює проблеми збереження нації не­залежної держави, безпеки від зовнішньої загрози, зрос­тання добробуту населення держави, захисту її економіч­них і політичних позицій у відносинах з іншими держа­вами, збереження і розширення її впливу в світовій полі­тиці. Він реалізується в зовнішньополітичному курсі дер­жави, у політиці її уряду, який визначає конкретні цілі щодо Інших держав І шляхи їх досягнення.

Формування зовнішньополітичного курсу держави — складний, суперечливий процес. У боротьбі за владу в країні різні політичні сили демонструють своє бачення національного інтересу і зовнішньополітичного курсу, який не завжди відповідає внутрішнім і зовнішнім умо­вам його реалізації, не завжди адекватний національним інтересам.

У своєму зовнішньополітичному курсі держава повин­на враховувати своє геополітичне положення, спиратися на свій економічний, демографічний, воєнний, науково-технічний та культурний потенціал. Цей потенціал обу­мовлює зовнішньополітичні можливості держави, визна­чає пріоритети у вирішенні конкретних зовнішньополі­тичних проблем.

Організація і контроль за здійсненням зовнішньої полі­тики покладені на спеціальні органи держави — міністер­ства закордонних справ (зовнішніх зв'язків), парламент­ські комітети з питань зовнішньої політики, посольства, представництва в інших державах, наукові й культурні центри за кордоном, офіційні й напівофіційні міси тощо. Отже, має рацію французький дослідник Р. Арон, ствер­джуючи, що «змістом міжнародних відносин є передовсім відносини між державами».

Однак не всі політологи поділяють думку, що голов­на роль у міжнародних відносинах належить державі. Так, американський дослідник Д. Капорозо вважає голо­вними дійовими особами в міжнародних відносинах не держави, а класи, соціально-економічні групи й політич­ні сили. Інший американський фахівець у галузі міжна­родних відносин Д. Розенау стверджує, що структурні зміни, які відбулися за останні десятиліття у світовій по­літиці, спричинивши взаємозалежність народів і су­спільств, докорінно змінили і міжнародні відносини. Головною в них є вже не держава, а конкретна особистість, оскільки утворився так званий «міжнародний контінуум (лат. continuum — неперервне, суцільне), символічними суб'єктами якого є турист і терорист».

Міжнародні відносини не можна зводити тільки до міждержавних, тим більше до діяльності недержавних суб'єктів. Значне розширення кількості суб'єктів міжна­родних відносин, зростання активності в міжнародній політиці й міжнародному житті недержавних суб'єктів, у тому числі особистостей, свідчить про необхідність врахо­вувати роль цих суб'єктів, їх вплив на міжнародну полі­тику. Попри помітну питому вагу кожного суб'єкта в між­народних відносинах, головними, вирішальними з них, як свідчить практика, залишаються держави.

Держави не визнають щодо себе жодної вищої влади, окрім власної, жодних зобов'язань, окрім взятих ними добровільно або під впливом об'єктивних умов. Діяль­ність І спрямування різних легітимних міжнародних органів, організацій І установ, політичні акції міждер­жавних, наднаціональних Інститутів залежать від волі держав, у яких вони утворилися. Від особливостей зовні­шньої політики держав великою мірою залежить ефекти­вність діяльності міжнародних органів щодо стабілізації міжнародного життя.

Зовнішня політика держав пов'язана з внутрішньою. В політичній науці перевага як вирішальному чинникові надається або зовнішній, або внутрішній політиці. Од­нак пріоритет внутрішньої чи зовнішньої політики визначається в кожній конкретній ситуації. Загалом все-таки переважають внутрішня політика, внутрішні Ін­тереси держави, заради яких проводиться і зовнішня політика.

Міжнародні відносини виявляють себе у різних ти­пах, видах, станах. У радянській і східноєвропейській лі­тературі їх класифікували, виходячи з класового крите­рію, поділяючи на такі типи: відносини панування і під­корення (у рабовласницькому, феодальному і капіталісти­чному суспільстві); співробітництва й взаємодопомоги (між «соціалістичними» країнами); перехідні відносини (між країнами, що розвиваються). Реальне міжнародне життя не вписувалося в таку схему, адже між капіталісти­чними країнами Існували й Існують відносини справжньо­го співробітництва, а між деякими «соціалістичними» країнами виникали серйозні протиріччя, навіть збройні конфлікти. Нині більшість фахівців поділяє міжнародні відноси­ни на два типи: 1) відносини, які ґрунтуються на балан­сі сил; 2) відносини, що спираються на баланс інтересів. Види міжнародних відносин розрізняють або за сферою суспільного життя (економічні, політичні, військово-стратегічні, культурні, ідеологічні), або за суб'єктами взаємодії (міжнародні, міжпартійні, відносини між різ­ними неурядовими асоціаціями тощо). Міжнародні від­носини розрізняють також за ступенем їх розвитку (ви­сокий, середній, низький). Рівні розвитку міжнародних відносин іноді визначають через такі поняття, як «регіональні», «субрегіональні», «глобальні». Нарешті, з точки зору міри напруженості розрізняють різні стани міжнародних відносин: нестабільності, суперництва, во­рожнечі, конфлікту, війни або мирного співіснування, довіри, співробітництва, політичного вирішення проб­лем на основі цивілізованого узгодження державами сво­їх інтересів.

Послідовна зміна станів міжнародного політичного життя зумовлена особливостями світового політичного процесу, який є результатом взаємодії всіх політичних інститутів і сил, задіяних у міжнародному житті. У цій взаємодії стикаються різноманітні, інколи цілком проти­лежні, інтереси, ідеологічні позиції, цілі й наміри суб'єк­тів міжнародного політичного життя, насамперед дер­жав. Вагому роль відіграє й те, що світ поділений на зони політичного впливу держав, угруповань Держав, блоків, які, переслідуючи свої інтереси, нерідко супер­ничають з іншими. Тому результат взаємодії суб'єктів міжнародного політичного життя може виявлятися в рі­зних тенденціях світового політичного процесу: в тенден­ціях пом'якшення клімату на міжнародній арені або за­гострення, протистояння, конфронтації тощо. У цьому полягає суперечливість і нерівномірність розвитку світо­вого політичного процесу, що ілюструють зміни в міжна­родних відносинах після Другої світової війни між капі­талістичною і «соціалістичною» системами.

У просторі міжнародних відносин відсутнє централь­не ядро влади, рішення якого були б обов'язковими для всіх держав, інших суб'єктів міжнародного політичного життя. Тому світовий політичний процес певною мірою є стихійним, хоча в останні десятиліття простежуються спроби його впорядкування, зміцнення миру і стабіль­ності у світі. На перебігу світового політичного процесу позначаються як раціональні, виважені з точки зору ін-

тересів людства політичні дії і рішення держав і між­державних об'єднань, так і спонтанні, ірраціональні, не-передбачувані дії. Поряд з прогресивними інституціями на міжнародній арені діють і реакційні, екстремістські сили.