50)Гуманізм натурфілософія епохи Відродження.

Епоха Відродження (або Ренесансу) – це період європейської історії з середини XIV – до кінця XVI століття. Цю епоху часто називають перехідною – від середньовіччя до Нового часу, від феодалізму до капіталізму. В Європі це був час зародження мануфактурної промисловості, розвитку міського життя, торгівлі, приватного підприємництва, великих географічних відкриттів. У сфері духовного життя поруч із церковною культурою з’являється світська.

Основні принципи філософії Відродження:

- антропоцентризм — визнання людини вихідною точкою філософського осмислення дійсності; естетичний антропоцентризм епохи Відродження протиставляється теоцентризму середньовіччя та космоцентризму античності;

-натурфілософія

-сплеск мистецтва(естетичне розуміння дійсності)

- гуманізм — напрям суспільної думки, що визнає людину вищою цінністю, спрямований на ствердження особистості у діяльності, творчості та свободі;

- титанiзм — гуманістичне уявлення про необмеженість можливостей людини, що

проявилося у прагненні до всебічного самовираження особистості у різних сферах діяльності: мистецтві, науці, філософії тощо;

- антиклерикалізм — заперечення повної влади церкви у всіх сферах людського життя;

- антисхоластичність — заперечення схоластики як методу філософствування та пізнання як такого, що не дає інформації про дійсний світ.

-пантеїзм (від грец. – бог скрізь) – ототожнення Бога та природи (це принципово інше у порівнянні з традиційним осмисленням поняття Бога);

Періоди філософії Відродження:ГУМАНIСТИЧНИЙ (XIV – до сер. XV ст.). Відбувається звернення до людини як богорівної творчої істоти, становлення гуманізму та антропоцентризму. Представники: Данте, Петрарка, Валла.

НЕОПЛАТОНIЧНИЙ (середина XV – перша третина XVI ст.). Поряд з питаннями природи людини здійснюється постановка онтологiчних проблем та вирішення їх у дусі оригінально інтерпретованого вчення античності. Розвиваються магія та алхімія як способи пізнання природи та її перетворення. Представники: Кузанський, Фiчiно, Бьоме.

НАТУРФIЛОСОФСЬКИЙ (друга половина XVI — початок XVII ст.). Відхід від розуміння людини як центру світу і визнання її частиною природи. Розвиток пізнання природи як механізму. Представники: Леонардо да Вiнчi, Еразм Роттердамський, Копернiк.