55)Пізнання і.Канта.

Кант Іммануіл (1724-1804) родоначальник німецької класичної філософії. У філософському розвитку Канта виділяють два періоди – “докритичний” (до 1770 р.) та “критичний”.

У перший період він розробив “небулярну” космогонічну гіпотезу про створення планетної системи з першопочаткової “туманності”. Кант здійснює коперніківський переворот у філософії, зосередивши увагу не на об’єкті, як попередня метафізика, а на суб’єкті пізнання, вперше представив пізнання як діяльність.

Пізнання за Кантом містить у собі:

1)чуттєві, емпіричні сприйняття;

2) апріорні форми діяльності розсудку:

а) форми чуттєвості (час і простір);

б) форми розсудку, категорії (необхідність, причинність, кількість, якість та ін.);

3) форми розуму (ідеї душі, бога), які виходять за кінцевий досвід.

Достовірне теоретичне знання є тільки в математиці та природознавстві. А метафізика (попередня філософія) неможлива, бо розум впадає у протиріччя (є антиномічним). У сфері етики Кант формулює моральний закон (категоричний імператив): “Роби так, щоб використати людину для себе, також як і для іншого, завжди як мету і ніколи лише як засіб”. “Інша людина повинна бути для тебе святою”.