logo
Bilet1

2. Держава основний інститут політичної системи суспільства

Держава є одним із найважливіших інститутів будь-якого суспільства, який формувався і вдосконалювався разом із розвитком людської цивілізації.

Одним з перших повне тлумачення держави дав Ніколо Макіавеллі, який ввів правове спеціальне поняття „Stato” для визначення держави як особливої політичної організації суспільства. Сучасний термін „держава” вперше з’явився в Іспанії, пізніше – в Німеччині.

Держава є центральним інститутом політичної системи суспільства. В її діяльності концентрується основний вміст політики.

Саме поняття держава звичайно вживається в двох значеннях. У широкому сенсі  це країна, суспільство, народ, що розташовані на певній території і подаються органами вищої влади. В цьому значенні звичайно говорять про німецьку, англійську, українську держави.

У вузькому, власному значенні термін держава значить організацію, що має верховну владу на певній території.

Держава має ряд ознак, що допомагають виявити її суттєвість.

По-перше, відокремлення публічної влади від суспільства, її розбіжність з організацією усього населення, поява верств професіоналів-управлінців.

По-друге, суверенітет, тобто верховна влада на певній території. На відміну від різноманітних організацій, що володіють певною владою над людьми, держава володіє вищою владою, рішення якої обов'язкові для всіх громадян.

По-третє, держава має територію, чітко обмежену державним кордоном. Закони і повноваження держави розповсюджуються на людей, що проживають на цій території. Держава будується за територіальним принципом.

По-четверте, держава володіє монополією на законне застосування сили і фізичного примушення. Вона може не тільки обмежити свободу людини, але навіть фізично знищити її. Для цього у держави є спеціальні засоби: зброя, армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

Ці ознаки відрізняють державу від інших організацій і об'єднань, але не розкривають її зв'язки з суспільством і фактори, що лежать в основі її виникнення і еволюції.

Держава виконує ряд внутрішніх та зовнішніх функцій. Функції держави можна класифікувати як основні напрямки її діяльності, що виступають атрибутами її суверенності. Функції складають міру свободи людини та суспільства. В них начебто дана вказівка громадянам, в чим і наскільки вони можуть сподіватися на допомогу держави, а що залежить від їх зусиль. Функції держави, особливо соціальної, повинні принципово відкидати крайні точки зору: загальне утримання і байдужість до долі слабких та незахищених. Держава міцна добробутом своїх громадян.

Серед внутрішніх функцій найважливішими є:

Законотворча – зв’язана з підготовкою, розглядом і прийняттям законів.

Економічна. Ця функція не зводиться до того, що держава керує економічним розвитком, вирішує безпосередньо господарчі завдання, а впливає на економіку через закони, створює умови для нормального розвитку її; координує розвиток галузі і забезпечує науково–технічну політику, визначає загальні орієнтири та пріоритети; здійснює збір податків, організує підготовку кадрів та забезпечує інформацію.

Соціальна – вимагає такої організації соціального життя, що створює рівновагу і стабільність соціальних сил.

Захисна функція – диктує забезпечення правопорядку і охорону існуючого суспільного ладу.

Екологічна функція – захист зовнішнього середовища.

Крім того, культурно–виховна, пропагандистська та ін.

Зовнішні функції держави полягають у захисті кордонів, збереженості цілісності держави та її незалежності, забезпечення національної безпеки, захисту державних інтересів в міжнародних відносинах. Крім того, до них належать: розвиток добросусідських відносин з іншими державами, співробітництво в економічній, науково–технічній, культурній сферах, участь в рішенні глобальних проблем. Захист території здійснюється перш за все Збройними Силами.

Аналіз функцій показує, що держава має складну внутрішню структуру, що включає різноманітні державно–правові інститути, організації та установи, наділені власними і управлінськими повноваженнями і які утворюють в сукупності державний механізм.