1.Поняття світогляду. Історичні типи світогляду .

Світогляд – це «система поглядів, звернених на об'¬єктивний світ і місце людини в ньому, на ставлення людини до довколишньої дійсності та самої себе, а та¬кож зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання й діяльності, ціннісні орієнтації» Основу світогляду формують погляди, що створюють узагальнену картину світу (природи й суспільства), ви¬значають місце і роль людини в ньому, фіксують нор¬ми поведінки та цінності життя, вказують життєві орієнтири. У світогляді акумулюються найрізноманітніші знан¬ня про світ і людину. Але не кожне, навіть перевірене наукою знання, є складовою світогляду. Специфіка сві¬тогляду в тому, що у ньому створюється не якась узагальнена модель дійсності і буття в ній людини, а го¬ловним чином осмислюється сукупність відношень «лю¬дина— світ». Причому характер цих відношень розкри¬вається з погляду історично визначених соціально-куль¬турних потреб, інтересів, ідеалів і цінностей. У будь-якій своїй історичній формі світоглядні уяв¬лення мають відповісти на основне питання — питання про призначення людини, тобто про те, якими є цілі, цін¬ності та способи справжнього людського буття. 

Світогляд — постійний супутник людської життєдіяльності на будь-якому етапі історії суспільства. Найбільш вивченими історичними формами його є міф та релігія. Від самого початку міфи були поліфункціональними, мали вони й сакральний (лат.: saker – священний, магічний) характер, тобто були поєднані з релігійними віруваннями.Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Тому усвідомлення факту поділу світу на світ речей та світ антропоморфних істот означало початок розпаду міфу. Уособлення ж сил природи (символізм) також є пізньою стадією міфу, що особливо характерно для античної міфології. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй.