90. Філософія української діаспори

Західна українська діаспора веде значну наукову та культурно-освітню діяльність, тим самим збагачуючи українську науку і культуру. Поряд з цим серйозну увагу вона приділяє дослідженню філософських і соціально-політичних проблем.

Серед українських мислителів, які змушені були продовжувати свою творчу діяльність за межами України, насамперед слід назвати В. Винниченка, В. Липинського, Д. Донцова, Д. Чижевського та ін.

Філософські та соціологічні погляди В. Винниченка знайшли своє відображення у таких його працях, як тритомник "Відродження нації", романах "Рівновага", "Божки", "Заповіт борцям за визволення", "Великий Молох", "Нова заповідь", "Щастя", "Листи до юнака", "Конкордизм" та ін.

Центральні теми його творчості пов'язані з боротьбою за державність України, її національну незалежність, з проблемами морально-естетичного характеру, суспільного розвитку, сенсу цивілізації. Визначити прихильників його ідей досить складно, оскільки в його творчості є позитивне ставлення до марксизму, соціалізму і, в той же час, розходження з ними у національному питанні.

У своїх поглядах В. Липинський пройшов шлях від демократизму до прихильника, ідеолога консервативно-монархічного ладу. Центральні теми його творчості включали, в основному, національні, державотворчі питання. У взаємовідношенні цих питань, у їх значущості він на перше місце ставив проблему держави; саме через вирішення державотворчих проблем можливе вирішення проблем нації.

Кульчицького хвилює доля української нації, він шукає причини такого її стану, поразок, прагне вплинути на виховання почуття національної гордості в українського народу. Розглядаючи українців як людність, Кульчицький проводить дослідження впливу на них різних чинників — етносоціальних, геопсихічних, соціопсихічних, історичних, расових, культуроморфних і глибинно-психічних (несвідомих). Ці чинники, на думку вченого, є основою формування національного характеру.