46. Філософія Арістотеля

Арістотель (384—322 до н. е.) — один з найавторитетніших мислителів давньої Еллади. У 17-літньому віці він прибуває до Афін і стає тут учнем Платона.

Не прийняв його теорії ідей. Арістотель оголосив,що ідея та річ- це одне й теж.Річ в реальності,а ідея в пізнанні існує. Якщо вони одне й теж,то слід вивчати внутрішню будову речей. Речі склад з матерії та форми. Дійсність речей пов’язана з формами що їх продуктує*форма всіх форм* або світовий розум. Буття конкретних речей зумовлене дією чотирьох причин: матеріальна,формальна, дійова(з’єднує форму і матерію) і фінальна(цільова).

Він створив науку про закони та форму правильного мислення=ЛОГІКУ..

Арістотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона . Йдеться про окреме від реальності речей існування ідей, які претендують на те, щоб бути причинами речей, їх сутністю. Критика Платона Арістотелем мала принциповий характер (Арістотелю навіть приписують афоризм: «Платон мені друг, та істина дорожча»). Арістотель рішуче повертає причини, начала, сутність у світ речей, категорично вважаючи, що загальне не може існувати окремо від одиничних речей.

Матерія тлумачиться Арістотелем як пасивний «матеріал» буття і тому в «чистому вигляді» може тільки мислитися. Реально ж існувати матерія може тільки будучи «оформленою», тобто вступаючи в контакт із формою. Отже, причиною існування речі (як «оформленої матерії») є форма.

Лише запровадження категорій можливості та дійсності створило нові підходи до проблеми виникнення, творення (творчості взагалі), оскільки можливості справді перетворюються (стають іншим буттям, ніж буття можливості) в дійсність.

Велич Аристотеля не в тому, що він спробував узагальнити й систематизувати класичну філософську спадщину античності, а в тому, що йому вдалося зберегти саме поліфонію (багатоголосся) еллінської філософської думки, її «вагання», «шукання», «пробний» характер систем. Всі ці здобутки античність через Аристотеля передала ніби в спадок наступним поколінням.